32 місцевості в центральній частині міста



Скачати 478.68 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації23.01.2018
Розмір478.68 Kb.
  1   2   3

УЖГОРОДСЬКА МІСЬКА РАДА

ТУРИСТИЧНИЙ ПРОЕКТ:

"SK-INFO-UA інновативні інформаційні продукти транскордонного співробітництва"





Розробник:

Доктор історичних наук,

Пофесор, в.о. завідувача

Кафедри туристичної інфраструктури і сервісу УжНУ

Корсак Роман Володимирович

УЖГОРОД – 2016

Стара назва: Ужгородський замок

Нова назва: (Закарпатський краєзнавчий музей)

Ужгородський замок

Перша згадка датується IX століттям. Це була дерев'яна фортеця та поселення білих хорватів, на чолі якого стояв князь Лаборець. Угорський літописець Анонім у «Геста гунгарорум» («Діяння угорців») зазначає, що коли на князівство напали мадяри, населення стало до боротьби. Про це також згадує Нестор Літописець у 898 року: «Пришедше от востока (угри) и устремяшеся через горьі великьія, иже прозвашася горьі Угорьскьія, и почаша воєвати на живущая ту». В кінці Х — на початку XI століть, в Ужгороді будується кам'яний замок як адміністративний центр комітату Унг. Укріплення змогло вистояти у 1086 році набіг половецької орди під командуванням хана Кутеска. У 1312 році, король Угорщини Карл Роберт із династії Анжу подарував Ужгородський замок італійській сім’ї Другетів, яка придушила повстання наджупана Петра Петені. Вони володіли містом і замком близько 350 років. На початку 18 ст. (1703-1711 рр.) замок брав участь у визвольній війні угорців проти австрійської влади, яку очолив Ференц II Ракоці. У 1707 році замок урочисто зустрічав послів Петра I на переговорах із представниками Ференца II Ракоці. Після поразки повстання у 1711 році Ужгородський замок перейшов у розпорядження австрійської корони. У 1775 році Австрійська імператриця Марія-Терезія передала замок Мукачівській греко-католицькій єпархії для створення там духовної симінарії. З 1946 р. у приміщеннях замку розташувалися експозиції Закарпатського краєзнавчого музею.



Закарпатський краєзнавчий музей

З 1946 р. в Ужгородському замку почав діяти Закарпатський краєзнавчий музей. Сьогодні зали мезею представлені експозиціями. «Експозиція відділу природи», подає фізико-географічну характеристику Закарпатської області, дані про гори, ліси, флору і фауну тощо. «Експозиція відділу археології» висвітлює тему «Закарпаття в епоху давнього кам'яного віку-палеоліту», «Закарпаття в епоху нового кам'яного віку-неоліту» тощо. Експозиція «З історії Ужгорода та Ужгородського замку» представлена пам'ятками давньокам'яного і новокам'яного віку, фрагменти кераміки мідного віку, наконечник списа епохи бронзи з Радванки, глиняний посуд залізного віку Замкової гори. Також представлені експонати історії Ужгорода XVI–XVIII ст. Це, зокрема, фрагменти кахлів із зображенням герба довголітніх володарів міста й замку-Другетів, вивіски Ужгородського цеху чоботарів і зброярського цеху XVIII ст., цехівка Ужгородського цеху шевців XVIII ст., різьблена цехова скринька XVII ст., дерев'яна форма XVI ст., для виготовлення медівника, висячі замки, ключі XVII–XVIII ст., герб Ужгорода, холодна та вогнепальна зброя та ін. Експозиція «Народні музичні інструменти Закарпаття» презентує народні музичні інструменти Закарпаття 19-20 ст. різних видів — ударні, мембранні, струнні, духові, а також механічні музичні інструменти і апарати початку XX століття.

У 2009 році, Ужгородський замок посів II місце у конкурсі «7 чудес Закарпаття».





Офіційна назва: Закарпатський музей народної архітектури та побуту

Неофіційна назва: Ужгородський скансен

Закарпатський музей народної архітектури та побуту



Закарпатський музей народної архітектури та побуту — це етнографічний музей під відкритим небом (шведською мовою скансен). Був відкритий у червні 1970 року, як перший в Українській РСР музей, що складався з архітектурних пам'яток старовинного закарпатського села і експонатів народного прикладного мистецтва. Займає площу 5,5 га та розташований на Замковій горі поблизу Ужгородського замку. У музеї представлені зразки житла і садиб закарпатців низинних районів (долинян, румунів і угорців), а також — горян (бойків, лемків і гуцулів). У скансені розміщені 7 садиб, 6 житлових будівель, церква, дзвіниця, школа, кузня, млин та корчма. У фондах музею зберігається понад 14 тисяч експонатів.

Кафедральний греко-католицький собор

Ужгородський Хрестовоздвиженський кафедральний греко-католицький собор — почав розбудовуватись у 1640 році графом Яношем Другетом. Собор слугував як храм для єзуїтського монастиря, який був у будинку резиденції єпископа. 1 квітня 1770 р. генеральний вікарій Андрій Бачинський (1732-1809) на аудієнції у імператриці Марії-Терезії домігся усамостійнення Мукачівської єпархії. У 1773 р. Папа Климент XIV скасував орден єзуїтів, а у 1775 році австрійська імператриця Марія-Терезія видала грамоту, за якою будова єзуїтського монастиря і храм при ньому передавалися Мукачівській греко-католицькій єпархії, яку в той час очолював єпископ Бачинський. Храм було перебудувано відповідно до вимог східного обряду і добудовано ще каплицю Успіння Богородиці. Сьогодні це головний греко-католицький храм міста Ужгороду і резиденція мукачівських єпископів. Храм приурочений Воздвиженню Хреста.



Ботанічний сад

Ботанічний сад заснований 28 листопада 1948 року, на місці де існували два горіхово-фруктових сади: тут росли 96 горіхів, а також яблуня, груша, черешня, вишня, алича, бузина, шипшина, ожина і верба. Ботанічний сад розташований на трьох терасах, з різницею у висоті 22 метри. Третина площі саду розташована на першій і другій терасах над річкою, а решта території спускається в заплавну частину долини. Ґрунт складають вулканічні материнські породи, покриті шаром суглинкових окультурених ґрунтів. Всього у ботанічному саді зібрано 3 900 видів і сортів рослин відкритого ґрунту і 1 100 тепличних. У дендрарії росте близько 800 видів дерев і чагарників. У саду налічується 130 видів і різновидів хвойних рослин, зокрема: тис, метасеквойя, кипарис болотний. Флора Закарпаття представлена 400 видами рослин, серед яких такі ендеміки, як бузок угорський і волошка карпатська. На альпійській гірці представлена флора гір, це 150 видів рослин, у тому числі едельвейс. Декоративне квітникарство в ботанічному саду представлено 1200 видами, серед яких 120 видів троянд, 50 видів гладіолусів, 25 видів хризантем, 20 видів лілій. У оранжереї ботанічного саду ростуть тропічні і субтропічні рослини: банан, мімоза, лавр, евкаліпт, папайя, 10 видів пальм, 250 видів кактусів.



Вулиця Ольбрахта

Вулиця названа на честь чеського письменника та громадського діяча – Івана Ольбрахта (Ivan Olbracht), справжнє ім'я Каміл Земан (Kamil Zeman). Народився 6 січня 1882 р. Семілі, Богемія, Австро-Угорщина — помер 20 грудня 1952 р. Прага, Чехословаччина. Справжнім шедевром Івана Ольбрахта став його пригодницький роман «Микола Шугай — розбійник» (1933 р.), створений на підкарпаторуській життєвій і фольклорній основі. Герой роману, колишній солдат Микола Шугай, реальна історична особа. Шугай після Першої світової війни став розбійником, який грабував багатих та віддавав бідним, і який загинув через зраду коханої дівчини Ержіки. Роман «Микола Шугай — розбійник» став легендарним у чеській літературі. У 70-ті роки на його основі драматург Мілан Угде створив мюзикл «Баллада для бандита», який не сходив зі сцени протягом двадцяти років та за його сюжетом було відзнято фільм. Сьогодні у закарпатському селі Колочава, де Ольбрахт колись збирав матеріали для свого роману «Микола Шугай — розбійник», є пам'ятник та музей Івана Ольбрахта



Нова назва: Парк Підзамковий

Попередня назва: Звіринець, Підградський, парк Горького
Парк Підзамковий

Парк який у різні часи історії Ужгороду називався Звіринцем, Горького, Підградським і Підзамковим, виник у середині XVI століття. Про це свідчать історичні документи, що у 1553 р. Ференц і Гашпар Другети напали на павлікіанський монастир та захопили його земельні володіння. У 1587-му монахи-павліканці покинули Ужгород і Монаший сад. Судячи з цієї назви, вже з середини XVI століття колишній сад вигнаних павлікіанців використовувавсь як місце, де володарі замку проводили полювання. Офіційний опис 1691 року згадує Звіринець, проте як місце у якому вже давно не було ніяких звірів. Тут заготовляли сіно, вирощували горіхи, яблука та груші, котрі йшли на потреби замку. Після того, як один з останніх володарів замку граф Міклош Берчені покинув Ужгород, Звіринець перейшов у володіння казни, яка час від часу здавала окремі його частини в оренду. Відомо, що 1858 року тут облаштували спортивний майданчик учні Ужгородської гімназії. На початку 70-х років XIX століття ця територія отримала назву Парк Сечені на честь відомого громадсько-політичного діяча. Саме цей час можна назвати початком його розквіту: серед столітніх дерев була збудована залізнична зупинка, готель із рестораном і танцювальним майданчиком, почав діяти тир Ужгородського стрілецького товариства. У 1903 р. у парку спалахнула пожежа, яка знищила всі будівлі. За кошти міста, за планом архітектора Йожефа Суханека були зведені нові ресторан і готель. Урочисте відкриття оновленого парку Сечені відбулося 3 липня 1904 року. За часів Чехословаччини у Підзамковому парку знаходився стадіон спортивного клубу “Русь”. Тоді ж у парку з’явився - міський басейн, який на довгі роки став улюбленим місцем літнього відпочинку ужгородців. Своєрідною візиткою парку є також дитяча залізниця, відкрита у серпні 1947 року і юридично “закріплена” Наказом міністра шляхів сполучення СРСР № 725/93 від 19 листопада 1947 року.



Вул. Духновича

Вулиця названа на честь закарпатського просвітителя Олександр Духновича. Народився 24 квітня 1803 в селі Тополя, поблизу Снини. Помер 30 березня 1865 року у м.Пряшів, Австрійська імперія. Літературну діяльність розпочав у 1829 р. Належав до так званих будителів. Заснував 1850 р. у Пряшеві «Литературное заведение», навколо якого об'єдналися тодішні літературні сили. Видав буквар «Книжица читальная для начинающих» (1847). Автор багатьох віршованих творів, двох п'єс «Добродетель превышает богатство» (1850), «Головний тарабанщик» (1863). Іван Франко називав його «людиною, без сумніву, доброї волі і не малих здібностей, хоч і заплутаною у мовні та політичні доктрини».
Стара назва: Замкова

Вул. Капітульна (+замкові сходи)
Вул. Капітульна


Вулиця Капітульна – найдавніша вулиця Ужгорода, яка свого часу називалась Замковою. Це була єдина вулиця, розміщена у межах зовнішніх оборонних споруд замку. У 17 ст. вона нараховувала близько 10-ти господарств. На початку 19 ст. за вулицею поступово закріпилася назва Капітульна, від капітулію який розміщений на початку вулиці та будинків у яких проживало духовенство єпархії, а за радянських часів її було перейменовано на вулицю Кремлівську. Із вулиці Підградської до Ужгородського замку та Кафедрального греко-католицького собору на вулицю Капітульну ведуть замкові сходи (18-19 ст.), які використовувалися місцевими мешканцями для спуску із замкової гори.


Фізичний факультут (монастир св. Василіан)

Фізичний факультет УжНУ – це будівля колишнього Василіанського монастиря. На самому початку ХХ століття потреба спорудження великого монастиря в Ужгороді була зумовлена часом та обставинами. Перший і головний монастир чину Святого Василія Великого на території нашої області був заснований ще в ХІV століття князем Федором Корятовичем на Чернечій горі в Мукачеві. Згодом василіанська обитель з’явилася в Марії-Повчі, у Малому Березному, Імстичеві та Бороняві. Тому вже в ХІХ столітті перед керівництвом Мукачівської греко-католицької єпархії постало питання заснування великого монастиря василіан в Ужгороді, де безпосередньо могли б готувати кадри для духовної (богословської) та вчительської семінарій, 29 жовтня 1907 року відбулося освячення фундаменту майбутнього монастиря. Проект споруди розробив ужгородський архітектор Ернев Колош. Зводити будівлю почали наприкінці 1911 року. Вже 1912 року роботи було завершено. 7 червня на верхівці монастиря встановили триметровий хрест. За короткий час він перетворився на один із центрів духовності та освіти. Першим його ігуменом став о. Афанасій Максим, настоятелем вихованців – о. Теофіл Скиба. Будівля спершу складалася з трьох поверхів у бокових частинах (на них були так звані висячі сади) і 4-поверхової – центральної. Згодом, у міжвоєнний час, бокові частини монастирської споруди забудували, і вона набрала сучасного вигляду. Нараховувала 56 кімнат та кілька великих залів. Всередині також була каплиця з розписами Йосипа Бокшая. У довоєнні часи при монастирі діяла школа-інтернат для дітей священиків, а також розміщувався суд. Сьогодні у цій будівлі розташований фізичний факультет УжНУ, структурно який складається з: кафедри теоретичної фізики, кафедри фізики напівпровідників, кафедри квантової електроніки, кафедри твердотільної електроніки з/с Інформаційної безпеки, кафедри оптики, кафедри прикладної фізики, відділення фізики ядра та елементарних частинок.



Нова назва: Біологічний факультет

Стара назва: Єврейська народна школа


Будівля зведена у 17-му столітті. На першому поверсі знаходилася пекарня – тут пекли хліб для євреїв усієї області, а іншу частину приміщення становили навчальні аудиторії єврейської школи для хлопчиків – «Єврейська народна школа». Сьогодні у цьому приміщенні знаходиться біологічний факультет УжНУ. Історія біологічного факультету бере початок з 1945 року – з часу заснування Ужгородського університету. За період свого існування факультет здійснив більше 60 випусків студентів, підготувавши більш ніж 5000 біологів, які працюють як в Україні, так і за її межами. Понад 100 випускників факультету захистили кандидатські дисертації, а 26 стали докторами наук. На факультеті працюють на ступні кафедри: кафедра зоології, кафедра ботаніки, кафедра ентомології та збереження біорізноманіття, кафедра плодоовочівництва і виноградарства.



Нова назва:Хімічний факультет

Стара назва: Чоловіча гімназія ім. Другетів

Будівля хімічного факультету Ужгородського національного університету була зведена у 1891-1895 рр. Спочатку тут знаходилася королівська католицька гімназія ім. Яноша та Юрія Другетів. Сьогодні працює хімічний факультет УжНУ. 1 вересня 1946 р. на перший курс новоствореного хімічного факультету Ужгородського державного університету прийшло навчатись 25 студентів за спеціальністю «Хімія». Велика заслуга у його відкритті належала ректору – кандидату хімічних наук, доценту Курішко А. М., який очолював на той час Ужгородський державний університет. Спочатку на факультеті здійснювалась  підготовка фахівців одночасно з двох спеціальностей: фізиків та хіміків. Проте у подальшому з його складу у 1954 р.  було виокремлено фізико-математичний факультет.



Церква християн-адвентистів

Будівництво церкви було розпочато у 1914 роц і завершилося у 1919 році. Церковний дзвін був відлитий у с. Малі Геївці Ужгородського району. Церква збудовано в неоготичному стилі. У радянський час у приміщенні церкви діяли спортивна секція з важкої атлетики та боротьби, вихованці якої ставали переможцями республіканських та всесоюзних змагань. З отриманням Україною незалежності будівля була передана християнській громаді м. Ужгорода.

Вул. Підградська

Вулиця Підградська розташована в історичній частині м. Ужгорода – під замковою горою. Назва вулиці широко починає вживатися з 20 ст. і пов’язана з тим, що з неї відкривається панорама на древній Ужгородський замок. Вулиця веде від Підзамкового парку у напрямі площі Корятовича. Колись нею протікав Малий Уж, що перетинав нинішню площу Корятовича і Поштову, після якої впадав у велике русло р. Уж.

Вул. Фединця (малий Уж)

Вулиця Фединця точно повторює русло річки Малий Уж, яка раніше мала велике значення для Ужгорода. Між Великим і Малим Ужем утворювався острів, на якому стояв замок. Відомо також, що на цій річці був млин. З борошна, яке тут мололи, ужгородці пекли свіжий хліб. У період чехословацького господарювання мале русло було відведене під землю, що й спричинило утворення нової вулиці.

Музичне училище ім. Д.Є. Задора (колишній Римо-католицький ліцей св. Гізели)

У будівлі сучасного музичного училища ім. Д.Є. Задора протягом 1902-1907 рр. розміщався церковний дівочий виховний заклад міста римо-католицький ліцей св. Гізелли. За угорською історією Св. Гізелла (бл. 985 – 1065 рр.), була дружиною першого угорського короля Іштвана І Святого (975 – 1038 рр.), який християнізував угорців. Після смерті чоловіка Гізелла повернулася на батьківщину у Баварію, де здійснила постриг, а після смерті була канонізована. За часів радянської влади у будинку почала діяти музична школа, а скульптура св. Гізелли, яка прикрашала будівлю замурували. У 1996 р. її було реставровано. Сьогодні тут діє музичне училище ім. Д.Є. Задора (20 листопада 1912, —16 вересня 1985), який був фундатором закарпатської композиторської школи, українським піаністом, органістом, диригентом, композитором, педагогом в Угорщині, Чехословаччині та Україні.


Комерційний технікум

Споруда збудована у 17 ст. (1668 р.). Спочатку у цій будівлі розміщалася військова казарма, а з кінця 18 ст. Ужгородська гімназія. У 1915 р. тут почала діяти Міська торгова школа, а з 1920 р. Державна торговельна академія. Продовжуючи традиції 40-х рр. ХХ ст., сьогодні тут продовжує діяти Ужгородський комерційний технікум вищий – учбовий заклад І рівня. На стіні будівлі встановлено меморіальну дошку Августин Штефану (1893-1989), який був директором Академії.




Римо-католицький костел св. Юрія

Костел святого Юрія  — римо-католицький храм 17 століття. споруджений у XVII столітті головою Ужгорода Ю. Другетом на місці зруйнованого лютеранського храму. Будівництво продовжив у 1695 р., володар міста, граф М. Берчені. У XVIII столітті храм був перебудований в стилі необароко, над оформленням працював знаменитий майстер Я. Лукач. В інтер'єрі особливої ​​уваги заслуговує незвичайний необарочний вівтар 1895 року роботи майстра Л. Краккера. У 1820 році на вежі костела був розміщений міський годинник, який постраждав від пожежі і був відновлений у 1857 року. Годинник перестав працювати 1904 року і його замінили на новий виробництва фірми Йожефа та Давида Фрідів. Він і зберігається дотепер. Після радянської доби, у 2000–2001 роках костел відремонтували і передали католицькій громаді міста, а на подвір'ї відновили скульптуру Богородиці.
Вулиця Корзо (Мостова, Ф. Казінці)

Вулиця Корзо – одна з найдавніших вулиць Ужгорода. Назва походить з італійської мови, яка перекладається як "вулиця, де прогулюються". Корзо отримала цю назву за часів Другетів. Також ця вулиця називалася Мостовою, та на честь угорського письменника Ф. Казінці (1759-1831). На початку ХХ століття на цій вулиці проживала велика кількість заможних єврейських ремісників та власників магазинів, кав'ярень і кондитерських. Зокрема, найвідоміша з них була – кондитерська Пурми, яка знаходилася на розі вулиць Духновича і Корзо.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка