Центральна спілка споживчих товариств України



Сторінка1/19
Дата конвертації28.12.2017
Розмір2.07 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


УКООПСПІЛКА

ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ



ФІЛОСОФІЯ
Навчально-методичний посібник

для самостійного вивчення дисципліни

за кредитно-модульною системою


КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ ТА ПОЛІТОЛОГІЇ

Усанов І.В.
Полтава 2010

ЗМІСТ


ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ 3

Модуль І. Класична історія філософії 3

Семінар 1. ОСОБЛИВОСТІ ФІЛОСОФСЬКОГО СВІТОГЛЯДУ 3

Семінар 2. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ. ДОКЛАСИЧНИЙ ПЕРІОД 9

Семінар 3. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ. КЛАСИЧНИЙ ПЕРІОД. 14

Семінар 4. ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНІХ ВІКІВ 21

Семінар 5. ФІЛОСОФІЯ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ 27

Семінар 6. ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ 36

Семінар 7. Філософія Новітнього часу. Психоаналіз 44

Семінар 8. НЕКЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ 48

Семінар 9. ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА В УКРАЇНІ 55

Модуль ІІ. Актуальні проблеми сучасності. 65

Семінар 10. ФІЛОСОФІЯ ПОСТМОДЕРНА 65

Семінар 11. ФІЛОСОФІЯ ПОСТСУЧАСНОСТІ 70

Семінар 12. ОСОБИСТІСТЬ У ВИМІРАХ ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛІЗУ 74

Семінар 13. СВІДОМІСТЬ: ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ І СУТНІСТЬ 78

Семінар 14. СУСПІЛЬСТВО У ФІЛОСОФСЬКОМУ ПІЗНАННІ. 83

Семінар 15. ПРИРОДА ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО ОСМИСЛЕННЯ 90

Семінар 16. ФІЛОСОФІЯ ТЕХНІКИ 96

Семінар 17. ФІЛОСОФІЯ ГОСПОДАРСТВА 99

VІ. ЛІТЕРАТУРА 103



ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Модуль І. Класична історія філософії

Семінар 1. ОСОБЛИВОСТІ ФІЛОСОФСЬКОГО СВІТОГЛЯДУ


План

  1. Основне питання філософії та її предмет.

  2. Співвідношення світогляду, філософії та науки. Проблемність наукового світогляду.

  3. Типологія світогляду та його роль у житті людини.

  4. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний. Їх взаємообумовленість та відмінність.


Теми рефератів.

  1. Філософія і релігія.

  2. Особливості філософського світогляду.

  3. Міф та його функції в житті сучасної людини.


ТЕКСТИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФІЇ

Предмет філософії, тобто коло проблем, що стоять перед нею, чітко, конкретно і доступно розкриває в публічних лекціях сучасний іспанський філософ і публіцист Хосе Ортега-і-Гассет (1883-1955), яскравий представник впливових напрямків філософської думки кн. XIX – поч. XX ст. - «філософія життя» і філософська антропологія, що публікуються за назвою «Що таке філософія?». Кінцевий висновок, до якого приходить мислитель, такий — «філософська проблема безмежна не тільки за обсягом — тому що вона охоплює усе без винятку, але і за своєю проблемною інтенсивністю. Це не тільки проблема абсолютного, але абсолютна проблема...».

1 Питання для самостійного опрацювання:

1. Яке визначення дає філософії X. Ортега-і-Гассет?

2. Якою найважливішою ознакою наділяє автор будь-яку філософську проблему і що він під цим розуміє?

3. Яким чином специфіка проблем, що стоять перед філософією, робить її «основною потребою нашого розуму»?

4. Як розглядає філософія свій предмет? Яка кінцева мета філософського міркування?

Першим спадає на думку визначення філософії як пізнання Універсуму <...>. Формально я розумію під Універсумом «усе наявне». Тобто філософа цікавить не будь-яка річ сама по собі, у своєму відособленому і, так би мовити, окремому існуванні, - навпаки, його цікавить сукупність усього існуючого і, отже, у кожній речі — те, що її відокремлює від інших речей або поєднує з ними: її місце, роль і розряд серед баготьох речей, так би мовити, публічне життя кожної речі, те, що вона собою являє і чого варта у вищій публічності універсального існування <...>.

Коли ми запитуємо, що таке «усе наявне», у нас немає ні найменшої уяви про те, чим виявиться це наявне. Про філософію нам заздалегідь відомо одне: що є і те, й інше, й третє, і що це саме те, чого ми не шукаємо. Ми шукаємо «ціле», а те, що перед нами, завжди не ціле. Про ціле нам нічого не відомо, і може бути, серед усіх цих фрагментів, що у нас уже є, немає найбільш для нас важливих, найважливішого з усього, що мається...

... все існуюче тут, дане нам, явлене нам — це, по суті, тільки частина, осколок, фрагмент, уламок. Дивлячись на нього, не можна не помітити, не відчути його вади. У будь-якому даному нам бутті, у будь-якому явищі світу ми виявляємо глибокий слід зламу, свідчення того, що це частина і тільки частина, ми бачимо рубець його онтологічного каліцтва, до нас долинають страждання каліки, його туга за відтятим, його божественна незадоволеність <...>.

Уся ця зала у цілому є присутньою у нашому сприйнятті. Вона здається — принаймні нам — чимось закінченим і достатнім. Вона складається з того, що ми в ній бачимо, і ні з чого більше... Але якщо потім ми, залишаючи цю залу, побачими, що за її дверима світ закінчується, що далі за нею немає нічого, навіть порожнього простору, наш вражений розум переживе шок... Імовірно, у нашому сприйнятті поруч з явною присутністю видимого нами інтер'єру приховано було присутнє загальне тло, зникнення якого ми не можемо не помітити. Іншими словами, ця зала навіть у безпосередньому сприйнятті не була чимось закінченим, а була лише переднім планом, що виступає на загальному тлі, яке ми мали на увазі, що у вигляді прихованого доповнення уже існувало для нас, обрамовуючи те, що ми насправді бачили. Це загальне навколишнє тло зараз не присутнє, а співприсутнє. І справді, кожного разу, коли ми бачимо щось, це щось з'являється на прихованому, темному, величезному тлі неясних обрисів, і це є просто світ, фрагментом, осколком якого воно є...

Те ж відбувається з реальністю усередині нас, з нашою психікою. У кожен момент ми бачимо лише незначну частину нашого внутрішнього буття: виникаючі в нас у цю мить думки, переживання, бліді образи, що малюються нашою уявою, почуття, під владою яких ми тепер знаходимося, — лише цю жалюгідну жменьку речей зустрічає наш погляд, звернений усередину; замість себе ми бачимо лише плече, що застує наше повне справжнє Я, яке приховано від очей, подібно долині або горі, що лежить унизу, прикрита іншими горами...

Таким є перед нами світ: він не самодостатній, не служить підставою для власного буття, а кричить про те, чого йому не вистачає, проголошує своє не-буття, примушуючи нас філософствувати; адже філософствувати — значить шукати цілісність світу, перетворювати його в Універсум, додаючи йому завершеності й створюючи з частин ціле, у якому він міг би спокійно розміститися. Ортега-і-Гассет X. Що таке філософія? - М. 1991. - С. 77, 86-87, 97-99.
Відоме давньогрецьке походження слова «філософія» — «любов до мудрості». У приведеному нижче уривку з діалогу давньогрецького філософа Платона (428/427—348/ 347 р. до н.е.) «Бенкет» обговорюється природа любові. Так у художньо-образній формі піднімається питання про предмет «любомудрія», про те, чим займається філософія.

2 Питання для самостійного опрацювання:



1. Визначите, як розуміється тут любов: звідки вона виникає і на що спрямовується? На що з такого погляду має бути націлена «любов до мудрості» (що є предметом філософії, що складає коло її проблем)?

2. На які з відомих вам ознак вказує філософський погляд, що розвивається Платоном?

3. Порівняйте платонівський підхід до предмета філософії та думку з цього приводу X. Ортеги-і-Гассета.

Насамперед, люди були трьох статей, не двох, як нині, — чоловіча і жіноча, а існувала ще й третя стать, що поєднувала у собі ознаки цих обох; сама вона зникла, і від неї збереглося тільки ім'я, що стало лайливим, — андрогіни, і з нього видно, що вони поєднали у собі вигляд і найменування обох статей — чоловічої і жіночої. Тоді в кожної людини тіло було округле, спина не відрізнялася від грудей, рук було чотири, ніг стільки ж, скільки рук, і у кожного на круглій шиї два обличчя, зовсім однакові; голова ж у двох цих осіб, що дивилися в протилежні боки, була спільна, вух малося дві пари ..., а інше можна уявити собі за тим, що уже сказано. Пересувалася така людина або прямо, на увесь зріст, — так само, як ми тепер, але якоюсь із двох сторін уперед, або, якщо квапилась, йшла колесом, заносячи ноги нагору і перекочувалась на восьми кінцівках, що дозволяло їй швидко бігти вперед <...>.

Страшні своєю силою і міццю, вони мали великі задуми і зазіхали навіть на владу богів...: це вони намагалися зійти на небо, щоб напасти на богів.

І от Зевс та інші боги стали радитися, як вчинити з ними, і не знали, як бути: убити їх, вразивши рід людський громом, як колись гігантів, — тоді боги позбавляться почестей і приношень від людей; але і миритися з таким розбоєм теж було не можна. Нарешті Зевс, насилу дещо придумавши, говорить:

— Здається, я знайшов спосіб і зберегти людей, і покласти кінець їх буйству, зменшивши їхню силу. Я розріжу кожного з них навпіл, і тоді вони, по-перше, стануть слабкіші, а по-друге, корисніші нам, тому що число їх збільшиться. І ходити вони будуть прямо, на двох ногах. А якщо вони і після цього не угамуються і почнуть буянити, я, — сказав він, — розсічу їх навпіл знову, і вони застрибають у мене на одній ніжці.

Сказавши це, він став розрізати людей навпіл, як розрізають перед засолюванням ягоди горобини або як ріжуть яйце волоском. І кожному, кого він розрізав, Аполлон, за наказом Зевса, повинен був повернути убік розрізу лице і половину шиї, щоб, дивлячись на своє каліцтво, людина ставала скромнішою, а все інше наказано було залікувати.... І от коли тіла були в такий спосіб розсічені навпіл, кожна половина з прагненням спрямовувалася до іншої своєї половини, вони обіймалися, спліталися і, жагуче бажаючи зростися, умирали від голоду і взагалі від бездіяльності, тому що нічого не хотіли робити порізно... От із тих давніх пір людям властивий любовний потяг одного до іншого, який поєднуючи колишні половини, намагається зробити з двох одне і тим самим зцілити людську природу.

Отже, кожний з нас — це половинка людини, розсіченої на дві камбалоподібні частин, і тому кожна шукає завжди відповідну їй половину <...>.

Причина цьому та, що такою була споконвічна наша природа, і ми складали щось цілісне.



Платон. Бенкет // Собр соч. У 4 т. - М, 1994. - Т.2. - С. 98-101.
Інша точка зору на філософію визначає її „філософствування”, яке не зводиться до будь-яких інших способів духовної діяльності людей і ніяким чином з них не виводиться, тобто глибоко особистісне міркування людини про неповторність її присутності у світі. Подібний погляд на філософію виникає ще в античній філософії і наприкінці XX ст. стає загальноприйнятим. Ось яке обґрунтування цієї позиції дає Мартін Хайдеггер (1889—1976) — один з найвідоміших філософів XX ст., основоположник німецького варіанту екзистенціалізму (поширеного і впливового напрямку сучасної філософської думки) у своїх лекціях по філософії в університеті Фрейбурга на рубежі 20 - 30-х рр. (публікуються за назвою «Основні поняття метафізики»).

3 Питання для самостійного опрацювання:

1. Знайдіть у приведеному уривку визначення філософії в її порівнянні з наукою і світоглядом.

2. Як ви розумієте вислів «філософія є філософствування»?

3. Що таке, на вашу думку, «кінечність» людини в М. Хайдеггера? Як вона обумовлює особистісний характер філософського міркування?

4. У чому, з погляду М. Хайдеггера, виявляється така принципова риса філософствування як його рефлексивність?

Філософія — не наука, не світоглядна проповідь... Утім, яка потреба ще й спеціально констатувати подібні речі? Кожен і так давно знає, що у філософії, тим більше метафізиці, усе хитко, незліченні різні концепції, позиції і школи зіштовхуються і роздирають один одного — сумнівне сум'яття думок у порівнянні з однозначними істинами і досягненнями, з вивіреними, як говориться, результатами наук. Ось де джерело всього лиха. Філософія, а насамперед саме метафізика, просто поки ще не досягла зрілості науки.

Вона рухається на якомусь відсталому етапі. Що вона намагається зробити з часів Декарта, з початку Нового часу, піднятися до рангу науки, абсолютної науки, їй поки не вдалося...

Чи всі надії на філософію як абсолютну науку — одне марновірство? Скажемо, не тільки тому, що одинак або окрема школа ніколи не досягнуть цієї мети, але й тому, що сама постановка такої мети — принциповий промах і невизнання найглибшої суті філософії. Філософія як абсолютна наука — високий, недосконалий ідеал. Так здається. І все-таки, можливо, вимір цінності філософії ідеєю науки є уже фатальне приниження її справжньої суті.

Якщо, однак, філософія взагалі й у принципі не наука, до чого вона тоді, на що вона тоді ще має право в колі університетських наук? Чи не виявляється тоді філософія просто проповіддю якогось світогляду? А світогляд? Що воно таке, як не особисте переконання окремого мислителя, приведене в систему і на якийсь час згуртовуючи купку прихильників, що незабаром самі побудують свої системи? Чи не виглядає тоді справа з філософією, немов на якомусь великому ярмарку?

У решті, тлумачення філософії як світоглядної проповіді — нітрохи не менша омана, ніж її характеристика як науки. Філософія (метафізика) — не наука, не світоглядна проповідь. Що в такому випадку залишається їй? Для початку ми робимо лише ту негативну заяву, що в подібні рамки її не заженеш. Можливо, вона не піддається визначенню через щось інше, а тільки через саму себе й у якості самої себе — без порівняння з будь-чим, з чого можна було б добути її позитивне визначення. У такому випадку філософія є щось самостійне, останнє...

Наш негативний результат говорить: філософію не можна вловити і визначити обхідним шляхом і в якості чогось іншого, ніж вона сама. Вона вимагає, щоб ми дивилися не в стороку від неї, але добували її з неї самої. Вона сама — що ж ми все-таки про неї знаємо, що вона і як вона? Вона сама є, тільки коли ми філософствуємо. Філософія є філософствування...

...що таке це філософствування? Що ми таке при ньому? Куди ми прагнемо? Чи не випадково ми заблукали один раз у всесвіті? Новаліс говорить в одному фрагменті: «Філософія є, власне, ностальгія, тяга всюди бути дома» <...>.

... це прагнення бути дома всюди, тобто екзистенціювати (існувати) у сукупному цілому сущого, є не що інше, як потреба задатися своєрідним питанням, що значить це в «цілому», іменоване нами світом. У нашому запитуванні і шуканні, у наших метаннях і сумнівах дає про себе знати кінечність людини. Те, що відбувається в цій обумовленості кінцем, є останньою самотою людини, коли кожний за себе як єдиний стоїть перед цілим... В остаточному підсумку те, що Новаліс називає ностальгією, є фундаментальний настрій філософствування.

Метафізика є запитування (рос.вопрошание), у якому ми намагаємося охопити своїми питаннями сукупне ціле сущого і запитуємо про нього так, що самі, запитувачи, виявляємося поставлені під питання.

Хайдеггер М. Основні поняття метафізики // Хайдеггер М. Час і буття. - М, 1993 — С. 327—333.
ЗАВДАННЯ


  1. Чи можете ви привести приклад якої-небудь таємниці (таємничої, незрозумілої події, непоясненого явища), з яким ви зіткнулися у житті?

  2. Чи вважаєте ви, що в дитинстві, ще до школи, ви були іншою людиною? І якщо так, то чи згадуєте ви про ту, іншу людину з жалем чи радієте, що вийшли з дитинства, стали дорослими?

  3. Чи часто вам буває нудно, і якщо так, то як ви боретесь з нудьгою? Чи вважаєте ви, що нудьга — ненормальний стан, від якого треба якнайшвидше позбутися, чи це неминучий і постійний супутник нашого життя?

  4. Чи вважаєте ви, що вже зараз у вашому житті є якийсь вищий смисл, чи він з'явиться, коли ви виростете і досягнете чогось істотного в житті?

  5. Яке дитинство, на вашу думку, краще: дитинство безтурботне чи важке, коли треба постійно переборювати перешкоди і загартовувати волю?

  6. Як ви розумієте фразу: «Людина — надприродна істота»? Адже зазвичай надприродне - це щось казкове, фантастичне, а філософія стверджує, що будь-яка людина — надприродна?

  7. Відомий вислів «Люди, для того, щоб бути людьми, повинні філософствувати» чи означає це, що якщо я не філософствую, то я не людина?

  8. К’єркегор у книзі "Або - або" розповідає таку притчу: "В одному театрі за кулісами почалась пожежа. Вийшов клоун, щоб оголосити про це публіці. Усі подумали, що це жарт, і стали аплодувати. Він повторив - оплески голосніше. Я думаю, що світ загине під загальні оплески". Чи може філософія опинитися в ситуації цього клоуна?





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка