Арттерапія – це така форма психотерапії, яка доступна всім, як дітям, так І дорослим. В її основі лежить творча діяльність, в першу чергу, малювання



Сторінка1/16
Дата конвертації11.05.2018
Розмір2.5 Mb.
ТипРішення
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Арттерапія


Арттерапія – це така форма психотерапії, яка доступна всім, як дітям, так і дорослим. В її основі лежить творча діяльність, в першу чергу, малювання. Творчий процес є головним терапевтичним механізмом, що дозволяє в особливій символічній формі перебудувати конфліктну травмуючу ситуацію та знайти нову форму її вирішення.

Через малюнок, гру, казку, арт-терапія дає вихід внутрішнім конфліктам і сильним емоціям, допомагає зрозуміти власні відчуття і переживання, сприяє підвищенню самооцінки і, звичайно ж, допомагає в розвитку творчих здібностей.  Крім того,  активна творча діяльність сприяє розслабленню і зняттю напруги. Основне завдання арт-терапії полягає не в навчанні дитини гарно малювати, а саме  в розвитку самовираження і самопізнання дитини через творчість та підвищення її адаптаційних здібностей.

Заняття проходять в межах психоаналітичного напряму, використовуючи прийоми ігрової і пісочної терапії. Дитині пропонується вільний вибір творчого матеріалу (фарби, крейда, кольорові олівці, пластилін, глина, клей) і виду діяльності. Тривалість сесії 50 хвилин.

Не дивлячись на простоту і доступність методу це глибока і серйозна форма психотерапії, що має свої показання, до яких відносяться:



  • неврози;

  • підвищена тривожність;

  • страхи;

  • низька самооцінка;

  • труднощі взаємин з тими, що оточують;

  • депресії;

  • стресові ситуації (в т.ч. родинні)

Пісочна терапія

Метод sandplay (дослівно – пісочна гра) сьогодні мало відомий в Україні. Він представляє незвичайну техніку аналітичного процесу, під час якої дитина (а інколи і дорослий) будує власний світ в мініатюрі з піску і невеликих фігурок. Це метод, що має за собою цікаве минуле, сталі основи теорії і техніки в сьогоденні і, сподіваємося, перспективне майбутнє.

Дитина виражає на піску те, що спонтанно виникає протягом заняття. В процесі роботи, дитина може змішувати пісок з водою, якщо їй необхідно сформувати горби, гори, або створити різні вологі ландшафти, наприклад, болото. Крім того, в роботі використовується безліч мініатюрних фігур: людей, тварин, дерев, будівель, автомобілів, мостів, релігійних символів, і ще багато іншого. Така безліч фігур і матеріалів необхідна для того, щоб дати дитині стимул-реакцію створювати власний світ.

Пісок – незвичайно приємний матеріал: коли ми занурюємо руки в сухий пісок, з’являється щось схоже на брижі на воді. Ми можемо також переносити пісок, створювати тонкі форми, вітер, які в сукупності викликають образи пустелі. Змішаний з водою, пісок стає темнішим і набуває якостей землі. Пісок стає стійким і йому можна надати форму. Так ми можемо створювати ландшафти або тривимірні структури всіх видів. Можна сказати, що дитині на годину надається невідомий всесвіт, усередині якого вона може створювати свій індивідуальний світ. Дитина не може розповісти нам про свої складнощі як дорослий, але вона може зробити це за допомогою пісочних картин.

Цей метод можна використовувати в роботі з дітьми від трьох років (а також, як один з етапів в роботі з підлітками і дорослими), з наступним спектром проблем:



  • різні форми порушень поведінки;

  • складнощі у взаєминах з дорослими (батьками, вихователями, вчителями) і однолітками;

  • психосоматичні захворювання;

  • підвищена тривожність, страхи;

  • складнощі, пов’язані із змінами у родинній (розлучення, поява молодшої дитини, і так далі) і в соціальній ситуаціях (дитячий садок, школа);

  • неврози;

Казкотерапія

Однією з провідних потреб, як у дорослих, так і у дітей – є відчуття безпеки.  І, якщо ми, дорослі, вже маємо якесь уявлення про світ, в якому ми живемо, то для наших дітей все навколишнє сприймається чимось великим і незрозумілим. І в той же час так хочеться дізнатися про те, що собою являє цей світ? Що тут роблять? А що можу робити я? А що краще не робити?
З огляду на це, у дбайливих батьків виникає питання: як пояснити це все малюкові, як познайомити йог зі світом, в якому він живе? Та ще так, щоб це було зрозуміло дитині. Адже ми, дорослі, пізнаємо навколишній світ розумом, а дітки пізнають світ емоційно. Тому так важливо збагачувати і зміцнювати внутрішній світ красивими добрими образами.
В цьому цікавому пізнанні кращими помічниками є казки. Адже переказ казкових історій – це найдавніший прийом передачі досвіду і знань молодому поколінню.
Порівняно недавно в психології виділився метод під назвою казкотерапія – або – лікування казкою.
Мова казок яскрава, барвиста і тому дуже близька дітям. Якщо ми хочемо щось пояснити дитині – потрібно розмовляти на її мові – мові образів і фантазій. Через казку, минаючи батьківські нотації і настанови, дитина отримує важливу для себе інформацію про закони життя: про добро і зло, про те, як навчитися дружити; як потрібно поводитися; як стати сильним і сміливим; як долати свої страхи і набувати друзів; як знайти вихід з будь-якої життєвої ситуації; до чого може призвести який-небудь вчинок та багато іншого.
Казки закладають цінності добра, миру, любові; розвивають творче мислення та кмітливість, уміння самостійно приймати рішення і знаходити сили всередині себе.

Спеціально підібрана казка допоможе вирішити моральну чи емоційну проблему, скорегувати небажану поведінку, позбутися страхів і внутрішніх переживань.


За допомогою казки дитина накопичує певний «багаж знань», який буде їй необхідний у будь-якій життєвій ситуації.
Тому, дорогі батьки, розповідайте дітям гарні казки, програвайте їх разом з дитиною, обговорюйте з ним поведінку героїв і їхні почуття. Давайте можливість малюкові самому роздумувати і приходити до певного висновку.
А якщо ваша дитинка ще маленька – розповідайте казки, головне – робіть це емоційно і з задоволенням! Успіхів вам в цьому цікавому і захоплюючому занятті!
Вправа 1

Мета: знайомство учасників групи один з одним, створення позитивної атмосфери для подальшої роботи групи.

Завдання: знайти комфортне місце в просторі, протягом 2—3 хв рухатися, вимовляючи своє ім'я; вибрати два—три рухи (будь-які або танцювального характеру), які на цей час найбільш повно змогли б представити ваше ім'я, охарактеризувати вас. Голосно промовляйте своє ім'я, виконуючи відповідні рухи. Учасники групи стають у коло та по черзі представляють своє ім'я рухом («ім'я + рух»). Під час першого показу всі дивляться на учасника та намагаються вловити характер його рухів. Наступні два рази ім'я та рух повторює разом вся група. Таким чином по черзі кожний учасник групи представляє своє ім'я.

Завершуючи цю вправу, проводимо загальний танець імен учасників групи. Починаючи з імені та рухів першого учасника без зупинок по черзі виконуємо рухи всіх учасників групи, на першому колі, промовляючи в голос імена, на другому — лише виконуємо рухи. Може бути знайдено якийсь загальний фінальний рух групи.



Обговорення:

  • Які рухи було найлегше виконувати?

  • Які складніше?

  • Які відчуття, почуття, емоції виникали під час роботи?

  • Чи виникали якісь інші асоціації стосовно рухів учасників та їх імен?

Якщо діагностика тренера чи висловлювання учасників групи свідчать про те, що хтось із групи ще не готовий розпочинати роботу, ведучий може запропонувати ще одну вправу, звернувшись до учасників: «Що потрібно зробити для того, щоб ваш стан змінився, і ви змогли б розпочати заняття?».

Вправа 2

Мета: розвиток досвіду контакту.

Інструкція: група у двох шеренгах, по команді ведучого всі рухаються назустріч один одному й невербально вітаються. Після кожного контакту шеренга зрушує на один крок. У кожний новій парі необхідно використовувати нову форму вітання.

Обговорення:

  • Чи виникали труднощі при виконанні завдання?

  • Чи впливало на варіант привітання те, із ким саме ви віталися?

  • Чи знайшли ви для себе якісь нові варіанти невербального привітання?

Вправа З

Мета: «розігрів» групи, розвиток досвіду контакту, усвідомлення особливостей власної поведінки.

Інструкція: група поділяється навпіл, дві шеренги стають одна навпроти одної. У парах, один навпроти одного, учасники штовхають один одного долоня в долоню, а потім:

  1. намагаються перетягнути свого партнера на свій бік;

  2. намагаються збити іншого з ніг;

  3. затягти іншого на своє місце (помінятися з ним місцями).

Після кожної зміни завдань учасники переміщуються в шерензі на одну людину, щоб утворити нові пари.

Обговорення:

  • Які дії були більш вдалими?

  • Які стратегії були в різних завданнях?

  • Що нового ви усвідомили про свою поведінку в різних ситуаціях?

  • Що доцільне в цій поведінці, на вашу думку, що — ні?

  • Що ви хотіли б змінити?

Вправа 4

Цей танець ми проводимо на першому та на завершальному заняттях.

«Стежка танцю», відомий також як «Танець п'яти рухів», автор Габріела Рот, яка виділила п'ять первинних ритмів руху, що, на її думку, є у всіх культурах і репрезентують онтологічні якості:


  • Flownig — плавні, м'які, округлі рухи; рух «жіночої» енергії.

  • Staccato— різкі, сильні й чіткі рухи, «чоловічі» рухи.

  • Chaos — хаотичні рухи.

  • Lirical — тонкі, витончені рухи, «політ метелика» чи «падаючого листа».

  • Stillness — рух у нерухомості, спостереження за первинними імпульсами руху, «пульсуюча статуя».

Для цього танцю є спеціально створений музичний супровід, кожний ритм триває близько 5 хв. Перед початком процесу дається інструкція: під час звучання музики, треба рухатися відповідно до імпульсів, які виникатимуть у тілі. Під час останнього фрагменту рух припиняється, внутрішній танець відбувається всередині людини й не має вияву у певних рухах. «Танець п'яти рухів» рекомендується виконувати із закритими очима, цілком віддаючись рухам, які йдуть зсередини, від внутрішнього імпульсу, включаючи все тіло у процес руху під час звучання кожного з ритмів. Після закінчення—обговорення.

Модальності чи ритми руху в контексті психологічної роботи й особистісного дослідження є репрезентаціями характеристик особистості. У клієнта чи учасника тренінгу може бути неприйняття визначених рухів. Так, досить часто жінки не приймають «чоловічі» різкі й сильні рухи. «Я не така, мені це не подобається». Але водночас вони скаржаться на обмаль уваги в родині, неможливість виражати свої почуття, стан жертви.

У процесі роботи з'ясовується, що саме ясне, яскраве й чітке виявлення своїх бажань допомагає змінити ситуацію. Джерело сили часто знаходиться там, куди людині страшно й незвично йти.

Слід зауважити, що досить широко розповсюджені хаотичні рухи. Це не дивно для ув'язненої в рамках численних особистісних і соціальних стереотипів сучасної людини. Яскравість і непередбачуваність хаосу лякає, стає ясно, наскільки людина не звикла і не може «відпускати» себе, наскільки позбавляє себе безпосередності й спонтанності.

У своїй роботі після «Танцю п'яти рухів» ми пропонуємо учасникам відповісти на кілька запитань:


  • Який із ритмів був найбільш приємним, а який давався найважче?

  • Виконуючи які рухи, ви займали більше простору, а які могли виражати тільки в невеликому обсязі тощо.

  • У цілому відповіді дають людині досить ясну й перспективну діагностичну картину.

Техніка має кілька функцій:

  • діагностичну — людина виявляє «засвоєні й незасвоєні» якості й те, як це пов'язане з його життям. Вона може зробити усвідомлений вибір — освоїти визначену зону свого життя, до цього незнайому чи навіть «заборонену»;

  • тестову — якщо проводити цю техніку на початку і наприкінці тренінга, то багато людей ясно сприймають ступінь і якість особистісних змін;

  • психокорекційну — в поєднанні з іншими техніками усвідомлення й трансформації «Стежка танцю» дозволяє людині знайти способи вираження себе, розширити діапазон реакцій і форм взаємодії. Крім того, сам по собі рух, наповнений особистісним змістом, має позитивний психофізіологічний вплив.

Вправа 5

Мета: мобілізація уваги учасників групи; розвиток виразних здібностей учасників.

Інструкція: всі по черзі виконують якусь дію. Робити це потрібно невербально, але намагатися, щоб усі зрозуміли, яку дію ви виконуєте. Перший починає виконувати певну дію, всі разом за ним повторюють її. За сигналом ведучого виконувати дію починає наступний учасник (по колу), усі разом повторюють цю дію якийсь час і т.д., поки коло не замкнеться.

Після того як вправа завершена, ведучий запитує, звертаючись до групи, яку дію виконував перший учасник, яку — другий тощо. При цьому щоразу ведучий уточнює в «авторів»: чи правильно їх зрозуміли.



Вправа 6

Мета: розвиток досвіду контакту.

Група поділяється на пари. Ведучий дає команду поконтактувати різними частинами тіла. Спочатку зустрічаються кисті рук, лікті, потім—голови, плечі, спини, коліна, ступні ніг. Після кожного контакту пари змінюються (фото 3).



Обговорення:__Які_почуття_виникали_на_різних_етапах_виконання_завдання__Які_дії_було_виконувати_легше,_які_складніше__Вправа_8'>Обговорення:

  • Які почуття виникали під час виконання вправи?

  • Якими частинами тіла було легше контактувати, якими складніше?

  • Чим саме ці контакти відрізнялися?

Вправа 7

Мета: розвиток досвіду контакту, усвідомлення особливостей власної поведінки.

Інструкція: в парах стати один навпроти одного або сісти зручно так, щоб руки могли зустрітися. Заплющити очі. По команді рукам необхідно:

  • знайти одна одну;

  • познайомитися;

  • проявити симпатію;

  • потанцювати;

  • побитися;

  • помиритися;

  • попрощатися.

Вправа виконується 5—7 хв.

Обговорення:

  • Які почуття виникали на різних етапах виконання завдання?

  • Які дії було виконувати легше, які складніше?

Вправа 8

Мета: розвиток досвіду контакту, усвідомлення особливостей власної поведінки.

Інструкція: група поділяється на пари. Усі стають один навпроти одного. Дайте можливість рукам зустрітися з руками того, хто стоїть навпроти. Не розводячи долонь, зробіть декілька спроб контакту:

  • ви активні, ваш партнер цілком пасивний, не ухиляється від контакту, не виявляє ініціативи, самостійних рухів не робить (як віск);

  • ви активні, партнер активний, але не виявляє ініціативи, й робить тільки ті рухи, що «йдуть» за вашими;

  • ви активні, партнер виявляє активність, протидіє будь-якому вашому руху;

  • партнер активний, ви протидієте будь-якому його руху;

  • ви пасивні, партнер активний.

По закінченню вправи ведучий проводить обговорення почуттів, що виникли під час виконання вправи, та пропонує кожному усвідомити, яка з виконаних ролей була більш складна, а яка була звичною, комфортною.

Вправа 9

Мета: розвиток навички відчуття іншої людини.

Інструкція: група поділяється на пари. Руки простягнути долоня до долоні, не зводячи їх, між долонями залишається проміжок 5 мм. Ваш партнер починає рухатися. Намагайтеся рухатися за ним, не змінюючи відстань між долонями.

Обговорення:

  • Які труднощі були при виконанні завдання?

  • Чи були відмінності між початком та наприкінці виконання завдання?

Вправа 10

Мета: розвиток навички відчуття іншої людини.

Інструкція:  робота в парах. Один із партнерів вільно рухається протягом 5 хв. Інший спостерігає, а потім віддзеркалює першого, повторюючи основні етапи й форми його руху (фото 4). Зміна ролей.

По закінченню вправи, в парах дати зворотний зв'язок один одному: обговорити почуття, які виникли при спостереженні та після перегляду «скороченого» відтворення. Той, хто спостерігав, говорить обов'язково від першої особи: «Коли я спостерігав за тобою (твоїми рухами), я відчував...».



Вправа 11

Мета: розвиток розуміння невербальної мови іншої людини.

Інструкція: в парах стати один за одним на відстані трьох кроків. Перший починає вільно рухатися, досліджує простір. Другий рухається за ним, повторюючи всі його рухи протягом 15 хв. Помінятися ролями. Це завдання бажано виконувати в просторі, де є цікаві предмети або складний ландшафт.

Обговорення:

  • Які почуття виникали під час виконання вправи?

  • Чи були якісь труднощі?

  • Чи були відмінності між початком та наприкінці виконання завдання?

Вправа 12

Мета: розвиток навички розуміння та використання мови тіла.

Інструкція: кидаючи один одному м'яч, називати вголос ім'я того, кому кидаємо. Той, хто одержує м'яч, приймає таку позу, яка б передавала його внутрішній стан. Інші, повторюючи позу, намагаються відчути, зрозуміти стан цієї людини.

Після завершення вправи можна задати питання групі: «Як вам здається, який стан у кожного з нас?». Після того як про когось із учасників висловлюють кілька гіпотез, варто звернутися до самої людини, щоб вона сказала, який у неї стан.



Вправа 13

Мета: розігрів групи.

Уся група в колі: Один учасник показує рух. Група одночасно рухається за ним, повторює рух, не відстає. По черзі, кожний із учасників групи повинен три рази побути в ролі того, хто показує рухи.



Вправа 14

Мета: освоєння простору, матеріального й групового.

Ведучий повідомляє, що в цьому експерименті необхідно усвідомлювати все, що з вами відбувається: емоції, бажання, що ви з ними робите, реалізуєте ці бажання чи ні.



Інструкція:

  1. Заплющити очі, рухатися, усвідомлюючи, з чим ви в контакті, як ви відчуваєте себе, як взаємодієте з навколишнім світом, які фантазії з'являються, коли ви починаєте контактувати, як ви повертаєтеся до контакту тут і зараз.

  2. Розплющити очі. Рухатися, взаємодіяти тільки з об'єктним світом, не вступаючи в контакт з людьми, які приваблюють вас. Ви можете контактувати з об'єктами або уникати контакту.

  3. Із розплющеними очима, мовчки взаємодіяти з людьми, вступаючи в контакт, якщо є бажання, і виходити з контакту.

  4. Із заплющеними очима, продовжуючи рухатися, вступати в контакт або уникати контакту. Як ви взаємодієте із самим собою і з іншими людьми в цій ситуації.

  5. Зупинитися, із заплющеними очима, побути в контакті з тим, із ким ви зараз виявилися в парі, мовчки. Якщо пари немає знайти її.

  6. Розплющити очі, мовчки постояти, зберігаючи позу, продовжити контакт із цією людиною з відкритими очима. Відзначити зміни, що відбудуться у вашому контакті, коли ви побачили, хто ваш партнер.

  7. З тим, із ким ви виявилися в парі, поділитися враженнями. Після цього знайти ще одну пару — і в групах по 4 учасники обговорити весь хід експерименту.

Обговорення.

Вправа 15

Мета: мобілізувати увагу, дати можливість учасникам усвідомити їхні регулятивні ресурси, створити почуття групи, розвинути руховий потенціал.

Інструкція: кожний учасник вибирає якийсь рух, по черзі усі демонструють його. При цьому необхідна бути уважними і намагатися запам'ятати всі рухи, коли всі запам'ятали рухи один одного, той, хто починає, виконує спочатку свій рух, а потім рух того, кому він захоче передати хід. Усім треба бути дуже уважними, щоб не пропустити той момент, коли буде виконаний ваш власний рух і право ходу перейде до вас. Той, кому передають хід, повинен буде зробити свій рух і передати хід далі. Необхідно звернути увагу на одне обмеження: не можна передавати хід назад, тобто тому, хто тільки що передав його вам. Під час вправи ведучий пропонує учасникам діяти швидше.

Обговорення:

— Які у вас були труднощі?

- Який у вас настрій зараз?

Як правило, утруднення виникають у людей з недостатньо розвинутою здатністю до концентрації уваги. Під час вправи виникає можливість усвідомити це й спрямувати зусилля на подолання власного недоліку.



Вправа 16

Мета: спостереження, загострення уваги на процесі розуміння між партнерами.

Інструкція: в роботі приймають участь дві людини, свідок (спостерігач) і людина, яка рухається. Свідок (спостерігач) сидить і спостерігає за тим, хто рухається, він присутній усвідомлено, він відповідальний за свідоме усвідомлення обох: як себе — спостерігача, так і того, хто рухається.

Спостереження — це процес взаємодії, і тому містить у собі питання переносу й контрпереносу. Тобто, автентичний рух можна здійснювати, коли є діада — спостерігач і людина, що рухається, тобто, принаймні, двоє людей. Хоча ця діада може існувати в різних формах: група й одна людина, один свідок і кілька виконуючих рухи.

Спостерігач і той, хто рухається зустрічаються й домовляються між собою: скільки часу буде продовжуватися рух і обговорення. Спостерігач знаходить місце, де він буде сидіти, а інший знаходить місце, де хоче почати рух, закриває очі й починає слухати, що відбувається всередині — образи, почуття, звуки, спогади, думки — і якось виражає це своїм тілом. І цей досвід, ці рухи можуть бути такими, які спостерігач бачить або не бачить. Свідок спостерігає, а людина, що рухається, також відстежує свої переживання, відчуття, думки, спогади, почуття, можливо, звуки. Той, хто спостерігає утримується в стані усвідомлення, усвідомлення свого досвіду й усвідомлення своєї реакції на те, що відбувається з тим, хто рухається. Він також відповідальний за ліміт часу і безпеку руху в кімнаті, хоча той, хто рухається також відповідальний за безпеку власного руху. Свідок показує, коли час закінчений, потім вони зустрічаються й розповідають про свій досвід.

Свідку потрібна велика чутливість для вербалізації досвіду. Він повинний бути дуже обережний і говорити тільки про свої власні переживання. Таким чином, він несе відповідальність за свої проекції, не дає ніяких інтерпретацій і оцінок. Вербальне свідкування має визначену і просту форму: свідок говорить: «я бачив...», «я почував...», «я уявляв собі, що...», і описує, що.

Той, хто рухався говорить про свій досвід. Свідок говорить тільки про ті епізоди, які описував той, хто рухався.

Наприклад:

Той, хто рухався. Коли я лежав на підлозі, я згадував, як мені було три роки. Я—у селі: я перевернувся і встав, і підняв руку, щоб махнути «до побачення» матері. Той, хто рухався просить зворотний зв'язок.

Свідок. Я бачив, як ти перевернувся і встав. Коли я бачив це, то відчував сум; почав думати про свою матір. Я уявляв, що мати може приїхати і побачити мене.

Автентичний рух загострює увагу на процесі розуміння між партнерами. Коли людина відчуває, що її чують, вона починає слухати інших. Коли ми розвиваємо в собі тонкого й підтримуючого спостерігача, ми можемо дозволити іншим виявляти їх власний досвід руху і переживати рух. Через слухання історій руху власного тіла кожний може пізнати самого себе.

Коли людина починає працювати в автентичному русі, вона може зустрітися з основними страхами: ненавистю до тіла, страхом знайти порожнечу усередині, страхом нерухомості, страхом самотності, страхом виявитися нелюбимим. Коли вона закриває очі й слухає своє тіло, з'являється потенціал для прийняття себе такою, якою вона є.

Якщо людина здатна відкрито зустріти свій страх, вона розуміє, наскільки багатий її внутрішній світ. Часто студенти запитують, чому їхній перший досвід в автентичному русі такий серйозний, чому їхні перші танці такі сумні. Найчастіше людина витісняє в несвідоме те, що вважає негативним — свій сум, свої провини, свій страх. Але під цим шаром невираженого — здоровий людський досвід. Це той ресурс, з якого з'являється автентичний рух.

Застосовуючи автентичний рух, людина розвиває діалог між свідомістю й підсвідомістю. Існує кілька основних джерел руху: особисте несвідоме (особиста історія); колективне несвідоме (трансперсональне і кроскультурне); надсвідоме (зв'язане з енергіями, що виходять за межі власного «Я»).




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка