Арттерапія – це така форма психотерапії, яка доступна всім, як дітям, так І дорослим. В її основі лежить творча діяльність, в першу чергу, малювання



Сторінка2/16
Дата конвертації11.05.2018
Розмір2.5 Mb.
ТипРішення
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Вправа 17

Мета: концентрація уваги на тілесних порушеннях і утрудненнях.

Інструкція: після рухової розминки, що складається з рухів відповідних стану кожного учасника, пропонується знайти собі місце, прийняти зручну позу й уважно стежити за своїм диханням. Що відбувається в тілі?

Тепер необхідно покласти руки на область серця, щоб вказівні пальці торкалися тіла. Дихаючи, отримайте якусь інформацію від серця. Що воно хоче розповісти вам?

По закінченні, зробіть відповідний малюнок, дайте йому назву та напишіть 3—5 характерних для малюнка слів.

Після цього, робота продовжується в трійках. Перший учасник тримає свій малюнок. Інші учасники по черзі танцюють, дивлячись на малюнок, і через 1—2 хв говорять кожний своє слово, яке їм спадає на думку. Зміна ролей та обов'язковий зворотній зв'язок.

Вправу можна проводити стосовно любого внутрішнього органу людини. Отриманий досвід досить глибинний і може бути інтимним, тому дуже важливо учасникам тактовно будувати зворотній зв'язок.

Вправа 18

Мета: спільна творча діяльність в групі.

Виконується під запис музики М. Равеля «Болеро».

Танець починають один або два учасники за власним бажанням. Поступово до них приєднуються інші. Наступний учасник намагається співвідносити власний танець із танцями попередників. Бажано, щоб група була єдиним організмом, але кожен із учасників мав змогу індивідуально-пластичного вияву, імпровізації, почував свій взаємозв'язок зі всією групою, знайшовши в ній своє місце.

Розглянемо матеріали, що їх вибирає клієнт для образотворчої діяльності.

Формат аркуша паперу:



  • великий — свідчить про високий рівень домагань особистості, високу самооцінку, майже нарцисизм;

  • • маленький — ознака низької самооцінки та рівня домагань, а також розвитку особистості за шизоїдним та депресивним типами (якщо такий вибір є правилом);

  • відривання аркушу потрібного розміру може також бути діагностичним критерієм: відривання «під лінійку» є ознакою консерватизму та ригідності, а відривання неакуратно — слабості «над-Я» й стримування анальних імпульсів.

Композиція малюнка:

  • •формат альбомний свідчить про екстенсивний тип особистості, бажання все встигнути, побачити якомога більше, а формат книжковий — навпаки, про інтенсивний тип особистості, вміння зосередитися, цілеспрямованість;

  • наявність рамки малюнка свідчить про прагнення сховатися, захиститися, страх, невпевненість щодо зовнішньої небезпеки; рамка із незайнятого простору також показує страхи, невпевненість, а якщо рамка лише з однієї сторони малюнка, то саме звідти клієнт чекає на небезпеку;

  • зміщення композиції малюнка вгору свідчить про високу самооцінку, вниз — про низьку;

  • ліва сторона малюнка відображає емоційну складову особистості, права — інтелектуальну, когнітивну, раціональну.

Матеріали для художньої творчості

Пластилін, глина, спеціальне тісто — матеріали для роботи з агресією, різними страхами, фрустраціями. Відреагування негативних емоційних станів за допомогою певних маніпуляцій із пластичними матеріалами знижує вірогідність аутоагресії та насильницьких дій зі сторони клієнта.

Розглянемо застосування матеріалів для малювання у порядку підвищення внутрішньої свободи особистості. Нагадаємо, що клієнт завжди має свободу у виборі матеріалів і засобів самовираження:


  • кулькова ручка свідчить про відмову від кольору, тобто страх емоцій;

  • простий олівець дає можливість багато разів перемальовувати задумане, тому що неважко стерти зображення. Це може бути свідченням прагнення до ідеального, перфекціонізм; якщо лінії чіткі, то ймовірно, що клієнт належить до шизоїдного типу (як і у випадку з кульковою ручкою), а якщо лінії розмазані, розмиті, то, можливо, клієнт депресивний;

  • чорна туш свідчить про агресивні тенденції особистості;

  • кольорові олівці можуть бути свідченням потреби в опорі, орієнтації, тому що мають чіткі лінії; менше це стосується пастелі та крейди;

  • фарби (гуаш, масло, акварель) «провокують» спонтанність в образотворчій діяльності, допомагають більш яскраво та відкрито проявити різноманітні емоції, дослідити власні переживання; акварель свідчення найбільшої внутрішньої свободи особистості;

  • фломастери стоять окремо у цьому ряду, тому що є даниною моді, але якщо людина завжди тягнеться до фломастерів, це може свідчити про істеричні риси особистості.

Психолог має звернути увагу на такі ознаки:

  • • не промальована лінія горизонту свідчить про внутрішню роздвоєність;

  • у центрі малюнка завжди розташовуються найбільш емоційно значимі для клієнта речі;

  • порушення чи відсутність перспективи може свідчити навіть про ознаки психозу;

  • відсутність необхідних частин (наприклад, частин людського тіла) чи їхня гіпертрофованість — свідчить про потреби особистості, що з цим пов'язані (на цьому засновано багато проективних текстів);

ознаки вітальності у неживих предметів, чи навпаки — механічні частини у людей свідчать про роздвоєння психіки на емоційний та когнітивний компоненти.

Усі клієнти, звичайно, по-своєму розуміють та переживають власні твори, однак спеціалісти мають знати, що можуть означати окремі елементи малюнка та весь малюнок у цілому. Мова йде про певний діапазон символічних значень:

Такі знання допоможуть цілісно сприймати творчі продукти, у єдності їх позитивних та негативних аспектів, різних пластів життєвого світу, часових просторів. Наголошуємо знову, що спеціалісти можуть лише будувати робочі гіпотези та опиратися на певні закономірності розгортання психічних процесів. Домінуючою стратегією, як правило, виступають інтуїтивні дії в процесі роботи.

Символіка ліній та форм

Архетипічних символів у просторі ліній є всього лише три:



  • вертикальна лінія (хребет, розвиток, дух, творчість);

  • горизонтальна лінія (руки, земля, надійність);

  • чаша (таз, емоції, почуття, пластичність).

Саме ці символи стали основою для формування праформ, що в різних комбінаціях переспівують первинну тріаду. Праформи поділяють на такі групи.

Жіночі праформи:

  • коло (цілісність, вічність, самість, несвідоме);

  • спіраль (розвиток);

  • дуга (захист, егоїзм, дах);

  • чаша (прийняття, альтруїзм);

  • хвиля (гнучкість, швидкоплинність, рухливість).

Чоловічі праформи:

  • крапка (початок, кінець, концентрація);

  • лінія (дія, напрямок, правильність, сила, насильство);

  • квадрат (максимальна врівноваженість, консерватизм);

  • меандр (поєднання гнучкості та цілеспрямованності);

  • кут (потенційність, свобода).

Трансперсональний символ — лемніската (вічність, гармонія, андрогінність).

Кожен малюнок — це лист від несвідомого до свідомості, до фасиліта - тора. Лінії та форми — це сфера мислення, буквально напрямок думок людини. У цій царині ми можемо відстежувати, які завдання вирішує у своєму внутрішньому світі клієнт, які напрямки вважає головними, що знаходиться на периферії уваги.

Символіка кольорів також має свій діапазон — від позитивного до негативного. Як правило, позитивні аспекти кольору відповідають його природному втіленню (синій — вода, небо), негативні ж аспекти закодовані у культурних образах (синя борода, синя панчоха).

Як зазначає Б.Базима, кольори — це об'єктивно втілені емоції. Тобто, кольори відкривають перед нами простір емоцій людини. Чому ж тоді одні й ті ж кольори у різних культурах у різний час символізували абсолютно протилежні події? Тому що емоційне ставлення до подій людського життя мінливе як у часі, так і в культурі.

Інтерпретація кольору повинна завжди враховувати два основні аспекти:


  • психофізіологічний (об'єктивний вплив кольору на стан людини);

  • психологічний (суб'єктивне переживання кольору клієнтом).

   Психофізіологічний вплив кольорів на стан людини досить відомий. Наприклад, червоний активізує діяльність людини — підвищується тиск, пришвидшується ритм дихання та пульс. За цими тілесними маркерами досить просто впізнати емоції (К.Ізард), що викликають такі ж тілесні реакції (тут — збудження, активність, тривога, гнів тощо).

Психологічне переживання кольору клієнтом завжди неповторне, бо глибоко пов'язане з життєвою історією особистості, її досвідом переживань, із культурною та статевою ідентифікацією. Саме тому завжди важливо виявити цей пласт значень у розмові з людиною (що для вас означає цей колір).

Слід також уважно відстежувати поєднання кольорів. У різних варіаціях включаються різні аспекти діапазону значень кольору, так само як це відбувається з емоціями людини. Наприклад, радість може бути викликана перемогою (я зміг!) у змаганні, а може бути наслідком переживання заздрості чи злості (у випадку програшу суперника — він не зміг!). Основні аспекти таких поєднань добре викладені у роботах М.Люшера.

Знову зазначимо, що пряма однозначна інтерпретація є суттєвим порушенням прав і свобод клієнта. Не слід і розповідати клієнтові все, що ви знаєте проданий колір. Основне завдання консультанта—дати можливість клієнту самому усвідомити зміст та роль своїх емоцій у власному житті.

Для практики роботи психолога важливо знати й розуміти основні значення кольору та його вплив на психофізіологічні показники.

У теорії кольорознавства виділяють три основні кольори (синій, жовтий, червоний). Змішуванням основних кольорів можна створити інші — додаткові (зелений, фіолетовий, оранжевий). Білий містить у собі всі кольори — це порядок, первинне світло (у центрі), а чорний (поза фігурою)


Розглянемо значення кольорової гами.

Червоний колір. Відбувається зростання ритму дихання та пульсу, підвищується тиск, збільшується швидкість реакції та мускульна сила, людина збуджується. Асоціюється з силою, любов'ю, збудженням, енергією, пристрастю, тривогою, насильством, кров'ю, нервовим напруженням та неспокоєм, гнівом.

Пов'язується з апетитом, бажанням, теперішнім часом, чоловіками, активною екстраверсією. Червоний колір насамперед символізує безсвідоме, фізичне, фізіологічне. Приказки та усталені вирази: «дурень любить червоне»; «вулиця червоних ліхтарів», «почервоніти від гніву». Червоний колір застосовують при лікуванні різних запальних процесів, екзем, віспи тощо.

Оранжевий колір. Дія цього кольору схожа на дію червоного кольору, однак тут відсутні аспекти агресії. Йому притаманна м'яка сила — він викликає радість і тепло, приємно збуджує. Вважається кольором здоров'я та творчості, внутрішньої рівноваги й гармонії, толерантності, мудрості.

Оранжевий колір сприяє сексуальності, активізує залози внутрішньої секреції, налагоджує обмінні процеси, покращує кровообіг і травлення. Цей колір поєднує силу червоного та сонячне сяйво жовтого. Це колір буддистських монахів. Пов'язується з прагненням до переживань та самоствердження, з позалінійним часом. Також може свідчити про жагу до пригод та радісно-солодких вражень.



Жовтий колір. У найсприятливішому аспекті — чиста радість, золото. Також означає усвідомлення, свідомість, нестримність, променистість, свободу, рефлексивність, надію й сподівання на щастя. Виражає прагнення до нового й майбутнього. Підвищує самооцінку.

В лікуванні жовтий колір допомагає очищати та тонізувати організм, контролювати вагу. Приказки та усталені вирази: «жовта преса», «жовтий дім», «жовтий квиток». Асоціюється також із ревнощами, зрадою, скупістю та недовірою, психічними розладами. Вливає на людину ще м'якше, ніж оранжевий колір. Викликає веселе збудження й цікавість до світу, сприяє ясному й гострому зоровому сприйманню.



Зелений колір заспокоює, допомагає розсіювати негативні емоції, приймати рішення та засинати. Нормалізує тиск, пульс, покращує інтелектуальну працездатність, концентрацію уваги.

Асоціюється з життєвою силою, юністю, процвітанням, спокоєм, надією, розвитком духу, чоловіками, багатством. Любов до всього світу — його позитивний аспект. Священний колір ісламу. Також означає зупинку в розвитку, незрілість, обмеженість, нудьгу.



Синій колір. Протилежний червоному кольорові за впливом на людину. Усі процеси (тиск, ритм дихання, пульс) уповільнює, знижує працездатність.

Асоціюється з вірністю, повним спокоєм, традиційністю, почуттям спільності, загадковістю, мрійливістю, фанатизмом, сумом, глибокою серйозністю. Це колір самозаглиблення, він усе присвячує лише собі, ніби затягує глядача у внутрішній світ. Приказки та усталені вирази: «синя борода», «синя панчоха», «синя птаха».



Фіолетовий колір з'являється завдяки поєднанню синього й червоного, тому часто є символом мрій та фантазій.

Переживається як колір внутрішньої концентрації, притаманної і вагітним жінкам, і поетам. Асоціюється зі смиренням, містичними знаннями, духовним зростанням, жертовністю, прагненням повної свободи. Вплив на людину подвійний: дихання й пульс уповільнюються, проте зростає працездатність серця й кровоносних судин.



Білий колір. Це колір повної свободи й довершеності, рівності й відсутності обмежень. Асоціюється з натхненням, вірою, миром, злагодою, справедливістю, істиною, порятунком, чистотою, цнотливістю, цілісністю, богоподібністю, спокоєм.

Чорний колір. Протилежний білому, вбирає в себе усі кольори. Пов'язується з загадковістю, таємничістю, страхом, працелюбністю, асоціальністю, негативізмом, ірраціоналізмом, трауром. Приказки та усталені вирази: «чорна робота», «чорний ринок», «чорний гумор».

Як часто ми, дорослі, байдуже проминаємо дитячі відкриття, своєю неувагою знищуємо слабенькі паростки спостережливості, самостійного мислення, творчості. Наше легковажне ставлення до дитячих фантазій, можливо, не одному вчорашньому малюкові далося взнаки в дорослому віці: не винайдено новий двигун, не написано поему, не відкрито нову зірку...

На творчих заняттях-іграх потрібно розвивати різні властивості дитячої психіки: увагу й спостережливість, різні види пам'яті, уяву, фантазію, мовлення .та культуру спілкування, координованість рухів, пластичність, орієнтування у просторі.

 Малі охоче малюють не тільки вигаданих героїв казок, сюжети занять. чи свої враження від чогось. Це може бути чарівний ліс, де різнобарвні дерева ходять у гості, вміють літати й танцювати : де квіти ростуть на хмарках, а трава — усіх барв веселки: де на кущах достигають іграшки й ласощі, а живуть у цьому лісі незвичайні й дуже добрі звірі. Це й веселі привиди, й заєць з такими довжелезними вухами, що вони йому правлять за крила...

Під час самостійної художньої діяльності атмосфера має бути спокійною, вільною. Діти розташовуються хто як хоче — за столами, на килимі. Разом із тим слід подбати, щоб ті, кому ще важко втриматися від спокуси скопіювати ідею сусіда, сиділи окремо. Музичний супровід подається відповідно до характеру теми.

Малювання восковими паличками або свічкою та аквареллю

Контур малюнка наноситься олівцем, потім наводиться восковою паличкою. Нею ж зафарбовуються окремі частини малюнка, що мають бути світлими. За допомогою ватного тампона або пензля вкривають усю поверхню малюнка фарбою. На місця, зафарбовані воском, вона не лягає.

Так можна виконати оригінальні малюнки, особливо цікаво працювати зі світлим воском, якого майже не видно на папері. Сліди його проявляються тільки після нанесення фарби.



Кляксографія

  1. На частині аркуша пензлик залишає кольорові сліди різної форми, клякси. Склавши аркуш вдвоє, одержуємо симетричні малюнки-кляксунки.

  2. Піпеткою на аркуш паперу наносять три різних кольори, а потім трубочкою для коктейлю роздувають їх по всьому аркушу в різних напрямках. Цією ж трубочкою домальовують, що підкаже фантазія.

Симетричне зображення

Для цього аркуш паперу згинають вдвоє і від лінії згину наносять контур половини малюнка й розфарбовують його, а потім знову складають аркуш і розгорнувши його, одержують малюнок.

Це може бути метелик, квітка, дерево, візерунок.

Малювання пальцем

Діти малюють пальцем, вмочуючи його в фарбу. Й на малюнках весело танцюють краплі дощу, дозрівають ягоди смородини, вишні, калини, намисто на ляльці та інше.



Малювання тампоном із зібганого паперу

Зібганий папір допомагає створити відчуття прозорості при зображенні води, неба, трави, квітучої вишні, плакучої верби. Інші частини виконуються пензлем.



Малювання аквареллю на вологому тлі

Виходять чарівні картини природи, візерунки тканин та інше.



Подряпування

Техніка подряпування — на глянцевий папір тушшю накладають фон, олівцем наносять контур малюнка й стекою подряпують його.



Малювання шматочком пластиліну

Малюнок вийде ніжним, загадковим. Дітям дуже подобається, що пластилін знаходить іще одне своє застосування.



Штампування

З картоплі вирізуються невеликі палички з трикутною, прямокутною, квадратною основою. Діти вмочують їху фарбу і створюють мозаїчне зображення, орієнтуючись на його контури, нанесені попередньо олівцем.



Малювання всією долонею

Діти малюють всією долонькою, вмочивши її у фарбу. Притиснувши долоню до чистого аркуша паперу, одержують різноманітні відбитки, а потім довільно домальовують те, що уявляють.



Монотипія

Для роботи потрібні акварельні фарби, пензлик, прозора пластикова плівка й гладенький цупкий папір на зразок того, на якому друкують поштовхи.

Плівка має бути прозора, не дуже м'яка — така, яку використовують у поліграфії або з якої виготовляють течки для паперів. Якщо плівку густо вкрити фарбою (однією або кількома), притиснути до аркуша, а потім поступово піднімати, починаючи з верхнього краю, на папері залишається плямисте тло. На такому тлі чудово виглядатимуть різноманітні казкові істоти.

Процесом утворення плям можна керувати, витворюючи за власним бажанням морські або піщані хвилі тощо.

Технологія ось яка. Рідкою фарбою вкривають плівку згори донизу. Притискають до аркуша паперу, перевіряють, чи не залишилося повітря, а потім починають повільно знімати, так само йдучи від горішнього краю. Там, де на мить зупиняють рух, утворюється світліша смуга. Піднімаючи та притискаючи плівку, формують зображення. Щоб малюнок нагадував дерева, беруть іустішу фарбу й рвучко знімають плівку з паперу, притримуючи її рукою. Отже, за роботу!

Псевдоофорт

Ця техніка ефективна у роботі з дітьми, як перше знайомство з гравюрами. Вона не вимагає специфічних матеріалів, спеціального обладнання, фізичних зусиль і навичок, на які малята ще не здатні.

Потрібні: цупкий і тонкий папір, ножиці, клей ПВА, нитки, манні крупи, клаптики грубої тканини, папір із фактурним малюнком, густа фарба, губка. Відбиток можна отримати з будь-якого фактурного малюнка, намастивши його фарбою. Висока поверхня залишає темніший відбиток, звичайна нитка — рівну лінію. Можна змінити зображення, зробивши на ньому надрізи ножицями. Наклеєна на папір манка імітує відбиток піску. Знадобиться й різноманітний природний матеріал: листочки, хвоїнки, пелюстки квітів. Усе інше підкажуть фантазія й досвід.

Малювання квачиком

Потрібно взяти цупкий, але м'який квадратний клаптик тканини (такої, щоб не стріпалися краї) розміром 8x8. Згорнути квадратик так, щоб він набрав форми конуса, обмотати цей конус ниткою та зав'язати. Квачик готовий. Бажано, щоб їх було кілька — окремо для кожної фарби, або близьких за кольором фарб.



Рельєфний малюнок

Необхідні матеріали для рельєфних фарб: вода, сіль, крохмаль, фарби гуаші, пензлики різної товщини. Маленькі баночки для розкладання фарби.

Змішати півсклянки крохмалю, 1/8 склянки солі. Усе добре розмішати. Розкласти суміш у баночки. В кожну баночку додати по 2 чайні ложки гуаші різного кольору та розмішати. Здобуті суміші використовуються для створення рельєфних малюнків. Для замальовування великих площин використовуються пензлики великих розмірів (№ 5), а для дрібних деталей — № 2—4. Якщо суміш вийде густою, додати води.

Малювання зубною щіткою

Для роботи знадобляться: білі або кольорові аркуші паперу, акварельні фарби або гуаш, баночка з водою, серветка з тканини і звичайна зубна щітка.

Вмочити зубну щітку в воду, набрати фарбу й малювати. Можна малювати кінчиком щітки й усією її площиною. Для кращої передачі фактури зображення щетина щітки має бути завжди напівсухою.

Під час малювання деяких предметів використовується прийом накладання одного кольору на інший. Спочатку малюємо однією фарбою, а після висихання — поверх неї іншою. Так створюється об'єм і передається фактура.



Малювання мильними бульками

Потрібно: невеличкі скляночки (100— 150 мл); чайна ложка; папір (білий та кольоровий); гуаш; рідкий мийний засіб; соломинки (трубочки).

Спосіб приготування мильних бульок:


  • ретельно змішати у склянці по одній чайній ложці гуаші, рідкого мила та води;

  • опустити в суміш трубочку й легенько дмухнути, коли бульки піднімуться на 2,5 см від краю скляночки, піднести до неї аркуш паперу й охайно торкнутися бульок його площиною, стежити за тим, щоб папір не торкався країв скляночки. Час від часу піднімати аркуш, щоб поглянути на малюнок із мильних бульок;

  • зачекати кілька секунд, щоб витвір підсохнув, якщо треба, можна накласти елементи малюнка бульками іншого кольору;

  • якщо з утвореної кольорової суміші не виходять бульки, додати туди одну чайну ложку води;

  • якщо колір бульок не дуже насичений, додайте у суміш півложечки фарби.

Системний підхід як методологічні засади арт-терапії

Сім'я — найважливіший для людини простір організації особистого досвіду. Це середовище розвитку кожної особистості, як дитини, так і дорослого в процесі взаємодії з іншими членами родини, побудови стосунків, соціальних зв'язків із навколишнім світом.

У кожній родині існує певна «несвобода», певна взаємозалежність членів сім'ї один від одного — навіть дорослих. Кожна родина вибудовує свої правила взаємодії, на яких і заснована ця несвобода. Але в такої несвободи й залежності є свої переваги, це дозволяє членам родини задовольняти свої емоційні, культурні, духовні й інші потреби, отримувати підтримку, теплі стосунки, відчувати довіру (В.М.Дружинін, В. Сатир).

Кожна сім'я — це система, у якій все взаємозалежне, і яка має ряд системних параметрів (Б.Астрахан, Я.Агазаряна). У межах системного підходу сім'я розглядається як цілісний живий «організм», жива, відкрита система, що саморозвивається та знаходиться в процесі росту й постійних змін. Вона не замкнута, а перебуває в постійному контакті й обміні інформацією з навколишнім світом, що сприяє внутрішнім змінам. Родина — це не просто сума її членів, їхніх думок, переживань, почуттів. Якщо щось зачіпає систему (наприклад, соціально-економічні трансформації в суспільстві), то це впливатиме на всі її елементи. Зміни, що відбуваються з одним із елементів системи, будуть відображатися на інших та на всій системі в цілому.

Будь-яка родина на шляху свого розвитку проходить ряд стадій, пов'язаних із віковими змінами, змінами її складу тощо; проживає певні кризи у своєму розвитку, такі як шлюб, народження дітей, і здобуває при виході із кризи нові якості й ознаки. На етапі кризи неможливо вирішити нові проблеми старими способами, необхідні зміни. У родини завжди діють дві протилежні сили — сила розвитку й сила збереження, гомеостазу, тобто стабільного стану, рівноваги, що передує змінам.

Системний підхід у арт-терапії сім'ї передбачає визнання ієрархічного характеру структури й функцій родини; прояву в ній процесів, пов'язаних із міжособистісною взаємодією членів сім'ї між собою й з арт-терапевтом; процесів, які відображають динаміку індивідуальних змін членів сім'ї й прояв їхніх індивідуальних потреб і переживань. Ієрархічний характер взаємин у родині в арт-терапевтичній роботі оцінюється шляхом різнорівневого аналізу:



  • загальносімейних процесів і феноменів;

  • міжособистісних процесів і феноменів (між окремими членами родини);

  • внутрішньопсихічних процесів і феноменів (кожного члена родини);

  • процесів нарівні сімейних підгруп (дитячо-батьківських, партнерських, сіблингових, прабатьківських).

Основний акценту арт-терапії родини ставиться на вивченні структурно-функціональних особливостей сім'ї — на проникності її зовнішніх і внутрішніх (особистих) меж — і динаміки сімейної структури (Ландгартен, Сміт). Спостерігаючи за цими межами й застосовуючи різні акціальні втручання, арттерапевт може посилювати або, навпаки, знижувати їхню проникність.

Процес й особливості арт-терапії сім'ї

Проаналізуємо образотворчу діяльність членів сім'ї, які прийшли на терапію. Зазвичай, дорослі як інструмент спілкування використовують мову. Мова художньої творчості у дітей як форма невербальної експресії — природна форма вираження переживань і емоцій, які переносяться в продукти творчої діяльності. Спільна творчість допомагає обминути табу й психологічні захисти, які супроводжують страх саморозкриття, особливо в дорослих; сприяє встановленню атмосфери більш високого рівня довіри. Також відбувається ослаблення свідомого контролю над процесом творчості, що сприяє більшій свободі в образотворчій діяльності й спілкуванні. Художня творчість актуалізує забуті або витіснені переживання та супроводжується катарсисом. Арт-терапія сім'ї допомагає взаємному пізнанню членів родини й звільненню від травматичних переживань.

У центрі взаємодії членів родини — образотворча діяльність. Ведучий відмовляється від інтерпретацій образотворчої продукції і стимулює членів родини до розповіді про пов'язані із чужою й власною продукцією почуття й асоціації, що сприяє виявленню спільних тем та розкриттю внутрішнього потенціалу родини. Практичні образотворчі вправи дозволяють структурувати діяльність сім'ї й сформувати більш безпечну для кожного члена родини атмосферу (порівняно з вербальними методами психотерапії), це допомагає розкритися тим членам родини, які бояться прямого саморозкриття.

Спільна образотворча діяльність дозволяє побачити характерні для членів родини комунікативні патерни. Ігрові аспекти створюють невимушену атмосферу, у якій виявляються проблемні сторони поведінки її учасників. Експериментування з образотворчими матеріалами пов'язане з навчанням, побудовою нових стосунків із навколишніми, розкриттям творчого потенціалу членів родини. Символічний смисл візуальних образів усвідомлюється й авторами й іншими членами родини. В арт-терапевтичному процесі збільшується цінність співпраці як форми внутрішньосімейної взаємодії й формується картина світу родини, що сприяє розвитку культури взаємин.

Одним із факторів психотерапевтичного впливу в арт-терапії є інтерпретація й вербальний зворотний зв'язок, вони невіддільні від внутрішньосімейних комунікативних процесів і стосунків. Але рефлексія й усвідомлення членами родини свого внутрішнього світу й образотворчої продукції можливі й поза цими стосунками через додаткові форми аналізу й опису власного творчого процесу.

Саме завдяки вербалізації переживань та обговорення процесів і продуктів художньої творчості, арт-терапія дає можливість членам родини виступати одночасно в якості «безпосередніх учасників» і «свідків» цих процесів та здійснювати рефлексію свого травматичного досвіду, «перекладаючи інформацію» про нього з емоційного на когнітивний рівень.



Арт-терапевт фокусує увагу на:

  • процесі спільної образотворчої діяльності членів родини — тут і тепер: вибір матеріалів, мотивація або спонукання з боку терапевта, створення/руйнування образу, регрес/інтеграція, вербальні асоціації в процесі діяльності, вияв сильних і слабких сторін кожного члена родини, взаємодія з арт-терапевтом та іншими членами родини в процесі спільної діяльності;

  • інтерпретації готової образотворчої продукції — констатація зображених символів: урахування-культурних впливів, форма (особливості елементів і композиції в цілому), зміст, реакція на продукт кожного члена родини й родини в цілому, сублімація/заміщення, неконгруентність, вияв сильних і слабких сторін кожного члена родини, архетипічні прояви, органічність, символізм і знаковість продукту;

  • у психодинамічному підході на минулому, сімейній історії: культурний досвід, особливості психічного розвитку (об'єктні стосунки, афективні, когнітивні процеси), психодинаміка (захисні механізми), сенсорна орієнтація, ставлення до терапевта (реакції переносу) тощо.

Слід додати, що з родиною може працювати один арт-терапевт, і виявлення проблеми може відбуватися на арт-терапевтичній сесії в процесі комунікації родини (у формі творчої діяльності). Робота може здійснюватися як із цілою сім'єю, так і з окремими підсистемами (дитячо-батьківськими, прабатьківськими, партнерськими, сиблінговими тощо).

Арт-терапевтична сесія з родиною триває 2—2,5 години. Як і на будь-якій арт-терапевтичній сесії, тут передбачається попередня бесіда, створення продукції й наступне обговорення та аналіз процесу творчості і його продуктів.

Арт-терапевтичні технології в роботі з сім'єю

На перших етапах сімейної терапії потрібна більш активна поведінка арт-терапевта, що виявляється як у жорсткому витримуванні меж сесії, так і у запропонованих родині формах роботи. Крім того, арт-терапевт може використовувати спеціальні техніки для арт-терапії сім'ї.

Найпоширенішою й часто використовуваною технікою сімейної арт-терапії є створення сімейного портрета («Автопортрет родини») — реалістичне, абстрактне чи символічне зображення сім'ї. Клієнтській сім'ї пропонується аркуш ватману, різноманітні матеріали (фарби, крейда, олівці, журнали з ілюстраціями для створення колажу). Завдання звучить так: «Створіть із наявних матеріалів автопортрет своєї сім'ї». Всі інші настанови й обмеження — на розсуд родини.

Ця техніка діагностична для розуміння як артгерапевтом, так і самими членами родини, звичних для них патернів взаємодії. У подальшій роботі з автопортретом можна визначити місце, що займає у родині кожен її член, розмір його на папері, використані для зображення кольори, рівень реалістичності або фантастичності зображення, чіткість меж і ліній при зображенні кожного члена родини тощо. Можливості техніки великі й у плані інсайтів членів сім'ї, робота розглядається ніби зі сторони й кожен учасник описує свою частину роботи й почуття, які виникали в процесі спільної творчості та обговоренні.

Близька за семантичним наповненням до попередньої, техніка — «скульптура родини» або «скульптура сімейних стосунків». Арт-терапевт пропонує створити з глини, пластиліну зображення сім'ї або сімейних стосунків у вигляді скульптурної групи. Робота з пластичними матеріалами сприяє виходу негативних переживань членів сім'ї, що потім можна аналізувати й оцінювати. Особливо потрібна робота із пластичними матеріалами у випадку фізичного насильства в родині, це дозволяє проробити травматичний матеріал без хворобливого переживання, а також дає можливість відреаіувати накопичені агресію та гнів. Скульптура родини може бути створена у вигляді сімейного дерева, де частини дерева символізують різних членів родини, що є діагностичним при дослідженні сімейної ієрархії.

Наступною вправою може стати зображення «герба сім ї» (з дослідженням впливу родових гілок прабатьків на формування як ієрархії родини, так і особистості кожного з дітей). Доцільно використовувати це завдання в подружніх парах. Пропонується утримувати візуальний контакт. Не перериваючи контакту, концентруючись на партнері, необхідно уявити батьків своїх і батьків подружжя, потім прабатьків своїх і подружжя, а потім весь рід до сьомого коліна.

Після цього подружжя ділиться з арт-терапевтом своїми образами, почуттями й переживаннями. Особливу увагу варто приділити новим взаєминам подружжя. Після чого кожному з них пропонується намалювати герб свого роду відповідно до моделі. Модель включає символ матері, символ батька, символи материнського й батьківського родів і символ сприйняття самого себе. Аналіз створених гербів можливо робити на кількох заняттях. Завдання арт-терапевта — допомогти подружжю в формуванні позитивних переживань, пов'язаних із родом і сім'єю, в «підключенні» кожного з подружжя до «родових ресурсів».

Одним із варіантів завдання «герб сім'ї» є вправа «спадщина». Члени родини повинні зобразити, що вони успадкували з особистісних рис батьків, що хотілося б успадкувати, що не хотілося б, що хочеться передати дітям; або слабкі й сильні риси, успадковані від батьків; або минуле й сьогодення в родині.

В арт-терапії сім'ї може використовуватися робота з дитячими спогадами. Ця тема пов'язана із зображенням різних ситуацій: розлуки, прощання, пошуком зв'язку між минулими травматичними ситуаціями й актуальним станом родини. Для цієї вправи потрібна висока кваліфікація арт-терапевта, оскільки часто тема виявляється травматичною для членів родини. Емоційні страждання дитинства залишають глибокий слід у душі людини. Але робота з цією темою дозволяє актуалізувати дитячо-батьківські конфлікти, проговорити минулі образи, батькам глянути на ситуацію очима своїх дітей і тих дітей, якими вони колись були, а дітям усвідомити мотиви поведінки батьків. Діти й батьки можуть краще зрозуміти один одного, розмовляючи на одній мові. Варіантами цієї роботи можуть бути «подорож у світ дитинства»; зображення себе, своїх інтересів, занять зараз і в дитинстві; зображення у вигляді «лялькового будинку» сімейної ситуації, коли були дитиною, стали батьком, дідусем (бабусею). Ця робота також корисна у випадку конфліктів і проблем у дитячо-батьківських стосунках.

Зображення своєї «лінії життя» кожним членом і «лінії життя родини» допомагає членам родини усвідомити свою роль і своє місце в родині. Учасникам арт-терапевтичної сесії пропонується намалювати своє життя у вигляді лінії, позначивши на ній певні події. Лінія може бути будь-якої форми (передбачається використання аркуша будь-якого розміру чи довжини).

Крім названих можуть використовуватися техніки: «стосунки батьків»; «ігрові сімейні стосунки» (у пісочниці); «емоційні портрети»; найважливіші речі»; «спільний досвід»; «проблеми і їхнє вирішення»; «спільні ресурси»; «команди»; «вплив бабусі й дідуся» й багато інших.

Інші види сімейної арт-терапії: мультимодальний підхід

Застосування пісочниці в арт-терапевтичній роботі з сім'ями передбачає великі можливості за рахунок того, що, виступаючи як реальний і символічний простір творчої експресії, пісочниця забезпечує «утримання» переживань членів родини. Вони мають можливість не тільки виразити свої індивідуальні переживання, але й вступити в невербальну взаємодію один із одним. Психотерапевт може спостерігати за виявами характерних для членів сім'ї духовних потреб і комунікативних патернів, а також за формуванням внутрішньосімейннх альянсів. Використовуючи певні інтервенції, можна впливати на них таким чином, щоб посилювати одні альянси й послабляти інші.

Оскільки пісочна терапія пов'язана з використанням різних природних матеріалів (вода, пісок, камені, черепашки, рослини), її можна розглядати як аналог ленд-арту або ландшафтного мистецтва.

Авторський метод О.Бреусенка-Кузнєцова «Спільне творення казки» також знаходить своє застосування у роботі з родинами та подружніми парами. Ірреальна природа казок свідчить, що їх предметом є процеси внутрішнього життя людини. Занурюючись у простір казкових образів та архетипів, клієнт отримує доступ до ресурсів колективного несвідомого, зміст казки часто драматизується, й тому напружені казкові мотиви, як правило, завершуються гармонійно, приносять задоволення та позитивні результати, знаходять відображення в реальності сімейного життя.

Найважливіші аспекти розгляду — аналіз змісту спільних казок у груповому процесі, міфологічні передумови спільного творення казки, арт-простір казкотерапії, ролі та позиції ко-терапевтів залежно від цілей. Те, що сім'я є соціальною групою, яка об'єднана родовими зв'язками, вже передбачає адекватність міфологічних моделей її глибинного функціонування. Текст казки має структурну спорідненість із міфом і ритуалом, тому є адекватною мовою для вираження глибинних (екзистенційних) передумов сімейних проблем.

У сімейній арт-терапії казку складають спільно із терапевтами, в інструкції вказується, що метою є створення єдиного тексту, але бажано, щоб кожен автор робив казку такою, якою сам хотів би її бачити. Казка створюється по колу з регламентом фраз кожного учасника (максимум — три, мінімум — одна), кількість циклів (кіл), що робить казка, — мінімум три; кожен казкар конспектує вклади інших оповідачів у казку.

Арт-терапевт є співучасником створення казки, казкарем. Це дозволяє йому коректувати хід складання казки й вчасно проводити інтервенції, а також гнучко реагувати на клієнтський опір. Епізоди казки, запропоновані арт-терапевтом стають символічними прикладами, новими моделями поведінки для членів сім'ї. Вони спрацьовують на неусвідомлюваному міфологічному рівні свідомості і тому є найбільш дієвими.

Наступний крок — читання та аналіз вкладу кожного члена сім'ї у спільну казку. Аналіз проводиться за гештальтистською (феноменологічною) моделлю з елементами психодинамічної: основна увага приділяється почуттям, які виникають у момент прочитання тексту, а інтерпретації відводиться підпорядкована роль. Спираючись на трансцендентні властивості символів і власний творчий потенціал, кожен член сім'ї може зцілитися. Спільна творчість сприяє вираженню складних змістів психічного життя, пов'язаних із міфологією, поезією, сновидіннями. Створення сімейної міфо-поетичної картини світу дозволяє кожному за рахунок взаємодії досягти психічної цілісності.

Казка при такому застосуванні — ефективний засіб експлікації глибинних підстав конфліктів у сім'ї або подружній парі (як інструмент подолання опору та гармонізації сімейного світу). Звернення до ресурсів колективного несвідомого через використання казок, міфів приводить до внутріособистістної гармонізації кожного члена сім'ї й самозцілення сім'ї, як цілістності.

Поєднання різних форм терапії творчістю — арт-терапії з пісочною, танцювально-рухової, драмо- і казкотерапією — дозволяє максимально мобілізувати творчий потенціал членів родини й знайти ті способи творчого самовираження, які найбільше відповідають їхнім можливостям і потребам та надати кожному члену родини додаткові можливості вираженні своїх почуттів, думок, потреб; створити додаткові можливості для внутрішньоособистісної комунікації — пізнання себе, зміцнити автономність членів сім'ї, їхніх особистих меж, розвинути механізми саморегуляції. Крім того, збільшується цінність співпраці як форма внутрішньосімейної взаємодії, розвивається міфотворчість сім'ї, формується міфопоетична картина світу сім'ї, культура внутрішньосімейної взаємодії.



Арт-терапевтичні технології спрямовані на розв'язання таких завдань:

  • розвиток комунікативної компетентності;

  • розвиток внутрішньосімейної взаємодії;

  • рольова й тендерна ідентичність членів родини;

  • підвищення самооцінки, підвищення активності, впевненості в поведінці (на різних етапах розвитку сім'ї: в періоди як особистісних криз членів родини так і кризових станів родини, як цілісності);

  • зняття постстресового синдрому;

  • усвідомлення й відреагування травматичного досвіду;

  • розвиток рефлексії кожного члена сім'ї.

Арт-терапевтичні технології активно використовуються в психологічній роботі з подружніми парами. Така робота дозволяє вирішувати ряд проблем: розподіл ролей, звільнення від нав'язаних домінуючою культурою й ідеологією патернів поведінки й освоєння тих ролей, які більш відповідають глибинній природі, потребам і напрямкам розвитку кожного з подружньої пари; встановлювати автономність і межі в ядерній сім'ї.

Завдяки арт-терапевтичній роботі створюються довірливі стосунки, з'являється можливість самовираження всіх членів родини, відреагуються накопичені негативні емоції, розвиваються сімейні рольові моделі, вибудовується порушена ієрархія. Активізація творчого потенціалу кожного члена родини сприяє виробленню нових патернів поведінки й шляхів вирішення конфліктів. Можливості арт-терапії роблять її адекватним методом як вирішення внутрішньоособистісних конфліктів, так і психотерапевтичної роботи із сімейними проблемами.

Терапевтичні можливості техніки «сімейний малюнок»

Особливе значення в психотерапії родини має техніка «сімейний малюнок», коли вся родина одночасно, без вербальної взаємодії, малює на одному великому аркуші паперу. Завершенням арт-терапевтичної сесії при використанні «сімейного малюнка» буде обговорення динаміки процесу малювання, переживань учасників під час спільної творчості. Продукт сімейної творчості буде відображенням сімейної ієрархії, системи сімейних ролей і стосунків. Як правило, у процесі спільної творчості виявляються «слабкі» члени родини, «жертва» і «цап відбувайло», «внутрішньосімейні альянси». Процес малювання є відображенням звичних патернів взаємодії родини наодинці, за стінами терапевтичного кабінету.

На терапію звернулася родина з п'ятьох членів: батьки (батько 38 років, мати — 32 років, одружені 12 років) і троє дітей — синам 10 та 5 років, дочці 3 роки. Ініціатором терапії був батько, якого турбувало перебування дружини в деструктивній секті. Подружжя не спілкувалося між собою. Дружина скаржилася на те, що чоловік ігнорує її та дітей, відмовляється від сексуальних стосунків, не дає грошей. На 3-тю зустріч терапевти попередньо запланували «Сімейний малюнок» (щоб родина могла поспілкуватися на невербальному рівні, а за допомогою зображень на спільному малюнку). Попередня бесіда сприяла емоційній взаємодії шлюбних партнерів, коли жінка іноді відверталася, уникала контакту — їй було дуже боляче. Бесіда стосувалася таких тем: діти, сексуальні стосунки, релігійна спрямованість жінки (те, що було причиною напруження, протистояння, конфліктів).

Пропозиція терапевтів зробити спільний малюнок фарбами (гуаш) викликала у дружини супротив. Терапевти запропонували на вибір малюнок удвох із чоловіком або разом із дітьми. В процесі малювання донька сиділа на руках у матері, молодший син —у батька, старший — напроти батьків. Перший колір, який використали всі члени родини, був червоний: чоловік намалював квітку троянди (унизу ліворуч, ближче до середини), старший син — дзьоб лелеки (лівий верхній кут), мати — теж намалювала червону квітку, яку донька відразу ж розмазала на більшу площу аркуша


Протягом роботи родини (15 хв) донька змішувала в цій плямі різні відтінки —з суттєвою перевагою червоного (праворуч унизу). Пляма у жінки згодом асоціювалося з раною. Асоціації терапевтів — із вулканом (який мабуть ще не викидає лаву, але вже «кипить» — такий висновок випливав із розмови перед малюванням).

Сімейну проблематику в арт-терапевтичному процесі найбільш сміливо, без захистів і компенсацій актуалізувала дівчинка. Над цією тривожною плямою мати розмістила високу траву із квітами (невдала спроба прикрити своє горе або сором).

Батько намалював дві квітки, дерево й зайчика (усередині, ближче до низу) — та потім знецінив свої малюнки, стверджуючи, що вони невдалі (звичайний спосіб ставлення до себе) -, малюнки були маленькими (низька самооцінка).

Молодший син намалював сонце й багато безпредметних зображень (ліворуч внизу). Характерна повторюваність зображення літери «В» (перша літера імен батька та старшого брата) може свідчити про злиття зі старшим братом або батьком (перше більше ймовірно).

Невербальна взаємодія «дружина — чоловік» відбулася під кінець роботи. Жінка продовжила намальовану траву до малюнків чоловіка. Біля зайця, що «приховався» тепер у хащах, вона посадила три квітки (діти?).

Лише у старшого сина всі зображення були орієнтовані догори ногами стосовно домінуючої орієнтації малюнка. Вони висіли в повітрі, й у своєму змісті стосувалися польоту: лелека, літак, парашутист. Таким чином, було з 'ясовано, що він не втручається в конфлікти батьків, живе своїм життям. (В інших випадках це може свідчити про порушення сімейної ієрархії, утворення коаліцій, якщо пари членів родини сприймають різні сторони аркушу як «низ», або вказувати на «жертву» чи «цапа відбувайла»). Ретельне промальовування деталей та «графічне» застосування гуаші свідчать про захист, відсторонення від емоцій, чутливість до конфліктів родини та водночас небажання їх чути та на них реагувати. Окремо можливо розглядати зміст символіки малюнків.

Один із кутів (правий верхній мал. 1 на с. 85) лишився незаповненим. Жінка сказала, що на цьому порожньому місці повинні бути ненароджені діти — «місця для аборту й двох викиднів». Таким чином, спільна творчість та чутливість дітей до прихованих конфліктів та таємниць батьків надало їм можливість говорити про своє почуття провини, болю, із приводу зробленого аборту. У терапії відбувся перелом. Аборт виявився важливим фактором, що привів матір до залежності від релігійної секти (вона потрапила туди одразу ж після аборту). Надалі робота велася на інтерналізацію досвіду аборту, «отримання уроків» через роботу з малюнком, пластиліном та ритуальними діями. Подружній парі були запропоновані вправи «прощання з ненародженою дитиною» як домашнє завдання й «маска минулого й маска майбутнього» для можливості переходу на новий рівень розвитку сімейної системи. Результатом спільної творчості стало зменшення негативного емоційного фону в родині, налагодження стосунків поза спілкуванням з терапевтами, співтворчість у житті.

Інший приклад застосування «Сімейного малюнка»

На терапію звернулася молода подружня пара (обом 24 роки, в громадському шлюбі — 2 роки). Привід звертання: фізичне насильство в родині щодо дружини (саме вона — ініціатор терапії). На момент першої зустрічі з терапевтами вони жили окремо З тижні (причина — страх жінки бути покаліченою). Серед особливостей комунікації членів родини слід відзначити: проблеми вислуховування, монологічність мови (кожен говорить про своє), відсутність взаємного вербального контакту. Характерна риса емоційних процесів у родині — заборона на вербальне вираження почуттів (гіпотеза: можливо дозвіл на вираження почуттів на тілесному рівні, у тому числі й через насильство). Жінка говорила про свій страх, суїцидальні думки, чоловік — про почуття провини.

Зрозуміло, що метою терапії було налагодження комунікації між подружжям, створення нових вербальних моделей вираження почуттів для розвитку відносин у родині після насильства.

На 2-й зустрічі парі була запропонована спільна невербальна взаємодія протягом 10 хвилин на аркуші АЗ за допомогою фарб. Жінка й чоловік сіли напроти один одного та залишили місце зліва від себе для терапевтів (працювали 2 терапевти: автор знаходилася зліва від жінки, ко- терапевт-чоловік — ліворуч від чоловіка), тобто, вони розташувалися ніби по діагоналі (що потім знайшло відображення у малюнку: жінка малювала, починаючи від правого нижнього кута, а чоловік — від лівого верхнього в напрям/у до середини; див мал. 2 на с. 89). Дружина перша активно включилася у процес малювання. Почала малювати, обираючи синій, жовтий, червоний кольори; увесь час посміхалася. її малюнки були орієнтовані до неї, тобто відносно чоловіка — перевернуті. Це тривало З—4 хв. Потім чоловік узяв пензлик, але крутив його у руці, не приступаючи до малювання. Малюнки жінки займали все більше й більше місця: спочатку були сині гори, потім на піках гір «виросли» жовті кульки, наступним кроком було зображення «смайлика» (посмішки, але повернутої до жінки), згодом з'явилося жовте сонце (терапевти сприйняли цей образ як межі жінки, її потребу відгородитися, зважаючи на гострі сонячні промені, спрямовані на чоловіка). Чоловік не ворушився, а лише спостерігав, тоді жінка зобразила краплі — сльози, знов таки перевернуті під кутом до чоловіка. Коли приблизно 2/3 аркушу були заповнені її художніми образами, чоловік кинув пензлик на стіл (у наступній бесіді він ідентифікував цей рух як прояв роздратування, гніву, чим підтвердив гіпотезу про дозвіл на фізичний прояв почуттів разом із забороною на вербальний прояв). Жінка за допомогою міміки виразила образу («надула губки») та малювала на аркуші ближче до чоловіка кактус, гілки якого були спрямовані на чоловіка. Коли оголосили, що залишилося 3 хв, чоловік узяв пензлик знов і почав малювати коричневим кольором двері (дім), малюнок розмістив перпендикулярно напрямку, в якому сидів. Жінка поряд із кактусом намалювала велике серце. Подружжя продовжило малювали по черзі, пробуючи діалог. Малювання продовжувалося лише на «стороні» чоловіка.

Після малювання їм було запропоновано описати свої почуття, емоції, переживання під час процесу взаємодії. Перша розповідала жінка (як звичайний приклад взаємодії родини: жінка — ініціатор). Завдяки малюванню вона краще зрозуміла чоловіка: для нього важливе матеріальне, а вона цього не помічала раніше. Вона відчула образу, коли чоловік «заліз» на її малюнки. В діалозі з терапевтом вона визнала, що залишила обмаль простору для свого партнера. Потім вона намалювала квіти для окраси входу до дому.

Чоловік розповів, що не розумів, чого хоче жінка, а коли вона намалювала кактус, він образився, тому що він — не кактус. Тоді він намалював відчинені двері, а не дім, намагаючись показати, що він відкритий до взаємодії, готовий відкритися. Коли дружина намалювала квіти, він сприйняв це як краплі крові, та намалював шлях, намагаючись показати, що можливо знайти іншій шлях, не лише через кров. Таким чином, під час обговорення процесу та результату спільної творчості пара реалізувала свої звичні патерни поведінки, усвідомила помилки в комунікації.

На наступній зустрічі терапевти запропонували продовжити арт-роботу, проте чоловік відмовився. Було запропоновано ще раз подивитися на малюнок. Спочатку сіли, як на попередній зустрічі, потім чоловік і жінка помінялися місцями. Після зміни позиції, жінка побачила, що чоловік намалював не дім, а двері, а її образи-малюнки з місця чоловіка незрозумілі. Чоловік побачив сльози, що намалювала жінка, які сприймалися ним як повітряні кульки.

Було запропоновано за 5 хв домалювати, додати, що хочеться, знаходячись на місці партнера. Чоловік не брав пензлик і таким чином відстояв своє право не малювати, вибудував свої «межі». Жінка, використовуючи різні кольори, перетворила свої сльози на повітряні кульки {можливо, її сльози є демонстрацією та не наповнені сильними почуттями, й легко можуть перетворитися на що-небудь, що не має глибокого болісного змісту, хоча за допомогою сліз вона маніпулює чоловіком, викликає у нього почуття провини).

Ці приклади дають можливість побачити терапевтичні можливості арт-техніки «Сімейний малюнок».



Діагностичний потенціал техніки «Сімейний малюнок»

Подані приклади додають ілюструють можливості діагностичного потенціалу техніки. Малюнки зроблені під час майстерень, що відбувалися на Сьомій Міжнародній конференції молодих науковців «Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень» (жовтень 2004 р.) та Міжнародній науково-практичній конференції «Теорія і практика допомоги особистості в психологічному консультуванні і психотерапії» (травень 2005 р.). Учасникам майстерень запропонували поділитися на групи (3—5 учасників). У межах групи вони грали різні сімейні ролі, потім члени кожної родини взаємодіяли на аркуші за допомогою фарб.

На малюнку 3 можна зауважити чіткі межі родини (зафарбовані у різні кольори, виділені товстими лініями). «Межі» аркушу намальовані людиною, що грала роль батька (чоловік є захисником родини). Це може також свідчити про відчуття незахищеності, потребу в додатковому захисті, про відчуття небезпечності навколишнього середовища (наприклад, під час переживання родиною кризи або в ситуації спільного проживання зі старшими поколіннями).

У цілому малюнок сприймався учасниками як гармонійний, викликав позитивні емоції, гарні почуття. «Члени родини» використовували різні кольори. Про нестачу чоловічих «енергій» свідчить використання переважно плавних, «м'яких» ліній та форм, образів квітки тощо. У кожного учасника є свій «куток», своє місце в родині, що відображено на малюнку (можна побачити «пензлик» кожного члена сім'ї"). Але ми бачимо й взаємодію: в центрі малюнка кольори та лінії різних членів родини перетинаються та змішуються, тобто, вони мають місце для взаємодії, не відгороджені один від одного, можуть отримати взаємопідтримку та теплий емоційний контакт у родині, спостерігаються м'які внутрішні та ригідні зовнішні межі.

Може викликати занепокоєння дуже маленьке місце (квадрат у лівому верхньому куті) молодшого^малюка, але за ідеєю учасників йому З—4 роки.

Малюнок 4 на с. 92 викликає враження, що його малювала одна людина, але це — спільна творчість чотирьох людей, що були в ролях батьків, дитини та бабусі, матері мами. Малюнок гармонійний, світлий. Проте постає питання: чи є у членів родини будь-яка автономія, власні границі? Чи можуть вони побути наодинці, відчути свої власні почуття й потреби? Чи вони живуть, як одна людина, однаково думають, відчувають? Хто є головою родини?

Малюнок 5 викликав негативні почуття групи. Його малювала симультанна родина з чотирьох осіб: дві дорослі жінки — сестри, дочка однієї із сестер та далека родичка-підліток (одного віку з дочкою). Авторки малюнку наполягали, що їхня сім'я є гармонійною, андрогенною, функції чоловіка та жінки з успіхом виконують сестри — дорослі жінки. Однак у малюнку присутні зображення очей (в середині та внизу), що свідчить про постійне спостерігання один за одним у родині, тотальний взаємоконтроль.

І що найважливіше на наш погляд, у малюнку зовсім відсутні відтінки зеленого, лише помаранчевий, червоний, жовтий, рожевий, ліловий, білий та трохи синього (птахи ліворуч та деякі плавні короткі лінії у середині малюнка). Ми можемо спостерігати чотири сонця зверху малюнку, що свідчить про конкурентні стосунки як між дорослими, так і між дітьми, та про розвинутий нарцисичний радикал у членів родини. Хоча позитивним моментом є те, що малюнок має одну орієнтацію, що можна інтерпретувати як спільну основу в родині традиції, опора.

Малюнок 6 на с. 94 є результатом спільної творчості симультанної родини із чотирьох осіб: матері, дитини, дідуся та бабусі. Дідусь відіграє провідну роль у родинній взаємодії, він колишній капітан далекого плавання, дуже авторитарний, жорсткий, любить родину, але хоче все контролювати. Ми можемо побачити його внесок у лівому верхньому куті та середині малюнка — червоні, сині, зелені гострі штрихи, лінії та стрілки, що спрямовані в центр та на протилежний кут, в якому знаходилася його донька — мати дитини. Вона намагалася взаємодіяти із батьком, зобразила квітки—жовту та червону та тоненькими плавними зеленими мазками та лініями налагодила стосунки з дочкою (яка намалювала у верхньому правому куті маленьку гілочку) та матір'ю (зображення осіннього листочка в жовтих тонах у нижньому лівому куті малюнка).

Отже, метод «спільний малюнок сім'ї» дозволяє діагностувати різні патерни та моделі взаємодії членів родини. Аналізують:



  • результат спільної творчості членів сім 'ї (кольори, форми, що використали члени родини, наявність меж аркушу (межі сім'ї) та меж між малюнками членів родини, обсяг простору, що займає на аркуші кожен член родини тощо);

  • процес спільної творчості;

  • невербальну взаємодію членів сім'ї в процесі спільної творчості.

Необхідно наголосити, що в арт-терапевтичній роботі діагностика відбувається одночасно з терапією, ці процеси неможливо відокремити один від одного. Арт-терапевтичний метод спільної взаємодії з використання кольорів та форм на аркуші адекватний у сімейній терапії для розв'язання завдань підвищення комунікативної компетентності та розвитку внутрішньосімейної взаємодії. Арт-терапевтичні технології можуть використовуватися в психологічній роботі з подружніми парами. Завдяки арт-терапевтичній роботі створюються довірливі стосунки, з'являється можливість самовираження всіх членів родини, відреаговуються накопичені негативні емоції, розвиваються сімейні рольові моделі, вибудовується порушена ієрархія. Активізація творчого потенціалу кожного члена родини сприяє виробленню нових патернів поведінки й шляхів вирішення конфліктів. Можливості арт-терапії дають багато діагностичного матеріалу для подальшої роботи, а також роблять метод «сімейний малюнок» ефективним методом як вирішення внутрішньоособистісних конфліктів членів сім'ї, так і психотерапевтичної роботи із сімейними проблемами.

ПАМ’ЯТЬ

Вправа «Пальцевая живопись»

Вариант №1

Материал: розетки с гуашью и вложенным в них порошком, бумага, мокрая ветошь.

Ребенок обмакивает палец в краску и отпечатывает его на бумаге, так как необходимо для того рисунка, который он изображает. Затем краска вытирается ветошью (в этом случае не нужно слишком часто мыть руки).

А рисовать пальцами можно все – животных, растения, цветы, ягоды и т.д.

Рисовать пальчиками дети могут со второй младшей группы.



Вариант №2

Рисуем пальцем или ладошкой. Обмакиваем палец в краску и оставляем отпечаток на бумаге. Для каждого цвета краски используется разный палец. Таким методом рисования можно воспользоваться при расписывании дымковских игрушек, посуды, одежды, диковинных птиц, снега и т.д.



Игра «Картина»

Эта игры может быть использована для развития памяти ребенка.

Участники игры сидят в кругу.

Условия игры: первый участник называет какое-либо существительное, например, «сквер». Второй повторяет слово «сквер» и продолжает рисовать картину, называет слово, например, «дерево». Третий повторяет два предыдущих слова и называет свое, которое позволяет дальше рисовать картину.

Кто не сможет восстановить в памяти все названные до него детали картины, выбывает.



Игра «Рисуем по памяти узоры»

На листе бумаги нарисован узор. Дети две минуты смотрят на этот узор. После этого рисунок убирается, и дети воспроизводят его по памяти в тетрадях.



Игра «Двигательная память»

Взрослый в течение 15 секунд должен показывать детям танцевальные движения. Затем дети повторяют их как можно точнее.



Упражнение «Свиристель»

Детям зачитывается рассказ о птице и после этого дается ее контурное изображение. Учащиеся должны выслушать и запомнить содержание рассказа, после этого – раскрасить птичку точно так, как она была описана в тексте. Раскрашенный рисунок сравнивается с описанием, ошибки обсуждаются.

Рассказ: «В густом лесу живет небольшая птичка свиристель. На теле у нее перышки красновато-коричневые, на голове рыжеватый хохолок. Края крылышек и хвостика желтенькие, а под клювиком у свиристели черное пятнышко, как будто галстук на шее.

Когда появляются птенчики, мама кормит их комарами. Птенчики проглотят еду и опять просят есть – пищат.

Но вот придет зима, исчезнут комары, ягоды, свиристели соберутся в стайки, улетят на юг в теплые края.

Но почему птичку зовут свиристель? Дело в том, что, когда она поет, кажется, будто кто-то играет на старинной дудочке: «Сви-ри-сте-ли!» Вот почему и назвали так птичку – свиристель».



Игра «Я положил в мешок»

Взрослый начинает эту игру и говорит: «Я положил в мешок яблоки». Следующий играющий повторяет сказанное и добавляет что-нибудь свое: «Я положил в мешок яблоки и бананы». Третий игрок повторяет всю фразу и добавляет что-то от себя. И так далее. Можно просто добавлять по одному слову, а можно подбирать слова по алфавиту: «В саду у бабушки растут...» (порядок тот же).



Игра «Радуга»

Возраст: дошкольный.

В этой игре могут принимать участие не менее 7 человек. Она развивает внимательность, память, быстроту реакции и сообразительность.

В начале игры среди участников должен быть выбран ведущий. Игроки садятся в круг и складывают перед собой руки лодочкой. Ведущий заходит в круг и кладет в ладони некоторых детей шарики разных цветов. После этого он произносит: Радуга, появись! Радуга, покажись! Задачей участников является встать по порядку.

После этого первый в ряду показывает свой шарик (красный) и спрашивает, есть ли у кого-нибудь еще такой же цвет. Остальные называют различные предметы этого цвета (например, названия цветов и т.д.). Если кто-то в течение нескольких секунд не сможет назвать предмет нужного цвета, он считается проигравшим и выбывает из игры.

Детям, которые умеют считать, можно перед началом игры предложить посчитать количество тех или иных названных предметов.

После игры можно обсудить с ребенком, почему предметов одного цвета встречается много, а другого - мало.

Так же в качестве продолжения игры можно предложить детям нарисовать радугу.

Упражнение «Гуляем по зоопарку»

Возраст: дошкольный.

Попросите ребёнка закрыть глаза и представить, что вы находитесь в зоопарке. Скажите ему: «Я буду называть тебе зверей, а ты должен вспомнить тех, кого я не назвал».

Итак, тюлень, лось, баран, тигр, крокодил...

Теперь ребёнок пусть перечислит всех животных, которых знает.

Можно подобрать картинки с изображениями различных животных и попросить ребёнка показать тех животных, которых назвали вы. Затем ребёнок показывает животных, которых назвал он сам.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка