69. Особенности английского общего права. (Бехруз)



Сторінка1/9
Дата конвертації15.05.2019
Розмір1.49 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

69. Особенности английского общего права. (Бехруз)

Особливості англійського загального права

Сім'ю загального права називають по-різному: англосакська правова сім'я, англо-американська правова сім'я. Використання терміна «загальне право» щодо даної правової сім'ї іноді викликає певні заперечення, засновані на тому, що в структурі даної правової сім'ї міститься декілька складових, тобто не тільки загальне право, але й право справедливості і статутне право. Проте для позначення даної правової сім'ї загальноприйнятим у компаративістській літературі є термін «загальне право», що уживається в широкому розумінні, а не тільки для позначення складового елемента даної правової сім'ї.

Загальне право — це, перш за все, прецедентне право. У найширшому розумінні прецедентом уважається те, що відбулося в тій чи іншій ситуації раніше та сприймається як свого роду приклад, що підказує, як слід чинити в схожій ситуації, якщо вона виникне знову'. Якщо прецедент стосується судових справ, то він розглядається як судовий прецедент. Судовий прецедент це таке рішення суду в конкретній справі, яка підказує іншим суддям, яке рішення слід ухвалити при вирішенні аналогічних справ у майбутньому.

Суто примусовий характер англійської доктрини прецеденту, як відзначає Р. Кросе, обумовлений так званими, «правилами застосування прецеденту», що склалися в судовій практиці, мета яких — реалізація набагато важливішого положення про те, що англійське право широкою мірою засноване на прецеденті. Прецедентне право складається з норм і принципів, створених і застосованих суддями в процесі винесення ними рішення. У системі, заснованій на прецедентному праві, суддя при розгляді останньої за часом справи зобов'язаний брати до уваги ці норми і принципи, тоді як у деяких інших правових системах вони служать лише матеріалом, який суддя може враховувати при винесенні власного рішення.швидко запанувала система регулювання правових відносин за допомогою закону, то в загальному праві він розвинувся в самобутню правову систему — систему загального прецедентного права'.

Як відзначає С.С. Алексеев, склад і співвідношення правових засобів у загальному прецедентному праві характеризується такими особливостями:


  • по-перше, основу юридичного регулювання утворюють тут не загальні норми закону, а індивідуальні акти — судові рішення, які в кожному випадку вирішують дану конкретну правову ситуацію і, одночасно, за певних умов, набувають якості прецедента — джерела права;

  • по-друге, закони, за певними винятками (такими, як конституції, закони, прийняті в порядку модельної правотворчості), відіграють в основному додаткову роль, залежну від прецедентного права;

  • по-третє, у зв'язку з правоутворюючим значенням судових рішень (прецедентів) безпосередньо регулююче значення мають правові ідеї, принципи права.

Таким чином, своєрідність правових засобів у системі загального прецедентного права полягає в тому, що тут позитивне право безпосередньо розкриває свою суть як регулюючого чинника, у вигляді прецедентів, що мають нормативний характер. Вироблені судами в цих цілях ідеї і принципи регулювання у вигляді прецедентів відразу ж безпосередньо входять до змісту чинної правової системи2.

На відміну від романо-германської правової системи, де правосуддя завжди здійснюється суддями, що мають університетську освіту, в Англії до XIX ст. навіть суддям вищих судів було необов'язково мати університетську освіту. Вони оволодівали професією, працюючи адвокатами І вивчаючи практику судочинства. І сьогодні для англійського юриста головне те, щоб справа розглядалася в суді сумлінними людьми, які дотримують основних принципів судочинства.

Загальне право формувалося й розвивалося не в університетах, не вченими-юристами, не доктринально, а юристами-практиками — суддями, тому його називають ще суддівським правом. Суддя (на відміну від законодавця) не створює рішень загального характеру щодо випадків, які можуть відбутися в майбутньому, а зосереджує свою увагу на правильному доведенні до кінця судового спору.

Для англійських юристів право — це, перш за все, те, до чого призведе судовий розгляд справи. При цьому основна увага зосереджується на процедурі судового розгляду з тим, щоб ухвалювати правильне і справедливе рішення у справі.

Загальне право є некодифікованим правом. Тут до сьогодні йдеться лише про систематизацію шляхом консолідації.

Відрізняється і понятійно-категоріальний апарат загального права, в якому такі поняття, як юридична особа, батьківська влада, непереборна сила, фальсифікація, не застосовуються. Проте в ньому є такі поняття, як довірча власність, зустрічне задоволення, введення в оману, зловживання впливом та ін., які не зустрічаються в романо-германському праві.

Процес тлумачення статутів англійськими судами регламентується спеціальними правилами або, точніше, сукупністю спеціальних прийомів. їх основне призначення полягає у визначенні тих меж, у яких англійські судді можуть уважати себе вільним і робити те, що вони вважають за необхідне. При цьому вони можуть не боятися, що вступлять у конфлікт із законодавчою владою — Парламентом. Слід зазначити, що всі правила рівні за своїм значенням, хоча в різні історичні періоди пріоритет віддавався то одним, то іншим. Іноді ці правила називають канонами судового тлумачення законів. Вони значно впливають на ті висновки, які виходять із тексту законодавчого акта.

Вибір правила тлумачення залежить від розсуду суддів. Тому складно передбачити, який прийом тлумачення буде використано в даній справі, а, отже, як буде застосовано закон.

У статутному праві, як складовому елементі загального права, домінували парламентські акти і королівські укази, які характеризувалися анахронізмом і рутинним відтворенням старовинних звичаїв. Відсутність замкнутої системи нормативних актів законодавчих і урядових органів, численні прогалини в регулюванні ними суспільних відносин заповнювалися судовими рішеннями.

Система загального права — це, перш за все, ефективно працюючі нормативні регулятивні механізми, що відповідають основним динамічним потребам життя суспільства, і тому сприйняті в тому чи іншому вигляді багатьма державами. Вони мають низку позитивних спеціальних техніко-юридичних рис. Наприклад, їм притаманні такі властивості юридичного регулювання, як індивідуалізована визначеність стосовно конкретної справи і «конкретизована» нормативність, що характеризуються достатньо високим рівнем. Ці системи виявилися дуже динамічними і зуміли одночасно зберегти стабільність і непорушність традиційних, часом архаїчних начал юридичного регулювання і водночас змогли пристосуватися до нових техніко-економічних і соціально-культурних умов. Іншими словами, юридичний інструментарій, який має у своєму розпорядженні загальне прецедентне право, можна розглядати як значну цінність, що виражає достоїнства нормативно-судової системи юридичного регулювання та має унікальний характер. Можливо, що феномен загального прецедентного права ще недостатньо оцінений. У теперішній час прецедентне право характерне для єдиного («загального») європейського права (або європейської правової системи) в цілому, у формуванні якого значну роль відіграє Люксембурзький суд Європейських Співтовариств, що виробляє в контексті вирішуваних справ прецеденти, єдині для Співтовариства правові принципи1.

Таким чином, основні принципи права випливали не з актів парламенту, а з текстів висновків, що виносяться суддями в процесі вирішення конкретних справ.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка