Астральне тіло України



Дата конвертації29.12.2017
Розмір0.55 Mb.


Астральне тіло України:

( думки Івана Франка – зблизька )

Видання друге, доповнене
Упорядник Зорислава Ромовська

Львів 2010

Від упорядника

Великим астральним тілом, що гріє усю Україну, назвав Івана Франка Марко Черемшина, адвокат і письменник.

Іван Франко, який, за власним зізнанням, бажав бути не поетом, не вченим, не публіцистом, а поперед усього чоловіком, продовжує залишатися для великої частини нашого громадянства мало відомим. З числа моїх київських студентів лише одиницям батьки в дитинстві читали “Лиса Микиту”.

У шкільній програмі, щоправда, Іванові Франкові виділено кілька годин, але цього надзвичайно мало для того, щоб осягнути його велич, щоб зріднитися з його вічно живими думками, щоб пройнятися почуттям вдячності Всевишньому за такий неоціненний дарунок, який одержав від нього у постаті Івана Франка український народ.

Є чимало українців, серце яких досі не защеміло від “Зів’ялого листя”.

У більшості навіть сільських помешкань на стінах уже немає портретів Шевченка і Франка, обвитих вишитими рушниками. А були! Навпроти святих образів – ці обереги нашого національного духу. Познімали!

Стимул до зібрання в одній книжечці окремих, найбільш актуальних сьогодні думок Івана Франка виник під час відзначення 150 – річчя від дня його народження, яке пройшло в Україні надто тихо і, на жаль, не збентежило наше суспільство усвідомленням того, що й надалі Титан мислі і слова залишається не вивченим, не оціненим сповна1.

Чи був ще хтось серед європейських письмеників, хто знав п’ятнадцять мов, хто міг вільно спілкуватися на будь-яку тему суспільного життя: економіки, давньої та новітньої історії народів, політології, філософії, соціології, психології, етнографії, права і зокрема римського, проблем мови та літератури, риторики; чия літературна, наукова, публіцистична спадщина не могла б вміститися навіть у сто томів?

Не було! І немає !

Я сподіваюся, шановний читачу, що ця книжечка дасть Вам змогу самому переконатися у цьому, наблизитися до багатогранної творчості Івана Франка, його духовного обличчя. Щоб знати і не забувати – хто ми і чиї ми діти.

“Народ, який не шанує своїх великих людей, – писав Іван Франко, – не варт зватися освіченим народом “. Так хочеться стверджувати, що це не про нас.

Зібрані тут окремі думки Івана Франка, зокрема ті, що вкладені ним в уста своїх героїв, допоможуть читачеві не лише пізнати дух часу, дух історії. Вони спонукатимуть до власних роздумів та висновків щодо минулого, сучасного і майбутнього українського народу, української держави.

Для уважного, зосередженого не на власних, а на суспільних інтересах читача вони можуть стати одночасно і своєрідним підручником, який вчитиме, як діяти сьогодні відповідно до ситуації, що склалася в Україні.

Вони зможуть стати потужним засобом виховання та утвердження почуття українського патріотизму, української національної гідності та національної гордості, тобто тих якостей, які притаманні усім народам і без яких, до речі, не мислять себе наші сусіди, але яких вони впродовж століть намагалися позбавити українців.

Вони можуть стати і закликом до активних дій задля утвердження в Україні добра та справедливості.

Зорислава Ромовська

Частина 1.


Я русин і походжу, правдоподібно, від зукраїнізованих німецьких колоністів, що мій батько був звичайний селянин …, не вмів ані читати, ані писати, та, незважаючи на те, був світлою людиною і віддав мене, слабовиту і до селянської праці нездатну дитину, до школи. Вихід з-під селянської стріхи на ширшу, публічну арену — це у нас досі надзвичайно рідка річ.


***

Як син селянина - русина, вигодований чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваю обов'язок панщиною всього життя відробити ті шеляги, які видала селянська рука на те, щоб я міг вид­ряпатися на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали.


***

Я бачив відмалку, що нашому селянинові ніщо не приходиться без важкої праці; пізніше я пізнав, що й нам усім як нації ніщо не прийде задармо...Тільки те, що здобудемо своєю працею, то буде справді наше надбання.


***
..замість іти затертою дорогою, мусив сам протирати її.

***
.. від громадської ради жоден дорослий громадянин, чи муж, чи жінка, не був виключений. І хоч рішаючий голос мали тільки старці – батьки, але при нараді вільно було й молодежі, й жіноцтву подавати свій голос під розвагу старших.

***
Причина зла – політична безсилість народу... Народ єсть тая родима скала, на око холодна і пасивна. Але внутрі її дрімають іскри великого огню. Треба доброї сталі, треба смілої і совісної праці, щоби з того каменю викресати іскру. Такою сталею повинна бути інтелігенція.
***
Щоб знищити усякі сліди Русі на Угорщині, наказав уряд перемінювати назви не лише місцевостей, а й осіб, а то як імена, так і прізвиська на лад мадярський.., по - руськи тепер не смій називатися, коли хочеш наразитися на тисячі різних прикростей.

***


Ми бажаємо мадярській нації найкращого розвитку, та проте думаємо, що по трупах немадярських народностей вона не піде наперед, що дорога насильств, кривдження, економічного та духовного руйнування провадить тільки до згуби, а не до поступу, дегенерує і підкошує не тільки слабшого , але й сильнішого.
***

“ Московська плеть “ була так само дошкульна, як польська нагайка, та тільки гнала українську націю не на шлях поступу та цивілізації, а в безодню темноти і застою. От тим - то не диво , що свідомість національна і політична серед мас українського народу падає, що обсяг його інтересів звужується до границі власної хати, власної громади, що розуміння державного устрою стає так само міфологічним, як релігія, як примітивне розуміння природи.


***

За 50 років життя під “європейською” Австрією руський народ , беручи загально, не зробив ані кроку наперед в цивілізації, вийшов поза глухе відчування своєї кривди, поза глуху ненависть до своїх гнобителів – панів …та економістів. Русини застелювали своїми трупами всі побоєвища австрійські в наполеонівських війнах..


***
Досить прочитати опис подорожів по Галичині тодішніх німецьких учених та публіцистів…, щоб переконатися, з якою погордою відносилися вони до людності, її способу життя і традицій. То ж не диво, що ці цивілізатори, скасовуючи наші монастирі, продавали жидам на завивання масла старі книги та рукописи, перетоплювали старі пам’ятки золотництва, марнували все те, чого вартості не вміли оцінити.
***
… мужик одержав дев’яту воду на киселі правної охорони…
***

В розвитку людства кермо держать два могутні кондуктори.., голод і любов. Голод - це значить матеріальні і духовні потреби чоловіка, а любов - це те чуття, що здружує чоловіка з іншими людьми. Людського розуму в числі тих кондукторів нема і, певно, ще довго не буде .

***

Чим ближче до наших часів, тим доля люду робочого ( сільського і міського) ставалась правно легшою ( хоть і не значно, і не всюди ), зате ж економічно чимраз тяжчою, чим живіше і серед убогих людових мас розтлівається почуття своєї людськості і бажання волі.


***
Люди починають переконуватися, що само багатство, сама наука, сама штука не може дати чоловікові повного щастя. Наскільки чоловік може бути щасливим у житті, він може се тільки в співжитті з іншими людьми, в родині, громаді, нації. Скріплення, уточнення того почуття любові до інших людей, до родини, до громади, до свого народу – отсе основна підвалина всякого поступу; без неї все інше лише мертве тіло без живої душі в ньому.


***
“…Тепер найвища, найкраща наука – вміти чесно жити на добро бідним, а не на їх нужду! Тепер найкраща наука каже, що треба робити, працювати для громадянського добра. Тепер наука каже, що те, що я вчився кілька літ, то я так якби довг брав у всіх людей, що мене утримували, давали мені книжки, одежу, страву – бо на все це я прецінь не заробив. Отже, той довг треба якомога найсовісніше сплатити”2.

***
“Перестаньте, “благородні панове”, насамперед самі вбивати та здавлювати в тім народі кожний зародок, кожну іскру людської самостійності, характеру і думки, перестаньте деморалізувати його власними прикладами, власним життям та науками, пізнайте і в нім брата, рівного собі, пізнайте його життя й потреби, і побачите…, що коли хто й завинив при його зіпсуванні, то, певно, найбільше ви самі”.


***
“Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може помагати іншим. Коли він стає для інших тягарем, а хісна не приносить їм ніякого, тоді він уже не чоловік, а завада, тоді він уже й жити не варт. Хорони мене, Боже, щоб я коли - небудь мав статися тягарем для інших і їсти ласкавий, хоч і заслужений хліб ”.
У житті народів нема присвячення. Народ, котрий присвячує себе другому, є дурнем і не знає, що робить. Найперша задача кожно­го народу є - стояти за своїми власними інтересами і дбати про своє власне утримання.
***

… царі, князі й попи уступають з першого плану, перестають бути двигунами історії, - на їх місце стає сам люд, його економічні відносини, його праця й розвиток.


***
Історія не знає стрибків, не дає нікому дарунків. Кожен крок у ній, то результат важкої праці, жертв і змагань.

***
Ні, любити цю історію дуже тяжко, бо майже на кожному кроці треба б хіба плакати над нею.


***


Всевладність комуністичної держави, проголошена в "Маніфесті комуністичної партії", означала би тріумф нової буржуазії над суспільністю, над усім її матеріальним і духовним життям…
.***

Життя в Енгельсовій народній державі було би правильне, рівне, як добре заведений годинник. Але є й у тім погляді деякі гачки, що будять поважні сумніви.. Поперед усього та всеможна сила держави налягла би стра­шенним тягарем на життя кожного поодинокого чоловіка. Власна воля і власна думка кожного чоловіка мусила би щезнути, занидіти, бо ану ж держава признає її шкідливою, непотрібною. Виховання, маючи на меті виховувати не свобідних людей, але лише пожиточних членів держави, зробилось би мертвою духовою муштрою, казенною. Люди виростали б і жили б в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава ста­лась би величезною народною тюрмою.


***
Здається, не треба надто глибоко влазити в історію, щоб зрозуміти, що над збудуванням і утвердженням теперішньої Росії пра­цювали всі племена, що входять в її склад, працювали й німці, й українці, і всякі інородці. Нехтувати ними тепер, коли діло стало на тім, аби з тої Росії зробити для всіх вигідну і простору хату, це значить не розуміти аз­буки державно - політичного життя .

***
Релігією називається не тільки віра в якісь надземні, вищі істоти, обдаровані вищою силою, ніж люди; не тільки віра в те, що і в людях є частина тієї найвищої істоти (душа ), і що люди повинні своїм життям і своїми вчинками наближатися до тієї істоти. До релігії належить також чуття, любов до тієї вищої істоти і до інших людей, любов до добра і справедливості, вкінці також добра воля, постанова жити й самому так , щоб наближати себе і інших до тієї вищої істоти…Віра без любові і без сильної волі, що показується в ділах, не чинить ще релігійного чоловіка. Так само самі вчинки без віри у вищу справедливість, без любові до тієї справедливості і до інших людей чинять чоловіка фарисеєм, але ще не правдиво релігійним чоловіком.


***

Розум і просвіта не суперечні релігії і правдивій релігійності, але, навпаки, мусять бути їх головною основою.


***

Ми, радикали….хочемо у всіх справах, отже і у справі релігії, поступати розумно, як личить розумним і просвіченим людям. Ми видали війну на смерть темноті і отуманенню. Але ми твердо переконані, що розум і просвіта не суперечні релігії і правдивій релігійності, але, навпаки, мусять бути їх головною силою. Темний і тупий чоловік не може бути правдиво релігійним.


***

Митрополит Андрій Шептицький…замість запліснілої пседвоцерковщини, якою промовляли його попередники, тобто дивоглядної мішанини церковнослов’янської лексики з новочасною морфологією, він пише свої листи чистою галицько-руською народною мовою…Митрополит Андрій ще в одному пункті явився новатором. Він не промовляє так, як попередники, звисока, авторитетно, напущеним…тоном.. і не “возвіщає”, а говорить попросту, як рівний до рівних, як чоловік до людей, радить, упоминає, іноді й полає…

***

Священик не може бути політиком в церкві, не сміє політики мішати до проповіді, ані до жодних відносин його як душпастиря з вірними. Може, часом повинен брати участь у житті громадянськім, але не сміє використовувати проповідальниці ані сповідальниці до цілі політичної.


***


“ Я на сповіді замість звичайної спокути: п’ять разів “Отче наш”, п’ять разів “Богородице”, а один раз “Вірую” почав кожному завдавати таку спокуту, щоб зразу коло своєї хати, а далі й на тім пустищі засадив або защепив одне овочеве деревце, а за тяжкий гріх – то й кілька. І через 50 літ і ліс виріс, і всі себе обсадили, де тільки було яке вільне місце”.
***
Абсолютна рівність – це такий абсурд, який й …збивати нема потреби; адже ж уже сама природа творить нас абсолютно нерівними, бо ж нема двох людей абсолютно однакових. Але ж нерівність буває двояка: природна і суспільна. І коли природної нерівності ми не в силі вирівняти, ба навіть вона в значній мірі являється добром для людей, то з суспільними нерівностями діло стоїть інакше; тут розвиток, з одного боку, витворює і побільшує, а з другого – вирівнює та влагоджує їх.
***
Нерівність людей між собою – це неминучий витвір боротьби; вона не є нещастям для людей, але власне основою дальшого розвитку і дальшого поступу. Навпаки, рівність, коли б чудом вдалося зробити її між людьми, була би для них найбільшим нещастям, бо довела би їх до цілковитої байдужості та закостенілості.
***
Народна держава сталась би величезною народною тюрмою…

І стара біда – нерівність, вигнана дверима, вернула би вікном: не було би визиску робітників через капіталістів, але була би всевладність керманичів – усе одно,

чи родовитих, чи вибираних – над міліонами членів народної держави.

А маючи в руках таку необмежену власть хоч би лише на короткий час,

як легко могли би ті керманичі захопити її назавсігди!

***
Теперішня рівність перед законом виглядає так, ніби тішать голодного тим, що він має право бути ситим, не даючи йому хліба.


***

У нас про обов’язки народа говорено від віків і говориться й досі на тисячні лади, а про права почалося говорити дуже недавно і дуже скромно.


***

За наших часів виродилися такі багачі, що посідають такі скарби, про яких давніше нікому і не снилося… У їх руках, в таких величезних купах нагромаджені гроші показують всю свою силу. Тепер уже вони не суть слугою чоловіка, котрий помагає йому заспокоювати звичайні потреби; не суть навіть ідолом, котрому віддає себе і котрому молиться, але котрого все - таки тулить в своїх руках лихвар; тут уже гроші стають всевласним паном, котрий гонить людей по своїй волі, підносить або толочить, смутить або тішить, живить або погубляє.


***

Можна сказати сміло, що прадавній дикун, блукаючи по лісах та ночуючи в печерах, був сто разів щасливішим і почував себе ліпше від …нещасного бідолахи, що серед величезного міста опиниться без грошей, без заробітку, без пристановища , без ніякого способу до життя.


***
На грецькій освіті… виросли й римляни, народ у освіті недалекий, але зате незрівняний у творенні та фундуванні того, чого бракувало дотепер освіченим народам, а власне життя державного, основаного не на самоволі володаря, жерців чи вояків, а на законі, ухваленому загалом громадян, на докладнім обмежуванні права кожного громадянина і на можності для нього боротьби за збереження і розширення того права.

***
…римський правний порядок, збудований на насильстві, не міг устоятись, як та гарна хата, побудована на льоду.


***

Ціла історія нашої цивілізації , матеріальної і духовної, це не що інше як поступове, систематичне і ненастанне відсування, віддалювання границь неможливого. Те , що було неможливим нашим предкам, від чого їх руки і думки відскакували, як від скляної гори, це для нас показується зовсім можливим і навіть згодом легким до виконання.


***

Ми не могли дати мільйонам у руки хліба, не могли тисяч і сотень тисяч охоронити від нужди, від еміграції, від визиску, від змарнування сил. У нас було тільки одне знаряддя – живе рідне слово. І можемо сказати собі, що ми не змарнували його, не закопали в землю, але чесно і совісно використали на велике діло.


***
Багато ще буде хитань, багато припливів і відпливів енергії, багато марних поривань і гіркої знеохоти. Але не забуваймо, що це все - школа життя, що без такої школи ніхто в світі не набирає сили, ані досвіду. Обставини, серед яких нам приходиться рости і вчитися, винятково тяжкі й некорисні, але на те й лихо, щоб з ним боротися.
***

“ .. простий розум каже, що із злом треба боротися, бо інакше воно буде рости і подужає нас”.


***

Реальною політикою ми називаємо таку політику, котра, спираючись на докладних студіях минувшості і теперішності, може дати нам якнайясніші і найдальші вказівки стосовно нашого майбутнього поступу. Без далекоідучих і ясних провідних ідей нема нині ані письменника, ані тим менше доброго політика, – а таких провідних ідей у першій – ліпшій хвилі на дорозі не знайдеш, – вони мусять бути витворені життям, викормлені сердечною кров'ю народу, його найдорожчою і найсвятішою скарбницею.


***


Я бачив політиків, що на народних зборах розпливалися, буцімто готові йти на муки за народ, а зараз потім програвали в карти тисячі і благали кредити у ворогів того народу. Я бачив газетярів, що в своїх газетах кидали громи на хрунів та донощиків і самі зараз же доносили ворогам про все, що діялося в їх таборі… Я бачив духовних, що при- людно обурювалися на кожного, хто посмів хоч несмілим слівцем осудити їх хиби, а самі проводили ночі за картами та пиятикою і підіймали на сміх своїх власних собратів.
***

“ Політика, друже мій, як та кухня. Зазирнеш до середини, як що робиться, то й апетит тобі відбере. А про всі ті сварки та лайки – мій Боже! Нехай собі люди будуть малі, дуже малі, але діло роблять велике.”

***

Вона ( російська бюрократія – З.Р.) згноїла кілька генерацій найкращої російської інтелігенції в тюремних льохах та сибірських снігах, довела до нечуваного зубожіння , темноти та занепаду десятки мільйонів російського люду. Нічого внутрі Росії вона не лишила незайманим, на все мусила покласти свою медвежу лапу, всюди мусила напакостити, в своїм сліпім нерозумі ламаючи те, що природне, живе, чесне, а підтримуючи здирство, шахрайство та деморалізацію у всякій формі.


***

.. висунутий долею на саму окраїну Європи, своїми грудьми заступав її , як міг, перед навалами азіатських варварів і в тій довго віковій боротьбі втратив усе, окрім почуття своєї гідності , окрім національної вдачі, як і свого зв’язку з європейським цивілізованим світом.


***
Процес Ольги Грабар був першим міцним подувом, що прочистив трохи повітря; галицьке москвофільство було змушене виступити перед світом без маски і показалося в цілій своїй обридливій наготі. Його проводирі заманіфестували себе на процесі людьми без характеру, без цивільної відваги, без етичних принципів, і хоча, юридично беручи, процес випав на їх користь, але політично і морально вони вийшли з нього розбиті. Погань того процесу змусила навіть Барвінського …п'ятнувати москвофільство як патологічний прояв у нашім житті.


***
В тодішнім москвофільстві доживали свого віку ідеї абсолютизму і бюрократичного чинопочитання.

***


“ Але тепер, коли правда зв’язана, а неправда має ніж у руках, то я боюсь, що, заки правда по правді розв’яжеться, неправда й зовсім заріже її”.

***

***


Про жодне гноблення, про жоден визиск, про жодну апостазію чи то релігійну ,чи національну, чи яку іншу в наших ідеалах нема ані мови. Жодна релігія, жодне переконання, жодна раса і жодна народність і не були й не можуть бути предметом нашої ненависті. Таким предметом були й лишається на все тільки всякий утиск, усякий визиск і всяка облуда.

***
… Громадянське почуття серед жидівської маси ще навіть не закільчилося …Поки наші жиди будуть кидатися на всяку спробу критики та незалежної думки про жидівські відносини у нашім краю, доти нежидівська спільність сама мусить обдумати прогібіційні способи для спинення жидівського визиску та для введення жидівської справи на відповідну дорогу….

Без сумніву, еміграція часткова, повільна та з розмислом зорганізована самими жидами мусить бути пожадана для нашої суспільності як вентіль безпеки, що зменшив би в краю напір жидівського елементу, а для жидів як творення кадрів будучої національної самостійності.
***

Дуже мені сподобалася ідея відбудови жидівської держави. Вона мене дуже зацікавила, оскільки є ніби рідною сестрою нашої ідеї відбудови української держави.

***

***


Перекупства, споювання і шахрайства здеморалізували уряд

громадський і зробили його послушним знаряддям в руках багатих жидів. Поліції не було някої. Жиди робили, що хотіли, а повітові уряди дрогобицькі, мабуть, і рукою не махнули, почуваючи свою неспромогу завести в Бориславі який–небудь тривкий порядок. Тим-то не чувся ніхто безпечним свого добра, а навіть свого життя.

***

Говорено про мене, що я ненавиджу польську шляхту. Якщо до польської шляхти зарахувати Ожешкову і Конопницьку, Пруса й Ленартовича, Остою і Карловича, то така думка про мене цілком несправедлива, бо цю справжню польську шляхту, цю еліту польського народу ціню і люблю, як люблю всіх благородних людей власного і кожного іншого народу.


***

Наш голосний, фразеологічний та в більшій частині нещирий, бо ділами не підпертий патріотизм мусить уступити місце поважному, мовчазному, але глибоко відчутому народолюбству, що виявляє себе не словами, а працею. Наша масова інерція, що приймає безкритично слова тих, що тим чи іншим випадком були поставлені “ на чоло народу”, стали послами, професорами, головами товариств і т.п., мусить уступити місце живій критичній праці думок і готовності завжди і всюди подати й свій голос у загальній справі, виконувати діяльно, на власний ризик, але з повною свідомістю своє громадянське право. Наша аж до границь безхарактерності просунута толеранція хиб та слабостей наших ближніх, навіть тоді, коли вони зі сфери приватних відносин переходять у сферу товариської чи громадської діяльності, мусить уступити місце живішому моральному почуттю і енергійнішій реакції проти усякої моральної гнилизни…


***
…пошана до чоловіка , до його кровних інтересів , до його природних , невідчужуваних прав, таких як свобода слова й організації, як недоторканність домашнього вогнища без суду, як свобода заробітку та переселення. Це елементарні основи для всякого хоч трохи успішного життя громадського і державного.
***

Відпочинок після праці обов’язковий, і кожний чоловік бажає мати собі для відпочинку свій власний куток, де би міг бути собі зовсім свобідним і не стісненим навіть своїми найближчими приятелями.

***

Заведення спільності, і то примусової спільності, помешкання могло би бути такою каторгою, таким нещастям для многих людей, що комуністи по кількох невдалих спробах покинули сю думку.


***


***
…чоловік – громадський звір, він живе на світі не сам. А в родині, в громаді; для родини, для громади він мусить віддавати частину своєї свободи і свого особистого права. Треба лише, щоб він віддавав якнайменшу частину. Отже, чим менше людей, для яких він мусить стіснювати себе, тим ліпше. Чим більше начальства над чоловіком, тим менше він свобідний, хоч би жив і в найрадикальнішій республіці; чим менше начальства, тим більше свободи.

***
Економічне питання таке важливе, таке основне, що й при справі політичної самостійності всякого народу не те що оминути його не можна, але треба класти його як вихідну точку.


***
“Недарма то старі люди й приповідку склали: не міряй свого носа з панами, бо як твій буде довший, то тобі відріжуть, а як буде коротший, то тобі ж натягнуть. Панська ласка бистрим конем їздить”.
***
Соціальна динаміка нашого часу показує, що збагачення одиниць стоїть звичайно в простій пропорції до зубожіння народної маси, а число збагачених одиниць стоїть у простій пропорції до числа зубожілих. Чим більше багачів в центрі, тим більше бідноти довкола; чим більше нагромадження багатства в одних руках , тим більші простори займає зубожіння мас.
***

Чим більше багачів у центрі, тим більше бідноти довкола; чим більше нагромадження багатства в одних руках, тим більші простори займає зубожіння мас. Соціальний супокій, це найкраща гарантія для п’явок – висисати їх жертви.

***

У кузні горя і терпіння виковується оружжя до майбутньої боротьби.



***

Перед українською інтелігенцією відкриється тепер… величезна дійова задача - витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй, звідки б вона не йшла, та при тім здатний на присвоювання собі в якнайширшій мірі і в якнайшвидшім темпі загальнолюдських культурних здобутків, без яких сьогодні жодна нація і жодна хоч і як сильна держава не може встоятися.


***

Без власних шкіл і без вироблення освітньої традиції, без перейнятого освітніми і народолюбними думками духовенства, без популярного і вищого письменства, ..без преси, яка могла б ясно держати і систематично боронити стяг національності.., без міцної опори в масах народу та інтелігенції навіть для немногих репрезентантів, що забажають вповні відповісти своїй національній і культурній задачі, наша Україна готова знов опинитися в ролі ковадла, на якому різні чужі молоти вибиватимуть свої мелодії…

***
Ах як багато праці потрібно! Тут потрібні і правники, і лікарі, і вчителі, і газетярі, і письменники, і декламатори, і актори, і купці, і промисловці. Все тут потрібне, що належить до культурного життя і витворяється ним. І не треба чекати, аж хтось дасть почин. Кожний нехай починає сам від себе, в своїм крузі, в межах своєї здібності та компетенції.


***

Здобувайте знання, теоретичне і практичне, гартуйте свою волю, виробляйте себе на серйозних, свідомих..мужів, повних любові до свого народу і здібних виявити ту любов не топоками шумних фраз, а невтомною тихою працею. Таких мужів потребує кожна нація і кожна історична доба, а вдвоє сильніше буде їх потребувати велика історична доба, коли всій нашій Україні перший раз в її історичнім житті всміхнеться хоч трохи повна громадянська і політична свобода.

***
Все, що йде поза рамами нації, це або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими “вселюдськими” фразами покрити своє духове відчуження від рідної нації.

***


… всяке діло, особливо ж планова перебудова суспільності, потребує майстра і не доконується сліпим інстинктом.
***

“Тільки треба, щоб чоловік доложив старання до всього, що робить, - щоб душу свою вложив в діло: тоді й діло буде з душею, – живе”.


***

Подяка …моїм противникам…, доля ніколи не скупила мені їх; вони підготовили мене наперед, не дали мені застоюватись на одному місці. Я розумію дуже добре вагу боротьби в розвої і вдячний своїм противникам, і щиро поважаю тих, хто бореться зі мною чесним оружжям.

***
.. сфера думок і естетичних уподобань є республіка без жандармів і без диктатора. Я також не жандарм і не диктатор і накидати нікому думок і уподобань не хочу, але проте вважаю себе в праві і в обов'язку висловлювати свої власні думки і уподобання і боронити їх з таким запалом і з таким розумінням, на яке мене стане.

***


Ми мусимо навчитися чути себе українцями– не галицькими, не

буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів.

***
Збратання двох народів, злучених і роз’єднаних тисячолітньою історією, – се як будова моста між двома берегами. Коли наш міст має бути порядний і тривкий, мусять наші береги спершу бути виразні, сухі, тверді і міцні, бо інакше наш міст буде опертий на багні і пропаде. І коли люди нетерпеливі або нетямущі або злої волі з тамтого берега з докором або з приманою гукають нам “Брат! Брат! – не забуваймо звідси відповісти їм нашою приповідкою: “ Брат братом, а бринза за гроші”.

***


Обов'язок усякої національної літератури і кожного письменника
та критика, свідомого своєї мети, – реагувати проти шкідливої моди, поборювати її властивими йому літературними способами…

Кожний чільний сучасний письменник – чи він слов'янин, чи німець, чи француз, чи скандинавець,- являється неначе дерево, що своїм корінням впивається якомога глибше і міцніше в свій рідний національний ґрунт, намагається ввіссати в себе і переварити в собі якнайбільше його живих соків, а своїм пнем і коренем поринає в інтернаціональній атмосфері ідейних інтересів, наукових, суспільних, естетичних і моральних змагань. Тільки той письменник може нині мати якесь значення, хто має і вміє цілій освіченій людськості сказати якесь своє слово в тих великих питаннях, що ворушать її душею, та заразом сказати те слово в такій формі, яка б найбільше відповідала його національній вдачі.

***
…літературних мазайлів мусимо енергійно гнати геть.
Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би так витривало, так гаряче і з цілою свідомістю промовляв в обороні жінок, в обороні їх права на повне, чисто людське життя, котрий би таким могучим словом бичував усе те, що в'яже, деморалізує і тисне жінку. Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би представив такий високий і такий щиро людський ідеал жінки - матері, як це вчинив Шевченко в своїх поемах “Відьма”, “Неофіти” і “Марія".
***

…українські пісні народні і твори Шевченка – це два найцінніші витвори генія українського народу, найкращі свідоцтва про спосібність того
народу до освіти і розвитку, найкращі задатки його будущого духовного
духовного і культурного поступу.

***


Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.

***


***


Мимоволі думаєш, що ця хвора, слабосильна дівчина – трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну Україну. …Україна , на наш погляд, нині не має поета, щоб міг силою і різносторонністю зрівнятися з Лесею Українкою.
***
Ті трагедії і драми, які малює Стефаник, мають небагато спільного з економічною нуждою; це трагедії душі, конфлікти та драми , що можуть mutatis mutandis повторюватися в душі кожного чоловіка .
***
Великий закон непропащої сили має і в психології певне значення; що раз напечатано в комірках нашої мізкової матерії, те лишається нам на ціле життя.

***
Привиклі до часописів і телеграм, ми сьогодні майже відвикли від читання поважних книжок, а тим паче від читання таких, які в старовину називали душекорисними. Здеморалізовані модерною літературою і поезією, що переважно б'є на нерви і дратує статеві почуття, ми відвикли від тієї концентрації духа, якої вимагає читання поважних і глибоких, продуманих і перетравлених високими душами творів чи то наукових, чи белетристичних.


**


*… в числі мучеників, каторжників, кайданників, засуджених без суду, адміністративним порядком, гнаних без цілі, без глузду, ми бачимо цілий один народ, один із найбільших у слов'янщині, народ, що колись добровільно прилучився до Росії, що своїм приступленням до неї розламав ту китайську стіну, якою вона перед тим була відгороджена від решти світа, втягнув її в концерт європейських держав та в живе суперництво європейської політики, народ, що працею своїх найчільніших синів допоміг дуже багато, найбільше з усіх посторонніх до її європеїзації, народ, що ніякою спеціальною провиною, ніяким злочином не дав причини до такого тяжкого засуду, який упав на нього в 1876 р.
***
Указ 1876 р….соромна пляма на Росії…, який відгородив неперелазним муром від джерела культури, яким є рідна мова.
***
Справа українського слова, українського розвою чужа для великоруської суспільності; що та суспільність також засліплена своїм державним становищем, у справах державних думає ( за винятком немногих, високих умом і серцем одиниць) так само, як її бюрократія..
***
Наша мова дає нам тисячі способів і на означення далечини, світла в його нюансах, цілої шкали кольорів, цілої шкали тонів, шумів і шелестів, цілої безлічі тіл, але вона досить убога на означення різних смаків, а ще бідніша на означення запахів.

***


Маємо певні сліди, що колись поляки так само, як і інші їх побратимці, вживали так званої кирилиці. Ввійшовши в ближчі зносини з сусідньою Європою, Польща прийняла загальноготське письмо, яке згодом мусіла уступити гарнішим і догіднішим буквам латинським.

***


Слово являється тільки виразом думки.
***
Читайте найчільніших представників російської думки миколаївського часу - Пушкіна та Лермонтова, читайте те, що вони говорять про Кавказ - ані сліду думки , що … кавказькі горяни мають якесь право до самостійного життя в своїх горах і що війна проти них - це властиво захоплення і затоплювання в кровавих потоках свобідних етнічних одиниць, а не ніяка цивілізація.

***


Не в тім річ, з якої бочки бере поет напій, що подає свойому народові, а в тім, який напій він подає йому…
***

Письмо святе велить шукати правди і обіцяє, що правда освободить нас. Шукаймо ж правди без огляду на те, чи вона моментально приємна нам, чи ні.

***

Треба раз вже положити цьому кінець, щоби не шили нам сукмани ті, котрі не брали з нас міри. Конституція не зла річ, та лихо в тім, що не припасували її до нас.


***

"... кожний закон – це брама, і від волі і зручності досвідченого адміністратора залежить, чи і для кого цю браму відчинити, а кому й коли її замкнути" .


***юбю
. "... закон – це теорія, що в книжці, на папері виглядає дуже гарно, а практика, жива дійсність має свої спеціальні закони, далеко не такі гладкі та закруглені, а зате повні розгалужень, закарлючень та різнорідності”.

***


Не один пізнав, за якою то “волею народу” многі галицькі пани засідають…при буфетах у парламенті. При буфетах, бо ті посли майже не беруть участі в нарадах…
***

"... швидше, чи пізніше, він нагадає собі життя своїх предків і забажає йти їх слідом. Щаслив, кому судилось жити в ті дні весняні, дні відродження народного”



. ***

Незалежність суду існувала лише на папері, свавілля суддів прикривалося параграфами законів.


***

Виграти справу в суді значило таке саме щастя, як виграти лотерею: чи справедливо виграна справа, про це питати нікому і в голову не приходило.

***
У судах все не його правда, а щоби могла бути і його правда, то та правда для нього задорога.
***

У наших дівчат дуже живе і сильне почуття свободи власної волі, що вони не уважають, як великоруські женщини, своїм першим обов’язком – у всім покорятися мужчинам і у всім відректися власноі волі.



***

Коли це правда, що мірою культурності усякого народу може служити те, як той народ обходиться з жінками, то й це безперечна правда, що русько - український народ …покажеться висококультурним у відношенні до других сусідніх народів. Від давніх-давен всі учені люди, которі придивлялися до життя українського народу, признавали, що українці обходяться зі своїми жінками далеко лагідніше, далеко гуманніше й свобідніше, аніж їх сусіди.

***

Коли чоловік був тверезий, то перемагав і бив жінку, але коли був п’яний, то жінка перемагала чоловіка і на велику втіху жидів вела його заволоси з корчми додому, приговорюючи при тім моральні науки і для ліпшої пам’яті втовкаючи їх йому кулаком в плечі та в потилицю.

***

“ Любов не залежить від нашої волі, приходить без нашої заслуги, щезає без нашої вини “.



“ А справедливому судові хіба стид піддатися?”
***
Лиха доля змусила нас виростати і вчитися в краю, де завдяки шляхетському режимові наука вважається небезпечним оружжям, якого не слід давати в руки суспільності, де шкільне навчання в самім зародку затруєне конфесійними, політичними та національними пересудами, де свобідна критика вилучена з виховання, де панує так зване Brotstudium, навчання для хліба, для кар'єри, навчання, тісне та далеке від тієї широкої гуманності, що лежить в основі західноєвропейської, а подекуди навіть російського вищого шкільництва.



*** Здобувайте знання, теоретичне й практичне, гартуйте свою волю, виробляйте себе на серйозних, свідомих і ста­течних мужів, повних любові до свого народу і здібних виявляти ту любов не потоками шумних фраз, а невтомною, тихою працею. Таких мужів потребує кожна нація і кожна історична доба, а вдвоє сильніше буде їх потребувати велика історична доба, коли всій нашій Україні перший раз у її історичнім житті всміхнеться хоч трохи повна громадянська і політична свобода.
***

Молодіж… повинна дбати про те, щоб обгорнути оком і духом якнайбільше світу, як­найширший кругозір, придбати якнайбільше теоретичного знан­ня, принципів і ідеалів, бо пізніше, під ваготою практичного жит­тя, ніколи буде, а часто прийдеться черпати з того скарбу поглядів і ідеалів, придбаних в молодім віці.

***
Молодіж… повинна набиратися всякого знання теоретичного, повинна, як ті бджоли, літати по всіх нивах людської освіти і культури, збираючи все, що піднімає і ок­рилює людський ум і ублагороднює серце, тямлячи тільки одне, що практичне життя жде її серед рідного народу і що все, чим ба­гата і сильна людськість, буде в данім часі придатне і корисне і для нашого народу. Нині не ті часи, щоб ми зі своїм народом могли відгородитись від Європи китайським муром.

***

Гімназія – це та ж гімнастика, лише на широкій духовній основі. Щоб ти , пройшовши її, був приготований взятися до всякої праці чи науки, що має заповнити твоє життя. А там, за дверима гімназії, почнеться те, що має придатися тобі в житті, правдива наука. Тут усе лише гімнастика, вироблювання здібностей, а з них найвища, найдорожча – здібність власного думання.

***


Необхідно собі здобути довіру до того, кого хочу вести, кого хочу вчити. Показати , що людина досягне, коли мене послухає, коли піде за моїм приводом. Вчи, але не муч… Це має бути девіз кожного, хто має інших вчити…Вчи та поясни. Коли замало, покажи і докажи. Старших, - однаково, чи ваших хлібодавців, чи людей, зовсім чужих і до вас непричетних, - шануйте і з ласкою та любов’ю ставтеся до малих та тих, кого звичайно інші зневажають.

***
“Діти – то велика річ. Діти – половина матері”.


***

“Наперекір тим, що вкрали наше щастя. Ми його відікрадімо...”

***

Хто ж , роблячи якесь діло, не помилявся? Та нині я можу дивитися на ті помилки спокійно, бо знаю, що або мені самому, або іншим вони служили осторогою і наукою.



Частина 2.

Я син народа, що вгору йде,

Хоч був запертий в льох.

***
Я хлопський син,

Пролог – не епілог.

***


Єсть Бог, я чую це, я знаю.

Його у власнім серці маю.

***

Поки живий,



Я хочу справді жити.

***


Ні, хто не любить всіх братів,

Як сонце боже, всіх нарівно,

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, коханая Вкраїно.

***
Чужому вчитись – своє шанувати…

***


Пристань для орлів змінили

На сумну тюрму для душ.

***
Ми маєм права на папері,

А обов’язки на плечах.

***

Не ридать , а добувати,



Хоч синам, як не собі,

Кращу долю в боротьбі.

***
Земле моя всеплодющая мати, …

Силу рукам дай, щоб пута ламати,

Ясність думкам – в серце кривди влучать,

Дай працювать, працювать, працювати.

В праці сконать!
***
Не мовчи, коли, гордо пишаючись,

Велегласно брехня гомонить.


***
Хто з злом не боресь,

Той людей не любить.


***

Неначе гостем

Прийшов у хату вдови України –

І швидко став у ній рядить по – свому,

Як пан. Не помогла сперечка жодна.

"Малчать, стара!" - отсе його всі чари.

По – звірськи прості і, як звір, могучі!

***
Хто з всіма добрим хоче буть,

Той швидко втратить добрий путь.
***

Гнів – це огонь. Чим більше дров кладеш,

Тим ярче полум’я лютує ясне;

А перестань докидувати дров –

Як стій загасне.
***
Немає друга понад мудрість

Ні ворога – над глупоту.


***

Мудрість захована,

Золото в скритку –

Однаковісінько

Суть без спожитку.

***


Добру науку приймай, хоч її і від простого чуєш;

Злої ж на ум не бери, хоч би й святий говорив.


***

В здоровому тілі – здорова душа,

Та часто буває не варта гроша.

В уломному тілі буває душа,

Що красою світ весь і Бога втіша.
***
Не хвалися родом своїм, що ти благородний,

Най діла твої покажуть, чий й чого ти годний.


***
Блаженний муж, що йде на суд неправих

І там за правду голос свій підносить..

***

Зараз тут його убиймо,



На паль посадімо,

По смерті ж його оплачмо

І святим зробімо.
***

Сам над собою запануй,

То запануєш над людьми.
***

Ворог батько, ворог мати,

Що не вчили сина!

І піде він в світ блукати,

Як та сиротина.
***
Ум гостри, насталюй волю..
***
Добро тобі лишаю. Не марнуй

Його, та понад міру не цінуй.

Не думай в нім мету життя знайти,-

Це сходи лиш до вищої мети.


***

Лиш високий дух не кине

Розпочатого ніколи.
***
Не звикай утертими стежками

Йти за другим сліпо , як у дим…


***

Коли два чинять те саме,

Виходить не те саме.

***


Невже тобі на таблицях залізних

Записано в сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїзних?
***
Чом рідний стяг не тягне їх до свого.

Чом працювать на власній ниві – стид.

Але не стид у наймах у чужого.

***
…Одного лиш тобі благаю з неба,

Щоб з горя й голоду не бігли геть від тебе

Твої найкращії сини.


***
Милосердними треба вам буть

Задля всього живого!

Бо життя – це клейнод, хіба ж є

Що дорожче від нього?


***

“Сину, кріпися! – мені ти твердила, –

Адже ж не паном родився ти, чей!

Праця, що в гріб мене вчасно вложила,

Та лиш тебе доведе до людей”…

Пісня і праця – великі дві сили!

Їм я до скону бажаю служить;

***
Не дай подумать ані на хвилину

Про власну радість і про власне щастя,

Докіль круг мене міліони гинуть…


***
Добрий все бачить добре.

Підлий – лиш підле у других.


***
Клеветницю позви до суду.

Сама зневаги їй не мсти.


***
Кривда людська все паде

На кривдника самого.


***

Хто власного ума не має,

То з книг не вийде ум йому.
***

Ти, брате, любиш Русь,

Як хліб і кусень сала.

Я ж гавкаю раз в раз,

Аби вона не спала…

Ти, брате, любиш Русь,

Як дім, воли, корови,-

Я ж не люблю її

З надмірної любови.
***

І чом відступників у нас так много ?

***

Радше впадь, а сил не трать,



Гордо стій і не корися,

Хоч пропадь, але не зрадь!


***

Хоч я вольним зовусь, а, як раб, спину гну

І свобідно в лице нікому не зирну.

Перед блазнем усяким корюся, брешу,

Вольне слово в душі, наче свічку, гашу…

Найстрашніша клятьба – полюбити раба.


***

З тобою жить не довелось,

Без тебе жить не сила.
***
Та, що в руці від раю ключ держала,

Вона його закинула в багно.


***
Найвірніша любов,

Усвячена розлукою.


***
Я любов,

Життя людського сонце невичерпне.

***

Робити буду без упину,



І перестану – як загину.
***

Краще малеє надбання

З ласкою Бога набути,

Як незліченне багатство

Серед проклять загорнути.
***

Багатство злом не є,

Коли на добре вжите.
***

Старому трута – жінка молода


***
у Бога три століття – це момент ***

Що проживеш весь вік убого?

Значить, не вкрав ніщо ні в кого,

А чесно працював на хліб.

Та й те подумай ще, будь ласка:

Твойого “я” найкраща частка

З тобою враз не ляже в гріб.
***
Скупий не пан своїх засіків повних,

А сторож, і приставник, і невольник.


***
Хто вкрав, але хитро – той вийде свобідний.

В цюпу – хто вкрасти хотів, та не вмів.


***

Судіть, як каже право вам,

Судіть остріше, тяжче ще –

Та ж ви і право – то одне

В одній машині колісце.
***
Книги – морська глибина.

Хто в них пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивнії перли виносить.

____

***
Це Котляревський, батько наш Іван, –


Той сам, що перший українське_слово,
Народне, чисте, ясне, як сльоза,
У люди вивів, світу показав.
***

І вбогі жили б ми, понурії, як хмари,

Якби не поезії д ивнії чари…

Незримії сльози, що плаче душа,

Вона поцілунком своїм осуша.
***

А слово наше – запахуща квітка

На всеслов’янській ниві – топчесь в грязь,

Преслідуєсь, мов дикий звір у лісі.

***

…й залунає наше слово,



Прекрасне й свіже

На весь світ, наново!


***

***


Якби ти знав, як много важить слово,

Одне сердечне, теплеє слівце!

Глибокі рани серця як чудово

Вигоює – якби ти знав оце!...

Якби ти знав, які глибокі чинить рани

Одне сердите, згірднеє слівце.


***

Слово – полова,

Але огонь в одежі слова –

Безсмертна, чудотворна фея,

Правдива іскра Прометея.
***
Ще не вродилось

Остреє залізо,

Щоб ним правду й волю

Самодур зарізав.

***
Не чужого ми бажаєм,

Та й своє не зневажаєм,

Та й не пень ми дерев’яний,

Щоб терпіти стид і рани


***
Довго нас недоля жерла,

Досі нас наруга жре,

Та ми крикнім: "Ще не вмерла”.

Ще не вмерла і не вмре!


***
Тарасе, батьку, наш замучений пророче, –

Чи скоро буде світ по тій страшенній ночі ?


***

Лупайте цю скалу! Нехай ні жар, ні холод

Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу й голод,

Бо вам призначено скалу оцю розбить.


***

Против рожна перти,

Проти хвиль плисти,

Сміло аж до смерти

Хрест важкий нести!
***
Ненавиджу вас всіх і бриджусь вами,

Ви парфумовані плебеї в фраку!

***

Не пора, не пора, не пора



Москалеві, ляхові служить!

Довершилась України кривда стара,

Нам пора для України жить.
***
Щоб ви знали, що з богом на прю

Виступать непорадно.


***

Братаймося, ляше, та широ,

Громадою, ділом та миром…

І кожний на свойому полі

Для себе і жиймо й працюймо

Для власного щастя і долі!


***

Та прийде час – і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі…

***


Пора, діти, добра поглядіти

Для власної хати,

Щоб газдою, не слугою

Перед світом стати !

**
Бажав я для скованих волі,

Для скривджених – кращої долі,

І рівного права для всіх.

***


Гей, брати! В кого серце чистеє,

Руки сильнії, думка чесная, –

Прокидайтеся!

Встаньте, слухайте всемогущого

Поклику весни!

Сійте в головах думи вольнії,

В серцях жадобу братолюбія…

Сійте! На пухку, живу ріллю

Впадуть сімена думки вашої!
***
“Не любить Русі він ні раз”!

Наплюй! Я, синку, ліпше знаю

Всю ту патріотичну зграю

Й ціну її любовних фраз.

***

Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте!



За те, що в грудях ти ховаєш серце люте,

За те, що кров ти п’єш, на низьких і слабких

З погордою глядиш, хоч сам живеш із них;
***
І вольний власний лан

Ти знов оратимеш – властитель свого труду,

І в власнім краї сам свій пан.
***

Зеленійся, рідне поле,

Українська ниво!

Підоймися, колосися,

Достигай щасливо!

І щоб всяке добре сім’я

Ти повік плекала,

І щоб світу добра служба

З твого плоду стала!

***


Бережи маєток про чорну годину,

Та віддай маєток за вірну дружину;

А себе довічно бережи без впину.

Та віддай майно, і жінку, й себе за Вкраїну


Хоч стратив давно вже,

Щодень тебе трачу;

..І клином розлука,

Гадюка погана,

Лежить поміж нами,

Дівчино кохана, – кохання без тями,

Не гоїться рана.


***

Гляджу, як квіточка моя

В руках нелюбих ув’ядає,

Як сіра, зимняя змія

По моїм раю походжає.
***

Щось щемить в душі, мов рана:

Се блідая, горем п’яна,

Безнадійная любов.

***

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,



Чом твоє серденько колюче терня.

Чом твої устонька – тиха молитва,

А твоє слово остре, як бритва?
За що, красавице, я так тебе люблю,

Що серце тріпаєсь в грудях несамовито..


***


Як в дорозі здиблю горе,

Що тобі несе удар,

Сам його до себе справлю

І прийму його тягар

***

Не дай живому в домовину класться,



Не дай подумать ані на хвилину

Про власну радість і про власне щастя,

Докіль круг мене міліони гинуть.


1 Ромовська Зорислава. Я син народу, що вгору йде // Вісник Академії адвокатури України. 2006. Вип.2 ( 6 ). – С. 5 – 17.

З.В. Ромовська – доктор юридичних наук, професор, народний депутат України третього скликання.



2 У лапках тут і надалі подаються висловлювання персонажів творів Івана Франка.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка