№2 Образ Неона в романі Наріжного «Бурсак» малороссийская повесть



Сторінка1/8
Дата конвертації29.12.2017
Розмір1.33 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8

2



  1. Образ Неона в романі Наріжного «Бурсак» малороссийская повесть.

Роман В. Наріжного " Бу р с а к, мал оросси йская пов єсть", _1824 р., твір, тематика якого давала підстави, попри уваїув творідо побутової, етологічної грані життя народу, кваліфікувати його як ОДИН із перших зразків історичної романістики, яка на цей час, зокрема, іАщшїнській літературі, здобуває ниразнухвоєрідшсть. Тут, за- зшІЧаирмаємо справу з формою, що не пов'язана строго з історичною романістикою: події в романі не мають фактичного історичного опертя, хоч тема твору заторкує історико- патріотичну грань певного етапу буття українського народу.

Подієвий час у творі співвіднесений із першою половиною XVIII ст., а власне події - з Переяславським полком, тим адміністративним поділом України, що усталився в добу козацтва.

Бурса - типовий для реалій України цієї доби навчальний закладА що забезпечував не лише "иметь случай набраться всякой мудрости", а і надавав професію: "быть со временем в каком нибудь селе дияконом". Бурса, отже, гарантувала певний життєвий статусна, з ним - і відповідний матеріальний ценз особистості. Власне саме поняття забезпечене 85 /Ь*.

такою суттю: "при каждой семинарии устроены просторные избы с печью или двумя, окруженные внутри широкими лавками; на счет также монастырей снабжаются они отоплением, а более ни чем. Сии-то избы называются бурсами, а проживающий в них школьники - бурсаками".

Чому саме про бурсу і бурсака, а не, властиво, про саму семінарію веде мову письменник? Тому, що устрій у бурсі є цілковито відповідним певному суспільному устроєві: "Послушай~же: почтенное сословие бурсаков образует в малом виде великолепный Рим, и консул управляет оным вместе с сенатом. В КОНСУЛЫ избирается старший из богословов, а прочие богословы и философы сАразуют сенаторов; риторы составляют ликторов, или исполнителей приговоров сенатских; поэты называются целерами, или бегунами, которые употребляются на рассылки; прочее составляют плебеянт, или чернь, простой народ. Видишь, как все это прекрасно устроено!". Перед нами - своєрідна модель держави, суспільства, таке собі от суспільство в мініатюрі, що дає змогу героєві твору досить швидко, навіть іще в підлітковому віці, осягнути всі вади такого мікросуспільства.

Найбільшою із таких вад є, на думку письменника, сама в_щстороне- ність верховної влади - ректора - від керівництва такою суспільною моделлю і передоручення цього керівництва консулові, своєрідному старійшині в бурсі, від волевиявлення (а, точніше, свавілля) якого залежало, як вестиметься в матеріальному і моральному планах усім причетним до цього мікросуспільства.

Безконтрольність і повновладність консула, який перебирає, по суті на. себе всі владні повноваження, породжує, з одного боку, його надуживання: привласнення загального - "консул сей час вскочил и, овладев баклагою, отведал; и, похваля напиток, пошел с нею на берег Десны", повну безправність бурсака і цілковиту правову його залежність від волі консула: "Понимаю, - вскричал он, - сей бунтовщик, никому не сказавшись, ходил на рынок. Ликторы! сейчас нарежьте два пука крапив и накажите виновного!", а також неодмінно супутню таким принципам управління злочинність.

Викривальний пафос твору зумовив тон РОЗПОВІДІ: не саркастично- викривальний, а, гумористичний, коли лише іскристии сміх дозволяє поглиблювати словесний ряд, збагачуючи його новим підтекстом. Саме такий

підтекст закладено, зокрема, і в небувалі для звичаєвих граней життя українського народу, дивовижні, найчастіше привнесені з римської історії імена, як от Кастор, Сарвіл, або ймення героя роману - Неон. Ця химерна гра автора з іменами ще й ще сигналізує читачеві, що в романній розповіді наявна певна універсальна схема: через конкретно-етнічне, через локальну модель співтовариства, громади письменник прочитує модель універсальну, чинну для різних часів і для різних народів.

В. Наріжному-оповідачеві притаманний особливий хист, що полягає, насамперед, у вмінні динамічно вибудовувати сюжет, що безнастанно розгортається, як де властиво творові пригодницькому, і всі вчинки героїв перетворює, за суттю, на пригоди. Інколи герої ці вчинки інспірують, як от батько Неона, інколи - самі стають заручниками пригод, зіні- ційованих кимось (зокрема Неон, відповідно до вчинків Кастора і Сарвіла), інколи стають спостерігачами чужих пригод (як от Неон, що стає мимовільним учасником викрадання Леонідом із монастирських стін Євгенії), - однак усе це зумовлює одне: безнастанно нарощувану динаміку оповіді, що тримає читача постійно у напрузі й змушує, затамувавши подих, пильнувати за перипетіями у житті героя.

Доповнює загальну тенденцію авторської оповіді повсякчас хистка рівновага між проникливим розумом героя оповіді й часто-густо вельми наївними, на грані глупоти, вчинками. Це забезпечує амбівалентність у сприйнятті героя, якого автор, утім, жодним чином не прагне ідеалізувати. Рушійним чинником, проте, у його сприйнятті здатне стати хіба що чітке дотримування ним моральних принципів і намір постійно дистанціюватися від усіляких, далеких від морального взірця, подій або людей. Це забезпечує романові В. Наріжного не лише значний дидактичний заряд, але й, що не менш важливо, привносить у прочитання образу головного героя фольклорну естетику та, за умов постійного напруження героя, надає йому виразних прикмет, співвіднесених із стильовими засадами романтизму.

Події, вчинки, формують у житті Неона, що, завдяки своїй несхожості, виразній відмінності від інших, являє собою відповідність принципам, наявним у романтичній моделі особистості, витворюють декілька етапів; усі вони сприяють не лише повнішому, глибшому осяганню суті героя, а й розкриттю концепції твору, стрижневої проблеми, що її прагне своїм романом вирішити автор.

"Бурсак" - пригодницький роман В. Наріжного; події у творі, розгортаючись за принципом безнастанних пригод, що Тх переживаюгь герої твору, висвітлюються з кількох ракурсів, завдяки чому сама пригода мовби розгортається перед читачем у часі й просторі. Ось один із численних можливих прикладів: спершу про викрадення "чорноморцями" дружини Леонід довідується вщ служника, згодом - уже деталі" дізнаєтеся в козака Реаса, відомості про це надсилає двоюрідному братові Дїомидові, а той переказує про всі інші перипетії синові Леоніда Неонові, разом із яким подія означена і для читача. Таким чином, письменник створює низку оповідних кіл одного й того ж сюжету; за таким принципом Леонід довідується і про намір гетьмана Никодима, яким веде своя логіка: "если бы ты избран был главою народа, и тот же литовский гетман предложил бы тебе мир, а твоему Леониду руку своей

дочери, скажи по совести, стал ли бы ты колебаться", що спонукає його порушити клятву між ним і батьком Леоніда, Калестином і одружити свою доньку Євгенію не з Леонідом, а з сином гетьмана литовського. Спершу цей намір запідозрює Євгенія, згодом вона переконується у цьому, зауважуючи послідовні вчинки гетьмана у цьому напрямі, а далі слідують повідомлення самого гетьмана Никодима, Леонідового батька Калестина тощо. У процесі

слідування за цими колами оповіді читач переживає той самий сюжет щоразу в новому ракурсі, так сюжет цей набуває не просто нових відтінків, чим стає дедалі привабливішим для читача, а й забезпечує якісно нові ознаки впливу на того, хто знайомиться з оповіддю; ці ознаки полягають у своєрідній втаємниченості читача в перебіг зовні сформованих вже його уявою подій.

У цьому - дивовижний художній задум і результат праці письменника, однак В. Наріжний іде ще далі - тоді, коли оздоблює цей прийом звичаєвими й історичними реаліями, що дооснащують подієву та моральну характеристики героя. Завдяки цьому засобові герой також розкривається щоразу в новому, незвичайному, зумовленому якісними особливостями певних реалій, плані, що дооснащує динаміку перебігу подій та і самої розповіді. Унаслідок цього саме і з'являється у творі та багатоплановість, що надає авторській розповіді ознак романної стихії. Це, надто за врахування того, що маємо справу з первістками цього жанру, виявляє складну і тривалу роботу В. Наріжного над впровадженням романної оповіді. Варто згадати, що лексика автора постійно повертається до показників побутового плану (події, одяг, зброя, спосіб врядування у війську - ідеться про регулярне козацьке військо, ієрархія військових звань тощо). Останнє володіє у В. Наріжного настільки вагоме, що дозволяє авторові максимально індивідуалізувати свого героя, виявивши в ньому незвичайну особистість і на рівні неповторності ситуацій, що є, безперечно, прерогативою романтизму.

Наявне в "Бурсакові" й тонке проникнення автора у найменший відтінок почуття героя; увага до фіксації навіть самого відлуння почуття, дозволяє стверджувати, що письменник не цурається залучати до створення художньої картини світу інші стильові моделі, надто, що переконаний у тому, що таким чином ускладнює, поглиблює, увиразнює, а водночас вибудовує і більш пластичний рисунок характеру свого романного героя.

Увага В. Наріжного, передусім, на образі Неона Хлопотинського, доля якого постає перед читачем із дитячих і до зрілих літ. Психологічний рй-' СУНОК цього образу ,здійснено точно і виразно,» Спершу бачимо властиві дитинству та підлітковому вікові схильність Неона до витівки, жарту, до гумору - вони грубуваті, невибагливі, але їх може вибачити, визначена вже в перших рядках, якість середовища, у якому зростає герой - "в се¬ле Хлопотах", у батька, як згодом з'ясовується - названого, що "был великий мудрец в науках читать, писать и распевать на крилосе. Он так ,был громогласен, что когда в часы веселья взлезет, бьшало, на колокольню и завопит, то рев его был слышнее, чем звон главного колокола, и это звонарю крайне досадно было". Рівень буття та свідомість батька, як то водилося тоді, обертається в заданому, звичному колі, саме тому він не намислює нічого кращого, як віддати Неона в бурсу: по завершенні якої колись той мав піти його шляхом.

Властиво, якби так і сталося, нічого у цьому дивовижного не було б, а означало б лише, що ще одне життєве коло замкнулося, при цьому життя не порушило одвіку заданого циклу, - хід анітрохи не прийнятний для героя- романтика, якому якщо колись чогось і бракує, то лише одного: налаштованості й уміння слідувати в замкненому колі подій і вчинків життя, за яких одвіку задана послідовність чину та подій тяжіла б над персонажем. Тому герой чинить трішки не так, як інші; надто, у межах діяльності, залежної власне від нього. Якщо інші бурсаки строго підпорядковуються волі консула, сенаторів, ликторів, Неон, га- разд відаючи, що є добро, а що є зло, попереджує Діомида Короля про іааіШуіп|с грабіжницьке нашестя бурсаків на город, ЙШЙТусщить із бу- рсою. У цьому разі Неон керується тим самим моральним принципом і тією самою логікою, що й у іншому випадку: "как я - сколько малоле- тен не был - догадался, что если уже необходимо должно мне быть биту, то пусть лучше бьют за прилежание и успехи, нежели за леность и невежество"; згідно з цією логікою, Неон приходить до Діомида за порадою; отже, інші бурсаки чинять сваволю над людиною, а Неон приходить до цієї людини з кардинально відмінною метою: "попросить у тебя совета. Всякий раз, когда бурсаки делают заговор опустошать огород Атаой' я бываю сего свидетелем. Мне больно слушать, "как они условли- ваются обижать такого доброго человека". Іншими словами, Неона обурює, йому болить те, що для інших є нормою поведінки.

Письменник залишає, жодним чином не акцентуючи на цьому, осторонь питання: духовне благородство героя є вродженим, успадкованими внаслідок походження Неона, чи набутими завдяки вихованню освіченим дяком, і це знаменно: для В. Наріжного важлива не сама наявність певних чеснот у героя, отже, і не їхнє походження, а те, якими саме з цих чеснот і коли саме захоче його герой розпорядитися. Так знову митець підкреслює не, властиво, сам чинник волі героя та міру його свободи, а індивідуальнісні його характеристики, у забарвлення яких вкладає всю силу свого мистецького хисту, зокрема - і як романтика.

Обертаючи події, надто головні, у вузькому родинному колі, В. Наріжний тим задає читачеві ще одну, варту розгадування, загадку. Те коло, як показує це митець у художній формі, безнастанно розширюється, а також змінюється внутрішньо: цим його герой постає, дедалі виразніше, не просто носієм антропного топосу, а й антропоуніверсальним: окреме тяжіє до вселюдського, внутрішній духовний світ цього героя так само тяжіє до зовнішньої активності. Це дозволяє автору створити ємнісну модель романтичного героя прози першої половини XIX ст.

Художнім винаходом письменника в романі "Бурсак" можна вважати розподіл функції головного героя. Цю роль із Неона митець часом перекладає на Діомида Короля, часом - на його двоюрідного брата Леоніда, чим створює ефект постійної оновленості героя в межах односпрямованої дії. А що, як зауважувалося, роман володіє пригодницькими якостями художньої розповіді, - такі вчинки, дії героїв дедалі виразніше осягаються читачем, що створює ефект проникання читача в мистецьку лабораторію: ставлення до читача як до співтворця забезпечує ефект нестаріння й художності твору.

"Бурсак" - насправді привід для В. Наріжного говорити не про систему освіти та виховання, а про добу національного відродження в Україні, якою стали для українців кінець XVIII - початок XIX ст., зокрема, місія й роль козацтва в цю добу. Належить, утім, визнати, що В. Наріжного цікавить лише реєстрове козацтво, а не козаки-запорожці (їх В. Наріжний, зазвичай, величає "чорноморці"), яких характеризує лише негативно, на зразок "одичалые люди", а Запорозьку Січ - як "сто чудовищную столицу свободы, равенства и бесчиния всякого рода".

Інститут козацтва дає змоіу головним дійовим особам роману випробувати свій життєвий потенціал у такій ролі, основні якості для виконання якої (мужність, витримку, вірність побратимству) вони згодом по- різному проектують на повсякденне життя за мирних обставин і в побутових умовах. Це надає вчинкам таких героїв особливого, піднесеного звучання, що мимоволі визначає вчинки героя як непересічні, зазвичай відмінні від усередненого рівня поведінки особи другого плану.

Особлива роль випадає, за задумом В. Наріжного, образові Діомида Короля, що~ГГОстаЄГ В" різних іпостасях: у деяких випадках йому доводиться стати тим, хто інспірує вчинки інших дійових осіб твору:

Неона, коли викликає у нього співчуття та порозуміння з ним, брата Леоніда, коли підтримує його втечу; урешті, у ролі посередника він сприяє налагодженню майбутнього духовного контакту сина з батьком. Так само різні, але одного плану з цими образами, ролі (людини внутрішньо незалежної, згодом - заручника обставин, а далі - й оповідача, отже, того, хто зумів вивищитися над цими обставинами, сягнути нового ступеня) належить відіграти й Леонідові.

Як і ці, інші образи твору належать до так само динамічних, таких, що перебувають у розвитку. Особливість динаміки образів у "Бурсаку" В. Наріжного полягає, насамперед, у тому, що вони тяжіють до гармонійного існування; позитивні образи постійно шукають у житті можливості добротворення, тоді коли амбівалентні, на зразок Істука- рія, батька Неоніли чи колишнього бурсака Сарвіла, "философа веселого, смелого, собою дородного и сильного, но весьма вспыльчивого, так что, кроме сенаторов, все в бурсе его трепетали", який згодом перероджується в розбійника- добротворця, у котрого "первое попечение было вкоренить в головы моих сотрудников, что смертоубийство не доказывает ни ума, ни храбрости, и потому я запретил оное под смертною казнию; удальства всякого рода были только у мня в чести", і який, урешті, разом із кількома товаришами при найпершій нагоді розформовує свій загін, а сам іде в "чорноморці" - тобто запорожці. Ця поступальна, заснована на високоморальних засадах, динаміка образів надає романові якостей суб'єктивного в стильових засадах, притаманних романтизмові, що визначає його сутнісну відмінність від об'єктивного реалістичного оповідного ладу. Цим зумовлене й цілеспрямоване простування героїв у письменника до щасливого фіналу, що відповідає і самим доброчесностям героїв.

Осібним героєм твору, якого не випадає відповідно до значення, закріпленого за ним, назвати просто тлом подій, належить визнати історичні реалії. Тут здибаємо ті реалії, що співвіднесені з військовою справою доби козацтва (маємо, отже, зважати, що йдеться про XVII ст.), звичаєвою та побутовою гранню епохи. Погляд В. Наріжного в кожному з цих аспектів виявляє послідовність і точність у репрезентації цих аспектів культури українського народу, а також добру обізнаність із фольклором. Не помилимося, вочевидь, коли будемо стверджувати, що письменникові притаманна своя ідея України, її відродження, у якому провідну роль відведено історичній ролі козацтва.

В. Наріжний прагне осягнути суть людини у співвіднесеності з характером перебігу історичних подій, а водночас, шукає свій історичний ідеал у минулому, у тій добі, на якій основували свої художні ідеї всі українські романтики.




  1. Мотив дороги і його символ у повісті Гоголя «Сорочинський ярмарок».

Це повість М. Гоголя, що відкриває "Вечори..." Твір розпочинається з моменту, коли Солопій Черевик із родиною ще в дорозі на Сорочин- ський ярмарок. АЗаперечуючи дослідникам, які стверджують, що цей мотив виникає у М. Гоголя вперше у "Повісті про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем" і в "Мертвих душах", варто наголосити, що цей мотив виникає з самого початку творчості М. Гоголя, причому, виникає у двох планах - прямому та метафоричному, символічному: як конкретна дорога, якою Солопій везе на ярмарок свою родину та працю своїх рук, як образ, що розширює діапазон твору і стає рівнозначним життєвому шляху людини та як шлях, яким реальне життя переходить у світ художнього твору - "із реальності у світ вигадки - і як джерело змін у житті, здатність до пізнання істинного на життєвому шляху людини.

"Сорочинський ярмарок" цілковито співвідносний з українською літературною традицією: М. Гоголь, як це бачимо в інтермедійних зразках давньої української літератури та як це згодом заявить

у "Салдацькому патреті" Г. Квітка-Основ'яненко, створює в мініатюрі, на основі ніби ярмаркової ситуації, насправді картину власне українського народного життя - з характерними, виразними персонажами, що представляють найбільш промовисті етнотипи і ті події життя, що характеризують УСІ його рівні .

У творі наявний чинник, що єднає усіх персонажів: це - "червона свитка", від однієї згадки про яку в усіх "мороз дере по шкірі" і "волосся здіймається сторч". У психології існує поняття "погоджена" ("согласованная") реальність: дерево це дерево, пшениця це пшениця. Сприйняття "червоної свитки" ставить погоджену реальність на другий план, а на перший план виступає внутрішня реальність: наша реакція на реальність; від внутрішньої реальності залежить індивідуальна якість,

унікальність людини. Люди реагують не на реяльність а~ия- вигадку -

тобто, на внутрішню реальність; таїшм чином, людина здатна сприймати реальністьІ 'с'~ осмислено; Ачастково осмислено; сА Не осмислено.

Художня ідея твору полягає у сприйнятті краси як таємниці: так само незбагненної за своєю природою, як незбагненною є суть таємниці життя червоної свитки. Невідомо як допомагає існувати вона своєму власникові - чорту, однак ті, що її отримали, мають від цього лише великі клопоти та проблеми. Чорт, після того як його вигнали з пекла, і як зробився гулякою, "якого не знайдеш і між парубків, зранку й до вечора тільки й те, що сидить у шинку", спившись до решти, наостанку заклав свою червону свитку з наміром за рік повернутися за нею. Інакше кажучи, чорт втрачає те, що є його окрасою і має хибну думку, що це можна надолужити. Корчмар, що гендлює, вважає автор, усім, навіть красою, - уже при першій нагоді збув залишену чортом у заставуАвштдАпанові, у якого її украв (чужою красою не скористаєшся) циган, що, так само, як і корчмар, гендлює, бо продає червону СВИТКУ, і знову не кому-небудь. а _соро- чинській перекупці, яка через набуте (.(краса і зискГ несумІЬні) втрачає збут для свого товару, а що метикована - підкидає свитку у віз -тгЄлянинові, який, заволодівши ТИМ7~Щ° є верховною цінністю - краса - позбувається можливості корисливого осягання цінностей інших, тому й позбувся збуту масла. Саме селянин і виявив, що свитку годі й сокирою порубати - шматки її злазяться докупи fАpaca 'незнищеннаАТаким чином, "червона свитка" стає зовнішнім чинником, що підтримується внутрішніми чинниками. КрОС

М. Гоголь свідомий того, що краса може бути різною: у Солопієвої доньки Гіярягки наня- такаг що піднімає на небувалі вчинки,'-зрсЕ джує неймовірну, негадану й для нього самого винахідливість, "завдяки яким Грицько Голопупенко і здатний осягнути своє щастя - у парі з Параскою.

Проте є й інший - деструктивний -п: тип краси, що її представляє Хавронья Нйкифорівна. Чи не тому в її обличчі, що являє також пев- ййй тип іфаНА-наявне, за словами М. Гоголя, щось дике і страшне. Інакше кажучи, підкреслює митець, маємо справу зі стихією, і ця теза є важливою в іншому плані: письменник переносить ці явища з екзистенціальної площини в площину духовну й співвідносить обидва символи - вроду Параски та вроду Хавроньї Никифорівни - як змагання християнства та язичництва.

Якщо християнство нечистій силі протиставляє силу хреста, хресне знамення, то герої "Сорочинського ярмарку" по-язичницькому залишаються сам-на-сам із явищем - як із стихією, їхні вчинки при цьому відповідають відчуттю власної малості людини перед стихією.

У жодного з персонажів, проте "свиняче рило", у яке уподібнився чорт, не викликає сприйняття "нечистої сили" в християнському розумінні. Це, радше, сприйняття ще язичницьке: "Кум с разинутым "ртом превратился в камень; глаза его выпучились, как будто хотели выстрелить; разверстые пальцы остались неподвижными в воздухе". Попович Афанасій Іванович, або, як його називає М. Гоголь, "высокий храбрец", "Высокий храбрец в непобедимом страхе подскочил под потолок и ударился головою об перекладину; доски посунулись и попович с громом и треском полетел на землю".

Однак у цю мить ніхто не думає, чому саме Афанасій Іванович виявився тут - власне, там, де його заховала від чоловіка Хавронья Никифоровна (типово водевільна сцена). "Кум, выведенный из своего окаменения вторичным испугом, пополз в судорогах под подол своей супруги. Высокий храбрец (Афанасій Іванович лише почув, що тут - "червона свитка", на відміну від інших, яким вона "з'явилась". - А. 3.) полез в печь, несмотря на узкое отверстие, и сам задвинул себя заслонкою. А Черевик, как будто облитый горячим кипятком, схвативши на голову горшок вместо шапки, бросился к дверям и, как полоумный бежал по улицам, не видя земли под собою". Митця в цьому разі цікавить поріг здатності людини в її спротиві стихії. Однак те, що, на перший погляд, здається неспроможністю людини впоратися із високим порогом небезпеки, - насправді виявляється повнотою сприйняття всіх форм життя. Підтвердженням цьому є осягання людьми, які допіру нажахано втікали від "червоної свитки" нових емоцій, тих радощів, які дарує життя; дарма, що вони нещедрі - тим вони більш цінні: "от одного удара смычком музыканта, в сермяжной свитке, с длинными закрученными усами, все обратилось волею и неволею, к единству и перешло в согласие. Люди, на угрюмых лицах которых, кажется, век не проскальзывала улыбка, притоптывали ногами и вздрагивали плечами. Все неслось. Все танцевало".

Таке чуття людини у сприйнятті нею світу М. Гоголь оцінює як щось дивовижне і незбагненне, надто - для тих, хто втратив прозорість і чистоту у сприйнятті усього, що дарує життя, коли кожен його вияв є потужним резонатором для душі народу. Якщо Ю. Манн у своїй праці "Поетика Гоголя" пояснює цей момент карнавальністю - ми в цьому вбачаємо виразний вплив вертепності.

У "Сорочинському ярмарку" М. Гоголь, як відомо, вдається до літературних паралелей: для характеристики Грицька Голопупенка він залучає епіграф із "Енеїди" І. Котляревського: Чи бачиш, він який парнище?

На світі трохи єсть таких, Сивуху так, мов брагу хлище.

Для характеристики Хіврі М. Гоголь залучає рядки IV розділу "Енеїди": Хоть чоловікам не онеє, Та коли жінці бачиш теє, Так треба угодить.

При оцінці загального страху при появі "червоної свитки" митець залучає рядки з "Енеїди", де визначається характеристика Енея: Піджав хвіст, мов собака, Мов Каїн, затрусивсь увесь; Із носа потекла кабака.

Ці паралелі, на думку В. Скуратівського, услід за І. Котляревським фіксують "пониззя" національної свідомості й полеміку М. Гоголя з імперією.

На нашу думку, у першому випадку до "Енещи" письменник вдається, щоб показати: його герой, Грицько Голопупенко, як і Еней, здатний до подвигів у пошуках свого щастя й долі; у другому випадку, наводячи паралель між Хіврею й Аматою, яка, як відомо, "в душі своїй була строката" і "не всякий їй любився зять", автор твору визначає не лише характеристику героїні, але і вказує на неминучість моменту змагання героя за своє щастя. У третьому випадку Гоголь співвідносить миттєві, перехідні труднощі свого героя із перехідними труднощами Енея, що їх він успішно долає. Таким чином, за допомогою літературних ремінісценцій митець готує читача до наступного перебігу подій у твору, а також пояснює систему образів свого твору.

Осмислюючи існування людини, М. Гоголь сповнюється песимістичного розуміння суті заданості видозмін: веселощі змінюються смутком, юність - старістю. Це зроджує гірку скаргу М. Гоголя: "И тяжко, и грустно становится сердцу, и нечем помочь ему".




  1. Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка