1. Механізм регулювання мев



Сторінка1/4
Дата конвертації15.08.2018
Розмір0.59 Mb.
  1   2   3   4

1.Механізм регулювання МЕВ

Регулювання МЕВ у су­часних умовах здійснюється на основі міжнародних договорів, рі­шень міждержавних економічних конференцій, міжнародних зви­чаїв та рішень міжнародних організацій. Особливість останніх полягає в тому, що вони є одночасно і суб'єктами міжнародних економічних відносин, і частиною механізму регулювання цих відносин.

Об'єктивна необхідність у регулюванні зовнішньоекономіч­них зв'язків між країнами випливає із зростаючої взаємозалежно­сті національних економік; неузгодже­ності національних законодавств різних країн, що потребує ство­рення такого механізму регулювання міжнародних економічних відносин, який би забезпечував збалансовану координацію наці­ональних правових режимів.

Механізм регулювання міжнародних економічних відно­син має два взаємопов'язані рівні: національний та міжнародний, кожному з яких властива певна система принципів, інституційно-правових структур, інструментів та методів управління

Елементами регулювання міжнародних економічних від­носин є:

— принципи управління як фундаментальні правила, що ха­рактеризують певну «ідеологію» підходу до міжнародних відно­син в економічній сфері;

— інституційно-правові структури як сукупність міжнарод­них та національних норм, правил, звичаїв та угод, що регламен­тують здійснення співробітництва;

— інструменти та методи управління як сукупність конкре­тних заходів впливу на окремі процеси, наприклад валютні курси, субсидії, митні тарифи, квоти і ліцензії на експорт та імпорт, система встановлення цін на товари й послуги для міжнародного обміну тощо.



2 Координація економічних дій в МЕВ: об”єкти, види
Координація економічних дій — це процес погодження пев­них параметрів національних економічних політик з метою регу­лювального впливу на світогосподарські, регіональні чи функці­ональні зв'язки. Об”єкти координації:

— цілі (погодження загальних, спільних, конкуруючих, взаємопідпорядкованих цілей);

— інформація (обмін, оприлюднення, зберігання тощо);

— інструменти економічної політики;

— час, масштаби та форми проведення конкретних заходів, дій.

Залежно від кількості сторін, які беруть у цьому участь, коор­динація може бути :

Двостороння (білатеральна') координація включає угоди та домовленості між двома суб'єктами МЕВ, які досягаються безпо­середніми переговорами між партнерами.

Багатостороння координація забезпечує погодження різних аспектів міжнародної економічної діяльності щонайменше трьо­ма суб'єктами з різних країн.

Залежно від засобів здійс­нення:

Дискретна координація — це узгодження, яке досягається шляхом так званих дискретних (окремих) дій, коли в кожному конкретному випадку держави домовляються самостійно використовувати деякі заходи, інстру­менти, методи для досягнення належної єдності дій.

Інституціональна координація — це погодження, яке виро­бляється на підставі визначеного інституту, тобто з використан­ням встановлених уже законів, правил, норм, звичаїв та практи­ки, організаційних структур. Отже, в поняття «міжнародні

інститути» входять дві складові:

1) організаційні структури, тобто самі міжнародні організації,

установи, конференції тощо;

2) сукупність законів, норм, правил, угод та ін.

При цьому міжнародні організації виступають водночас і як продуценти, і як користувачі сукупності законів та норм



3 Місце міжн. орган. в міжн бізнесі

Серед суб'єктів системи регулювання міжнародних економіч­них відносин найбільш зацікавленими в існуванні міжнародних організацій, установ та конференцій є, зрозуміло, держави (уря­ди), оскільки, використовуючи досвід та відповідний арсенал ме­тодів впливу, міжнародні інститути допомагають різним країнам координувати свої дії на світовій арені. Міжнародні організації необхідні також для нормального існування та динамічного роз­витку компаній, які в різних формах беруть участь у міжнарод­ному бізнесі і під час здійснення комерційних операцій натрап­ляють на внутрішні та міжнародні обмежники які є різними у різних країнах та регіонах.



І — Потоки (товари, послуги, інформація, фінансові й трудові ресурси);

II — Внутрішні обмежники (національне середовище фірми);

III — Міжнародні обмежники (міжнародне середовище);

IV — Міжнародні організації.

Місце міжнародних організацій у міжнародному бізнесі

Очевидно, що саме потреби міжнародного бізнесу історично бу­ли першопричиною розвитку міжнародних організацій
4 Історія виникнення та етапи розвитку МОрг

Перші міжнародні міжурядові організації з'явилися порів­няно недавно — у середині XIX сторіччя. Однак їх виникненню передував досить тривалий процес. Можна виокремити п'ять стадій виникнення та розвитку міжнародних організацій:

1. Епоха рабовласницьких держав.

2. Період феодальної роздробленості.

3. Епоха великих географічних відкриттів, промислових рево­люцій та формування світового ринку.

4. Період між Першою та Другою світовими війнами.



5 Сучасний етап.

Епоха рабовласницьких держав. IV—VI ст. до н.е. у в Стародавній Греції існувало два типи міжнародних інститутів: союзи держав, які мали спільні військово-політичні цілі.і релі­гійно-політичні союзи племен та міст.

Період феодальної роздробленості характеризується тим, що об'єднання ворогуючих держав формувалися під час виникнення загрози з боку сильнішого спільного ворога, почали з'являтися торговельні со­юзи.

Третій етап появою цілої низки організацій, яким були притаманні риси сучасних міжнарод­них установ: наявність погоджених цілей, постійного органу, по­рядку роботи та ін.Зростання кількості МО з сере­дини XIX ст. пов'язане з розвитком зв'язку, транспортндї_мережі, фінансів, міжнародної торгівлі

Період між Першою та Другою світовими війнами ознаме­нований появою першої у світі міжнародної організації універ­сального типу з широкою компетенцією — Ліги Націй. Створена в 1919р, триває створення функціональних та галузевих організацій; кількість організацій збіль­шилася втричі

Сучасний етап розвитку МО починається з 1945 року:збільшення впливу МО на міжнароднежиття; посилення ролі недержавних організацій; поява уні­версальної організації глобального типу-ООН, розширення сфери діяльності МО; збільшення кількості організацій, тощо

5 Основні риси сучасного етапу розвитку МО

Перші міжнародні міжурядові організації з'явилися порів­няно недавно — у середині XIX сторіччя. Однак їх виникненню передував досить тривалий процес. Можна виокремити п'ять стадій виникнення та розвитку міжнародних організацій:

1. Епоха рабовласницьких держав.

2. Період феодальної роздробленості.

3. Епоха великих географічних відкриттів, промислових рево­люцій та формування світового ринку.

4. Період між Першою та Другою світовими війнами.



5 Сучасний етап.

Сучасний етап розвитку МО починається з 1945 року. Йому

властиві такі риси:

— збільшення впливу міжнародних організацій на міжнародне

життя,зокрема економічне;

— посилення ролі недержавних організацій у вирішенні світо­вих проблем (через систему консультацій);

— поява і вже понад 50-річне успішне функціонування уні­версальної організації глобального типу — Організації Об'єдна­них Націй;

— утворення інших функціональних організацій глобального

типу — Міжнародного валютного фонду. Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Генеральної угоди з тарифів та торгів­лі; Всесвітньої торговельної організації;

— формування мережі міжнародних організацій наднаціо­нального типу, які інституціонально забезпечують діяльність ре­гіональних інтеграційних угруповань;

— посилення позиції 00Н завдяки створенню системи «спе­ціалізованих установ» у складі шістнадцяти міждержавних орга­нізацій;

— розширення сфери діяльності міжнародних організацій;

— значне збільшення кількості як міждержавних, так і недер-

жавнихіміжнародних організацій.


6 Підходи до визначення поняття МО. Критерії віднесення орган. до категорії „міжнародна”

Стосовно сутності міжнародної організації існують два підходи: звужений (інституціональний) та розшире­ний. Відповідно до першого трактування міжнародна організація — це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних від­носин, який створюється, щонайменше, трьома сторонами (дер­жавами) і має погоджені учасниками цілі, компетенцію та свої постійні органи, а також інші специфічні політико-організаційні норми (статут, процедура, членство, порядок прийняття рішень).

Належність до міжнародних організацій ви­значають такі критерії:

—об'єднання різнонаціональних сторін (держав, юридичних

та фізичних осіб);

— погоджені, спільні, постійні цілі;

—наявність міжнародного установчого документа;

—постійні організаційні інституції;

— політико-організаційні норми; .

юридична рівність учасників;

— відповідність цілей створення та діяльності загальновизна­ним принципам і нормам міжнародного права.

При цьому всі міжнародні організації є різними, а елемента­ми, що відрізняють одну від одної, є: сфера діяльності, цілі, ха­рактер компетенції, організаційна структура, членство, проце­дурні аспекти.

Відповідно до другого підходу міжнародна ор­ганізація — це будь-яка група або асоціація, яка у своїй діяльно­сті виходить за межі однієї країни і має постійну структуру орга­нів. Таке розширене тлумачення припускає віднесення до між­народних організацій транснаціональних корпорацій, так званих «революційних груп» і навіть кримінальних угруповань.
7 Види МО,об”єднані в західній літ-ре терміном „М інститути”,спільні і відмінні риси
В західній літературі часто використовується термін «міжнародний інститут» у трьох значеннях:

— міжнародної конференції (конгресу);

— міжнародної комісії (комітету);

— міжнародної організації.

Усі ці установи, безумовно, мають родову спільність: міжна­родна сфера діяльності, міжнародний характер компетенції та відповідний механізм здійснення регулювання міжнародних від­носин. А відрізняються вони своїм місцем та правовим станом у системі міжнародних відносин. Міжнародні конференції та між­народні комісії, як правило, не є суб'єктами міжнародного права,

а міжнародні організації — так._

Міжнародні конференції є тимчасовими міжнародними ор­ганами, діяльність яких не регулюється міжнародно-правовими нормами через відсутність міжнародної правосуб'єктності. Робо­та конференцій будується згідно з власними правилами процеду­ри і регулюється тимчасовими організаційними структурами.

Міжнародні комісії та комітети створюються зазвичай на основі міжнародної угоди, їхня діяльність має постійний харак­тер, вони створюють певні механізми для її забезпечення, а тому більш, ніж конференції, схожі на міжнародні організації.

Міжнародна організація — це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних від­носин, який створюється, щонайменше, трьома сторонами (дер­жавами) і має погоджені учасниками цілі, компетенцію та свої постійні органи, а також інші специфічні політико-організаційні норми (статут, процедура, членство, порядок прийняття рішень).

8 Міжнародні конференції та їх класифікація
В західній літературі часто використовується термін «міжнародний інститут» у трьох значеннях:

— міжнародної конференції (конгресу);

— міжнародної комісії (комітету);

— міжнародної організації.

Міжнародні конференції є тимчасовими міжнародними ор­ганами, діяльність яких не регулюється міжнародно-правовими нормами через відсутність міжнародної правосуб'єктності. Робо­та конференцій будується згідно з власними правилами процеду­ри і регулюється тимчасовими організаційними структурами.

Сучасні міжнародні конференції можна класифікувати за складом учасників, за географічним охопленням, цілями, рівнем і термінами скликання, тощо

1) за складом учасників: міжурядові, неурядові, змішані 2) за географічним охопленням: глобальні, регіональні 3) за цілями скликання: для обміну думками, обговорення проблем та вироблення спільної заяви, підготовки або прийняття договору. 4) за рівнем скликання: на найвищому рівні, на рівні міністрів закордонних справ,на рівні офіційних осіб-керівників делегацій 5)за термінами скликання: спеціальні, регулярні, періодичні
9. Типи МО і їх особливості.

Членство держав: Міжнар. міждержавні о-ції- об’єднання держав, які створені на основі міжнародної угоди, оформлені в систему постійнодіючих органів, мають визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб’єктність і засновані згідно з нормами міжн. права.; Міжнар. недержавні о-ції –організаційно оформлені за спільними або близькими соціальними, політ., економ., ідейними, професійними та іншими інтересами об’єднання різних громадських угрупувань з різних країн.; Змішані о-ції (Міжн. Орг. Праці, Інтерпол).

Географічне охоплення: Глобальні- о-ції членами яких є представники всіх(чи майже всіх) країн світу або регіонів; Регіональні- о-ції, в роботі яких беруте участь велика к-сть представниців певного регіону; Субрегіональні- о-ції, утворені з представників невеликої кількості одного або різних регіонів(ОЧЕС).

Компетенція(функціональне охоплення, спрямованість):Універсальні- о-ції, які охоплюють широке коло відносин між членами(екон., політ., культ. тощо); це багатоцільові установи; Спеціальні- о-ції, які мають обмежені цілі, створені для співробітництва в одній галузі(напр. праці, охор. здоров’я) або охоплюють певний напрям діяльності(політику, науку,релігію тощо).

Характер повноважень:Міжнародні- це утворення конфедеративного типу. Конфедерація –форма держ. устою, за якої держави, що входять у конфедерацію, повністю зберігають свою незалежність, мають власні органи державної влади та управління; для кооординації дій з метою досягнення спільної цілі вони створюють спеціальні спільні органи; Наднаціональні- утворенння федеративного типу. Федерація- форма держ. устрою, за якої держави, що входять у федерацію, мають як власні конституції, законодавчі, виконавчі та судові органи, так і наддержавні органи влади для вирішення спільних проблем(можливість зобов’язати членів виконувати прийняті більшістю голосів рішення, навіть без їх згоди)

Характер діяльноті: Регулювальні о-ції; Контрольні о-ції; Координаційно-інформаційні о-ції; Консультативні о-ції.

Період функціонування: Тимчасові- багато МО засновано на угодах строком на 10-20 років, який можна продовжувати згідно з процедурою о-ції; Постійно діючі.

Порядок вступу до о-ції: Відкриті- членом може стати будь-яка держава; Закриті-новий член приймається лише за згодою першопочаткових засновників та за дотримання деякіх інших умов.


10. Право міжнародних орг-цій(МО), його види і суть.

Міжурядові орг-ції, так само як і держави, є суб’єктами міжн. публ. права. Право міжн. орг-ції.- органічо взаємопов’язаний комплекс правових принципів та норм, які забезпечують існування та діяльність орг-ції. Обов’язок членів орг-цій дотримуватись відповідних норм обумовлених фактом членства в орг-ції. Невиконання окремих норм права орг-ції передбачає застосування санкцій. Джерелами права МО є:



  • Статути та угоди про їх створення;

  • Домовленості щодо регламенту, правил процедури;

  • Окремі акти, які встановлюють статус персоналу;

  • Домовленості з урядами країн перебування;

  • Угоди з іншими МО.

Право МО можна умовно поділити на 3 групи:

1.“Внутрішнє право”(“власне право”)- норми, які регламентують діяльність самих МО, визначають хар-р ф-цій та правовий стан різних категорій персоналу, регулюють порядок вирішення майнових, фінансових та інш. питань. Правила процедури регулюють: умови та порядок вступу та виходу з о-ції; організаційну структуру; ф-ції, права та обов’язки органів різного рівня; порядок методи та технічні прийоми прийняття рішень; документообіг та інш. З поннятям статусу персоналу пов’язані пит. щодо правового статусу персоналу, трудові відносини, умови життя, гарантії, привелеї та імунітети. Угоди з урядом країни перебування в частині внутр.режиму о-ції стосуються умов акредитації та статусу персоналу. Фін. пит. “внутр. права” стосуються джерел формування бюджету, методології розрахунків розмірів внесків членів о-ції, напрямки використання бюджету, порядок прийняття рішень з фін. пит.тощо.

2. “Зовнішнє право”-норми, які фіксують місце МО в заг. системі міжн. відносин: правовий інструмент, за допомогою якого МО забезпечує свій статус у конкретних умовах її місцеперебування, зв ’язки з державами та іншими міжн. та національними о-ціями. Відносини з інш. міжнародними інститутами стосуються різноманітних організаційних, фін., політичних, правових питань, передбачених статутами МО та пізнішими угодами та домовленостями. Відносини з країною перебувааня стосуються режиму перебування, діяльності штаб-квартири, привілеїв та імунітетів організаціїї в цілому. Питання міжн. приватного права: придбання нерухомості та рухомого майна, отримання власності та матеріальних цінностей від інших МО-цій; укладання контрактів на здійснення робіт, оренду транспортиних засобів; відкриття та використання рахунків у банках, отримання позичок; участь у судових справах тощо.

3. Частиною правових норм, що становлять правову основу діяльності МО, можуть бути норми, які забезпечують участь деяких о-цій у процесі міжнародної правотворчості (напр. ООН).


11. “Внутрішнє”право МО.

Право МО можна умовно поділити на 3 групи: “Внутрішнє право”(“власне право”), “Зовнішнє право”та норми, які забезпечують участь деяких о-цій у процесі міжнародної правотворчості. “Внутрішнє право”(“власне право”)- норми, які регламентують діяльність самих МО, визначають хар-р ф-цій та правовий стан різних категорій персоналу, регулюють порядок вирішення майнових, фінансових та інш. питань. Коло питань “внутрішнього права”:правила процедури, статус персоналу, угоди з урядом країни перебування, фінансові питання. Правила процедури регулюють: умови та порядок вступу та виходу з о-ції; організаційну структуру; ф-ції, права та обов’язки органів різного рівня; порядок методи та технічні прийоми прийняття рішень; документообіг та інш. З поннятям статусу персоналу пов’язані пит. щодо правового статусу персоналу, трудові відносини, умови життя, гарантії, привелеї та імунітети. Угоди з урядом країни перебування в частині внутр.режиму о-ції стосуються умов акредитації та статусу персоналу. Фін. пит. “внутр. права” стосуються джерел формування бюджету, методології розрахунків розмірів внесків членів о-ції, напрямки використання бюджету, порядок прийняття рішень з фін. пит.тощо.



12. Зовнішнє право МО.

Право МО можна умовно поділити на 3 групи: “Внутрішнє право”(“власне право”), “Зовнішнє право”та норми, які забезпечують участь деяких о-цій у процесі міжнародної правотворчості. “Зовнішнє право”-норми, які фіксують місце МО в заг. системі міжн. відносин: правовий інструмент, за допомогою якого МО забезпечує свій статус у конкретних умовах її місцеперебування, зв ’язки з державами та іншими міжн. та національними о-ціями. Коло питань “зовнішнього права”: відносини з іншими міжнародними інститутами, відносини з країною перебування, міжнародне приватне право.Відносини з інш. міжнародними інститутами стосуються різноманітних організаційних, фін., політичних, правових питань, передбачених статутами МО та пізнішими угодами та домовленостями. Відносини з країною перебувааня стосуються режиму перебування, діяльності штаб-квартири, привілеїв та імунітетів організаціїї в цілому. Питання міжн. приватного права: придбання нерухомості та рухомого майна, отримання власності та матеріальних цінностей від інших МО-цій; укладання контрактів на здійснення робіт, оренду транспортиних засобів; відкриття та використання рахунків у банках, отримання позичок; участь у судових справах тощо.


13. Розподіл повноважень між міжнародними організаціями та їх членами.

Держави добровільно обмежують свій суверенітет, передаючи певні повноваження міжнародній організації, тобто втрачають право вживати заходів, що є компетенцією міжнародної організації. Ступінь втрати цього суверенітету і визначає відповідний тип організації: чим більше суверенітету втрачає держава-член, тим більше МО набуває характеру наднаціональності.

За характером повноважень можна виокремити такі міжнародні організації:

1) звичайні міжнародні організації, які при виконанні своїх функцій можуть приймати рішення, що мають рекомендаційний характер (наприклад, ОЕСР);

2) частково наднаціональні організації, які виконують окремі наднаціональні функції в певних сферах державної влади, обмежуючи функції держави в цих сферах (наприклад, МВФ, Світовий банк, СОТ, Рада Безпеки ООН);

3) повністю наднаціональні організації, які мають досить великі повноваження, що стосуються багатьох компонентів державної влади й обмежують функції держав-членів у питаннях стосовно цих компонентів (найближче до цього типу ЄС).


14. Сутність наднаціональних міжнародних організацій та механізм їх впливу на країни-члени.

Наднаціональні міжнародні організації – це організації, які мають досить великі повноваження, що стосуються багатьох компонентів державної влади й обмежують функції держав-членів у питаннях стосовно цих компонентів (найближче до цього типу ЄС). Основними особливостями механізму впливу таких МО на країни-члени є:

- право міжнародної організації на втручання в питання, що належать до внутрішньої компетенції держави згідно з її конституцією;

- повноваження організації на розробку з метою регулювання цих питань: а) правил, обов’язкових для держав-членів; б) механізм контролю і примусу до дотримання цих правил;

- покладання широких повноважень із створення правил і контролю за їх дотриманням на непредставницькі органи, тобто міжнародних службовців;

- право організації своїми рішеннями зобов’язувати та уповноважувати фізичних і юридичних осіб держав-членів.


15. Види рішень міжнародних організацій та процес. Процедура прийняття рішень.

Рішення МО можуть бути класифіковані за такими критеріями: 1) за юридичною силою: обов’язкові, необов’язкові; 2) за сферою, до якої належить рішення: процедурні, з питань суті діяльності; 3) за адресатом: зовнішні, внутрішні; 4) за географічною спрямованістю: національні, регіональні, глобальні; 5) за методом прийняття: прийняті одностайно, прийняті більшістю голосів, прийняті на основі консенсусу, прийняті зваженим голосуванням.

Основними етапами процедури прийняття рішень є:

1) постановка питання. На стадії постановки питання пропозиція про обговорення і прийняття рішень одним із органів МО може бути внесена: членом МО, групою членів цієї організації, іншим органом цієї МО, іншою міжурядовою або неурядовою МО. Ініціативи або пропозиції можуть бути подані в таких формах: пропозиція обговорити питання і прийняти рішення, подання готового проекту рішення;

2) розгляд питання та розробка рішення – найважливіший і найтриваліший етап, що його організує і повністю відповідає за його результативність орган МО, який розробляє проект рішення. Цей етап поділяється на кілька взаємопов’язаних стадій: викладення (з’ясування) позицій країн-учасниць або членів організації; пошук взаємоприйнятих рішень з використанням механізму офіційних та неофіційних зустрічей, консультацій, дискусій, обговорень; створення допоміжних органів для підготовки проекту рішення (робочі та редакційні групи); передача проекту рішення в орган, який прийматиме рішення, для попереднього ознайомлення з ним та затвердження.

3) прийняття рішення (голосування, консенсус), процедура якого формується на основі обраного способу та технічного прийому прийняття рішення.


16. Методи і технічні прийоми прийняття рішень в МО.

Метод прийняття рішення – це принцип, покладений в основу відповідної процедури, або спосіб. Технічний прийом прийняття рішення – техніка реалізації методу за допомогою різних технічних прийомів. У практиці діяльності МО існує 4 методи прийняття рішень: одностайний, мажоритарний (за більшістю голосів), консенсусний, метод зважених голосів.

Одностайність – це позитивне голосування всіх без винятку за запропоноване рішення. Абсолютна одностайність – позитивне голосування всіх членів МО. Відносна одностайність - позитивне голосування членів МО, за якого голоси тих, хто утримався, не беруться до уваги при визначенні результатів голосування. “Кваліфікована” одностайність – існуючий у Раді Безпеки ООН принцип голосування, за якого необхідна одностайність не всіх членів Ради, а тільки її постійних членів. Одностайність заінтересованих сторін – позитивне голосування тільки заінтересованих сторін. Мажоритарний метод має такі різновиди: абсолютна (проста) більшість – прийняття рішень абсолютною більшістю у 50% голосів плюс 1 голос від загальної к-сті членів орг-ції; “кваліфікована більшість” – прийняття рішень визначеною статутом орг-ції кваліфікованою більшістю. Консенсусний метод – процес досягнення спільного рішення через розробку попередньо погодженого погляду; процедура прийняття рішення без голосування і за відсутності у більшості випадків формально внесених заперечень. “Зважене” голосування – метод прийняття рішень, за якого члени орг-ції мають неоднакову к-сть голосів залежно від зазначених у статуті показників (критеріїв).

До технічних прийомів прийняття рішень у МО відносяться: Акламація – прийняття або відхилення рішення без голосування, на основі реакції учасників (вигуків, реплік). Голосування – процес виявлення ставлення при вирішенні питань у МО (буває просте (відкрите або таємне), тобто без фіксації позиції голосуючої сторони; поіменне, що провадиться для вирішення спірних питань, питань, що мають принциповий характер; листовне голосування – отримання письмових відповідей на попередньо розіслані листи-анкети). Консенсус складається з таких дій: зачитується вголос погоджений текст документа, констатується відсутність заперечень, рішення оголошується прийнятим.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка