Частина Егрегори. Мова



Скачати 496.8 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації14.01.2019
Розмір496.8 Kb.
  1   2   3

Частина 3. Егрегори. Мова.

«…Що ви зв’яжете на Землі, те буде зв’язано і на небі, і що дозволено на Землі, те буде дозволено на небі…Якщо двоє з вас згодні на Землі прохати за якусь справу, то що б вони не попрохали буде їм від Батька Мого Небесного, бо де двоє, чи троє зібрані в ім’я Моє, то Я посеред них».

Євангеліє від Матфея.

Щоб зрозуміти про що йде мова, необхідно окреслити деякі сучасні уявлення відносно засобів збору, зберігання і обміну інформацією у Всесвіті на рівні Людини. Кожен знає, що Людина має можливість отримувати інформацію по п’яти каналах: зору, слуху, нюху, смаку та дотику, при тому що доступні діапазони в цих каналах дуже обмежені. З безлічі каналів і бібліотек інформації у Всесвіті Людині доступна лише дуже мала їх частина. Тай ці доступні канали несуть інформацію лише про навколишнє фізичне середовище. Але фізичне тіло з його системами збору, зберігання і обміну інформацією є лише надбудовою над тими, іншої матеріальності структурами, які ми умовно називаємо душею. І наступна матеріальна за фізичною оболонка людини (по Д.Андрєєву) - це астрал, в якому зосереджені здібності духовного бачення, слуху, нюху, глибинної пам’яті, здібність польоту, здібність спілкування з істотами інших просторово-часових шарів, здібність спостереження космічних панорам і перспектив. Але ці здібності майже у всіх людей закуті в броню біологічного тіла, а тому більшість структур, що оточують нас - нам не відомі, як і більшість процесів, що не зачіпають біологічне тіло. А тим часом навколо нас відбувається дуже багато дивних речей, на які мало хто звертає увагу, але які мають вирішальне значення для всього, що нас оточує і до чого ми причетні. І більшість з них відносяться до світу дещо іншої матеріальності-інформаційної…

Згадаймо принцип Кюрі: об’єкт розповсюджує свою симетрію на навколишнє середовище, середовище накладає свою на об’єкт. Людина накладає свою симетрію, перебудовує навколишнє середовище під себе. Але людина має троїчну будову. І крім фізичного впливу необхідно враховувати інформаційну складову. Все, що знаходиться в сфері дії людини, знаходиться під впливом її інформаційного тіла і набуває багатьох рис і властивостей, притаманних живій, розумній Людині. Відбувається трансформація, перепрограмування навколишнього середовища під дану людину, чи під кількох осіб, поєднаних однією справою, метою, діями.

Багато чуло про таємничі «істоти»- домових. Що це таке? Уявіть собі те місце в вашій домівці, де найчастіше збирається ваша родина. Звичайно, це або кухня, або сімейний диван в гостинній. Тут відбуваються найважливіші сімейні події, тут обговорюються найважливіші проблеми, тут формуються задуми і намічаються плани їх реалізації.

Якщо в кімнаті, чи іншому місці деякий час знаходилась людина, а потім пішла, то на протязі деякого часу це місце можна знайти за допомогою рамочки, аналога лозової гілочки, що слугує для пошуку води. Чому? Тому, що за час перебування в даному місті людина встигла залишити невидимі сліди свого перебування. Вона почала перебудовувати навколишній енерго-інформаційний простір і речі в ньому під себе (навіть не думаючи і не здогадуючись про це).

Аналогічні речі і процеси відбуваються там, де збирається сім’я. Образно кажучи, в даному місці починає «накопичуватись» особливий енерго-інформаційний «конденсат». Після досягнення критичного рівня останній набуває властивостей самоорганізації, перетворюючись в псевдо-розумну систему, що живиться енерго-інформаційними потоками членів сім’ї. Ця система зацікавлена в тому, щоб сім’я і надалі збиралась саме в цьому місці. Окрім сніданків, обідів і вечері, тих, що збираються, об’єднує щось спільне: когось мрії про прибутки, когось про сади та городи, когось про дітей і тому подібне. Енерго-інформаційна система, що утворилась, буде підтримувати всяке слово і всяку людину, що допомагає зберегти існуючий стан і навпаки - всяку людину, що несе загрозу руйнації цього стану - буде відторгати (часто це відбувається з невістками і зятями). Ця енерго-інформаційна система і є «домовушкою». При переїзді до іншого будинку - вона частково переїздить з речами, а коли залишається то з приходом інших хазяїв руйнується, і «помирає».

До подібних енерго-інформаційних утворень різних рівнів відносяться особисті, колективні, кланові, державні і етнічні. Коли якась кількість людей об’єднана однією задачею, метою, обставинами і починає діяти як одне ціле - виникає енерго-інформаційна система, що підтримуватиме це об’єднання. На рівні великих колективів і держав така система носить назву «егрогор» (в деякому відношенні це свого роду «колективний бог»).

Одні елементи колективу (як і державні особи) з часом вмирають, іші народжуються. І ті, що народились, підпадають під вплив існуючого егрегора: він розповсюджує на них свою «симетрію», свої «закони» з тим щоб забезпечити своє існування і своє майбутнє.

Так, в науці, деякою подобою егрегора є поняття «парадігми»- «сукупності ідей, теорем, законів, принципів, обладнання, літератури, приладів, інститутів і людей-вчених, що обслуговують дану галузь науки». Серед вчених парадігми близько двох-трьох відсотків є ідеологами, близько 15 % активних помічників, всі інші - солдати парадігми, що захищають свою галузь від «не так мислячих», від тих, хто може зруйнувати парадігму, незалежно від того вірні погляди противників, чи ні. Бо парадігма годує, забезпечує стійке існування елементів парадігми. Відомо, що клітини в складному організмі живуть набагато довше, ніж одноклітинні створіння. Але отримуючи можливість довгого існування, вони втрачають самостійність. Подібним чином все відбувається і в парадігмі, і в інших подібних утвореннях. Людина, що входить в склад організованого інформаційного колективу, підпадає під вплив егрегора і в значній мірі «втрачає« риси своєї особистості, зате набуває грунтовних засад своєї життєздатності. При цьому життєздатність і можливості окремих егрегорів (і відповідних їм колективів) значно збільшуються, якщо вони стають елементами ще більш високоорганізованої системи. Звичайно, якщо мета цих «клітинок» (будемо називати їх надалі блоками - по аналогії з електронними, будівельними і т.п) співпадає.

Чим вищій рівень організації виникаючої енерго-інформаційної системи - тим більш вона стійка і має більші можливості в боротьбі за «місце під Сонцем». Але з іншого боку вона стає інертною і менш чутливою до змін, повільніше трансформується і еволюціонує, а тому поступово відстає від більш прогресивних утворень і стає, з часом, нестійкою і нежиттєздатною. Вона або сама руйнується, або її руйнують до такого рівня блоковості, з якого починається побудова нової системи, але лише за умови єдиної мети, задачі. На рівні держави це те, що часто називають «національною ідеєю».

Для глибинного розуміння ідеї блоковості в архітектурі суспільства, необхідно уяснити блоковість як загальний природний принцип в будові Всесвіту на всіх рівнях його організації. Розглянемо розвиток рослини. При наявності сприятливих зовнішніх умов рослина розвивається тим швидше, чим краще вона забезпечена добривами, особливо органічними. Але що таке добриво? Це «зруйнована» до деякого рівня складності блоків інша рослина. Рослині, що розвивається, не потрібно витрачати ні часу, ні енергії на побудову цих «блоків», вона використовує уже існуючі. І так на всіх рівнях організації матерії у Всесвіті, як на фізичному рівні, так і на інших, в тому числі і на інформаційному.

Кожна з виникаючих, чи уже існуючих, енерго-інформаційних систем, повинна функціонувати і розвиватись у відповідності до енерго-інформаційного приводу Всесвіту, бо кожна така система може діяти лише за умови достатнього живлення (як колесо турбіни, поки тече річка). І якщо енерго-інформаційний привід несе операторну інформацію на зміни і події, то енерго-інформаційні системи, що утворюються, не тільки залежать від приводу, але за рахунок механізму зворотнього зв’язку можуть впливати не лише на системи більш високого рівня, але й на сам привід, причому чим більше хто буде «стукати» й «просити», тим кращими будуть результати. А тому й казав Христос:»стукайте - і відкриють, просіть - і дано буде», і «що ви зв’яжете на Землі (на рівні фізичного середовища), те буде зв’язано і на небі, і що дозволено на Землі, те буде дозволено на небі». Звичайно, під «небом» не слід розуміти «небо» в прямому понятійному змісті для людей.. Під «небом» слід розуміти або міжзоряний і міжпланетний вакуум, або магнітне поле Землі (з яким за деякими прикметами пов’язаний планетарний розум, комп’ютер, чи те, що Вернадський називав ноосферою), або взагалі інші просторово-часові виміри, що знаходяться і поруч і не поруч, і до яких поки що ми не можемо доторкнутись навіть в уяві.

Кожний егрегор, в незалежності від рівня, це не вся інформація про об’єкт, це швидше відібрана інформація під цільову функцію. Більше того, ця інформація трансформується і «добудовується» таким чином, щоб егрегор набув найбільш важливих для існування і еволюції рис. Все позитивне роздувається, все негативне применшується і замовчується. Так виникають міфи особисті, сімейні, кланові, міфи інститутів і партій, державні і етнічні міфи, в яких реальні прототипи героїв часто далекі від оспіваних і канонізованих, а в деяких випадках взагалі не відповідають реаліям. По суті егрегор - це позитивний чи негативний двійник фізичної особи в інформаційному просторі, що існує на рівні з фізичним, але який такий же матеріальний, як і фізичний, і який існує і діє за своїми законами і принципами, має свої константи і обмеження і в якому наш розум з двозначною (полярною) логікою є лише обмеженою областю. Всі події, що відбуватимуться в майбутньому на фізичному рівні, ймовірно «програмуються», і моделюються в інформаційному світі і лише після підготовки необхідних інформаційних моделей реалізуються в фізичному. І, можливо, що і Христос таке велике значення придавав саме інформаційним моделям, думкам і словам людини тому, що вони формують майбутнє. Бо казав, «що ви зв’яжете на землі, те буде зв’язано і на небі».

Показова перебудова російського егрегора в 1917 році. Нежиттєздатність старого егрегора для всіх мислячих людей ставала очевидною. Перебудова на зразок західних егрегорів не сприймалась. Крім того західна модель капіталізму не могла бути поширена на російський грунт з розвинутими недоліками в суспільстві: корупції, подвійної моралі і тому подібного. Крім того людям, схильним до аналізу, уже тоді була очевидна безперспективність капіталізму, як суспільної формації. Формації в якій віссю розвитку є капітал і в якій «все купується і все продається» і в якій «немає такого злочину, на який би не пішла людина заради прибутку». Формація, в якій всі аспекти людської виключності поставлені на службу фізіології, формація, що стає гальмом в розвитку духовності людства і в кінцевому аспекті веде до його занепаду і руйнації. Можливо саме тому, в незалежності від місцезнаходження «ведучих архітекторів суспільства» була зроблена спроба перебудувати людство на інших принципах, спроба створити егрегора іншого складу і рівня. Для реалізації задуму необхідно було зруйнувати старі структури державності, знищити «носіїв» старого менталітету і духовності (програмний аспект старого егрегора) - найбільш розумних і талановитих (с точки зору старого егрегора) представників суспільства, створити «нові блоки» майбутнього суспільства. Реалізація «проекту» була покладена на талановитих, але вихованих в старій системі, «вождів», що в кінцевому результаті призвело до того, що спроба виявилась невдалою. Побудоване суспільство виявилось суспільством без зворотного зв’язку, а імунна система, замість того щоб боротись з проявами старого егрегора, зруйнувала і знищила паростки духовності майбутнього, побудованих на загальнолюдських, споконвічних принципах моралі і відносин між людьми. Можливо це відбулось тому, що руйнація старого егрегора відбулась не по принципу необхідного рівня блоковості, а як звичайна стихійна руйнація, в якій в повну силу проявився відомий принцип «вбити дракона», коли «вбивця» сам ставав драконом; принцип, який часто-густо проявляється в тому, що старе для збереження своїх позицій «перефарбовується» під нове, захоплює перші позиції в «табуні» і повертає його під новими гаслами до старого змісту.

Про мову і двомовність.

Московити хочуть забрати

останнє, що залишилось у

нашого народу - його душу,

бо душа народу - це його мова!..

Василь Стус.

Спочатку було Слово

І Слово було з Богом

І Слово було Бог;

Воно було спочатку з Богом,

Все через Нього виникло,

Що виникло,

В ньому було життя…

(Євангеліє від Іоанна).

Прислухаємось до мови, якою говоримо… Мовою, що характеризує стан суспільства і програмує його майбутнє… Рідко почуєш добре, гарне, милозвучне, щире слово. Зате недобрих, брутальних - як бур’яну на занедбаному полі. Ще в Золотій Орді татари тими словами принижували слов’ян, іновірців, рабів… Та не вживали їх до своїх близьких, до своїх громадян, бо інтуїтивно розуміли страшну силу тих слів. Слів, що підсвідомо руйнують душі, зневажають і принижують людську гідність, топлячи її в смердючому багні розтління і аморальності. Татари розуміли, та забули те (чи не усвідомлюють?) їх нащадки - росіяни, а разом з ним і всі ті, кого за роки імперії - російської і «совєтської» розмололи жорна «ординського молоху». Були часи, коли матерщина заповнювала в Московії навіть «святі книги» і знадобилась багаторічна робота київських професорів - богословів, щоб очистити їх від мовного бруду… І якщо раніше той бруд мав місце в побутовій мові, то в кінці другого тисячоліття він заполонив майже весь інформаційний простір від газет і інтернету, до кіно і телебачення. Куди далі падати, коли більша частина дітей, майбутнього суспільства, говорять мовою карних злочинців! І вже ніхто, ні батьки, ні вчителі не журять і не карають їх за те… Які ще потрібні ознаки тяжкої руйнації моралі, заповідей «Нагорної проповіді», падіння і розтління суспільства!

Коли учні питали Ісуса Христа яка їжа забруднює, поганить вуста, він відповів: Не те поганить вуста, що в них входить, а те, що з них вилітає» … Тим самим Ісус Христос наголошує, звертає увагу на те, що інформаційний бруд набагато страшніший за фізичний, речовинний.. Особливо важкі наслідки тягнуть за собою слова, які набувають силу закону, слова адресовані на великі відрізки часу і які несуть надзвичайно велике емоційне навантаження: клятви, прокляття, побажання, ті, що залишають довготривалі сліди в інформаційній сфері як окремої людини, так і суспільства…

Казав Ісус Христос: «Ще чули ви, що сказано давнім: не переступай клятви, але виконуй перед Господом клятви твої. А я кажу вам: не клянись зовсім: ні небом, тому, що воно престол Божий; ні Землею, тому, що вона підніжжя ніг Його; ні Ієрусалимом, тому, що він місто великого Царя; ні головою твоєю не клянись, тому що не можеш ні однієї волосини зробити білою чи чорною. Але нехай буде слово ваше: так - так, ні - ні; а що зверх того - те від лукавого».

Кажуть в народі: «Слово не горобець - вилетить - не спіймаєш». Кажуть, бо споконвічний досвід підтверджує надзвичайно велику силу Слова. І немає важливішої місії на Землі, ніж сіяти вічне, розумне, добре, сіяти словом, що проросте в душах людських словом, що творить і будує Майбутнє. А тому необхідно дуже обережно відноситись до своїх слів і не вживати тих, що можуть впливати на долю людини і вашу власну. Бо казав Лев Толстой: ми любимо людей, за добро, яке їм робимо; і ненавидимо за зло, яке їм спричиняємо. То ж давайте думати і говорити про оточуючий Всесвіт з добром і любов’ю, і він відізветься до нас тим же!.. Ніколи не забуваючи великого закону: Людина творить Слово, Слово творить Людину і її майбутнє.

Іще казав Ісус Христос: не судіть, і не підсудні будете; бо яким судом судите, таким будете судимі; і якою мірою відміряєте, такою і вам будуть міряти. І коли людина недобре говорить про іншу - застережіть її, спробуйте знайти у кожній людині щось добре і наголосити на тому. Та не давайте святого псам і не кидайте перли ваші перед свиньми, щоб вони не попрали їх ногами своїми, і повернувшись, не розтерзали Вас.

Мова народу - це душа народу; немає мови - немає народу, на якій мові говорить народ - такий і народ.

Бо якщо «Спочатку було Слово,

І Слово було з Богом,

І Слово було Бог»,

то ж спитаймо себе: якого Бога маємо в серці своїм?

Репліка про двомовність.

Зараз на вустах багатьох в Україні питання про двомовність в суспільстві і про дві державні мови. Та ще Платон свого часу говорив: немає мови - немає народу, немає держави. Але якщо в державі дві рівнозначні мови, то така держава не встоє і розділиться. Звичайно, в тому разі, коли одна з мов, за якою стоїть влада, не встигне зруйнувати і знищити іншу. Бо, згідно з загальним принципом будови Всесвіту, незайнятої території ні на фізичному, ні на інформаційному, ні на духовному рівнях не існує, а тому зайняти нішу іншої мови можна лише знищивши її, за винятком того, що може «згодитись».Свідомо, чи інтуїтивно, це розуміють ієрархії всіх держав. А тому зрозумiлi дії царя Росії Олексія - Тишайшого - батька Петра I, який заборонив в Московії мусульманську вiру i татарську мову, а після загарбання України - Русі вже iншi царі на протязі трьох століть «викорчовували» руську (українську) мову. Для вирішення цієї задачі годились i годяться всi засоби i всi прийоми: силові i «тихою сапою», приниження i дискредитації, заохочення i глузування, заборони i деформування (один з засобiв - заохочувати «суржик»), пiд маскою турботи та добра i неприкрито аморальнi. Руйнацiя мови може відбуватись з середини (в межах iмперiї) i ззовнi, через iнформацiйну мережу. Бо зруйнована мовно країна вже не країна, а придаток до iншоi, мова якої заполонила простір зруйнованої.

Не хлібом єдиним

Не хлібом одним буде жити людина, а й всяким словом ідучим з вуст Божих.

Євангеліє від Матфея.
Як розуміти ці слова Ісуса Христа? Для того, щоб відповісти на це питання згадаємо про будову Людини, відображену в трисилі: три тіла в одному - біологічне, розумове (ментальне) і духовне. Кожне з цих тіл поєднане з іншими і в той же час для існування кожного з них необхідна своя «їжа»: для біологічного тіла - біологічні з’єднання, утворення, структури, для ментального - потік інформації, що живив би наш розум, а для духовного - свій емоційно-психічний, що витікає з самої сутності Людини, як створіння Божого: і створив Бог Людину по образу і сутності Своїй.

Кому невідомо, що Людина, яка позбавлена надходження інформації, швидко деградує і гине? Якщо Людину помістити в умови, в яких по жодному з каналів інформації не надходитиме жодного сигналу, то вже за добу чи кілька, починається психічний розлад, а за ним розумовий і нарешті фізіологічний. Подібні явища спостерігаються і в космосі, при виході космічного корабля за межі впливу Землі. Так американські астронавти, перебуваючи в полі впливу Місяця, відзначили подібний психічний розлад, як розмноження особистості, коли людина почуває себе одразу двома, а то й більше різними особистостями. І це лише при зміні ритмів, гармонік фізичних полів і потоків інформації з зовнішнього середовища.

Одним з законів фашистського концтабору, описаного австрійським дитячим психотерапевтом Бруно Беттельгеймом у всесвітньовідомій книзі «Освічене серце», є «живлення в’язнів цілеспрямованою, брехливою інформацією, що перетворювала в’язня в твариноподібного робота». За відсутності інформації про дійсний стан навколишнього суспільства в Людині формується зовсім інший, псевдореальний Всесвіт, за законами якого вона буде жити і діяти.

Тож згадаймо ще один вислів Ісуса Христа: "…Коли нечистий дух вийде з людини, то ходе по безводних місцях, шукаючи спокою, і не знаходить; тоді каже: повернусь в дім мій, звідки я вийшов. І повернувшись, знаходить його незайнятим, виметеним і прибраним; тоді йде і бере з собою сім інших духів, зліших за себе, і, ввійшовши, живуть там; і буває для людини тої останнє гірше першого" (Євангеліє від Матфея,12(44)).

Щось подібне ми відчуваємо в народному прислів’ї: Якщо не посіяти на підготовленому лані корисні рослини, то виростуть інші - бур’яни. В Природі - і це знають всі ще з школи - не буває пустоти (в людському розумінні пустота - це ніщо). Можна доповнити цей принцип іншим визначенням: у Всесвіті немає нічиєї території, не існує безінформативного простору (території). І якщо зруйнувати, перетнути, деформувати животворний потік інформації - його займе інший. Тож і людина - з дня народження, коли в інтелектуальній сфері, незаповненій «архетипами», залишається доволі вільного міста для формування особистості, кожний біт інформації - це те зернятко з якого виросте, або щось корисне, або бур’яни та чагарники. І як важливо, саме в перші дні і роки нового життя людини, вчасно посіяти добре, вічне, розумне, створити навколо людини середовище, яке б несло необхідну для розвитку людини і Всесвіту інформацію, несло Слово Боже. Не насаджувати свавільно, а через особистий приклад, через серце дитини і її розум донести до неї розуміння сутності і призначення Людини у Всесвіті!

Бо казав Христос, що «страшніше за пусті комори - пусті душі», і що «хто не збирає, той розтринькує». То ж більше турботи про тіло повинна бути турбота про душу, про її наповнення і зростання. Казав Христос «учіться, учіться і учіться», бо хто не вчиться кожний день і кожну мить, той втрачає і деградує, бо «не хлібом одним живе людина, а й всяким словом, що виходить з вуст Божих».

Частина 4. Про Бога, богів і релігії.

Коли мова заходе про виникнення Всесвіту, його розвиток і будову, про можливості його пізнання, людська свідомість сягає межі, за якою стоїть те Вище, чого ні зрозуміти, ні осягнути вона не може.

Коли з Людиною, чи її оточенням діється щось, перед чим вона безсила, то вона розуміє, що є щось Вище за все існуюче і від Кого залежить не лише її доля, а й доля всього Всесвіту. Тож раніше чи пізніше, але майже кожен з нас приходить до того поняття Вищого, Надприродного, Творця, якого називаємо Бог. Ми можемо говорити про справи Бога, про його можливості, про те, що всі ми його діти і ходимо всі під Богом, але описати Його “як образ” не можемо. Можемо лише посилатись на свідчення тих, хто ієрархічно був більш наближеним до Нього. Ось що говорить про Бога Гермес Асклепію:

Бог народжує, творить і існує вічно. Його атрибути Вічність, Свобода, всемогутня Воля, безмежна доброта. Він створює свої власні члени, які суть боги, але Сам не підлягає народженню. Кожний з богів створює нижчі члени тим же засобом.

Жодна з наших думок не в змозі зрозуміти Бога, і ніяка мова не може визначити Його. Те, що не має тіла (речовинного, авт.), невидиме, не має форми - не може бути сприйнятим нашими почуттями; те, що вічне, не може бути вимірено мірою часу. Отже - Бог невиразимий.

В давньоіндійському епосі Бхаватгіта про Бога говорить царевич Арджуна, якому були даровані «Божественні очі» і який удостоївся честі бачити Господа, свого Вчителя Крішну. Арджуна описує Його так:

В середині Твоєї форми, о Боже, я бачу Богів, всі види істот і кожна з відмінністю своєю; Брама, Господь, і під Ним Його дивний лотос - престол, і всі ріші, і всі Мудрі Змії із породи високої… З руками, грудями, вустами, очима без ліку. Всюди бачу я Тебе, безмежні Твої прояви. Джерело, початок, середину і кінець твоєї слави, Господи, без кінця, без кордонів, не можуть побачити очі мої. Сяйво Твоє, безкінечний Твій блиск, всюдисущий Твій Диск і вінець, і тіару я бачу. Подібний Вогню, полум’яніючи як сонце, що сліпить зір, спрямовуєш Ти потоки проміння з небес необ’ятних. Вище всіх думок моїх, незмінний Господь, Найвищий Ковчег, випромінюючий творчості силу, вічної форми безсмертний Зберігач, Людина, що перебуває вічно, таким бачить мій розум Тебе. Без кінця, середини, початку, безмежний в силі, твої руки без ліку, немов сонця і місяці - очі Твої. Коли ж облік Твій я бачу, як жертовний вогонь загорається Він і славою своєю запалює світи. Тобою лише одним наповнюється небо і земля, і все, що незримо поєднує їх. Весь світ триєдиний, перед Тобою тріпоче; Могутній, перед Твоїм проявленим обліком, що наводить страх… В тебе вступають сонми світлозарних, Світлосяйних. Склавши в благоговійному страсі руки, дивляться вони на Тебе. І воїнство святих, співаючих Тобі славу, складають пісні, що звучать і наповнюють світи. І безліч низьких духів, сини Адіті, Вазу і Генії. Також і світлі Духи, яких не можна перелічити, безліч мудреців і Святих, а також Ракшасів могутніх. Всі зачаровані, повні страху дивляться на Тебе… Побачивши Твій образ, могутній з очами і вустами без ліку, з багатьма черевами і рядами зубів, що наводять страх, з незліченою множиною рук і ступнів; побачивши те - так само як і я - світи всі тріпочуть… Як веселка, що переливається яскравими кольорами, торкаєшся Ти сводчатих небес. З відкритими очами, повертаючи необ’ятні зіниці очей, Ти наповнюєш трепетом всю мою істоту. Дивлячись на Тебе, слабіють мої сили, зникає мій спокій. Подібно часові, що виблискує мечем, бачу ряди Твоїх зубів, загрожуючих посеред розкритих страшних щелепів. Побачивши це, не знаю я куди сховатись мені від виду Твого! О пощади, Господи! Ти потужнє сховище світів… Твою Суть мені відкрий! Твій вигляд такий безмежно страшний! Я падаю ниць перед Тобою… Помилуй, я молю, о могутній Господь! Що скрито в Тобі, я бажаю пізнати. Твоє зовнішнє життя лякає мене… Я бачив Твою славу, до мене не бачену ніким. Від радості і страху тремтять мої груди. І я молю тебе: прийми свій колишній вигляд. О помилуй, Господь Богів, Притулок світів. В сяючому вінці і з царственим жезлом в руках. Я прошу бачити колишнього Тебе! Яви любимий і знайомий образ Твій. Скрий для смертного невиносимі явища Твої!

Бхаватгіта, Бесіда 11.

Образ, змальований Арджуною, вражає. І все ж мова йде не про Творця, а швидше за все, про одного з Високих Духів, планетарного чи галактичного рівня. Бо Бог - це та Сутність, яку не можна ні описати, ні виразити. Подібну думку незалежно обґрунтовує Данїїл Андрєєв, описуючи одного з Великих Духів, Хазяїна Землі, учня і послідовника Люцифера:

Безмірно страшний його облік, яким бачили його духовні очі небагатьох людей, що змогли проникнути в темні висоти Дігма- світу його мешкання:

Мов би лежачий на бушуючому ліловому океані, з чорними крильми, розпростертими від обрію до обрію, він підіймає своє темно-сіре обличчя в зеніт, де палахкотять інфралілові зірниці, розгойдуються і тухнуть протуберанці, а в самому зеніті блищить світило непредставимого кольору, віддалено нагадуючи фіолетовий. Горе тому, на кого опустить свій погляд Гагтунгр і хто цей погляд зустріне відкритими очима.



Д. Андреев. Роза мира, стр76.

Про деякі риси Того, кого ми звемо Господь, можна судити з таких висловлювань:

В Бхават-Гіта : Ти несеш всередині самого себе високого духа, якого ти не знаєш. Бо Бог мешкає всередині кожної людини, але небагато уміють знайти його…
Сутність, що в кожній тварі, що має безмежну кількість очей з обличчями повернутими в усі боки, перевищуюча все, що створено в усьому об’ємі безмежності, вміщуюча в своєму нерухомому тілі весь рухомий Всесвіт з усіма світами - є Бог. Якби в небі загорілась несчислена кількість зірок, то і вона не зрівнялась би з сяйвом Єдиного Всемогутнього.

Крішна.

Бог єдиний і завжди подібний Собі Самому. Він керує всім Всесвітом. Але його члени боги, різноманітні і необчислені, бо божественне вічне і не має кінця! Вищі з них - душі світил. Сонце, зірки, землі, місяці, кожне світило має свою душу і всі вони вийшли з Небесного вогню і з першоствореного світла. Недоступні, незмінні, вони керують великим цілим своїми ритмічними рухами. І кожне світило, обертаючись, затягує в свою ефірну сферу сонми напівбогів і просвітлених душ, які були колись людьми і, спустившись по східцях втілених царств, переможно піднеслись знову на висоту, де закінчується коло народжень. За посередництвом цих чистих духів Бог дихає, діє, проявляється. Більше того, вони являються Диханням його Душі; промінням його вічного Розуму. Вони направляють цілі воїнства нижчих духів, що діють в елементах; вони ж керують світами. І в далі, і поблизу вони оточують нас і хоча, по суті своїй вони безсмертні, вони наряджаються в форми, що змінюються відповідно часу, народам і країнам. Нечестивий заперечує і все ж боїться їх; праведний поклоняється їм, хоча і не бачить їх; посвячений знає їх, бачить і здатен притягати їх.

Орфей.
Коли мова йде про Бога, то так чи інакше згадується і протиставляється Богу Люцифер (або Денниця)*, про якого Д.Андрєєв говорить наступне:

В незапам’ятній глибині часу один з найвеличніших Духів, виражаючи невід’ємну, присутню кожній людині волю вибору, відступив від свого Творця заради створення іншого Всесвіту згідно з власним задумом… До нього пристала велика кількість інших монад, великих і малих. Створення іншого Всесвіту почалось в межах існуючого. Вони пробували створювати світи, але ці світи виявлялись нестійкими і руйнувались, тому що повставши, боговідступні монади тим самим відмовлялись від Любові - єдиного об’єднуючого, цементуючого принципу.



Всесвітній план Проведіння веде сукупність монад до вищої єдності. По мірі їх сходження по східцях буття форми їх об’єднання вдосконалюються, любов до Бога і між собою зближує їх все більше. І коли кожна з них занурюється в Сонце Світу і спів - творить йому - здійснюється єдність досконала: злиття з Богом без втрати свого неповторного Я.

Всесвітній задум Люцифера протилежний. Кожна з приставших до нього монад - тільки тимчасовий його союзник і потенційна його жертва. Кожна демонічна монада, від найвеличніших до самих найменших, виношує мрію - стати володарем Всесвіту; гординя підказує їм, що потенціально сильніша всіх - саме вона. Якщо Бог віддає, жертвує собою, то такі монади волають все ввібрати в себе, а тому кожна з них є потенційним вампіром і тираном**. Відповідно демонічні монади об’єднуються тимчасово, але по суті вони суперники не на життя, а на смерть. З захопленням локальної влади їх групою на поверхню виходить це протиріччя, починається взаємна боротьба і перемагає найсильніший.

Д.Андреев, Роза мира, 46.

* Чому говорячи про Бога необхідно було згадати про Люцифера і його дослідників? Справа в тому, що, як казав Ісус Христос, і Бог і Диявол діють за одними і тими ж правилами, принципами, законами: говорять і проповідують одні і ті ж істини. А тому наголошував Христос, не на словах, а по справах їх пізнаєте їх!! (Порушити закони і принципи будови Всесвіту на етапі його розвитку не може сам Творець).

** Вище вже йшла розмова про всесвітній енерго-інформаційний привід; потік, що перетікає через Всесвіт і завдяки якому існуємо ми, атоми, зірки, все суще. То ж звідки брати необхідний будівельний матеріал і якими принципами користуватись Люциферу, чи іншим архітекторам при відсутності власних можливостей ?

Звичайно, приведені висловлювання мало що дають для розуміння архітектури Розуму і Духу у Всесвіті і ще менше збагачують наші уявлення про Творця Всесвіту. Єдине, про що можна говорити з якоюсь мірою обгрунтованості - це про наявність тої Вищої Сутності, яка існує в якості Архітектора і Будівельника Всесвіту, того що є нашою з вами домівкою. Інтуїтивне відчуття наявності цього Вищого, Надприродного стало для Людини стрижнем її світосприйняття, частиною її культури і моралі, її святинею. Саме цю частину людського світогляду називають релігією. Кожна з релігій побудована на кількох основоположних ідеях і поєднує в собі принципи відношення людини до Вищого, Горнього і принципи взаємовідносин людей в суспільстві.

В сучасному планетарному суспільстві панують три головних релігії. Це буддизм з багатьма відгалуженнями, мусульманство і християнство. Буддизм заснував Сидхартха Гаутама в 583-483 роках до н.е. Ідея творця, єдиного Бога відсутня. Згідно з вченням Будди існують лише дхарми - пануючі над світом вічні моральні принципи, і їх пульсації*.

* Дхарми можна розуміти як прояви єдиної світової душі. У реліктових австралійців це «арунгвільта-прана» - особлива життєва сила, життєва субстанція, що переливається з одного матеріального утворення в інше, безперервно і повсюдно з істоти в істоту, з предмета в предмет. В древніх майя це сила, яку не можна описати, яка є джерелом буття всіх істот і яка наділяє все живе свідомістю, що повертається назад після смерті істоти. Від тої Сили через все існуюче плинуть потоки еманацій - команд, які згідно з вченням Будди можна сприймати як дхарми. В хвилях божественного ефіру (іудаїзм), немов би під напівпрозорим покривалом, тріпочуть астральні форми світів і істот, в яких уже існують майбутні насіння (своєрідне ДНК на все сутнє), початки (принципи, закони, константи), форми (структури і архітектура) і живі душі буття. Це Всесвіт проявлений в Духові. У Піфагора це ефірне світло, яке протікаючи через предмети робить їх прозорими і заставляє всі світи світитись. Через це ефірне світло, через невидимий вогонь, що протікає через всі світи, Він, незбагнений, приводить в обертовий рух все від атомів до зірок. Він же наділяє все вогнем, що породжує рух, ритм і мелодію. Це перша з дев’яти давньогрецьких муз - Веста (Гестія), яка зберегла божественний початок, скритий в усіх речах. Інши музи походять з Вести, її вогню. Уранія - відповідає за рух зірок і планет, за астрономію і астрологію; Полимнія - за потойбічне життя душі і пророцтво; Мельпомена - за життя і смерть, трансформацію перевтілень. Ці троє відповідають за космологію і фізику. Калліспа, Кліо і Евтерпа відповідають за медицину, магію і мораль, а Терпсіхора, Ерата і Талія за устрій планети (за хімічні сполуки, рослинний і тваринний світ).

Центральне місце у вченні Будди займають чотири благородних істини: існує страждання, його причина, шлях до звільнення від страждання і саме звільнення. Страждання і звільнення від нього є чисто суб’єктивними станами і водночас деякими космічними реаліями. Позбутись страждання можна восьмиричним шляхом, шляхом восьми вірних дій. Для цього необхідно жити не підкоряючись задоволенням, але й не в аскезі, дотримуючись п’яти заповідей: не шкодити живому, не брати чужого, утримуватись від заборонених статевих стосунків, не вести празних і брехливих речей і не пити спиртного, тим самим наближаючись до нірвани (згасання).

Різновидністю буддизму є індуїзм, що виник (на думку істориків) на початку нової ери. На відміну від першого на центральне місце в індуїзмі вийшли Брама - творець Всесвіту, Вішну - зберігач Всесвіту і Шива - руйнівник Всесвіту. Найбільш відомим твором індуїзму є Бхаватгіта (божественна пісня). Ідея індуїзму в шести системах пошуку шляху досягнення спокути пут карми і розрив ланцюга перероджень. Згідно з індуїзмом існують матеріальна першопричина пракріті (матерія) і абсолютна душа (пуруша), незалежна від пракріті. Ії неможливо спостерігати і виявити, незважаючи на те, що вона присутня в усіх речах і істотах, які і існують завдяки її наявності. З поєднання пракріті з пурушею виникають двадцять п’ять вихідних принципів, матеріальних і духовних, будови Всесвіту.
Говорячи про буддизм і індуїзм не можна не сказати про ведичну релігію, основи якої в відомому вигляді для нас сформувались приблизно в ХII сторіччі до н.е. і яка була культовим фундаментом для перших двох. Ведична релігія була політеїстичною, в ній по черзі першими особами культу були Дана - богиня води і життя; Індра, бог грози, часу і захисник від ворога; Агні - бог вогню; Сур’я - бог сонця і т.д. В основі ведичної релігії знаходились два всесвітні принципи: коловороту життя - коло самсари і карми - розплати з часом за всі дії в цьому житті. Взаємовідносини між людьми і богами будувались на принципах рта - космічного порядку і культу «бартеру» - даю, щоб і ти мені дав.

Перш ніж говорити про другу світову релігію - християнство, необхідно зупинитись на іудаїзмі, монотеїстичній релігії з культом бога Яхве (Ягве). Ця релігія виникла приблизно в другому тисячолітті до н.е., в Палестині. Основа вчення викладена в п’ятикнижжі Мойсея (в перекладі -Врятованого, племінника фараона Рамзеса Хозарсифа, жерця єгипетського культу бога Сонця Ра). З точки зору центрального поняття п’ятикнижжя є «розмитим» вченням, бо звернене водночас до двох різних божеств: Єлоім - «Єдині» і Яхве - що проявляв себе в вогняному вихорі. Якщо Єлоім в якійсь мірі ототожнюється з політеїзмом індуїзму, то Яхве - власний бог євреїв, яких він вибрав серед всіх народів і об’явив їм владу над іншими народами світу. В книзі Левіт п’ятикнижжя Мойсеєм сформульовані основні моральні принципи взаємовідносин в суспільстві (заповіді Мойсея), пізніше повторені Ісусом Христом в Нагорній проповіді. Саме на цих заповідях сформувався важливий символ християнства - сповідь, як дійство очищення від гріха і полегшення карми. Важливим моментом іудаїзму було жертвоприношення тварин. Іудаїзм став витоком двох світових релігій: християнства і мусульманства.

Іудаїзм - версія вчення Мойсея, укладена раввіном Іудою в 219 р.н.е; стала основою Талмуда - вчення раввінізма. Відгалуженням іудаїзму є гностичне вчення Каббала, що сформувалось в середовищі вавілонської общини євреїв.

Християнство побудоване на вірі в Ісуса Христа, боголюдини, рятівника світу, втілення другої особи триєдиного божества - Троїці: Бога - батька, Бога - сина (Логоса - слова) і Святого Духу. Ісус Христос, Бог - Син, приносячи себе в жертву, спалює карму людства, беручи всі гріхи людей на себе і даючи їм можливість будувати свою долю планетарного суспільства на центральних поняттях Любові і Добра без обмежливого впливу негативного минулого. Центральним символом християнства є сповідь і прощення тому, хто покаявся перед Богом. В християнстві Бог - це Творець Всесвіту на відміну від інших релігій, в яких культовими були боги нижчого рангу, або прояви діяльності Бога: дхарми, еманації і т.п.

На початку XII сторіччя нашої ери на аравійському півострові почав розповсюджуватись іслам, який проповідував неграмотний погонщик верблюдів, але надзвичайно талановитий поет Мухаммед. Новий пророк свято вірив в те, що через нього до людей звертається сам Аллах. На відміну від християнства, де центральною фігурою став Ісус Христос, Муххамед говорив, що він лише посланник Аллаха і заборонив звертатись до нього з молитвою після смерті. Пророк ісламу проповідував покірність долі і Аллаху. Його проповіді, обрядові і юридичні настанови, заклинання, молитви, повчальні розповіді і притчі зібрані в священній книзі мусульман Корані (в перекладі - читання).*

*На відміну від інших релігій мусульманство більш приземлене і майже не має тої трансфізичної надбудови, яка властива іншим світовим релігіям. В цьому відношенні до мусульманства наближене конфуціанство в Китаї, що виникле ще в V-VII сторіччях до н.е. Конфуцій, занепокоєний розпадом суспільства і моралі, значну увагу приділяв саме принципам зміцнення суспільства. В його проповідях говорилось про те, що особистість повинна підкорятись суспільним інтересам, що влада правителя священна, що поділ людей на аристократів і нікчемностей -- це закон справедливості. На центральне місце в своїх проповідях Конфуцій ставив порядок на землі і на небі, як етичну категорію. В той же час конфуціанство, як і багато інших теїстичних течій в Китаї, базується на трансфізичній «Книзі змін», побудованій на загальнокосмічному принципі «Ін і Янь», чергування яких складає шлях «дао» («Ін і Янь», чоловіче і жіноче, плюс і мінус, так і ні, гаряче і холодне, і т.п. - все це один і той же принцип полярності в будові Всесвіту). Дао - це центральне поняття ще одного теїстичного напрямку в Китаї - даосизму, поняття за допомогою якого можна дати універсальну всеосяжну відповідь на питання про походження і засоби існування всього сущого. Воно не має імені, скрізь проявляється, бо є джерелом всякої речі, але не є самостійною субстанцією, чи сутністю. Само Дао не має джерел, початку і є коренем всього без власної енергетичної діяльності. Дао, яке можна виразити словами, не є постійне Дао. Однаковість - ось глибина загадковості...

Як можна бачити навіть з цього невеликого і досить поверхневого огляду, кожна релігія це передусім частина світогляду того чи іншого народу. Склад основних догматів офіційної релігії повинен забезпечувати єдність етносу на фундаменті єдиної віри і єдиних моральних принципів, перспективу його розвитку і гармонію між силами небесними і земними (точніше - даного етносу). А тому, в залежності від стану суспільних відносин, від рівня розвинутості суспільства, від внутрішніх і зовнішніх факторів існування етносу змінюється система теологічних поглядів і цінностей, їх роль в особистому житті людини і в житті суспільства. І якщо догмати старої віри стають гальмом на шляху подальшої еволюції, деякі з них можуть суттєво змінюватись, іноді на повністю протилежні. Показуваними в цьому відношенні є догмати іудаїзму і християнства, або старого і нового заповітів. Уже з другого століття серед християн з’являється тенденція до розмежування цих вчень, бо з логіки витікало, що Яхве, бог Мойсея не є Єлоі, до якого звертався розп’ятий Христос; а тому подібність давньоєврейського єдинобожжя, а по суті племінного бога євреїв, і християнського - мнима.

Різниця між Богом Старого Заповіту і євангельським Богом формулювалась християнськими гностиками так (Маркіон, ІІ ст.н.е.):


- перший забороняє людям вкушати від дерева життя;

другий обіцяє дати переможцеві вкусити «сокровенну манну»(Апокаліпсис, 2,17)

- перший умовляє до змішання статі і розмноження до меж ойкумени

- другий забороняє навіть гріховний погляд на жінку;

- перший обіцяє в нагороду землю

- другий - небо ;

- перший приписує обрізання і вбивство переможних;

- другий забороняє і те і інше;

- перший проклинає землю

- другий її благословляє;

- перший кається в тому, що створив людину;

- другий не змінює своїх поглядів на неї;

- перший предписує помсту;

- другий - прощення тому, хто покаявся;

- перший вимагає жертв тварини;

- другому вони огидні;

- перший обіцяє іудеям володіння світом;

- другий забороняє володіння іншими;

- перший дозволяє іудеям лихварство;

- другий забороняє привласнювати незароблене;

в Ветхому заповіті - хмара чорна і вогневий смерч;

в Новому заповіті - неприступне світло;

Ветхий заповіт забороняє торкатись Ковчега заповіту і наближатись до нього (тайна для вибраних);

в Новому заповіті - призив всіх до себе;

в Ветхому заповіті - прокляття висячому на дереві (тому, хто страчений);

в Новому - смерть Христа на хресті і воскресіння;

в Ветхому заповіті - невиносиме іго закону.

в Новому - благо і легкий тягар Христів.

Погляди Маркіона пояснював його учень Аппелес: єдиний Початок - ненароджений Бог - створив двох головних ангелів. Один, «знаменитий і славний», створив світ; другий, «вогняний», ворожий Богу і світу. Відповідно світ, як творіння доброго ангела, благостний, але наражається на удари злого «вогняного», що ототожнюється з Яхве (Ягве) Ветхого Заповіту.

Суперечність догматів Старого і Нового Заповітів призвела до виникнення чисельних течій, побудованих на Біблії. Найбільш яскравими серед них були:

офіти, що були за змія, який спонукав Єву заполучити пізнання добра і зла, а бога, який бажав залишити людей в пітьмі і невігластві - звали злим демоном ;

гностики об’явили матерію неіснуючою, а відповідно і весь Всесвіт перешкодами на шляху удосконалення душі, реальність якої стверджувалась ;

Маркіон і його школа заперечували спадковість Нового Заповіту до Старого, рахуючи іудаїзм за поклоніння Сатані ;

манікеї - розглядали світ, як область боротьби світла і пітьми; але якщо християни визнавали світ і життя творінням божим, то манікеї дотримувались зворотної точки зору: світ - це пітьма, що обняла частки світла (душі). Вони вважали матеріальний світ злом, а його творця - злим демоном. В противагу християнству «творче світло» (Божественну енергію) вони вважали пітьмою, а пітьму - безоднею, або вакуумом - світом первісним.

З точки зору сучасної фізики життя може розвинутись на двох головних джерелах: енергії і інформації. Перше дає початок речовинному Всесвіту, утворюючи його з непросвітленої матерії шляхом дії світла з подальшим ускладненням через утворення все більш складних атомів в надрах зірок. Друге живить об’єкти того ж Всесвіту, але за рахунок розпаду речовинних структур і звільнення «законсервованої» в них енергії.

В зороастризмі життя обґрунтовується як творіння Ормузда, а знищення (анігіляцію) матерії - справою Арімана.

Звичайно, приведені витримки з релігійних доктрин «не ведуть до храму», а лише обґрунтовують основну думку. Є Творець цього Всесвіту, є боги суто його члени (різні за рівнем, функціями і призначенням) і є закони і принципи, за якими побудований Всесвіт і яким підкоряються боги ієрархії Всесвіту. Окрім прямої послідовності є зворотна - це боги, яких створюють складові елементи розумних систем (наприклад, егрегори, створювані об’єднаннями людей від сім’ї до суспільства в цілому). Тривалість існування того чи іншого бога, його можливості залежать, з одного боку, від часу вирішення задачі, покладеної на нього, з іншого - від джерела енергії і інформації, що його живить. В залежності від того, якого з ієрархії богів той чи інший народ, та чи інша спільність людей вибирає за свого Водія, будується світогляд цього народу, взаємовідносини між людьми і між людиною і небом (точніше, богом). А тому позитивний бог одного народу може сприйматись негативним іншим і навпаки. Та при цьому різномаїтті богів, релігій і моралі необхідно усвідомити головне: Творець Всесвіту єдиний для всіх і для всього існуючого взагалі. І так само, як ми любимо і цінуємо все те, що створюємо з любов’ю, так і Творець Всесвіту любить і цінує все існуюче. А ми всі незалежно від поглядів і віри, Його діти, Його майбутнє і Його сподівання! То ж давайте будемо достойними свого покликання і свого призначення!


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка