2 Фактори, які впливають на ефективність формування і реалізації інноваційних програм



Скачати 369.76 Kb.
Дата конвертації25.06.2019
Розмір369.76 Kb.




2.3. Фактори, які впливають на ефективність формування і реалізації інноваційних програм

Узагальнення огляду наукових праць і матеріалів машинобудівних підприємств дозволяє стверджувати, що до факторів, які найбільш суттєво впливають на ефективність реалізації інноваційних програм належать:



  • членство підприємства у виробничо-господарських об’єднаннях;

  • достатність наукового, матеріально-технічного і фінансового потенціалу підприємства для самостійного забезпечення відповідності характеристик продукції діючим національним і міжнародним вимогам;

  • здатність підприємства утримувати науково-дослідні підрозділи для розроблення та освоєння виробництва нової машинобудівної продукції, проведення модернізації використовуваного обладнання і оснащення;

  • розвинутість системи управління якістю;

  • наявність системи гарантійного і післягарантійного обслуговування користувачів машинобудівної продукції;

  • рівень інформативності моніторингу зовнішнього середовища машинобудівного підприємства тощо.

Вищенаведені фактори можуть позитивно або негативно впливати на формування і реалізацію інноваційних програм. Якщо в результаті аналізу внутрішнього середовища підприємства виявлено, негативний характер цих факторів, то керівникам підприємства доцільно розглянути шляхи впливу на них з метою підвищення ефективності формування і реалізації інноваційних програм. На рис. 2.5 наведено фрагмент класифікації факторів, які впливають на формування і реалізацію інноваційних програм машинобудівних підприємств.

Примітки: розроблено дисертантом.

Рис. 2.5. Фрагмент класифікації факторів, які впливають на ефективність формування і реалізації інноваційних програм машинобудівних підприємств.

Керівники машинобудівних підприємств (ВАТ «Первомайськдизельмаш», ВАТ «Миколаївський завод мастильного та фільтруючого обладнання», ВАТ «Пневматика», ЗАТ «Укрпостач», НВО «Електротяжмаш», ЗАТ «Завод крупних електричних машин», ВАТ «Одеський завод радіально-свердлильних верстатів», ВАТ «Рівненський завод високовольтної апаратури», ЗАТ «Агроресурс», ЗАТ «Завод «Техноприлад», ВАТ «Вінницький завод тракторних агрегатів», ТОВ «Стальканат», ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод», ВАТ «Електротермометрія», ЗАТ «Горлівський машинобудівник», ВАТ «Азовобщемаш», ВАТ «Луцький підшипниковий завод» тощо) визнають, що членство підприємства у виробничо-господарських об’єднаннях суттєво полегшує процес формування і реалізації інноваційних програм. Використовуючи сукупний інноваційний потенціал учасників об’єднання, оптимізуючи логістичні потоки можливим є суттєво знизити витрати часу і коштів на розробку інноваційних продуктів, їх випробування і запуск у виробництво. Учасники об’єднання досягають позитивних ефектів від реалізації інноваційних програм на засадах розподілу функцій під час їх формування і застосування, а також ризиків, пов’язаних із інвестуванням.

Як відомо, у світовій практиці більшість інноваційних програм реалізовуються саме завдяки об’єднанню науково-дослідних інститутів, промислових підприємств, фінансових установ. Їх концентрація на невеликих за площею територіях часто стимулюється органами державної влади шляхом реалізації у регіонах преференційних податкових програм. Важливу роль у створенні таких форм об’єднань підприємств як технополіси і технопарки відіграють венчурні організації. В Україні функціонують подібні утворення, проте результати їх діяльності у порівнянні із досягненнями зарубіжних аналогів є дуже скромними. Причина полягає у тому, що протягом усіх років незалежності в Україну венчурне організації вклали не більше половини мільярда доларів. Загальновідомо, що окремі інноваційні проекти вимагають інвестицій у розмірі, який у 2-3 рази перевищує цю суму. З огляду на це, на сьогодні венчурний капітал не має суттєвого впливу на формування і реалізацію інноваційних програм в Україні.

За даними Інформаційної агенції «РБК – Україна» однією з недавніх ініціатив глави Уряду України було створення концерну «Укренергомаш». У нього мали б увійти найбільші державні підприємства енергетичного машинобудування «Укренергомаш-експорт», «Турбоатом», «Електротяжмаш», «Харківський електромеханічний завод ім. Т.Шевченка» (ХЕМЗ).

[231; 232].

Метою створення цього об’єднання є реалізація виробничих і управлінських інноваційних програм щодо зниження витрат підприємств, підвищення рівня прибутковості активів і збільшення обсягу експорту машинобудівної продукції.

На рис. 2.6 наведено інформацію щодо структури об’єднань машинобудівних підприємств станом на 2008 р. За даним офіційної статистики в Україні близько 3000 машинобудівних підприємств. Більшість з них є учасниками різноманітних об’єднань. Як бачимо, у 2008 р. серед об’єднань машинобудівних підприємств найбільша частка припадала на асоціації (37,12%), концерни (12,45%) і консорціуми (9,23%). Фахівці стверджують, що протягом 2004-2008 рр. середньорічний темп росту кількості об’єднань у машинобудуванні становив 1,035. У цілому це вказує на вагомість впливу досліджуваного фактору на розвиток машинобудівних підприємств, зокрема на формування і реалізацію інноваційних програм.

Тісно пов’язаний із попереднім фактором є достатність наукового, матеріально-технічного і фінансового потенціалу підприємства для самостійного забезпечення відповідності характеристик продукції діючим національним і міжнародним вимогам. Фахівці стверджують, що в умовах конкуренції, здатність виготовляти продукцію, яка відповідним чином стандартизована і сертифікована, передусім на предмет якості та екологічності використовуваної сировини є своєрідною гарантією конкурентоспроможності.



Примітки: 1) 37,12% - асоціації; 9,23% - консорціуми; 12,45% - концерни; 41,2% - інші об’єднання; 2) діаграму побудовано дисертантом.

Рис. 2.6. Структура об’єднань машинобудівних підприємств

станом на 2008 р.

Для реалізації інноваційних програм на предмет виготовлення продукції, що відповідає діючим національним і міжнародним вимогам машинобудівні підприємства часто на договірних умовах залучають сторонні організації, які мають необхідний досвід, обладнання, площі тощо для створення таких продуктів. В Україні одним з найактивніших співучасників формування і реалізації інноваційних програм у машинобудуванні є Інститут «Укрдіпроважмаш», Державне підприємство «Український науково-дослідний інститут вагонобудування» (ДП «УКРНДІВ»), Науково-виробнича фірма «Проденкологія» та інші. Ці організації володіють потужним інтелектуальним потенціалом щодо формування інноваційних програм, мають багаторічний досвід у створенні приладів і машинобудівної продукції, які не мають аналогів у світі, у їх розпорядженні є сучасні наукові лабораторії, випробувальні комплекси, дільниці для створення дослідних зразків інноваційної продукції. Співпрацюючи з такими організаціями машинобудівним підприємствам вдається реалізовувати масштабні інноваційні програми, у результаті яких значна частка інноваційної продукції експортується за кордон, а подекуди модернізується за участю іноземних партнерів. Найбільш активними іноземними партнерами Науково-виробничої фірми «Проденкологія» щодо проектування і виготовлення обладнання для магнітної сепарації і металодетекції є країни колишнього Союзу. ДП «УКРНДІВ» окрім країн СНД бере участь також у проектах, які реалізовуються американськими, французькими, німецькими та іншими компаніями.

У табл. 2.4 наведено інформацію керівників машинобудівних підприємств щодо достатності наукового, матеріально-технічного і фінансового потенціалу підприємства для самостійного забезпечення відповідності характеристик продукції діючим національним і міжнародним вимогам. Як бачимо, з двадцяти респондентів п'ятнадцять (ВАТ «SELMI», Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес», Авіаційний НТК ім. О.К.Антонова, ВАТ «Дніпровагонмаш», ВАТ «Мотор Січ», ВАТ «Азовмаш», ВАТ «Кранобудівна фірма «Стріла», ДП «УкрНДІВ», ДП «Жулянський машинобудівний завод «Візар», ВАТ «ХК «Луганськтепловоз», ВАТ «Сумське НВО ім.

Таблиця 2.4

Інформація керівників машинобудівних підприємств щодо достатності потенціалу підприємств для самостійного забезпечення відповідності їх продукції діючим національним і міжнародним вимогам



Назви підприємств

Види потенціалів

Науковий

Матеріально-технічний

Фінансовий

ВАТ «SELMI»

+

-

-

Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес»

+

-

-

Авіаційний НТК ім. О.К.Антонова

+

+

+

ВАТ «Дніпровагонмаш»

+

-

+

ВАТ «Мотор Січ»

+

+

+

ВАТ «Азовмаш»

+

+

-

ВАТ «Кранобудівна фірма «Стріла»

+

+

-

ДП «УкрНДІВ»

+

-

-

ДП «Жулянський машинобудівний завод «Візар»

+

+

+

ЗАТ «Луганський машинобудівний завод імені О.Я.Пархоменка»

-

+

+

ВАТ «ХК «Луганськтепловоз»

+

-

+

ВАТ «Сумське НВО ім. М.В.Фрунзе»

+

-

-

ВАТ «Старокраматорський машинобудівний завод»

-

+

-

ВАТ «НВП «Більшовик»

-

+

-

ВАТ «Дрогобицький долотний завод»

+

-

-

ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод»

+

-

+

НВФ «Продекологія»

+

-

+

ТОВ «АДМ»

-

+

+

ТОВ НВО «ІНКОР і Ко»

-

+

+

ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод»

+

-

+

Примітки: таблицю побудовано дисертантом.

ВАТ «Дрогобицький долотний завод», ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод», НВФ «Продекологія», ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод») визнали, що володіють достатнім науковим потенціалом для самостійної реалізації інноваційних програм. Одинадцять (Авіаційний НТК ім. О.К.Антонова, ВАТ «Дніпровагонмаш», ВАТ «Мотор Січ», ДП «Жулянський машинобудівний завод «Візар», ЗАТ «Луганський машинобудівний завод імені О.Я.Пархоменка», ВАТ «ХК «Луганськтепловоз», ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод», НВФ «Продекологія», ТОВ «АДМ», ТОВ НВО «ІНКОР і Ко», ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод») респондентів стверджують, що для самостійної реалізації інноваційних програм у них достатня матеріально-технічна база. Десять (Авіаційний НТК ім. О.К.Антонова, ВАТ «Мотор Січ», ВАТ «Азовмаш», ВАТ «Кранобудівна фірма «Стріла», ДП «Жулянський машинобудівний завод «Візар», ЗАТ «Луганський машинобудівний завод імені О.Я.Пархоменка», ВАТ «Старокраматорський машинобудівний завод», ВАТ «НВП «Більшовик», ТОВ «АДМ», ТОВ НВО «ІНКОР і Ко») визнали, що здатні за рахунок власних коштів сформувати і реалізувати інноваційні програми.

З отриманої інформації бачимо також те, що лише три підприємства (Авіаційний НТК ім. О.К.Антонова, ВАТ «Мотор Січ» і ДП «Жулянський машинобудівний завод «Візар») визнають, що мають достатнім науковий, матеріально-технічний і фінансовий потенціалі для формування і реалізації інноваційних програм. Інші ж, як виявилось, володіють одним (Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес», ВАТ «SELMI», ДП «УкрНДІВ», ВАТ «Сумське НВО ім. М.В.Фрунзе», ВАТ «Старокраматорський машинобудівний завод», ВАТ «НВП «Більшовик») або двома (ВАТ «Дніпровагонмаш», ВАТ «Азовмаш», ВАТ «Кранобудівна фірма «Стріла», ЗАТ «Луганський машинобудівний завод імені О.Я.Пархоменка», ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод», НВФ «Продекологія», ТОВ «АДМ», ТОВ НВО «ІНКОР і Ко», ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод») видами потенціалів.

Керівники машинобудівних підприємств визнають, що здатність підприємства утримувати науково-дослідні підрозділи для розроблення і освоєння виробництва нової машинобудівної продукції, проведення модернізації використовуваного обладнання і оснащення є фактором, який суттєво полегшує формування і реалізацію інноваційних програм. Відсутність власних науково-дослідних підрозділів вимагає від підприємств співпрацювати із організаціями, які здатні провести певні дослідження, здійснити відповідні експерименти, підготувати проекту документацію, пов’язану із застосуванням результатів досліджень на практиці. Під час такої співпраці виникає загроза витоку конфіденційної інформації до конкурентів на етапі започаткування інноваційної програми, що може стати причиною беззмістовності її подальшої реалізації.

Ознайомлення із матеріалами машинобудівних підприємств показало, що найбільш мобільними організаціями є ті, які створюють спеціалізовані підрозділи для постановки експериментів щодо можливостей удосконалення продукції, виявлення нових властивостей використовуваної сировини, а також для контролю якості виробництва. Машинобудівні підприємства, яким вдається розвивати внутрішню науково-дослідну базу постійно займаються вивченням передового досвіду у галузі машинобудування і приладобудування, підвищенням професійного рівня працівників, придбанням, розробленням і освоєнням нових технологій, які використовуються у науково-дослідних лабораторіях.

У попередньому параграфі зазначалось, що на сьогодні у галузі машинобудування одним із найбільш активно реалізовуваних напрямів формування інноваційних програм є запровадження системи управління якістю ISO 9001, API Spek Q1, Spek 7 тощо. Розвиненість системи управління якістю є фактором, який значною мірою впливає на рівень конкурентоспроможності інноваційної продукції. Ця система має за мету виявлення і використання резервів підвищення якості продукції, а також проведення моніторингу актуальності встановлених орієнтирів щодо якості продукції із врахуванням зміни потреб споживачів, появи продуктів-аналогів, виникнення технологій, за допомогою яких можна створити машинобудівну продукцію вищої якості. Її застосування сприяє стандартизації виробничо-господарських процесів і операцій, підвищенню кваліфікації персоналу, оновленню засобів виробництва, адекватності критеріїв щодо вибору постачальників сировини і матеріалів, зростанню рівня конкурентоспроможності продукції.

У табл. 2.5 наведено дані щодо використовувані машинобудівними підприємствами системи управління якістю, які визнано стандартами якості на міжнародному рівні.

Таблиця 2.5

Використовувані машинобудівними підприємствами системи управління якістю


Назви підприємств

Стандарти якості

ISO 9001-2000

ISO 14001-97

API Spek Q1



API Spek Q1

Spek 7

BVQI

ААR

API

ASME

УкрСЕПРО

ВАТ «SELMI»

+

-

-

-

+

-

-

-

-

Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес»

-

-

+

-

+

-

-

-

-

Авіаційний НТК ім. О.К.Антонова

-

-

+

-

-

-

+

-

+

ВАТ «Дніпровагонмаш»

+

-

-

-

-

+

-

-




ВАТ «Мотор Січ»

+

-

-

-

+

-

-

-

-

ВАТ «Азовмаш»

-

-

-

-

-

-

-

-

+

ВАТ «Кранобудівна фірма «Стріла»

-

-

+

-

+

-

-

-

-

ДП «УкрНДІВ»

-

-

-

+

-

-

-




+

ДП «Жулянський машинобудівний завод «Візар»

+

-

-

-

-

-

-

-

-

ЗАТ «Луганський машинобудівний завод імені О.Я.Пархоменка»

+

-

+

-

-

-

-

-

+

ВАТ «ХК «Луганськтепловоз»

-

-

+

-

-

-

-

-

-

ВАТ «Сумське НВО ім. М.В.Фрунзе»

+

-

-

-

-

-

+

+

-

ВАТ «Старокраматорський машинобудівний завод»

-

-

-

-

-

+

-

-

-

ВАТ «НВП «Більшовик»

-

+

-

-

-

-

-

+

-

ВАТ «Дрогобицький долотний завод»

+




+

+

-

-

-

-

+

ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод»

+

-

-

-

-

-

-

-

-

НВФ «Продекологія»

+

-

-

-

-

-

-

-

-

ТОВ «АДМ»

+

-

-

-

-

-

-

+

-

ТОВ НВО «ІНКОР і Ко»

-

+

-

-

-

-

-

-

+

ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод»

+

-

-

-

-

+

-

-

-

Примітки: 1) «+» - вказує на систему управління якістю, яку використовує підприємство; «-» - вказує на систему управління якістю, яку не використовує підприємство; 2) таблицю побудовано дисертантом.
Ознайомлення із інноваційними програмами вітчизняних машинобудівних підприємств показало, що ті підприємства, які експортують інтелектуально- і капіталомістку продукцію за кордон створюють мережу сервісних центрів, що дозволяє утримувати конкурентні позиції і нарощувати обсяги реалізації. Фактор наявності системи гарантійного і післягарантійного обслуговування користувачів машинобудівної продукції, як показує світова практика, є необхідною передумовою створення і рекламування брендів. Споживачі машинобудівної продукції визнають, що віддають перевагу продуктам, які передбачають гарантію використання і післягарантійне обслуговування. Окрім того, що споживачі готові платити за цей сервіс, підприємства виробники отримують позитивний імідж, що є важливим для перемоги у трендах на постачання продукції, залучення інвесторів, кредиторів, отримання різноманітних дозволів, ліцензій тощо. З переліку вітчизняних машинобудівників найбільш розгалуженими мережами сервісних і гарантійних центрів володіють ВАТ «Мотор Січ» і Авіаційний НТК ім. О.К.Антонова.

Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що рівень інформативності моніторингу зовнішнього середовища машинобудівного підприємства також є фактором, який має визначний вплив на формування і реалізацію інноваційних програм. Керівники машинобудівних підприємств зазначають, що найважливішими об’єктами зовнішнього середовища виступає діюче законодавство, тенденції щодо перерозподілу власності у галузі, поява новітніх технологій і зразків виготовлення нової машинобудівної продукції, виникнення змін у транспортній та інформаційній інфраструктурах, а також поточна кон’юнктура і прогнози щодо зміни ринкової вартості сировини, матеріалів, палива і енергії. Вказані об’єкти моніторингу значною мірою репрезентують умови, в яких керівники підприємств ухвалюють управлінські рішення. Своєчасність і достовірність отримання інформації про навколишнє середовище є передумовою раціональності ухвалення рішень, зокрема щодо вибору ділових партнерів, розгляду пропозицій щодо створення виробничо-господарських об’єднань, оптимізації логістичних потоків тощо.

Серед факторів зовнішнього середовища машинобудівних підприємств найсуттєвіший вплив на формування і реалізацію інноваційних програм має правове забезпечення розвитку інноваційної діяльності. Так, Закон України “Про інноваційну діяльність” визначає загальні положення інноваційної діяльності, а також правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямовує на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Він також дозволить підприємству, яке реалізовує інноваційний проект, знизити податковий тиск, а вивільнені засоби спрямувати на науково-технічний розвиток і фінансування самої інноваційної діяльності. Критерієм “інноваційності” проекту повинна бути реалізація в ньому об’єкту інтелектуальної власності, крім того, потрібно, щоб він вписувався у визначені державою пріоритетні напрями.

Згідно із Законом України “Про інноваційну діяльність” – державну підтримку отримують суб’єкти господарювання всіх форм власності, що реалізовують в Україні інноваційні проекти, і підприємства всіх форм власності, які мають статус інноваційних. У ст.2 цього Закону [67] сказано, що Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України і складається із законів України “Про інвестиційну діяльність”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про наукову і науково-технічну експертизу”, “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків “Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка”, “Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона”, “Інститут монокристалів”, “Вуглемаш”, Закону України “Про спеціальну економічну зону “Яворів”, цього Закону та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Верховна Рада України визначає єдину державну політику у сфері інноваційної діяльності, а саме: створює законодавчу базу для сфери інноваційної діяльності; затверджує пріоритетні напрями інноваційної діяльності як окрему загальнодержавну програму або у складі Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку, охорони довкілля; в межах Державного бюджету України визначає обсяг асигнувань для фінансової підтримки інноваційної діяльності; доручає Рахунковій палаті контролювати правомірність кредитування інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України.

Обласні і районні ради відповідно до їх компетенції: затверджують регіональні інноваційні програми, що кредитуються з бюджету обласних і районних бюджетів; визначають кошти обласних і районних бюджетів для фінансування підтримки регіональних інноваційних програм, делегують повноваження обласним і районним державним адміністраціям фінансування регіональних інноваційних програм через Державну інноваційну фінансово-кредитну установу (її регіональні відділення) у межах виділених у цих бюджетах коштів; контролюють фінансування регіональних інноваційних програм за кошти обласних і районних бюджетів.

Представницькі органи місцевого самоврядування – сільські, селищні, міські ради відповідно до їх компетенції: затверджують місцеві інноваційні програми; у межах бюджету розвитку визначають кошти місцевих бюджетів для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм; створюють комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм за кошти місцевих бюджетів, затверджують їх статути чи положення про них, підпорядковують їх своїм виконавчим органам; доручають своїм виконавчим органам фінансування місцевих інноваційних програм за рахунок коштів місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення) або через комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи; затверджують порядок формування і використання коштів комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ; контролюють фінансування місцевих інноваційних програм за кошти місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення); контролюють діяльність комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ.

Кабінет Міністрів України здійснює державне управління та забезпечує реалізацію державної політики у сфері інноваційної діяльності, готує та подає Верховній Раді України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, здійснює заходи щодо реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, сприяє створенню ефективної інфраструктури у сфері інноваційної діяльності, готує та подає Верховній Раді України як складову частину проекту закону про Державний бюджет України пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансування підтримки виконання інноваційних проектів через спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи, затверджує Положення про порядок державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів, інформує Верховну Раду України про виконання інноваційних проектів, які кредитувалися за кошти Державного бюджету України, і про повернення до бюджету наданих раніше кредитів.

Прийняті в Україні законодавчі акти розширили права і можливості її суб’єктів у здійсненні місцевого самоврядування, економічну основу якого склали земельні ділянки, ділянки запасів, водні та інші ресурси, промисловий і науково-культурний потенціал, рухоме і нерухоме майно, яке входить у склад місцевої власності, бюджети всіх рівнів, державна та інша власність, передана місцевому співтовариству і ін. Органи місцевого управління мають право утворювати фінансово-кредитні та інші організації, цільові бюджетні фонди, встановлювати у відповідності із діючим в Україні законодавством місцеві податки та інші розрахунки, вводити пільги в місцевий бюджет, приймати участь своїми засобами в діяльності підприємств і організацій. Дислокована на території матеріально-фінансова база, а також запропоновані законодавством права висувають органи управління регіонами в господарюючих суб’єктів, які зацікавлені у збільшенні доходів бюджету, витрачаючих на цілі соціально-економічного розвитку територій. Збільшення доходів бюджету безпосередньо залежить від росту доходів платників податку, які сплачують податки в регіональний бюджет, тобто від конкурентоспроможності виробництв, розташованих на території.

Оскільки використання інновацій забезпечує монопольно високий підприємницький дохід, місцеві органи влади зацікавлені у підвищенні рівня регіонального інноваційного потенціалу і інтенсифікації інноваційної активності.

Інноваційна політика регіональних органів влади важливим фактором стабілізації економіки пропонує тісний взаємозв’язок між суб’єктами господарсько–комерційних відносин. Це: підприємства промисловості; сільськогосподарські підприємства і підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, забезпечення аграрного сектору сировиною, інвентарем, устаткуванням, мінеральними добривами, засобами хімічного захисту рослин та ін.;науково-дослідні і проектно-конструкторські організації області;підприємства будівельної індустрії і підрядні будівельно-монтажні організації; торгові і постачальницько-збутові підприємства; установи з навчання, підготовки і перепідготовки кадрів для підприємств різних галузей народного господарства, які існують в регіоні; кредитні установи, страхові, аудиторські та інші організації, які складають ринкову інфраструктуру підприємницької діяльності; органи влади всіх рівнів регіону; організації (асоціації), які представляють інтереси підприємців.

Регіональна програма підтримки інноваційної діяльності – це документ, який вміщає набір основних проектів і заходів, реалізація яких направлена на розвиток конкурентоспроможних виробництв і технологій, використання місцевих природних ресурсів, виробничого і трудового потенціалу, покращення екологічної області, утворення родуктових і технологічних нововведень та ін. В умовах ринкових відносин, які характеризуються великою кількістю форм власності і відповідних їм вільних у виборі сфери діяльності товаровиробників, мотивами участі останніх в регіональних інноваційних програмах є прибуток регіонального замовлення і його забезпечення фінансовими ресурсами і визначеними пільгами. Отже, основу формування програми складають добровільні договірні відносини між органами регіонального управління і господарюючими суб’єктами. Ці відносини повинні закріплятися в нормативно-правовій базі, яка регулює подібного роду узгодження, що перетворює останні у важіль державного регулювання інноваційної діяльності на регіональному рівні.

Ринковим умовам формування і реалізації програм відповідає взаємна зацікавленість органів регіонального управління і виконавців, конкурсний відбір при розміщенні інноваційного замовлення, визначенні головних виробників і співвиконавців програмних завдань, укладання контракту, в якому повинні врегульовуватися питання власності на утворену інтелектуальну та інноваційну продукцію. Звичайно, контракт повинен передбачати методи повернення авансованих фінансових засобів на утворення інноваційного продукту способом комерціалізації результатів робіт або участі в прибутках при масовому (серійному) виготовленні нової продукції або експлуатації технологічних нововведень. Регіональна контрактна система повинна передбачати порядок формування ціни контракту, рівно як механізми контролю за його збереженням і корегуванням у випадку зміни зовнішніх обставин здійснення контракту.

Отже, вид фінансування контрактних робіт у більшості визначається формою повернення витрат виробника. Тому, для проектів, які мають стратегічно важливий характер для регіону і, які ведуть до збільшення дохідної бази регіонального і місцевих бюджетів, притаманне бюджетне фінансування за рахунок регіонального і місцевих бюджетів.

Залучення засобів цільового позабюджетного фонду складає умови для позабюджетного фінансування регіональних інноваційних програм, а розподіл затрат між державою і іншими інвесторами (власні і займані засоби виконавців) набуває форми дольового покриття програмних затрат. На сам кінець, мобілізаційне фінансування здійснюється тільки за рахунок залучених засобів, в основному венчурного капіталу. Конкретний вид фінансування залежить від особливостей реалізуючого проекту, терміну одержання ефекту для господарства регіону, населення, місцевого бюджету. Швидка віддача залучаю засоби приватних інвесторів (мобілізаційне або дольове фінансування), тоді як перспективний (віддалений) ефект пропонує використання бюджетного або позабюджетного видів фінансування.

В практиці реалізації регіональних інноваційних програм у нашій державі застосовується концепція “нульової основи”, за допомогою якої щорічно заново проводиться розгляд програмних проектів перед відкриттям фінансування. Такий підхід дозволяє керівникам програм і фінансуючим органам своєчасно виявляти і призупиняти неефективні роботи, оцінювати досягненні результати відповідно проведених для їх одержання затрат, визначати перспективи завершення всіх проектів. До визначення результатів і ціленаправленості виконання робіт залучається незалежна експертиза.

Розвинута регіональна інформаційна система дозволяє контролювати інноваційні процеси в регіоні і на основі їх оцінки коректувати діяльність органів управління, які здійснюють їх регулювання, у співвідношенні із змінами в науково-технічній і інноваційній сферах.

Державний контроль у сфері інноваційної діяльності здійснюється для забезпечення дотримання всіма її суб’єктами вимог законодавства щодо інноваційної діяльності. Цей контроль здійснюється Верховною Радою України і Рахунковою палатою, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності, органами місцевого самоврядування у межах їх повноважень, Державною податковою адміністрацією України.

Так, регіональні закони можуть регулювати величину податків і податкових пільг для підприємницьких структур на своїй території; можуть розроблятися і використовуватися власні програми підтримки підприємництва, здійснюватися фінансування за рахунок регіональних бюджетів і т.ін.

Подолання кризових явищ в економіці неможливе без проведення чіткої і послідовної інвестиційної та інноваційної політики, завданням якої є пожвавлення інвестиційної діяльності, стимулювання капіталовкладень у пріоритетні галузі, створення сприятливого режиму іноземного інвестування. Від реалізації таких заходів очікують максимальної ефективності та швидкого позитивного ефекту, які, як свідчить теорія і практика економічного розвитку досягаються лише за умови інтеграції інвестиційного та інноваційного процесів.

У зв’язку з цим можна констатувати наступні варіанти поєднання інвестиційного та інноваційного процесів: інвестування коштів у нову техніку чи технологію; реалізація інвестицій у формі авторських прав на винахід, незапатентованих технічних, технологічних знань чи інших інтелектуальних цінностей; інвестиції у формі нової техніки, технології.

Кожний із зазначених варіантів інвестиційно–інноваційного підприємництва має особливості та проблеми функціонування на вітчизняному ринку.

Україна потребує інвестицій, насамперед виробничого та інфраструктурного характеру. Основне джерело останніх – фірми середнього та малого бізнесу. Однак це може статися за умови, що Україна створить привабливий а головне, стабільний інвестиційний клімат. Для цього необхідні зміни законодавчого середовища й умов підприємницької діяльності, які відповідають світовим стандартам, привабливий вид української економіки та відповідна організаційна структура. Ефективність функціонування інвестицій залежить від зміни політичної, економічної і соціальної ситуації в країні.

Важливим є також вирішення питання щодо іноземних інвестицій в інноваційні проекти. Іноземні інвестиції є суттєвим фактором економічного розвитку, потужним важелем структурної перебудови економіки, підвищення технічного, технологічного та організаційного рівня її галузей. Наявність на сьогодні в Україні невеликої кількості фірм, що займаються реалізацією вітчизняних винаходів за кошти іноземних інвесторів дозволяє прогнозувати на перспективу підвищення зацікавлення кожної з сторін у такій співпраці. Однак її ефективність залежатиме від того, наскільки вигідними будуть умови таких договорів про співробітництво та наскільки дієвим буде патентний захист авторських прав вітчизняних новаторів.

Щодо реалізації інвестицій у формі авторських прав на винахід, “ноу–хау” та інших інтелектуальних цінностей, то перешкодою такого типу інвестування є складність у визначенні вартості таких внесків, відсутність надійної системи патентного захисту, іноземні інвестиції у такій формі є малоймовірними. Винятком можуть бути угоди фрачайзингу, хоча тут інколи ставиться під сумнів життєва необхідність для вітчизняної економіки інвестованих у такий спосіб нової техніки та технології.

Отже, у випадку іноземного інвестування важливу роль повинна відігравати державна політика щодо контролю за експортом винаходів та доцільністю імпорту техніки та технологій.

Загалом, розвиток інноваційного підприємництва як складової частини дрібного та середнього бізнесу знаходиться у цілковитій залежності від державної підтримки, наявності розвинутої інфраструктури та відпрацьованого механізму фінансування інноваційних проектів. Вирішення цих питань у складі державної політики дозволить інноваційним підприємствам реалізувати закладені в них потенційні можливості та виконувати своє призначення в умовах ринку.

Тому, розвиток науково – технічної сфери і повноцінне використання цього потенціалу в інтересах виробництва сьогодні ледве не єдиний шанс для України досягти рівня високотехнологічної розвинутої держави.

Слід також зазначити, що за останній час позначилася тенденція до деякого оздоровлення науково – технологічної політики держави. Принаймні вдалося встановити повноцінні взаємовідносини з Європейським Союзом в науково – технічній сфері: досягнута домовленість про участь українських вчених у програмі ІНТАС. Укладено міжнародні угоди про науково – технічне співробітництво України з Ізраїлем, Туреччиною, Азербайджаном. Розпочато підготовку конкурсу українсько–польських науково – технічних проектів прикладного характеру з “безпосереднім виходом” у промисловість, сільське господарство, медицину. Налагоджено координацію роботи з низкою посольств України у провідних країнах світу — США, Великобританії, Швейцарії, Ізраїлі, Скандинавських країнах та країнах Бенілюксу.

При підтримці з боку ЄС здійснюється і програма ТЕМПУС – ТАСІS, це програма розвитку в галузі вищої освіти, в якій задіяно ряд вищих навчальних закладів України. ЄС є найбільшим міжнародним донором України.

Впродовж десяти років економіка України розвивалася за рахунок екстенсивних факторів, які з плином часу вичерпалися. Тому розвиток виробництва та й економіка в цілому повинні іти шляхом впровадження нових технологій, техніки і нових методів господарювання. Це викликано й необхідністю перебудови структури економіки, впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій, що, в свою чергу, потребує вишукування та застосування нових форм інноваційної діяльності, яка на Україні розвивається ще недостатньо.

Для розвитку науково–технічної та інноваційної діяльності в цілому, необхідно створити в державі відповідне правове і економічне середовище, які б сприяли науково–технічному розвитку, підтримували інноваційні процеси, стимулювали активне використання інтелектуального потенціалу. У вирішенні цих проблем вирішальною є роль держави.

Державна підтримка інноваційного процесу суттєво впливає на процес розширеного відтворення виробництва, а, отже, і на максимізацію обсягу національного доходу суспільства.

Важливість державної підтримки інноваційної діяльності багатьма економістами розглядається і на рівні окремих підприємств та залежить від кількох причин: здійснення окремою фірмою інновацій призводить до отримання прибутку не лише даною фірмою, але й суспільством в цілому; окремі фірми переважно не в змозі повною мірою брати на себе інноваційний ризик у зв’язку із високою ймовірністю збитків та банкрутства; організація відповідного науково–технічного інформаційного простору для потреб інноваційної діяльності окремих фірм залежить від участі держави у цьому процесі; недоступність та висока ціна капіталу для багатьох інноваційних проектів; уникнення розпорошення ресурсів суспільства при нераціональному дублюванні робіт з наукових досліджень, розробок та впроваджень; потреби національної безпеки держави; підтримки інноваційної діяльності за несприятливої ринкової ситуації для досягнення майбутнього економічного зростання.

Згідно підходу “попит–пропозиції” державна підтримка в інноваційній сфері розглядається з точки зору стимулювання попиту чи пропозиції інноваційних продуктів або формування сприятливого інституційно–правового середовища для розвитку інноваційного підприємництва.

Інструментами стимулювання попиту на інноваційні продукти є пряме бюджетне фінансування та державні замовлення на розробку та виробництво інноваційних продуктів, технологій та послуг. До інструментів стимулювання пропозиції належить забезпечення інноваторів фінансовою та технічною допомогою, які реалізують функцію інфраструктури інноваційного процесу.

Інструменти створення сприятливого середовища для інноваційного процесу включають податкову політику, політику щодо промислової власності, сприятливий для інновацій загальний стан економіки, умови для особистого розвитку людини, охорону природи тощо.

Таким чином, завданням держави в системі формування інноваційних програм є:



  1. проведення державної науково–технічної політики через державні підприємства, утворення нових галузей виробництва, які освоюють нові продукти та технології;

  2. підтримка і прямий розвиток науково–технічної сфери: створення перспективних науково–дослідних інститутів, лабораторій, підтримка громадських наукових товариств, навчальних спілок, професійних організацій, надання гарантій окремим дослідницьким та технологічним проектам;

  3. cтворення державної інформаційної інфраструктури: розвиток загально національної мережі, інформаційних центрів та банків даних, створення установ для надання консультаційних, дорадчих та організаційних послуг інноваторам.

  4. розвиток та підтримка системи освіти в країні;

  5. фінансова допомога держави: надання інноваційними підприємствам грантів, позик субсидій, гарантованих кредитів, дослідницьких податкових кредитів, забезпечення дослідників (дослідницько–інноваційних фірм) відповідним обладнанням, приміщенням та іншими засобами, експортне кредитування;

  6. податкові пільги;

  7. створення сприятливого правового середовища для розвитку інноваційної діяльності;

  8. державна підтримка створення центрів оцінки технологій, центрів оцінки шкідливих екологічних ефектів впровадження технологій;

  9. підтримання високого суспільного статусу вчених, конструкторів, інженерів та інших суб’єктів інноваційного процесу;

  10. сприяння розвитку науки, в тому числі прикладної, підготовці наукових та інженерних кадрів — основного джерела інноваційних ідей;

  11. державні замовлення, переважно у формі контрактів на проведення НДДКР, що забезпечують початковий попит на різноманітні новинки, які знаходять широке розповсюдження по всій країні;

  12. наявність в рамках урядових відомств різноманітних програм, спрямованих на підвищення інноваційної активності бізнесу;

  13. сприяння інноваційному розвитку сфери суспільних послуг: охорони здоров’я, відпочинку, приватного та суспільного будівництва, транспорту, телекомунікацій, зв’язку тощо;

  14. встановлення сприятливих умов міжнародної комерційної діяльності: торговельних угод, зовнішньоекономічних тарифів;

  15. відстоювання прав та інтересів вітчизняних інноваторів у міжнародних відносинах;

  16. виконання державою функцій посередника при організації ефективної взаємодії академічної та прикладної наук, стимулювання кооперації з області НДДКР промислових корпорацій та університетів;

  17. сприяння розвитку малого інноваційного бізнесу.

Одним із найбільш ефективних засобів впливу держави на інноваційну активність суб’єктів господарювання є система пільг, стимулів та регуляторів.

Податкові пільги повинні мати цільовий характер, бути адресними, закріпленими законодавством, діяти автоматично і носити стимулюючий характер, активно застосовуватися на всіх рівнях.

Серед основних видів податкових пільг є: зменшення оподаткованого прибутку на величину затрат на НДДКР, які прирівнюються до затрат виробництва; звільнення від податків неприбуткових науково – дослідних організацій; податкові пільги для організації наукомістких виробництв і галузей; пільгове оподаткування венчурного підприємства; пільги на інвестиції приватних фірм в розвиток нових прогресивних територіальних інноваційних формувань; податкове стимулювання міжнародного наукового співробітництва, експорту наукомісткої продукції, тощо; “дослідницький податковий кредит”, на який зменшується податок в розмірі частини приросту затрат на НДДКР у порівнянні з середньорічними затратами на попередній період. Таке зниження суми податку на прибуток створює для фірм стимул до розширення видатків на розробку та впровадження нової техніки за рахунок власних коштів.

Законом України № 285-14 від 01.12.1998 р. внесено зміни у деякі закони України з метою підтримки наукової та науково–технічної діяльності, розвитку інноваційних процесів, зокрема внесено зміни у Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” щодо введення нового виду кредиту — інвестиційного податкового кредиту, що передбачає відстрочку (відтермінування) сплати податку на прибуток. Метою його запровадження є збільшення фінансових ресурсів підприємств, що здійснюють інвестиційну діяльність. Цей же Закон передбачає звільнення від оподаткування операцій продажу, безоплатної передачі та ввозу науково–технічного обладнання і пристосування науково–дослідних установ за умови їх використання для власних потреб. Щоб інноваційний механізм існував і діяв, необхідне поєднання сукупного впливу всіх його елементів, що й підтверджується аналізом світового досвіду. Для стимулювання та державної підтримки інноваційної діяльності в Україні відповідно до статті 28 ЗУ від 13.12.1991р. № 1977-711 “Про наукову і науково–технічну діяльність” було створено Державний інноваційний фонд України і спеціальні фонди позабюджетних коштів у міністерствах, відомствах, концернах, корпораціях (галузеві інноваційні фонди). А згодом УДІК (Українська державна інноваційна компанія).

Проблеми науково–технічного прогресу слід розглядати в тісному зв’язку зі станом національної безпеки України. Верховною Радою України 16 січня 1997 року схвалена Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України. Концепцією визначено серед національних інтересів України “Збереження та підвищення науково–технологічного потенціалу”.

Серед загроз національній безпеці України у науково–технологічній сфері Концепція виділяє: невизначеність державної науково–технічної політики; відплив інтелектуального та наукового потенціалу за межі України; науково – технологічне відставання України від розвинутих країн; зниження рівня підготовки висококваліфікованих наукових та інженерно–технічних кадрів. Для активізації інноваційних процесів в Україні необхідно, щоб науково – технічна й інвестиційна політика держави були спрямовані на: розробку і реалізацію науково обґрунтованої стабілізації економіки, основу якої має становити програма науково–технічного розвитку господарського комплексу країни, удосконалення його функціональної та територіальної структури; розвиток наукомістких галузей виробництва, розширення науково–технічного співробітництва з економічно та технічно розвиненими країнами світу; державну фінансову підтримку розвитку наукового потенціалу України; розробку і реалізацію комплексних цільових програм науково–технічного прогресу, вдосконалення техніки і технології виробництва, їх цільове фінансування; підвищення матеріальної зацікавленості наукових колективів і окремих учених у результатах наукової діяльності; реформування наукових установ і закладів вищої освіти; удосконалення системи підготовки наукових кадрів та інженерно–технічних працівників.

Подальший розвиток в Україні інноваційних процесів та їх державної підтримки пов’язаний із удосконаленням законодавства України в частині надання особливого статусу інноваційним структурам, часткового оподаткування інноваційної продукції, збільшення обсягів фінансування інноваційної діяльності і також потрібно, щоб державне регулювання інноваційної діяльності здійснювалося шляхом: визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів; формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих програм; створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності; захисту прав та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності; фінансової підтримки виконання інноваційних проектів; стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів; встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності; підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

Серед інших факторів зовнішнього середовища, які суттєво впливають на формування і реалізацію інноваційних програм машинобудівних підприємств доцільно виділити рівень розвитку ринкової інфраструктури, оподаткування, інфляції, безробіття, конкуренції, участь держави у міжнародних домовленостях, що мають на меті науково-технічне співробітництво, наявність або відсутність національних, регіональних чи світових фінансових криз тощо. З огляду на те, що більшість з цих факторів опосередковано впливають на формування і реалізацію інноваційних програм, а також на те, що у науковій літературі приділено достатня увага розкриттю їх сутності і аналізуванню, зокрема у таких працях [14; 17; 27; 28; 33; 35; 49; 105-112; 128-132; 184; 190; 208], то у дисертації їх розгляд вважаємо недоцільним.



Ідентифікування факторів внутрішнього і зовнішнього середовища машинобудівних підприємств, які впливають на формування і реалізацію інноваційних програм є підставою для вироблення регулюючих управлінських рішень. Ефективність і швидкість регулювання суттєво залежить від того, наскільки формалізованими є фактори стосовно можливих методів впливу на них. Високий рівень формалізації вказує на вироблення управлінських алгоритмів забезпечення раціональності формування і реалізації інноваційних програм. Своєю чергою, їх відсутність вказує на екстремальність умов регулювання інноваційних програм під впливом виявлених факторів внутрішнього і зовнішнього середовища організації, що впливають на формування і реалізацію інноваційних програм.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка