Антикорупційна стратегія України



Скачати 202.54 Kb.
Дата конвертації26.10.2017
Розмір202.54 Kb.

Антикорупційна стратегія України
ВСТУП
Корупція є основною загрозою соціально-економічному розвитку суспільства. Вона не лише основна причина бідності країни, але і перешкода для її подолання. Корупція може загрожувати економічній безпеці держави, існуванню нації, оскільки корупційні дії та їх наслідки можуть позначитися на житті наступних поколінь.

Прийняття Антикорупційної стратегії є одним із пріоритетів держави для створення дієвої системи запобігання корупції, визначення основних напрямків діяльності держави на довгострокову перспективу, розроблення комплексних заходів для протидії цьому явищу, виявлення та подолання її соціальних передумов і наслідків.

Позитивні результати протидії корупції полягатимуть у зменшенні її обсягів, обмеженні сфер її розповсюдження; зміні характеру корупційних проявів, обмеженні впливу корупції на економічні, політичні, правові та інші соціальні процеси; збільшенні ризику настання негативних наслідків для особи, яка вступає у корупційні відносини.

При формуванні Антикорупційної стратегії повинні враховуватись: стан розвитку громадянського суспільства, загальнокультурний та освітній рівень, економічне та геополітичне становище, особливості ментальності, розвитку інститутів держави та громадянського контролю.

Загальносвітова фінансова криза в Україні спричинила, зупинила економічне зростання та зменшила обсяг промислового виробництва, що призвело до знецінення української валюти та зниження ділової активності в цілому.

Останнім часом Верховною Радою та Урядом України були здійснені значні кроки у реформуванні системи протидії корупції. Окрім того, в Україні сталося багато важливих політичних та економічних подій, які вплинули на сприйняття громадянами корупції.

Виходячи з цього, мають визначатись стратегічні та тактичні цілі протидії корупції, ставитись завдання перед конкретними органами державної влади, обиратись засоби протидії корупції.

Окрім того, при формуванні антикорупційної стратегії, слід враховувати і громадську думку, узагальнену за результатами досліджень. Протягом 2007–2009 років в Україні були проведені три загальнонаціональні опитування громадської думки задля вимірювання ставлення громадян та їхнього досвіду зіткнення з корупцією.


1. Загальні положення
Антикорупційна стратегія України (далі - Стратегія) визначає принципи, мету, завдання, пріоритети, механізми та очікувані результати реалізації державної антикорупційної політики в Україні.

Правовою основою розробки та реалізації Стратегії є Конституція України, Закон України корупції ”, інші закони України та міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, які в сукупності визначають засади антикорупційної політики держави.

Державна антикорупційна політика України (далі – антикорупційна політика) формується і реалізується за умов, коли у суспільстві нівелюється різниця між правомірною та неправомірною поведінкою через розповсюдження правового нігілізму в країні. Таке становище вимагає зростання ваги несилових (політичних, економічних, соціальних, енергетичних, екологічних, інформаційних тощо) складових забезпечення антикорупційної політики.

Ефективна боротьба проти корупції в Україні, крім наявності відповідної політичної волі, вимагає належного законодавчого забезпечення (комплекс нормативно-правових приписів, що регулюють механізми запобігання корупції, а також відповідальність за вчинення корупційних порушень), формування дієвої системи державних органів, забезпечення належного координування формування та реалізації антикорупційної політики, превентивні заходи запобігання корупції, а також її подолання. Побудова такої інституційної системи повинна відповідати міжнародним стандартам (зокрема, конвенціям ООН та Ради Європи проти корупції, а також рекомендаціям ГРЕКО та Стамбульського плану дій антикорупційної мережі ОЕСР) і передовій світовій практиці, а також враховувати особливості української юридичної системи.

На високий рівень корупції в Україні впливає низка факторів, таких як непрозорість діяльності і не підзвітність органів державної влади; відсутність політичної волі щодо боротьби з корупцією, неефективна участь у цій боротьбі правоохоронних структур і органів національної безпеки держави; надзвичайна розгалуженість дозвільно-регуляторної системи; надмірний вплив окремих олігархічних груп на прийняття державних рішень і кадрові призначення; неврегульованість конфлікту інтересів; відсутність правил професійної етики на публічній службі; низький рівень забезпечення захисту прав власності; недотримання законодавства у сфері боротьби з корупцією, а також недосконалість законодавства з цих питань у цілому; недосконалість системи судоустрою; відсутність системності в роботі з виявлення корупції в органах державної влади; відсутність публічного контролю за доходами та видатками вищих посадових осіб держави, а також ефективних механізмів участі громадянського суспільства у формуванні та реалізації антикорупційної політики.
2. Принципи забезпечення державної антикорупційної політики
Успішна протидія корупції можлива за умови наявності таких складових: належного антикорупційного законодавства, ефективного його застосування відповідними державними органами та їх с координованості у своїй діяльності, політичної волі керівництва держави реально протидіяти корупції у всіх сферах і на всіх рівнях державної влади, підтримка антикорупційних заходів держави громадянським суспільством. Кожна із цих складових відіграє у справі протидії корупції свою особливу роль. Протидія корупції у правовій демократичній державі можлива лише на правовій основі. Вихід за межі правових рамок в антикорупційній діяльності — це шлях до службових зловживань, свавілля, за яких протидія корупції здійснюватиметься тими ж корупційними засобами.

Визначаючи стратегію антикорупційної політики враховуються такі основоположні принципи:

1) спрямованість антикорупційної політики та координація діяльності органів влади з її реалізації;

2) системний аналіз корупційних ризиків;

3) проведення антикорупційної експертизи проектів та чинних нормативно-правових актів;

4) поєднання зусиль та забезпечення ефективної взаємодії на центральному та регіональному рівнях між органами виконавчої влади, їх територіальними підрозділами, іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, об'єднаннями громадян з питань реалізації державної антикорупційної політики;

5) впровадження у національне законодавство передового досвіду інших країн світу, а також пропозицій міжнародних організацій з питань антикорупційної політики;

6) взаємодія інститутів громадянського суспільства з органами влади у сфері формування та реалізації державної антикорупційної політики;

7) відкритість та інформованість громадськості про здійснення заходів щодо запобігання та протидії корупції.
3. Мета та пріоритетні завдання державної антикорупційної політики

Сучасна динаміка суспільних процесів в Україні й світі зумовлює необхідність створення ефективної системи протидії корупції, спроможної забезпечити поступ суспільства і держави на шляху до спільноти розвинутих демократичних країн.

Стратегічною метою антикорупційної політики є протидія корупції на рівні державної влади та місцевого самоврядування шляхом підвищення прозорості в їх діяльності, додержання прав і свобод людини і громадянина, створення умов для розвитку економіки, забезпечення європейських соціальних стандартів і добробуту населення.

Досягнення цієї мети можливе шляхом реалізації антикорупційної політики, яка передбачає поступове зниження рівня корупції в державі та налагодження дієвого механізму із запобігання та протидії корупції в Україні.


Пріоритетні завдання державної антикорупційної політики:

3.1. Продовження реформування державних інститутів та політичної системи у напрямі утвердження демократії та європейських цінностей, свободи слова, розвитку громадянського суспільства на засадах Конституції України.

Запорукою ефективності, стабільності і високого професійного рівня державної служби мають стати законодавчі гарантії відокремлення політичних і адміністративних функцій в системі органів державної влади. Слід забезпечити реальне розмежування суспільних, державних та комерційних (приватних) інтересів бізнесу і влади.

Водночас, у нинішніх умовах розвитку нашої країни вирішальним елементом протидії корупції є політична воля, яка передбачає, що за наявності легальних підстав закон має застосовуватися до будь-якої особи, незалежно від займаної нею посади, політичних уподобань, наближеності до політичного керівництва держави та інших суб'єктивних моментів.

Особливої уваги потребує проблема формування засад і дієвих механізмів комунікації та взаємодії законодавчої, виконавчої та судової гілок влади в Україні на етапі впровадження адміністративної реформи. Для досягнення мети адміністративної реформи має бути розв'язано ряд завдань:

формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління;

формування сучасної системи місцевого самоврядування;

запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських послуг;

організація на нових засадах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;

створення сучасної системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів;

запровадження раціонального адміністративно-територіального устрою.

Важливим аспектом у с координованості дій держаних органів є закріплення статусу та створення умов для ефективної роботи спеціально уповноваженого органу (особи) з питань антикорупційної політики.

Серед проблем організації та діяльності публічної адміністрації в Україні, що істотно впливає на стан корупції в державі та ефективність використання публічних ресурсів є слабкість функції здійснення в органах виконавчої влади заходів щодо запобігання та протидії корупції, у тому числі, внутрішнього адміністративного контролю. Його неефективність проявляється у обмеженій компетенції контрольно-ревізійних підрозділів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, яка зводиться лише до контролю за законністю використання державних коштів, стану збереження закріпленого за органом майна, правильності ведення бухгалтерського обліку, і недостатній результативності зазначених підрозділів навіть у названій сфері.

Як наслідок характерними для України є такі негативні явища як поширена корупція, а також марнотратство та неефективне використання державних коштів, майна, кадрових ресурсів. Але кількість кримінальних та адміністративних справ, порушених та розслідуваних за фактами корупції є незначною. Ефективність діяльності контрольно-ревізійних підрозділів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади також є недостатньою. При цьому сплески активності останніх часто пов’язані лише зі зміною політичного керівництва в органах виконавчої влади, чим підривається довіра до об’єктивності результатів відповідних ревізій та перевірок.

Для вирішення означених проблем необхідно в центральних та місцевих органах виконавчої влади створити самостійні структурні підрозділи, які матимуть достатній рівень незалежності, але не виконуватимуть правоохоронних функцій; братимуть участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках і у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень, відновленні порушених прав чи інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави, а також в інформаційному і науково-дослідному забезпеченні здійснення заходів щодо запобігання та протидії корупції, у міжнародному співробітництві в цій сфері.
3.2. Досягнення захищеності суспільства від впливу корупції шляхом подолання як об'єктивних, так і штучних суперечностей у чинному законодавстві, побудові державного апарату на основі безумовного додержання конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина.

Досягнення цього завдання має забезпечуватись належним рівнем підготовки нормативно-правових актів, аналізом чинних нормативно-правових актів з метою виявлення суперечностей та їх усунення.


3.3. Запровадження антикорупційної освіти та інформованості.

Важливим соціальним аспектом запобігання корупції є формування свідомості громадян негативного ставлення до корупції і посилення їх антикорупційної мотивації. Досягнення цієї мети передбачає постановку та виконання, зокрема таких завдань, як: 1) виховання у громадян високих моральних цінностей; 2) підвищення рівня правової свідомості населення, особливо в частині знання громадянами своїх прав та свобод, механізму їх реалізації та правових способів захисту, що є забезпеченням конституційного права громадян знати свої права і обов'язки, а також реалізовувати чи виконувати їх; 3) знання службовими особами органів державної влади та органів самоврядування - своїх повноважень та правових наслідків зловживання ними; 4) вироблення стійкої психологічної установки щодо позитивності правомірного способу життя; 5) створення атмосфери суспільної нетерпимості до корупційних форм поведінки та громадського осуду осіб, які вчинили корупційні діяння; 6) подолання пасивності суспільства щодо протидії корупції як загрози національній безпеці, реальної загрози кожному члену суспільства та залучення широких верств населення до активної участі в антикорупційній діяльності.

Задля цього слід поширювати серед різних соціальних, вікових, освітніх, культурних верств Українського народу ідею нетерпимості до проявів корупції, переваг правомірної поведінки, безпосередньої залежності успішності кожного громадянина України від рівня особистої правосвідомості.

Правова антикорупційна освіта, яка полягає у здійсненні комплексу заходів виховного, навчального та інформаційного характеру, спрямованих на формування високої антикорупційної правосвідомості, має бути всеохоплюючою і диференційованою залежно від категорій, на яку вона спрямовується.

Об'єктом спрямування цієї освіти мають бути, насамперед: учнівська та студентська молодь; державні службовці, інші службовці державних органів; посадові особи місцевого самоврядування; народні депутати України, депутати місцевих рад; журналісти, які висвітлюють правову, у тому числі антикорупційну тематику тощо.

Зміст правової антикорупційної освіти має бути спрямований на роз’ясненні:

суті антикорупційної політики, окремих найбільш важливих антикорупційних заходів та положень антикорупційного законодавства;

соціальної ціни корупції – її негативних наслідків як для суспільства та держави загалом, так і для кожного громадянина;

соціальної та правової суті корупції, найбільш типових форм корупційних проявів;

найбільш поширених (типових) корупційних ситуацій, які можуть виникати у повсякденному житті, та правових засобах їх уникнення або виходу з них;

змісту конституційних прав та свобод людини і громадянина, їх непорушності та правових засобів їх захисту;

повноважень державних органів, їх посадових та службових осіб, у тому числі повноважень правоохоронних органів, зокрема, у сфері протидії корупції;

видів корупційних правопорушень та відповідальності за їх вчинення;

шляхів та форм розвитку інститутів громадянського суспільства.

Система антикорупційної освіти поряд із спеціальними знаннями про корупцію та відповідальність за вчинення корупційних правопорушень повинна включати утвердження загальнолюдських та гуманістичних правових ідей, національних правових цінностей, високих моральних засад у суспільному житті, почуття патріотизму, відстоювання активної громадянської позиції.
3.4. Підвищення ефективності системи державного управління та місцевого самоврядування.

З цією метою необхідно консолідувати зусилля органів державної влади та місцевого самоврядування навколо удосконалення державного регулювання суспільних відносин в Україні, забезпечення балансу між загальнодержавними, регіональними, місцевими та особистими інтересами людини, створення дієвих механізмів моніторингу з метою вчасного коригування пріоритетів антикорупційної політики.

Поступ демократичних перетворень, реалізація європейського вибору України вимагають удосконалення системи державної влади. Вона має бути побудована на європейських демократичних цінностях, забезпечувати відкритість та прозорість своєї діяльності з метою уникнення умов та причин, які сприяють поширенню корупції в суспільстві.
3.5. Реформування інститутів правоохоронного сектору з метою забезпечення їхньої готовності до виконання завдань протидії корупції та організованій злочинності в державі, підвищення ефективності діяльності із захисту прав і свобод людини і громадянина, забезпечення національної безпеки.

Задля цього слід забезпечити удосконалення правової бази діяльності правоохоронних органів з урахуванням європейських і євроатлантичних критеріїв; приведення кримінального законодавства і кримінального судочинства у відповідність із стандартами і рекомендаціями Ради Європи; розвиток системи стратегічного планування, координації правоохоронного сектору як цілісної системи в обсягах, достатніх для його реформування і розвитку; визначення оптимальної структури та штатної чисельності правоохоронних органів, виходячи з нагальних потреб національної антикорупційної політики та економічних можливостей держави; підвищення рівня професіоналізму та відповідальності в усіх ланках правоохоронного сектору, подальше впровадження демократичних європейських стандартів у повсякденну діяльність його органів; забезпечення дієвого громадянського контролю за діяльністю правоохоронних органів.

Удосконалення системи управління правоохоронною системою має здійснюватися шляхом:

а) приведення законодавства з питань антикорупційної політики у відповідність із Конституцією України, гармонізація його з відповідним європейським законодавством;

б) законодавчого уточнення завдань і функцій суб'єктів боротьби з корупцією;

в) підвищення ефективності планування, координації і контролю за діяльністю суб'єктів забезпечення та протидії корупції та їх відповідальності шляхом:

- уточнення і чіткого розмежування завдань і сфер відповідальності суб'єктів забезпечення протидії корупції;

- посилення прогностичної функції управління правоохоронною системою у сфері реалізації антикорупційної політики;

- активізації механізмів координації та контролю діяльності органів виконавчої влади з реформування правоохоронної системи держави.
3.6. Одним із шляхів покращення ефективності протидії корупції правоохоронними засобами є інституційна реформа органів, що здійснюють дізнання, досудове слідство та кримінальне переслідування у справах про корупційні злочини.

Існуюча система органів з протидії корупції в Україні включає низку підрозділів в різних правоохоронних органах (органах внутрішніх справ, Служби безпеки, прокуратури та податкової служби), які часто дублюють одне одного, зосереджують свою увагу на незначних кримінальних справах або справах про адміністративні правопорушення, а також не мають достатніх повноважень і засобів для ефективного попередження, виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень. Особливо неефективною є боротьба проти так званої високопосадової корупції, тобто правопорушеннями, що вчиняються вищими посадовими особами органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Це може бути досягнуто шляхом створення в системі кримінальної юстиції спеціалізованого антикорупційного органу (Національного бюро антикорупційних розслідувань), що буде уповноважений вести досудове слідство у справах про корупцію та координувати діяльність інших правоохоронних органів у цій сфері діяльності.

Створення такого спеціалізованого правоохоронного органу стане ефективною інституційною основою для попередження, виявлення, припинення та розслідування корупційних злочинів; зменшить корупційні прояви шляхом забезпечення ефективної протидії корупційним правопорушенням, що вчинені вищими публічними посадовими особами та становлять особливу суспільну небезпеку.

При цьому такий орган повинен відповідати наведеним нижче міжнародним стандартам, які базуються на підставі аналізу практики створення та функціонування спеціалізованих антикорупційних органів у світі, а також положень відповідних міжнародних договорів:

а) незалежність від політичного та іншого незаконного впливу (структурна та операційна автономія, порядок призначення/звільнення керівника тощо);

б) підзвітність органу (регулярне звітування, інформування громадськості);

в) високий рівень професійної підготовки працівників (конкурсний відбір працівників, їх навчання);

г) наявність достатніх повноважень, для ефективної роботи (спеціальні оперативно-розшукові та слідчі заходи, доступ до фінансової інформації тощо);

д) наявність достатніх фінансових та матеріально-технічних ресурсів.


3.7. Прискорення реалізації судової реформи у напрямі становлення в Україні системи судового устрою та судочинства, яка функціонуватиме на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і гарантуватиме право особи на справедливий суд.

Досягнення цього пріоритету можливе шляхом:

подолання негативних тенденцій, що мають місце внаслідок непослідовності реалізації заходів із реформування судової гілки влади;

забезпечення доступного та справедливого судочинства, прозорості в діяльності судів, оптимізації системи судів загальної юрисдикції;

практична реалізація права громадян на доступ до судових рішень;

підвищення довіри громадян до судової системи та статусу суддів;

посилення гарантій незалежності суддів;

якісне підвищення фахового рівня суддівського корпусу та поліпшення умов його професійної діяльності;

розробка дієвих механізмів та чітких критеріїв притягнення суддів до всіх видів відповідальності;

радикальне поліпшення стану виконання судових рішень;

запровадження судового прецеденту Верховного Суду України;

створення можливостей для розвитку альтернативних (позасудових) способів розв'язання спорів.

Головним завданням дальшого розвитку правосуддя слід визначити реальне утвердження верховенства права у суспільстві і забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд у незалежному та неупередженому суді.
3.8. Удосконалення системи взаємодії органів державної влади з інститутами громадянського суспільства.

Досягнення завдання вбачається шляхом покращення реалізації права громадян на доступ до офіційної інформації, для чого слід запровадити менш складні процедури подання запитів на одержання інформації, визначити обов’язок органів влади допомагати громадськості в отримані інформації упродовж розумного часу і розглянути можливість створення незалежного спеціального (позасудового) механізму перегляду рішень про відмову у доступі до офіційної інформації.

Удосконалення законодавства про доступ до публічної інформації повинно відбуватися шляхом прийняття окремого процедурного Закону про доступ до публічної інформації, який має забезпечити прозорість і відкритість суб’єктів владних повноважень та створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації шляхом: визначення режиму доступу до неї, а саме – виключних підстав обмеження доступу до інформації, встановленням відповідальності за відмову чи відстрочку у наданні інформації, встановленням максимально коротких строків для розгляду запитів на інформацію, основні принципи стягнення плати за надання інформації, а також відповідальність за порушення законодавства тощо.

Також важливим аспектом взаємодії з громадськістю має стати їх активна участь у питаннях запобігання та протидії корупції, зокрема у діяльність щодо виявлення фактів вчинення корупційних правопорушень та повідомлення про виявлені факти; проведення досліджень, громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, надання пропозицій щодо вдосконалення законодавства з питань запобігання та протидії корупції, а також здійснення громадського контролю за дотриманням законів, спрямованих на запобігання та протидію корупції.


4. Механізми реалізації Стратегії
Нагальною умовою ефективної реалізації антикорупційної стратегії є забезпечення дієздатності системи державної влади через збалансований розподіл функцій і повноважень між її гілками та органами, чітке розмежування на законодавчому рівні політичних та адміністративних повноважень, функцій і відповідальності, регламентації діяльності органів державної влади, визначенні дієвих механізмів реалізації основних завдань, ефективна участь у цьому процесі громадянського суспільства.

Реалізація Стратегії має здійснюватися у напрямах:

1) вдосконалення антикорупційного законодавства насамперед шляхом гармонізації з відповідним європейським законодавством, усунення наявних протиріч, неузгодженостей і прогалин у чинних законах та інших нормативно-правових актах по відношенню до актів антикорупційного законодавства; удосконалення законодавства з питань соціального забезпечення державних службовців з метою підвищення рівня їх соціального захисту;

2) забезпечення відповідними інтелектуально-кадровими, фінансовими, матеріально-технічними, інформаційними та іншими необхідними ресурсами.

Ресурсне забезпечення заходів виконання Стратегії реалізується шляхом обов'язкового врахування щорічних належних видатків у Державному бюджеті, а також у відповідних державних програмах.

Пріоритетними напрямами фінансування реалізації Стратегії є:

а) аналіз законодавства з метою виявлення системних вад, які полегшують чи сприяють вчиненню корупційних правопорушень, та підготовки пропозицій щодо вдосконалення законодавства про запобігання та протидію корупції, зокрема, вжиття додаткових заходів щодо прийняття законопроектів про:

заходи фінансового контрою публічної служби;

правила професійної етики на публічній службі та запобігання конфлікту інтересів;

доступ до публічної інформації;

національне бюро антикорупційних розслідувань;

адміністративно-процедурний кодекс;

б) здійснення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів;

в) збирання та аналіз статистичних даних, іншої інформації про реалізацію заходів щодо запобігання і протидії корупції і оцінки їх ефективності, виявлення чинників, що сприяють корупційним проявам, підготовки пропозицій щодо їх усунення;

г) посилення ролі громадянського суспільства у запобіганні корупції;

ґ) забезпечення співпраці України з Групою держав Ради Європи проти корупції (GRECO);

д) створення єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб, притягнутих до відповідальності за корупційні правопорушення;

е) запровадження служб внутрішнього контролю державних органів влади;

є) запровадження системи електронного документообігу та електронного цифрового підпису в органах влади та судах;

ж) запровадження соціальної реклами з питань протидії корупції;

з) запровадження обов’язкової навчальної програми з питань протидії та запобіганню корупції для працівників публічної служби.
5. Державний та громадський контроль за реалізацією Стратегії
Однією з ключових умов для досягнення цілей і завдань антикорупційної політики, визначених Стратегією, є запровадження дієвого державного та громадського контролю за її реалізацією.

Контроль за реалізацією Антикорупційної стратегії здійснюють Президент України, Верховна Рада України, Уряд України та спеціально уповноважений орган (особа) з питань антикорупційної політики в межах їхніх повноважень, визначених Конституцією і законами України.

Верховна Рада України формує законодавчу базу, спрямовану на реалізацію Стратегії, здійснює відповідний парламентський контроль.

Спеціально уповноважений орган (особа) з питань антикорупційної політики, керуючись Конституцією і законами України, формує антикорупційну політику, забезпечує реалізацію Стратегії, координує діяльність органів влади з питань протидії корупції.

Центральні органи виконавчої влади України, спеціально уповноважені суб’єкти, утворені відповідно до законів України, в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України завдань щодо реалізації Стратегії.

Інші органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують виконання завдань щодо протидії та запобіганню корупції в межах своїх повноважень.

Механізми громадського контролю реалізуються шляхом контролю за дотриманням законів, проведення громадської експертизи проектів та чинних нормативно-правових актів, концепцій і програм з питань протидії корупції та врахування її висновків, обговорення проектів, участю у прийнятті рішень, внесення пропозицій.

Контроль має здійснюватись на основі принципів:

- верховенства права, неухильного додержання вимог законодавства, яким регулюється діяльність суб'єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції;

- взаємодії та відповідальності суб'єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції, за реалізацію антикорупційної політики та її належне ресурсне забезпечення;

- прозорості основних напрямів видатків на реалізацію антикорупційних заходів;

- ефективності державного контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів під час реалізації антикорупційної політики;

- відкритості інформації про діяльність суб'єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції, що не становить державну таємницю;

- відповідальності посадових осіб за своєчасність, повноту і достовірність інформації, що надається, та за належне реагування на звернення.



Стратегія є базою для розробки конкретних програм, проектів та планів заходів за складовими державної антикорупційної політики та механізмів їх реалізації і розрахована на період досягнення визначених нею завдань.




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка