1 Зміст поняття «обдарованість»



Скачати 353.39 Kb.
Дата конвертації10.03.2019
Розмір353.39 Kb.
ТипЗакон


Дудка Ірина Сергіївна, методист

з навчальних предметів комунального

закладу Тростянецької районної ради

«Районний методичний центр»

Розвиток обдарованості учнів як один із шляхів

формування життєвих компетентностей особистості



1.1. Зміст поняття «обдарованість»

Проблема обдарованості, творчості, інтелекту виходить на передній план у державній політиці, визначаючи пошук, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді, стимулювання творчої праці, захист талантів.

Закон України «Про освіту» передбачає з метою розвитку здібностей, обдарувань і таланту дітей створення профільних класів (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів, навчально-виховних колективів, об'єднань. Найбільш обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочує їх (виділяє стипендії, направляє на навчання і стажування до провідних вітчизняних і зарубіжних освітніх центрів).

Учені з різних країн працюють над проблемою обдарованості. Біологи намагаються виділити ген геніальності, психологи і соціологи винаходять тисячі тестів для визначення яскравих здібностей дітей. І все-таки поки що залишається таємницею відповідь на запитання: чому одній людині вдається багато, а інша стає аутсайдером.

Люди відрізняються один від одного своїми здібностями.

Що ж таке здібності? Здібності являють собою синтез властивостей особистості, який забезпечує успішне виконання діяльності й виявляється у швидкості оволодіння знаннями, уміннями, навичками.

Здібності завжди виявляються в певній діяльності: в науці, мистецтві, навчанні. Одні люди здібні до математики, інші — до гуманітарних наук, треті — до живопису, музики трапляються і різносторонньо обдаровані люди, здібні до різних видів діяльності.

Виділяють два рівні розвитку здібностей: репродуктивний і продуктивний (творчий). Репродуктивний рівень розвитку здібностей характеризуються тим, що людина легко засвоює знання, без особливих зусиль оволодіває новою діяльністю. Досягаючи високих результатів в діяльності, вона, однак, не вносить у неї нічого нового, діє за сталим зразком. Продуктивний (творчий) рівень розвитку здібностей характеризується тим, що людина винаходить, раціоналізує, творить у процесі діяльності.

Здібності не можна розглядати поза розвитком: у процесі діяльності з набуттям досвіду, знань, умінь людина може перейти від репродуктивного рівня здібностей до творчого. Іноді це відбувається настільки швидко і несподівано, що викликає здивування в оточуючих.

Крім рівнів, виділяють здібності за їх спрямованістю. Розрізнюють загальні і спеціальні здібності, а також здібності до практичної діяльності. Під загальними мають на увазі розумові здібності. Це система інтелектуальних властивостей особистості, що забезпечує успішність оволодіння знаннями.

Спеціальні здібності дозволяють людині досягнути значних успіхів у певних видах діяльності: в математиці, літературній творчості, музиці. Спеціальні здібності дітей батьки, як правило, помічають набагато раніше, ніж загальні, які найбільш повно можуть розкритися в процесі навчання в школі. Те, що дитина добре малює, грає на музичному інструменті, намагається відтворити мелодії, складає вірші, впадає в око швидше, ніж високий рівень інтелекту, що потребує, крім природної основи, достатнього багажу знань.

У радянській психології, передусім у працях С.Рубінштейна і Б.Теплова зроблено спробу дати класифікацію понять «здібності», «обдарованість» і «талант» за єдиною основою — успішністю діяльності.

Здібності розглядаються як індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої, від яких залежить можливість успіху діяльності, а обдарованість — як якісно своєрідне поєднання здібностей (індивідуально-психологічних особливостей), від якої також залежить можливість успіху в діяльності.

Іноді здібності вважають природженими, «даними від природи». Однак науковий аналіз показує, що природженими можуть бути лише задатки, а здібності є результатом розвитку задатків.

Здібності розрізнюються за якістю, широтою, своєрідністю їх поєднання і ступенем розвитку.

Якість здібностей визначається тією діяльністю, умовою успішного виконання якої вони є. Про людину звичайно кажуть не просто, що вона здібна, а до чого здібна, тобто вказують якість її здібностей. За якістю здібності поділяються на математичні, технічні, художні, літературні, музичні, організаторські, спортивні тощо.

За широтою здібності поділяються на загальні і спеціальні.

До спеціальних здібностей належать, наприклад, музичний слух, музична пам'ять і почуття ритму в музиканта, педагогічний такт у вчителя. Загальні здібності необхідні для виконання різних видів діяльності. Наприклад, така здібність, як спостережливість, потрібна і художнику, і письменнику, і лікареві, і педагогу; організаторські здібності, розподіл уваги, критичність і глибина розуму, хороша зорова пам'ять, творча уява властиві людям багатьох професій. Ці здібності й прийнято називати загальними. Загальною і водночас основною здібністю людини є аналітико-синтетична здібність. Завдяки їй людина розрізняє окремі предмети або явища в складному їх комплексі, виділяє головне, характерне, типове, вловлює суть явища, об'єднує виділені моменти в новому комплексі і створює щось нове, оригінальне.

Ніяка окрема здібність не може бути достатньою для успішного виконання діяльності. Треба, щоб у людини було багато здібностей. Поєднання здібностей, необхідних для успішного виконання діяльності, називається обдарованістю.

Обдарованість можна розглядати як високий розвиток здібностей людини, що дає їй змогу досягти особливих успіхів у діяльності.

Основні функції обдарованості — максимальне пристосування до світу, оточення, знаходження рішення у всіх випадках, коли є нові проблеми, що потребують саме творчого підходу.

Виділяють загальну (розумову) і спеціальну (соціальну, художню, академічну, спортивну, лідерську, інтелектуальну, емпатійну) обдарованість.



Загальна обдарованість – високий розвиток інтелектуальних здібностей за умови достатнього обсягу знань.

Творча обдарованість – високий розвиток творчих здібностей, схильностей і прагнень до творчої роботи.


Види обдарованості

Приклади формування







Інтелектуальна обдарованість

* наукові шкільні конференції

* інтелектуальні конкурси



Академічна обдарованість

* олімпіади

* інноваційні технології навчання на уроках

* індивідуальні консультації

* самоосвіта



Художня обдарованість

* гурток малювання

* гурток художньої вишивки

* шкільний театр

* співробітництво із школою мистецтв



Лідерська або соціальна

* шкільна система самоврядування

* загальношкільні щотижневі лінійки



Психомоторна або

спортивна обдарованість



* гурток бальних танців

* гурток сучасних танців

* художня гімнастика

* рукопашний бій

* футбол

* баскетбол і т.д.



Інтелектуальна обдарованість – стан індивідуальних психологічних ресурсів (передусім розумових), який забезпечує можливість творчої інтелектуальної діяльності.

Ця діяльність пов'язана зі створенням суб'єктивно і об'єктивно нових ідей, використанням нестандартних підходів до розроблення проблем, чутливістю до ключових, найперспективніших способів пошуку рішень у певній предметній галузі, відкритістю будь-яким інноваціям тощо.

У психології поняття «інтелектуальна обдарованість» багатозначне, що зумовлено наявністю різних критеріїв, на основі яких людину ідентифікують як інтелектуально обдаровану. Із проявом інтелектуальної обдарованості, на думку М. Холодної, співвідносяться такі типи інтелектуальної поведінки:

1) особи з високим рівнем розвитку загального інтелекту, що мають показники IQ > 135-140 одиниць; їх виявляють за допомогою психометричних тестів інтелекту ("кмітливі");

2) особи з високим рівнем академічної успішності – показників навчальних досягнень; виявляють з використанням критеріально-орієнтованих тестів («блискучі учні»);

3) особи з високим рівнем розвитку дивергентних здібностей – показників побіжності й оригінальності ідей; виявляють на основі тестів креативності («креативи»);

4) особи з високою успішністю у виконанні конкретних видів діяльності, які мають великий обсяг предметно-специфічних знань, а також значний практичний досвід роботи у відповідній предметній галузі («компетентні»);

5) особи з екстраординарними інтелектуальними досягненнями, втіленими в реальних, об'єктивно нових, загальновизнаних формах («талановиті»);

6) особи з високим рівнем інтелектуальних можливостей, пов’язаних з аналізом, оцінюванням і прогнозуванням подій повсякденного життя («мудрі»).

Інтелектуальна обдарованість, на перший погляд, завжди виявляється в надвисоких показниках інтелектуальної діяльності. У західній психології домінує тенденція оцінювати інтелектуальну обдарованість на основі стандартних психометричних тестів, максимально високі оцінки за якими отримують приблизно 2% випробовуваних - їх і вважають інтелектуально обдарованими. Суперечність полягає в тому, що стандартні тести інтелекту фіксують тільки один аспект індивідуального інтелекту - конвергентні здібності, а інтелектуальна обдарованість є ширшим явищем.

Вищими рівнями обдарованості є талант і геніальність.

Талант — високий рівень обдарованості, природний хист людини до певного виду діяльності; видатні природні здібності людини до діяльності в якійсь галузі та уміння, які розвиваються з набуттям навичок і досвіду. Талант обумовлює високий рівень розвитку спеціальних здібностей, які дають людині змогу успішно, самостійно й оригінально виконати певну складну діяльність. Така сукупність здібностей дає змогу одержати продукт діяльності, який вирізняється новизною, високим рівнем досконалості і суспільною значимістю.

Поєднання здібностей, які є основою таланту, в кожному випадку буває особливим, властивим тільки певній особистості. Про наявність таланту слід робити висновок за результатами діяльності людини, які мають вирізнятися принциповою новизною, оригінальністю підходу.



Геніальність це набір здібностей, який визначає появу творів, що мають історичне значення в житті суспільства, засвідчують нову епоху в розвитку культури, науки та науково-технічного прогресу.

Геніальність (од лат. genius — «дух») — це найвищий ступінь прояву творчих сил людини. Проявляється у створенні тих або інших здобутків, що мають важливе значення для розвитку суспільства. Для особистості генія характерні такі риси, як творча продуктивність, володіння певною методологією, готовність до подолання стереотипів і традиційних настанов.

Геніальність – найвищий рівень інтелектуального або творчого функціонування особистості, який реально проявляється у визначних наукових відкриттях або філософських концепціях, технічних або технологічних винаходах, соціальних перетвореннях, створенні художніх творів, що мають віддалені наслідки в багатьох областях культури. Про геніальність кажуть, коли досягнення розцінюються як новий етап в певній сфері діяльності, вважаються випереджаючими свій час, формуючи зону найближчого розвитку культури

1.2. Характерні особливості обдарованих дітей

Обдарована дитина – це дитина, яка виділяється серед своїх колег яскраво вираженими успіхами в досягненні результатів на якісно вищому рівні, який перевершує певний умовний «середній» рівень (за В.О. Моляко).

У результаті досліджень науковцями виділено такі характерні особливості обдарованих дітей:



  • часто «перескакують» через послідовні етапи свого розвитку;

  • у них чудова пам’ять, яка базується на ранньому мовленні;

  • рано починають класифікувати інформацію, що надходить до них;

  • із задоволенням захоплюються колекціонуванням, при цьому їхня мета — не приведення колекції в ідеальний порядок, а її реорганізація, систематизація на нових підставах;

  • мають великий словниковий запас, із задоволенням читають словники та енциклопедії, придумують нові слова і поняття;

  • можуть займатися кількома справами одразу, наприклад, стежити за декількома подіями, що відбуваються навколо них;

  • дуже допитливі, активно досліджують навколишній світ і не терплять жодних обмежень своїх досліджень;

  • у ранньому віці здатні простежувати причинно-наслідкові зв’язки, робити правильні висновки;

  • можуть тривалий час концентрувати свою увагу на одній справі, вони буквально «занурюються» у своє заняття, якщо воно їм цікаве;

  • мають розвинуте почуття гумору;

  • постійно намагаються вирішувати проблеми, які їм поки що не під силу;

  • відрізняються різноманітністю інтересів, що породжує схильність починати кілька справ одночасно;

  • часто роздратовують ровесників звичкою поправляти інших і вважають себе такими, що завжди мають рацію;

  • їм бракує емоційного балансу, вони часто нетерплячі та поривчасті.

Показники творчої обдарованості дитини:

  • Високе само ставлення, самооцінка, потреба мати свій «Я- образ».

  • Схильність до гри, почуття гумору, дотепність.

  • Оригінальність.

  • Імпульсивність, поривчастість.

  • Широта інтересів. Інтерес до філософських питань.

  • Повна відсутність поваги до проторених шляхів.

  • Прагнення самостійно подолати труднощі, які виникли.

  • Завзяття і наполегливість думки. Терпіння невідступно думати про певний предмет.

  • Потреба в серйозній внутрішній роботі.

Соціально – психологічні проблеми дитячої обдарованості

Обдаровані діти – цілий світ, особливий світ дитинства. Це дуже цінна, але досить тендітна частина нашого суспільства. Обдаровані діти володіють перевагою майже за всіма параметрами розвитку:

більш пристосовані в емоційному і соціальному плані, більш високі і здорові, ніж середня дитина, вони легше вчаться і краще засвоюють матеріалі т.д.;

протистоять конформізму і зазубрюванню, відрізняються високими соціальними ідеалами, наполегливі, володіють підвищеним почуттям гумору і гостріше реагують на несправедливість.



Педагогам і батькам необхідно враховувати проблеми обдарованих дітей при складанні програм для них:

  1. Неприязнь до школи. Таке відношення часто від того, що навчальна програма нудна і нецікава для обдарованої дитини. Порушення в поведінці можуть з'явитися тому, що навчальний план не відповідає їхнім здібностям.

  2. Ігрові інтереси. Обдарованим дітям подобаються складні ігри і нецікаві ті, якими захоплюються їхні ровесники середніх здібностей. Внаслідок цього обдаровані діти виявляються в ізоляції, замикаються в собі.

  3. Конформізм. Обдаровані діти, відкидаючи стандартні вимоги, не схильні, таким чином, до конформізму, особливо коли ці стандарти йдуть врозріз з їхніми інтересами або здаються безглуздими.

  4. Заглиблення в філософські проблеми. Для обдарованих дітей характерним є замислювання над такими явищами як смерть, потойбічне життя, релігійні вірування і філософські проблеми, в набагато більшій мірі, ніж для середньої дитини.

  5. Невідповідність між фізичнім інтересом і соціальнім розвитком. Обдаровані діти часто надають перевагу спілкуванню і іграм з дітьми старшого віку. Із-за цього їм інколи важко ставати лідерами, так як вони уступають старшим в фізичному розвитку.

Вказані проблеми виділила Лета Холлінгуорт (при вивченні проблеми адаптації, що стоять перед інтелектуально обдарованими дітьми). Цей список був продовжений іншими дослідами, Уітмор (1980) вивчаючи причини ранимості обдарованих дітей, привів наступні фактори:

  1. Прагнення до досконалості (перфекціонізм) - характерна для обдарованих дітей внутрішня потреба досконалості. Вони не заспокоюються, не досягаючи свого рівня. Властивість ця проявляється дуже рано.

  2. Відчуття незадоволеності. Таке відношення до самих себе пов'язане з характерним для обдарованих дітей прагненням досягти досконалості в усьому, чим вони займаються, вони дуже критично відносяться до власних досягнень, часто не задоволені, звідси - відчуття власної неадекватності і низька самооцінка.

  3. Нереалістичні цілі – часто ставлять перед собою завищені цілі. Не маючи можливості досягти їх, вони починають переживати. З іншого боку прагнення до досконалості і є та сила, яка приводить до високих досягнень.

  4. Зверхчутливість – оскільки обдаровані діти більш сприйнятливі до сенсорних стимулів і краще розуміють відношення і зв'язки, вони схильні до критичного відношення не тільки до себе, але і до оточуючих. Обдарована дитина більш ранима, вона часто сприймає слова або невербальні сигнали як прояви неприйняття себе оточуючими. В результаті така дитина нерідко вважається гіперактивною і відволікаючою, оскільки постійно реагує на різного роду подразнення і стимули.

  5. Потреба в розумінні дорослих. В силу природної допитливості і прагнення до пізнання обдаровані діти часто монополізують увагу вчителів, батьків та інших дорослих. Це викликає тертя у відношеннях, з іншими дітьми, яких дратує потреба такої уваги.

  6. Нетерпимість – обдаровані діти часто з недостатньою терпимістю відносяться до дітей, що стоять нижче їх інтелектуального розвитку. Вони можуть відштовхувати оточуючих зауваженнями, що виражають презирство або нетерпіння.

1.3. Основні методи виявлення дитячої обдарованості

Ніхто не знає сили своїх здібностей,

доки їх не випробує.

Дж. Локк

Проблема дитячої обдарованості є однією з проблем сучасної науки. Основним принципом роботи загальноосвітньої школи є розкриття в процесі навчання дитячої обдарованості. Здійсненню цього принципу сприяє робота практичного психолога і педагога в їх взаємодії.

Зміст роботи з обдарованими дітьми включає: ряд завдань, а саме: сприяти розвитку кожної особистості; якомога раніше виявляти обдарування кожної дитини і максимально сприяти їхньому розвиткові.

Основним підходом у пошуку юних обдарувань варто визнати комплекс заходів: медичних, фізіологічних, психологічних, педагогічних, спрямованих на вирішення цих завдань сім'єю і школою. Важливо використовувати різноманітні методи виявлення інтересів і здібностей дітей і надалі спостерігати за їхніми успіхами.

На першому етапі виявлення обдарованих дітей враховуються відмінності від батьків і педагогів про високі успіхи в якій-небудь діяльності дитини.

Можуть бути використані також результати групових тестувань, соціологічних опитувань. Це дозволить окреслити коло дітей для більш поглиблених індивідуальних досліджень.



Другий етап можна назвати діагностичним.

На цьому етапі проводиться індивідуальна оцінка творчого потенціалу й особливостей нервово психічного статусу дитини психологами і вчителями.

З огляду на результати першого етапу можливе обстеження дітей за допомогою наборів психологічних тестів залежно від переваги того чи іншого варіанта потенційних можливостей. Якщо переважатиме інтелектуальна сфера, то дитина відрізняється гостротою мислення, допитливістю і легко навчається, виявляючи практичну кмітливість. У цих випадках використовуються методики, спрямовані насамперед на визначення базових когнітивних і мовних параметрів у обдарованих дітей.

У дітей, обдарованих у сфері академічних досягнень, найбільш досягнутими у своєму розвитку можуть бути окремі здібності: мова і література, математика й природознавство. Тому завдання психолога не тільки визначити рівень загального інтелектуального розвитку дитини, а й оцінити тип мислення.

Діти з творчим і продуктивним мисленням відрізняються незалежністю, розкутістю поведінки, здатністю продукувати оригінальні ідеї, знаходити нестандартне рішення, винахідливістю. Така творча спрямованість обдарованості передбачає оцінку насамперед їхніх творчих здібностей.

Діти, які відрізняються контактністю, значною потребою в спілкуванні й лідерстві, ініціативні, мають високі організаторські здібності, серед однолітків і дорослих впевнено почувають себе, їх завжди однолітки обирають на головні ролі в іграх і заняттях.

Якщо ж у дитини переважають художні здібності, вона з раннього віку виявляє схильність до малювання або музики, психологічне тестування тут повинне бути спрямоване на оцінку ступеня емоційної стійкості і рівня нейротизму, оскільки ці діти часто відрізняються від інших високою вразливістю і вимагають індивідуального психологічного підходу з боку педагогів та нерідко психотерапевтичної корекції лікаря-фахівця.

Обдарованість у руховій сфері виявляється у високому ступені психомоторних реакцій, спритності, значній фізичній силі, розвиткові рухових навичок.

Багато дітей виявляють високий рівень обдарованості не в одній якій-небудь сфері, а в декількох. Завдання педагогів і психолога - не тільки виявити таку поліобдарованість, а й вдосконалювати, розвивати її.

Існує багато методик, які допомагають пізнати творчу, обдаровану дитину з креативністю її мислення. (Додаток 1) Зокрема:



  1. «Анкета з визначення здібностей учнів» за методикою американських вчених Хаана і Кафа. Дана анкета допоможе визначити на основі співставлення з інтересами однолітків особливості спрямованості характеру даної особистості.

  2. Методика «Неіснуюча тварина» допоможе визначити, наскільки в дитини розвинена творча уява, оригінальність мислення, емоційний стан.

  3. Методика «Віддалені асоціації» невербальна модифікація тесту А. Медніка виявить оригінальність і гнучкість мислення, уміння перекомбінувати дані елементи в нові комбінації.

  4. Методика «Прогресивні матриці Равена» допоможе визначити рівень аналітико-синтетичних умінь.

  5. Тест «Не проґав вундеркінда» допоможе батькам виявити та розвинути приховані здібності та задатки дитини.

  6. Методика Векслера допоможе визначити рівень інтелектуальних здібностей.

  7. Методика Кетелла допоможе оцінити інтелектуальні можливості дитини.

  8. Методика Айзенка допоможе визначити рівень інтелекту.

  9. Методика «Особливості творчої уяви» (В.Ф.Маценко) допоможе виявити рівень словесно-логічного мислення.

На третьому етапі роботи з обдарованими дітьми основну роль мають виконувати педагоги, завдання яких формування і поглиблення дитячих здібностей. Реалізується ця вимога за допомогою широкого спектра педагогічних прийомів і методів.

В умовах загальноосвітньої школи важливо правильно організувати роботу учителя з обдарованими дітьми, не тільки створюючи необхідні умови для їх розвитку, а й психологічно готуючи їх до наполегливої праці, самовиховання.



1.4. Розкриття потенціалу креативності як показник обдарованої дитини

«Учень... це не посудина, яку потрібно наповнити,а факел, якщо треба запалити»

К.Д. Ушинський

Більшістю сучасних психологів проблема розвитку обдарованої дитини розглядається у контексті розкриття її творчого потенціалу, розвитку інтелектуальних здібностей, а також формування особистісно-мотиваційної сфери. К.Д.Ушинський писав про те, що дитина, яка отримала від народження щасливе поєднання інтелектуальних і творчих здібностей, має можливість скористатися ними у майбутньому.

Креативність – це одна з найголовніших умов розкріпачення свідомості – її вихід за межі наявного чуттєвого буття, піднесений, узагальнено-позачасовий погляд на речі, це крок свідомості за обрій усталеного, у світ свободи та творчості.

«Креативність — це означає копати глибше, дивитися краще, виправляти помилки, розмовляти з кішкою, пірнати в глибину, проходити крізь стіни, запалювати сонце, будувати замок на піску, вітати майбутнє» (Паль Торренс).

Показники креативності:

Показник побіжності (швидкості, продуктивності) відображає здатність до висунення безлічі ідей, втілених у словесних формулюваннях або у вигляді малюнків, і вимірюється кількістю результатів, відповідних до вимог завдання.

Цей показник корисний перш за все тим, що він дозволяє зрозуміти інші показники. Імпульсні, банальні та навіть дурні відповіді дозволяють отримати високий бал за цією шкалою. Проте такі відповіді призводять до низьких показників гнучкості, оригінальності та розробленості. Низькі значення побіжності можуть бути пов'язані з детальною розробленістю відповідей у малюнкових завданнях, але можуть також спостерігатися у загальмованих, інертних або недостатньо вмотивованих випробовуваннях.



Показник гнучкості оцінює здатність висувати різноманітні ідеї, переходити від одного аспекту проблеми до іншого, використовувати різноманітні стратегії розв'язання проблем. Іноді корисно оцінити цей показник щодо побіжності, оскільки один і той же показник різноманітності може спостерігатися при неоднаковій загальній кількості висунутих ідей. Низькі показники гнучкості можуть свідчити про ригідність (в'язкість) мислення, низьку інформованість, обмеженість інтелектуального розвитку або низьку мотивацію. Високі значення припускають протилежні характеристики, але надзвичайно висока гнучкість може відображати розбіжність думок випробовуваного стосовно різних аспектів і нездатність дотримуватися єдиної лінії в мисленні.

Інтерпретація цього показника однакова у вербальних і невербальних тестах, проте його значення можуть не збігатися. Гнучкість у поглядах і діях з образами не пов'язана з легкістю зміни аспектів у словесній сфері.



Оригінальність характеризує здатність до висунення ідей, що відрізняються від очевидних, банальних або усталених. Учні, які отримують високі бали з оригінальності, зазвичай, характеризуються високою інтелектуальною активністю. Вони здатні робити великі розумові «стрибки» або «зрізати кути» під час пошуку рішень

Під час аналізу доволі цікавими є співвіднесення показнику оригінальності з показниками побіжності та розробленості. При цьому можуть бути виявлені найрізноманітніші варіанти поєднань.

Слід ураховувати, що надзвичайно висока оригінальність відповідей може спостерігатися за деяких психічних або невротичних розладів. Тому ще раз слід підкреслити необхідність різностороннього обстеження.

Показник розробленості, деталізації, ідей використовується тільки для оцінювання фігурних тестів, але багато дослідників уважають його досить корисним. Високі значення цього показника характерні для учнів із високою успішністю, для тих, хто здатен займатися винахідницькою і конструктивною діяльністю.

Індивідуальні особливості учнів можуть бути оцінені під час порівняння даних вербальних і фігурних тестів. Діти з низькими балами за вербальною шкалою і високими — за фігурною часто зазнають труднощів під час виконання інтелектуальних тестів і в шкільному навчанні, хоча деякі вчителі інтуїтивно вважають їх обдарованими. Серед освіченіших і успішніших у школі дітей часто зустрічаються протилежні випадки: високих показників творчості у вербальній сфері та низьких — в наочно-образній.

Зазначимо найефективніші форми та методи роботи з обдарованими дітьми, розкриття потенціалу креативності, а саме:



  • реалізація творчого експрес-тренінгу під час проведення шкільних уроків;

  • налаштування учнів на досягнення успіху;

  • допомога кожному учневі ставити перед собою посильні завдання, які б відповідали його інтересам і носили дослідницький характер.

Згідно з новітніми ідеями вітчизняної педагогічної науки головною умовою розкриття потенціалу креативності учнівської молоді є перетворення традиційного навчально-виховного процесу, побудованого на засадах суб’єкт-об’єктних відносин педагогів у учнями, на освітній простір життєтворчості, насичений різноманітними інтерактивними заходами за всіма можливими сферами самоздійснення особистості.

Наведемо коротку характеристику деяких форм та методів роботи з обдарованими дітьми:

– ТРВЗ (теорія розв’язання винахідницьких завдань) – пропонує певний набір прийомів мислення, кінцевою метою яких є свідоме досягнення стану «осяяння», підказок інтуїції тощо. Використання алгоритму розв’язання проблемних ситуацій у ході навчального процесу виробляє в учнів такий стиль мислення, в основі якого є гнучкість, оригінальність, чутливість до протиріч, вміння свідомо моделювати ідеальний еталон, психологічно орієнтована думка на його досягнення і домагання цього найкоротшим шляхом.

– Ейдетика – технологія формування ейдетичного мислення, в основі якого запам’ятовування інформації через образи, асоціації й відчуття. В учнів розвивається уява та фантазія, гнучкість мислення, здатність створювати об’ємні й яскраві образи. Відбувається стимулювання роботи правої півкулі головного мозку, що забезпечує розвиток здатності створювати варіативність у розв’язанні творчої задачі, що є основою для активізації креативного мислення та використання його у вирішенні навчальних та життєвих задач.

– Принцип відкритих перспектив: будь-який учень, навіть найслабший, може сьогодні спробувати вивчити тільки один сьогоднішній урок, добре написати конспект і відразу одержати свою першу добру оцінку, а там другу, а там третю… Спочатку ці оцінки майже нічого не важать (крім того, що учень старається, але хіба цього мало?); однак поступово приходить і справжнє знання, а разом з ним і інтерес до предмету. Починаючи з будь-якого дня, кожен може вчитися добре, і це зараз же позначиться на оцінках, це негайно відзначить учитель, скільки б у нього не було учнів.

– Наголошення на будь-які поліпшення.

Помічати і відповідним чином відмічати кожен маленький, але успішний крок на шляху до виконання завдання.

– Повідомлення про будь які внески.

Акцентувати увагу на цінності активності учня в усних відповідях і класних дискусіях, пам’ятаючи, що вони вносять власний внесок у колективну роботу як можуть

Це похвала, висловлена з очевидним ентузіазмом. Ми можемо «аплодувати» досягненням як навчальним, так і деяким іншим, що мають певне відношення до навчання. «Оплески» повинні бути без порівнянь з іншими, без очікувань на майбутнє.



Методи роботи з обдарованими дітьми:

1. Проблемне навчання. Якщо перед школою ставиться задача розвитку мислення учнів, їх творчих здібностей, то педагогічно правильно організоване навчання не може бути не проблемним.

Задачею школи є формування гармонійно розвинутої особи. Найважливіший показник всесторонньо і гармонійно розвинутої особи - наявність високого рівня розумових здібностей. Якщо навчання веде до розвитку творчих здібностей, то його можна поєднувати з розвиваючим навчанням, тобто таке навчання, при якому вчитель, спираючись на знання закономірностей розвитку мислення, спеціальними педагогічними засобами веде цілеспрямовану роботу по формуванню розумових здібностей і пізнавальних потреб своїх учнів у процесі вивчення основ наук. Таке навчання є проблемним.

Принцип проблемності відображається в логіці побудови учбового процесу, в змісті матеріалу, що вивчається, в методах організації навчально-пізнавальної діяльності учнів і управління нею, в структурі уроку і формах контролю вчителя за процесом і результатом діяльністю вчаться. Якщо вчитель добре засвоїть зміст і сутність теорії організації процесу проблемного навчання, оволодіє формами, методами і технічними засобами навчання і систематично творчо застосовуватиме засвоєне на практиці, то успіх прийде сам.

Мета активізації шляхом проблемного навчання полягає в тому, щоб зрозуміти рівень засвоєння понять і навчити не окремим розумовим операціям у випадковому, стихійному порядку, а системі розумових дій для вирішення не стереотипних задач. Ця активність полягає в тому, щоб учень, аналізуючи, порівнюючи, синтезуючи, узагальнюючи, конкретизуючи фактичний матеріал, сам отримав з нього нову інформацію. Іншими словами-це розширення, поглиблення знань за допомогою раніше засвоєних знань або нове застосування колишніх знань. Нового застосування колишніх знань не може дати ні вчитель, ні книга, воно шукається і знаходиться учнем, поставленим у відповідну ситуацію. Це і є пошуковий метод навчання.

Розумовий пошук – складний процес. Він, як правило, починається з проблемної ситуації, проблеми. Але не всякий пошук пов'язаний з виникненням проблеми. Якщо вчитель дає завдання учням, вказавши, як його виконати, то навіть самостійний пошук не буде вирішенням проблеми.

Справжня активізація учнів характеризується самостійним пошуком не взагалі, а пошуком шляхом вирішення проблем. Якщо пошук має на меті вирішення теоретичної, технічної, практичної учбової проблеми або форм і методів художнього відображення, він перетворюється на проблемне навчання.

Метою проблемного типу навчання є не тільки засвоєння результатів наукового пізнання, системи знань, але і самого шляху процесу отримання цих результатів, формування пізнавальної самодіяльності учня і розвитку його творчих здібностей.

В основі організації вчителем пояснювально-ілюстративного навчання є принцип передачі учням готових висновків науки. В основі організації мети процесу проблемного навчання є принцип пошукової учбово-пізнавальної діяльності учня, тобто принцип відкриття ним висновків науки, способів дії, винаходу нових предметів або способів додатку знань до практики.

При проблемному навчанні діяльність вчителя полягає в тому, що він доводить в необхідних випадках пояснення змісту найскладніших понять. Вчитель систематично створює проблемні ситуації, повідомляє учням чинники і організовує їх учбово-пізнавальну діяльність (проблемні ситуації), так що на основі аналізу фактів учні самостійно роблять висновки і узагальнення, формують за допомогою вчителя певні поняття, закони.

В результаті у учнів виробляються навички розумових операцій і дій, навички перенесення знань, розвивається увага, воля, творча уява.

Проблемне викладання – діяльність вчителя зі створення системи проблемних ситуацій, виклад учбового матеріалу з його поясненням і управління діяльністю учнів, спрямоване на засвоєння нових знань як традиційним шляхом, так і шляхом самостійної постановки навчальних проблем і їх вирішення.

Психологічною наукою встановлено певну послідовність етапів продуктивної пізнавальної діяльності людини в умовах проблемної ситуації:

проблемна ситуація + проблема + пошук способів її вирішення = вирішення проблеми.

Повний цикл розумових дій від виникнення проблемної ситуації до вирішення проблеми має декілька етапів: виникнення проблемної ситуації; усвідомлення сутності утруднення і постановка проблеми; знаходження способу вирішення шляхом здогадки або висунення припущень і обґрунтовування гіпотези; доказ гіпотези; перевірка правильності вирішення проблеми.

Загальними функціями проблемного навчання є такі: засвоєння учнями системи знань і способів розумової практичної діяльності; розвиток пізнавальної самостійності і творчих здібностей учнів; формування діалектичного мислення школярів (як основи).

Як показали дослідження, можна виділити найбільш характерні для педагогічної практики типи проблемних ситуацій, загальні для всіх предметів.

Перший тип: проблемна ситуація виникає при умові, якщо учні не знають способів рішення поставленої задачі, не можуть відповісти на проблемне питання, дати пояснення новому факту в учбовій або життєвій ситуації.

Другий тип: проблемні ситуації виникають при зіткненні учнів з необхідністю використовувати раніше засвоєні знання в нових практичних умовах.

Третій тип: проблемна ситуація легко виникає в тому випадку, якщо є суперечність між теоретично можливим шляхом рішення задачі і практичною нездійсненністю вибраного способу.

Четвертий тип: проблемна ситуація виникає тоді, коли є суперечності між практично досягнутим результатом виконання учбового завдання і відсутністю у учнів знань для теоретичного обґрунтовування.

До найбільш відомих методів проблемного навчання можна віднести пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний виклад, частково-пошуковий та дослідницький.

Система бінарних методів - інформаційно-репродуктивний, інформаційно-евристичний і такі методи навчання як слухання, читання підручника, вправи і ін.

Система методів проблемного навчання є органічним поєднанням загальних і бінарних методів.

В цілому можна говорити про шість дидактичних методів організації процесу проблемного навчання, що є трьома видами викладу учбового матеріалу вчителем і трьома видами організації ним самостійної учбової діяльності учнів: монологічний, міркувальний, діалогічний, евристичний, дослідницький, програмованих завдань.

При монологічному методі вчитель сам пояснює сутність нових понять, фактів, дає учням готові висновки науки, але це робиться в умовах проблемної ситуації форма викладу - розповідь, лекція.

Метод діалогічного викладу являє собою діалог вчителя з колективом учнів. Вчитель в створеній ним проблемній ситуації сам ставить проблему і вирішує її, але за допомогою учнів, тобто вони беруть активну участь в постановці проблеми, висуненні припущень, і доказу гіпотез.

Суть евристичного методу полягає в тому, що відкриття нового закону, правила і ін. може бути зроблене не вчителем, за участю учнів, а учнями під керівництвом і за допомогою вчителя. Формою реалізації цього методу є поєднання евристичної бесіди з рішенням проблемних завдань.

Метод дослідницьких завдань організовується вчителем шляхом постановки перед учнями теоретичних і практичних дослідницьких завдань, які мають високий рівень проблемних

При використанні програмованих методів учні можуть з допомогою дидактичних засобів, підготовлених особливим чином, набувати нових знань нових дій.

Бінарні методи навчання: сповіщаючий, пояснювальний, інструктивний, пояснювально-спонукальний та спонукальний.

На даному етапі розвитку людства проблемне вивчення просто необхідне, оскільки воно формує гармонійно розвинуту творчу особу, здатну логічно мислити, знаходити рішення в різних проблемних ситуаціях, здатну систематизувати і накопичувати знання, здібну до високого самоаналізу, саморозвитку і самокорекції.

Постійна постановка перед учнями проблемних ситуацій призводить до того, що вони не «пасують» перед проблемами, а прагнуть їх розв’язати, тим самим ми маємо справу з творчими особами, завжди готовими до пошуку. Тим самим увійшовши до життя учні будуть більш захищені від стресів.

В освіті існує невідповідність між стратегічною метою освіти і реальною діяльністю загальноосвітнього навчального закладу. Розв’язати цю невідповідність, на нашу думку, покликані інноваційні освітні технології, виникнення й розвиток яких зумовлені ступенем розвитку суспільства й науки.

Технології індивідуалізації навчання представляють динамічні системи, що охоплюють усі ланки навчального процесу: цілі, зміст, методи і засоби. Ці технології можуть сприяти підвищенню якості освіти і розвитку особистості школяра.

Таким чином, вибір або розробка оптимальних технологій навчання, їх упровадження в навчальний процес та оцінка їх ефективності, сприятиме розвитку особистості учня.

2. Метод роботи з обдарованими дітьми – побудова гіпотез. Учні висувають власні гіпотези щодо вирішення наукового завдання. Роблять свої припущення, що можуть стати темою дослідження.

3. «Виділяти найкраще» – цей метод, відомий як «ефект Розенталя» або ефект Пігмаліона – психологічний феномен, який полягає в тому, що очікування особистістю реалізації пророцтва багато в чому визначають характер її дій та інтерпретацію реакцій оточуючих, що й провокує «само здійснення пророцтва», цей термін винайшов американський соціолог Роберт Мертон у 1948 році для тих пророкувань, які стихійно «керують» поведінкою людей і призводять до очікуваних ними результатів.

4. Форма роботи з обдарованими дітьми – інтерактивне навчання: «запитання – відповідь». Для цього клас поділяється на декілька груп. Кожна група одержує завдання прочитати текст з підручника і скласти запитання до нього. Коли учень замислюється над постановкою запитання, то в його уяві має бути варіант відповіді, це розвиває логічне мислення. Ланцюжок «запитання – відповідь» сприяє тому, що відповідь породжує нове запитання. Така методика роботи допомагає дитині формулювати певні умовиводи, висловлювати свої думки, доходити правильних висновків.

5. Форма роботи з обдарованими дітьми: «інформаційно-пізнавальна суперечність». Характерна особливість полягає в тому, що елементами є істинні, але, на перший погляд, суперечливі судження.

6. Прийом «Незавершене рішення» – за його допомогою можна визначити рівень пізнавальної активності. Наприкінці уроку вчитель пропонує учням виконати завдання творчого характеру і попереджає, що рішення виявиться досить цікавим і несподіваним. Після обговорення висунутої проблеми учні починають роботу, але не встигають виконати завдання до закінчення уроку. Вчитель, не фіксуючи увагу на тому, що завдання повинно бути завершено, перевіряє його наявність і якість виконання на наступному уроці.


7.Евристичне навчання. Метою евристичного навчання полягає в тому, щоб дати учням можливість творити знання, створювати освітню продукцію з усіх навчальних предметів, навчити їх самостійно вирішувати проблеми, які при цьому виникають


Забезпечити досягнення цієї мети допомагає такий принцип: з усіх питань навчальної програми учні можуть створювати свої аналоги. Вони можуть визначити індивідуальний зміст занять із предмета, поставити цілі, відібрати теми, спланувати, проконтролювати й оцінити свою роботу. Чим вищий ступінь включення учнів у конструювання власної освіти забезпечує вчитель, тим повніше виявляється їх індивідуальна самореалізація.

В евристичному навчанні з будь-якого важливого питання учні зазвичай викладають свою думку, судження або припущення. Для цього їм пропонується реальний значущий об'єкт (природне явище, історична подія, матеріал для конструювання тощо), а не готові знання про нього. Наприклад, вивчаючи склад речення, учні конструюють своє правило його побудови; вирішуючи задачу, знаходять способи її рішення; вивчаючи поняття чи явище, пропонують своє визначення або пояснення.

З дитячими версіями та судженнями вчитель працює як з особливим особистісним змістом освіти, допомагає учням оформити та виразити свою думку. Особлива увага приділяється неординарним, нестандартним судженням і роботам. Учні за допомогою вчителя уважно аналізують продукцію своїх однокласників, ставляться до неї критично, але доброзичливо.

Отримані учнями продукти діяльності (гіпотеза, твір, виріб тощо) порівнюються з культурно-історичними аналогами. Кожний учень переосмислює, добудовує або драматизує свій первинний результат. Відбувається особистісне освітнє зростання учня (його знань, почуттів, здібностей, досвіду), створюється відповідна продукція. Результатом даного етапу навчання є, з одного боку, особистісний розвиток і продукція самих учнів, з іншого – засвоєння й особистісна оцінка ними загальноприйнятих досягнень людства, у тому числі й освітніх стандартів.

Завершує цикл евристичного навчання рефлексія – усвідомлення учнями способів власної діяльності, фіксація досягнутих освітніх результатів. Рефлексія виявляє «сухий залишок» діяльності, позначає усвідомлені дітьми освітні результати, виявляє проблеми, які при цьому виникли. Результат діяльності учня виступає не тільки особистісним, а й у певному сенсі загальнокультурним зростанням, а учень включається в культурно-історичні процеси в якості їх повноправного учасника. Учню немає потреби перевідкривати всі знання та досвід людства. Але головні питання буття та фундаментальні проблеми досліджуваних курсів первинно починають вирішуватись в особистій діяльності учня.

Творчість - завжди вихід за рамки, зміна існуючих знань, розуміння, норм, створення нового змісту, не включеного попередньо до програми засвоєння. Тому в евристичному навчанні контролю підлягає не стільки ступінь засвоєння готових знань, скільки творче відхилення від них. Основний критерій оцінки - особистісне зростання учня, порівняння його із самим собою за певний період навчання. Перевірці й оцінці, а також само- та взаємооцінці підлягають: а) розвиток особистісних якостей учня, б) його творчі досягнення з досліджуваних предметів, в) рівень засвоєння та випередження освітніх стандартів.

Межі застосування дидактичної евристики визначаються конкретним учителем, батьком або школою, котрі вибирають орієнтацію на розвиток обдарованості учнів і продуктивний тип освіти. Самі учні, як правило, із задоволенням сприймають можливість творчого самовираження, досягаючи та перекриваючи при цьому загальноприйняті освітні нормативи.

Розділ 2. Організація роботи з обдарованими дітьми в навчальному закладі.

2.1. Методичні рекомендації з питання організації роботи з обдарованими дітьми

1. Попередні заходи щодо пошуку й відбору обдарованих учнів проводяться шкільним психологом, класними керівниками та педагогом організатором:



  • психолог проводить попереднє дослідження першокласників, знов прибулих учнів, куди входить спеціальне тестування, що дозволяє схарактеризувати особистість дитини, виявити її випереджальний інтелектуальний або фізичний розвиток, естетичне чуття, нестандартне творче мислення;

  • класні керівники збирають первинну інформацію про дітей із здібностями, рекомендують їх для внесення в шкільний банк обдарованих дітей;

  • педагог-організатор надає допомогу в соціальній адаптації обдарованих дітей, спостерігає за позакласною діяльністю цієї категорії учнів, залучає їх до участі в різних загальношкільних заходах, до роботи в дитячій громадській організації.

2. На підставі отриманих відомостей створюється шкільний банк обдарованих дітей, до якого входять учні, що мають здатності й потенційні можливості в досягненні результатів.

3. Діти зі шкільного банку рекомендуються до внесення в районний банк.

4. Протягом року необхідно вести облік кількості обдарованих дітей, фіксувати можливі зміни в шкільному банку.

5. Необхідно регулярно відслідковувати за допомогою класних керівників, психолога та педагога-організатора результативність діяльності обдарованих учнів, поповнювати банк даних, вносити зміни в індивідуальну картку, фіксувати участь дитини в усіх заходах.

6. Психолог здійснює постійний супровід дітей, занесених у шкільний банк даних (тестування, співбесіди, консультації, тренінги та ін.)

7. Пакет шкільних документів щодо роботи з обдарованими дітьми містить:



  • наказ про роботу з обдарованими дітьми (відповідальним за роботу призначається заступник директора з НВР, психолог відповідає за психологічний супровід, педагог-організатор і класні керівники збирають і надають необхідну інформацію, заповнюють індивідуальні картки обдарованих дітей);

  • індивідуальні картки обдарованих дітей;

  • психологічні методики виявлення обдарованих дітей;

  • система роботи з обдарованими дітьми, що простежується через річний план ЗНЗ, виховні плани класних керівників, план роботи психолога, педагога-організатора, план роботи дитячої громадської організації, плани предметних МО, функціонування консультаційних пунктів, факультативів, гуртків, секцій та ін.;

  • шкільний банк даних на обдарованих дітей за передбаченою формою.

2.3. Методичні рекомендації щодо роботи з обдарованими учнями в контексті підготовки до Всеукраїнських учнівських олімпіад

Процес підготовки учнів до олімпіад безпосередньо пов'язаний з наявністю у навчальному закладі вчителів, які готові і здатні взяти на себе відповідальність за роботу з обдарованими учнями. У педагогічній діяльності творчість вчителя займає особливе місце. Адже, лише неформальне, творче ставлення до своїх обов’язків може дати позитивні результати.

Можна виділити такі складові готовності вчителя до роботи з обдарованими учнями:


  • відповідний рівень і постійна підтримка фахово-інформаційного рівня роботи з обдарованими учнями (курси, семінари, конференції тощо);

  • володіння методиками роботи з обдарованими учнями (індивідуальна робота, робота в групах тощо);

  • володіння психологічними аспектами роботи з обдарованими учнями.

Робота вчителя з обдарованими учнями не повинна носити хаотичний, епізодичний характер, а має бути системною, неперервною, спланованою на перспективу.

Доолімпіадний період:

Цей період починається на початку навчального року. Протягом цього часу передбачається робота безпосередньо в навчальних закладах, а також позашкільні форми занять (гуртки, заняття окремих груп тощо).

Підготовка включає:


  1. Вирівнювальні підготовчі заняття щодо повторення задач минулого олімпіадного сезону, уведення в групу олімпіадників нових учнів. Ця робота включає як індивідуальні, так і диференційовані форми. Обов’язковою є також робота в групах.

  2. Розв’язування завдань І та ІІ етапів попередніх олімпіад.

  3. Проведення занять у формі «міні олімпіад» для поступового психологічного налаштування учнів.

І етап олімпіади:

Шкільні олімпіади. Проводяться в навчальних закладах вчителями. Особливості проведення:



  1. Участь беруть всі бажаючі.

  2. Підбір завдань повинен бути диференційованим, тобто включати завдання 3-х рівнів:

    • нескладні завдання репродуктивного характеру, які може розв’язати більшість учасників;

    • завдання, які потребують творчого підходу до розв’язання;

    • завдання, рівень яких відповідає ІІ (ІІІ) етапу олімпіади.

  1. Умови проведення олімпіади повинні максимально відповідати умовам олімпіади наступного етапу.

Завдання, що пропонуються на шкільній олімпіаді, повинні враховувати той матеріал, що був засвоєний на момент проведення даної олімпіади за навчальною програмою, однак, складність цих завдань повинна носити олімпіадний характер, визначаючи вміння учнів логічно мислити, застосовувати програмний матеріал до більш складних завдань.

ІІ етап олімпіади:

Районна олімпіада.



ІІІ етап олімпіади:

Обласна олімпіада.

Додаток 3

Списки учнів, які готуються до інтелектуальних змагань


Клас

Прізвище, ім’я учня

Олімпіади

Конкурси МАН

Турніри

Конкурси

ПІБ викладача

де проводиться



Вид навчальної роботи

І

ІІ

ІІІ




Етап

Результат

Назва

Результат






































(додаткове заняття, урок, гурток, факультатив, курс за вибором тощо)
































































































































































Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка