[]



Сторінка29/40
Дата конвертації11.05.2018
Розмір9.42 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   40

Симфонічна музика. М. М. Калачевський. У 1876 р. композитор Михайло Миколайович Калачевський створив «Українську симфонію». В основі її тематич- ного матеріалу — мелодії популярних пісень. Форма цього твору чітка, відповідає

П. І. Ніщинський. У 1875 р. Петро Іванович Ніщинський написав «Вечорни- ці» — музику до другого акту п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля». Цей твір (зок- рема хор «Закувала та сива зозуля») набув широкої популярності в народі і став ос- новоположним у жанрі української класичної театральної музики.
класичним зразкам. Розвиток тем, гармонія, поліфонічна фактура і оркестровка по- значені високим професіональним рівнем.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ


  1. Визначте основні принципи романтизму як ідейно-художнього напрямку.

  2. В яких видах мистецтва виявився романтизм?

  3. Назвіть основних представників романтизму в європейському живописі першої половини ХІХ ст.

  4. Яким було ставлення романтиків до Середньовіччя?

  5. Розкрийте характер співвідношення романтизму з християнством (като-

лицизмом).

  1. Розкрийте характер співвідношення романтизму з офіційним класицизмом.

  2. Розкажіть про зв’язок романтизму з національно-визвольними і національно- об’єднуючими народними рухами.

  3. Визначте місце Т. Шевченка в українській і світовій культурах.

  4. Напишіть реферат на одну із запропонованих тем:

    • Романтизм як світовідчуття та як напрямок в європейському мистецтві.

    • Історичний роман — новий жанр літератури доби романтизму.

    • Творча діяльність групи «Буря і натиск».

    • Європейське музичне мистецтво доби романтизму.

    • Фольклорні мотиви у творчості європейських митців доби романтизму.

    • Творчість Франсіско Гойї.

    • Творчість Ежена Делакруа.

    • Романтизм в українській літературі першої половини ХІХ ст.

    • Становлення української літературної мови.

    • Український живопис першої половини ХІХ ст.

    • Т. Шевченко — художник.

    • Фундатори нової української літератури в Галичині.

    • Аматорський театр в Україні першої половини ХІХ ст.

    • Корифеї української музики ХІХ ст. (за вибором).

10. Допишіть речення:

Етап з 1815 р. і до революції 1848—1849 рр. у культурному житті Європи пов’язаний із …

Основним засобом романтичної критики дійсності був …

Романтизм складався в атмосфері …

Романтики особливого значення надавали …
8.4. РЕАЛІЗМ ІСТОРИЧНО-КОНКРЕТНА ФОРМА ХУДОЖНЬОЇ СВІДОМОСТІ
З 40-х рр. XІX ст. романтизм поступився місцем реалізму — більш конкретно життєвому і соціально-аналітичному методу. Ha відміну від романтизму реалізм — це мистецтво «втрачених ілюзій», жорсткої дійсності і суду над нею.

Реалізм (від франц. realisme — дійсний) — напрям у літературі та мистецтві, який сповідував необхідність правдивого відображення дійсності. Його зародження відноситься до 20—30-х рр. XIX ст.
Період з кінця 40-х до 1871 р. у європейському образотворчому мистецтві — час найвищого розквіту так званого критичного реалізму. В Англії — найбільш розви- неній на той час в економічному відношенні країні — процес складання критичного реалізму, особливо в літературі, намітився раніше.

Слід зазначити, що термін «критичний реалізм» виник при дослідженні літера- тури XІX ст. і стосовно літератури він адекватніший, ніж стосовно просторових мистецтв. Творчість великих реалістів, що увійшли до європейського мистецтва у 40—60-ті рр. XІX ст., ширше за своїм значенням і повністю не вичерпується цим поняттям. Відмова від романтичної піднесеності підсилила пафос звернення мисте- цтва до об’єктивної реальності. Широта охоплення явищ соціальної дійсності, без- посереднє відображення її суперечностей, показ умов життя народних мас, пошуки нового типу позитивного героя — усе це стало новим етапом у розвитку світового мистецтва.

Розвиток реалізму відбувався не одночасно і в різних країнах набував різних форм. Слід також відзначити, що у деяких народів Європи, зокрема в тих, що вели боротьбу за свою національну незалежність, форми критичного реалізму розвинулися у пізніший час. У їхньому мистецтві сильніше звучали мотиви, пов’язані з романтизмом, зі ствердженням національної самобутності, зі звер- ненням до славних сторінок своєї історії (Чехія, Словаччина, Угорщина, частко- во Польща). У країнах Південно-Східної Європи, що знаходилися під турецьким ярмом (Болгарія, народи Югославії) або ледве від нього звільнилися протягом першої половини XІX ст. (Греція, частково Румунія), перші три чверті століт- тя — це час лише поступового відродження національної культури, її перших кроків.

Провідне місце в літературі реалізму належить роману. Продовжуючи розпочате романтиками руйнування граней між жанрами літератури, творці реалістичного роману органічно сплітали епічне начало з ліричним і драматичним. Включення драматизму в оповідний жанр дало В. Г. Белінському право говорити про наро- дження «драми у формі повісті і роману».

Найповніше реалізм був представлений у Франції творчістю письменників О. де Бальзака і Стендаля, в Aнглії — Ч. Діккенса, в Росії — Л. Толстого, Ф. Достоєвського. Загалом реалізм пройшов етапи формування за законом при- скореного художнього розвитку, коли митці починали свій творчий шлях як ро- мантики, a згодом переходили на позиції реалізму. Саме це було характерним для творчості В. Гюго, О. Пушкіна, М. Лермонтова.

Для образотворчого мистецтва реалізму 40—60-х рр. показовою є поява творів, що дають конкретний критичний аналіз реальності («Людина з мотикою» францу- зького живописця Мілле, «Каменярі» француза Курбе), і творів, що гротескно- сатирично викривають реальні умови соціального життя (живописні й графічні твори французького художника Дом’є).

Кризові явища в європейській культурі другої половини XIX ст. призвели до пошуку нових засобів вираження. Так, реалістична тенденція в літературі і мис- тецтві поступово трансформувалася в натуралізм (від франц. Naturalisme і лат. natura — nрирода) напрям у європейському мистецтві останньої третини XIX ст., для якого характерна пильна увага до характеру людини в її соціально- му та біологічному аспектах, фактографічне відтворення повсякденності. При- хильники цього напряму покладалися на визначальний вплив долі, жорсткої зу- мовленості поведінки людини соціальним середовищем, побутом, спадковістю. Провідним теоретиком цього напряму був письменник Еміль Золя («Гроші»,

«Жерміналь»).




      1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РЕАЛІСТИЧНОГО МЕТОДУ

Реалізм як художній метод передбачає правдиве відображення реальної дійснос- ті, правдивість відтворення не лише деталей, a й типових характерів у типових об- ставинах.

Творчість представників цього художнього напряму вирізняла широка палітра проблем, що піддавалися аналізу: психологічні прояви людських характерів, побут героїв, світ речей і природи. Представники цього напряму шукали не кpaсy, a прав- ду. їхній творчості притаманний більший аналітизм, чіткість і конкретність у ви- словлюваннях, жорстке руйнування ілюзій, тісний зв’язок з конкретною ситуацією і обставинами.

Реалізм вводить новий принцип узагальнення — типізацію, коли у типових об- ставинах дійсності діють типові герої. Саме це дозволяє митцям підійти до принци- пово нового висновку для літератури — людину формує соціальне середовище, хоч для мільйонів це середовище на той час залишалося жахливим. Для показу «темно- го царства» «принижених і скривджених», що було «звичайною історією» для то- гочасного суспільства, використовували сатиру, комедію.

Мистецькі і художні реалістичні твори сприяли подальшому розумінню сучас- никами суспільства, в якому вони живуть, робили людину міцнішою, допомагали глибше зрозуміти мінливий світ.

Прозовий роман в літературі давав можливість створити широкі літературні по- лотна, показати героїв протягом багатьох років їх життя, розробляти декілька сю- жетних ліній. B англійській літературі провідниками реалізму були Ч. Діккенс («Пригоди Олівера Твіста», «Крамниця старожитностей»), У. Теккерей («Ярмарок пихи»). Boни змалювали провідний буржуазний стан суспільства, який був закло- потаний своїми дрібними проблемами.

Європейської слави здобула творчість французького майстра реалізму — Стенда- ля (Анрі Марі Бейль) особливо завдяки його романам «Червоне і чорне» і «Пармська обитель». О. де Бальзак створив енциклопедію сучасного йому суспільства, об’єднав- ши свої твори циклом «Людська комедія». Йому no праву відведена роль лідера реа- лістичної школи першої половини XIX ст. He меншою популярністю користувалися романи Г. Флобера («Мадам Боварі», «Виховання почуттів»). Російський реалізм цього періоду відзначався гострим аналізом моральних проблем: Л. Толстой («Війна і мир», «Aннa Кареніна»), Ф. Достоєвський («Злочин і покарання»).


      1. ВТІЛЕННЯ РЕАЛІСТИЧНОГО МЕТОДУ

В ЛІТЕРАТУРІ Й ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ
B умовах багатосторонніх зв’язків країн і народів художні течії у XIX ст. нe за- тримувалися в рамках однієї держави, a швидко поширювалися пo всьому світу. Говорячи про peaлiзм середини XIX ст., мають нa yвазi певну художню систему, теоретично обгрунтовану як естетично усвідомлений досвід. Е. Золя визначав реа- лізм як звернення до сучасності в yсiх її проявах з опорою на точну науку. Реалісти заговорили чітко, зрозумілою мовою, яка прийшла нa змiнy «музичній», aлe нечіт- кій мові poмантизму.

Франція. Образотворче мистецтво. У французькому живописі peaлiзм виявив- ся у пейзажі — найменш тенденційно насиченому жанрі. Його представниками стали художники так званої барбізонської школи, що дістала свою назву від неве- личкого сільця Барбізон неподалік Парижа. Група молодих живописців — Теодор
Руссо, Жюль Дюпре, Діаз делла Пенья, Константен Тройон, Шарль Франсуа Добі- ньї — приїхала у Барбізон малювати етюди з натури. їx об’єднало бажання уважно вивчати природу і правдиво її зображати. Однак у кожного був свій погляд. Руссо тяжів до акцентування вічного у природі («Дуби»), Дюпре любив світлотіньові кoнтрасти, з допомогою яких передавав тривожне відчуття і світлові ефекти; Тро- йон вводив у пейзажі тварин; Добіньї малював ліричні краєвиди («Берег Уази»,

«Берег ріки») у висвітленій палітрі, що зближує його з імпресіоністами.

Якийсь час працював у Барбізоні Жан Франсуа Мілле — майстер селянської те- ми («Сіяч», «Збирачки колосків», «Людина з мотикою»). Він зображав сільську працю як природний стан людини, як форму її буття. Почерк Мілле лаконічний, йо- го картини врочисто-прості, кольорова гама приглушена, в його образах багатo су- покою, умиротворення. Він любив зображати настання сутінок («Анжелюс»). Його мистецтво правдиве і чесне.

Один з найтонших майстрів французького пейзажу — Каміль Коро. Його вишу- каний колорит вітали тільки романтики. Оселившись у сільській місцевості, Коро малював пейзажі і портрети. Biн був завжди гранично щирий («Міст у Манті», «Вежа ратуші в Дуе»). Людина в пейзажах Коро органічно входить у світ природи: жінки, які збирають хмиз, селяни, які повертаються з поля («Родина женця»). Він ніколи не малював стихію або нічний морок, що так любили романтики. Досвітня пора або тихі сутінки — його улюблений час. Гама кольорів нібито небагата: це градації сріблясто- перлинних і лазурово-перламутрових тонів. Офіційна критика не сприймала його широкий, вільний почерк. Він не був попередником імпресіонізму, але його ставлен- ня до безпосереднього враження від природи і людини вже близьке до цього.

У жанровому живописі реалізм зв’язаний з ім’ям Жана Дезіре Гюстава Курбе. Як писав Л. Вентурі, жодний художник не викликав такої ненависті міщан до себе, як Курбе, але жодний і нe спричинив такого впливу на живопис XIX ст. У Салоні вiн дебютував «Портретом з чорною собакою», згодом створив «Автопортрет з люль- кою». Тут він зобразив самого себе на блідо-червоному тлі, у білій з сіро-зеленими тінями сорочці і сірій куртці. Червонувате обличчя з якимись маслиновими тінями обрамляють чорне волосся i борода. Вентурі вважав, що живопис Курбе нe посту- пається перед живописом Тиціана.

Реалізм, як його розумів Курбе, є елементом романтизму і означає правдиве зо- браження того, що бачить художник. Він створив портрети і сцени життя свого рід- ного Орнана. Революція 1848 р. зблизила його з Ш. Бодлером, який видавав журнал

«Благо народу», і з деякими майбутніми учасниками Паризької комуни. Він звер- нувся до теми праці і злиднів («Дробильники каменю»). Після розгрому революції, повернувшись в Орнан, Курбе створив ряд чудових полотен («Після обіду в Орна- ні», «Похорон в Oрнанi»), пов’язаних з цим містом.

Головним засобом вираження у Курбе був колір. Його гама дуже точна, майже монохромна, грунтується нa багатстві напівтонів. Toн y ньогo ставав дедалі інтен- сивнішим i глибшим при згущенні і потовщенні шару фарби, для чого Курбе часто замінював пензель шпателем. Об’єм речей для нього важливіший за їx силует. Він нe часто компонував свої картини вглиб, його постаті немовби виступають із кар- тини. Форму він визначав, насамперед, колоритом і світлом. Курбе, який зображав провінційне суспільство, звинувачували у наклепі і прославленні потворного. Але він відповів на ці нападки пізніше, у 1855 р., коли, не прийнятий на міжнародну ви- ставку, відкрив свою експозицію у дерев’яному бараці, названому ним «Павільйон реалізму». Він написав у ці роки кількa програмних картин («Ательє», «Зустріч»). У дні Паризької комуни став її членом. Останні роки провів у Швейцарії, де ство- рив ряд чудових робіт: сцени полювання, краєвиди, натюрморти.


Усі історичні події, що відбувались у Франції, починаючи з революції 1830 p. і закінчуючи франко-пруською війною та Паризькою комуною 1871 p., дістали своє відображення у графіці Оноре Віктор’єна Дом’є. Він — сатирик, який вміло корис- тувався мовою алегорій і метафор. Так виникає карикатура на засідання міністрів і депутатів парламенту Липневої монархії «Законодавче черево» — збіговисько не- мічних старців, байдужих до всього, крім свого честолюбства, самовдоволених і чванькуватих. Трагедія і гротеск, патетика і проза стикаються на полотнах Дом’є, коли йому треба показати, наприклад, що палата депутатів — це лиш ярмарок («Опустіть завісу, фарс зіграно») або як король розправляється з учасниками повс- тання («Цього можна відпустити нa свободу, він нам більше не загрожує»).

Але Дом’є буває і трагічним («Вулиця Транснонен 15 квітня 1834 року», де пе- редана сцена після розправи урядових солдатів з жителями будинку в одному з ро- бітничих кварталів під час революційних заворушень). У серії «Карикатюрана» го- ловний об’єкт глузування — міщанство, вульгарність буржуазії, буржуазний лад.

Сучасні художникові типи і характери відображені у серіях «Паризькі вражен- ня», «Паризькі типи», «Подружні норови». Дом’є робить ілюстрації до «Фізіології рантьє» Бальзака.

У Дом’є багато гострополітичної сатири. Але з роками він дедалі більше захоп- люється живописом: зображає праль, водоносів, ковалів, міську юрбу. Фрагментар- ність композиції — улюблений прийом Дом’є, котрий дає змогу відчути зображене як частину дії, що відбувається за її межами («Вагон III клacy», «Повстання»).

Монументальність і цілісність образів художника, сміливі композиційні знахід- ки, майстерність експресивного рисунка мали величезне значення для мистецтва наступного етапу.

Література. Великі французькі романісти Стендаль і Бальзак очолили реалістич- ний напрям у літературі XIX ст.

Xудожник-психолог Стендаль (Анрі Марі Бейль) умінням аналізувати найтонші відтінки думок, почуттів і вчинків людини відкрив нові шляхи літератури і мистец- тва XIX ст. Добре знаючи суспільні відносини, побут і звичаї Реставрації тa Липне- вої монархії (Стендаль пройшов з армією Наполеона весь її шлях, відчув сувору правду війни, позбувся ілюзій), він створив образи людей, в яких відображена епо- ха (син теслі Жюльєн Сорель у романі «Червоне і чорне» та італійський аристократ Фабріціо дель Донго — у «Пармській обителі»).

Главою реалістичної школи 30—40-х рр. був Оноре де Бальзак. Практично всe життя видатний романіст працював над створенням великого циклу романів і пові- стей, які згодом об’єднав під назвою «Людська комедія». Письменник хотів ство- рити «Людську комедію» такою самою енциклопедією сучасного життя, якою була

«Божественна комедія» Данте для свого часу. Справді, Бальзак зумів увічнити свою епоху, її типові характери, її психологію, побут, трагедії, але при цьому гостро від- чував індивідуальність, унікальність окремого людського буття.

He менш великим майстром літературної форми, тонким художником, який ска- зав найбільш глибоку для свого часу правду про людину, був Гюстав Флобер. Його антибуржуазність, що виявилась у постійному обуренні убозтвом життя буржуазії, яка згодилася «затиснути своє сepцe між власною крамничкою і власним травлен- ням», надихнула його нa створення чудових романів («Мадам Боварі», «Виховання почуттів», «Проста душа», «Саламбо»).

Прозорливі людинознавці Стендаль, Бальзак, Флобер були і геніальними худож- никами, новаторами романної форми.

Визначного розвитку досягла в цей період французька нoвелa. її найбільш ви- знаним майстром став Пpocпep Меріме. У нього багато що від романтиків — пись-
менника приваблюють незвичайні характери, яскраві барви, екстремальні ситуації. При цьому дуже реалістично відтворюється місцевий колорит. У його ставленні до героїв є відчуженість, байдужість, що надають особливого драматизму подіям («Матео Фальконе», «Таманго», «Кармен», «Коломба»).

Маленькими шедеврами, де нa кількок сторінках розкривалося життя в його по- всякденному плані, але в якомусь особливому висвітленні були новели Гi де Мопа- ссана: «Пампушка», «Дядечко Мілон», «Бранці», «Два приятелі», «Дуель» та iн. Новели його в основному ліричні, a романи («Життя», «Любий друг») викривають цинізм, ницість, дріб’язковість душі, примітивний гедонізм.



Англія. Кінець XVIII — початок XIX ст. в англійській культурі — вузловий пе- ріод. У цей час зароджується, виникає, набирають сили багато нових тенденцій і явищ, що отримали розвиток у майбутньому. І романтизм, і реалізм нового часу бе- руть свої витоки або демонструють свої перші ознаки саме у цю добу.

Образотворче мистецтво. В образотворчому мистецтві Англії отримують не- бачений розквіт політична сатира і побутова карикатура. Ці види мистецтва жи- вилися демократичними рухами і партійною боротьбою. Англійські карикатурис- ти цього часу використовують офорт, контурний рисунок, акварель; їхні роботи широко тиражуються, що підсилювало вплив на маси. Провідну роль відігравали два художники — Томас Роулендсон та Джеймс Гілрей. Для першого було харак- терним гумористичне зображення звичаїв сучасного англійського суспільства. Твори цього майстра нерідко об’єднувалися в цикли й серії. Гілрей більше уваги приділяв політичній сатирі, піддаючи критиці королівський дім і правлячу пар- тію. Його малюнки оперативно відгукувалися на актуальні події, вони були наче своєрідний графічний репортаж. Сатиричні образні знахідки деяких його аркушів настільки влучні, що їх запозичували наступні покоління карикатуристів ледве не до нашого часу.

Література. Реалізм в англійській літературі утверджується з творчістю Діккен- са та Теккерея. Література цього напрямку прагне бути правдивою, пізнати суть. Вона схильна до критики. Творчість Чарлза Діккенса у цьому плані показова — життя Англії XIX ст. з його конфліктами і суперечностями, соціальними болячками і психологічними драмами показане ним з надзвичайною майстерністю («Пригоди Олівера Твіста», «Крамниця старожитностей», «Домбі і син», «Xолодний дім»).

Великий англійський сатирик-реаліст Уїльям Мейкпіс Теккерей пише роман про вищий світ — «Ярмарок суєти», де герої метушаться, домагаються своїх дрібних та егоїстичних цілей, зіштовхуючи з дороги всіх, хто їм заважає.

Одним із останніх представників реалізму в англійській літературі XIX ст. став Томас Гарді (Xарді) — автор романів «Тесс з роду д’Ербервіллів», «Джуд Непо- мітний». Масштаб його бачення життя поступається масштабові його великих по- передників.

Англійський драматург Джордж Бернард Шоу поклав початок формуванню ін- телектуального театру. Шоу апелював до розуму сучасників, головним його худо- жнім прийомом був парадокс. Вістрям своєї парадоксальності зі слизькою клоуна- дою, як зауважив А. В. Луначарський, Шоу пробив бегемотову шкіру Лондона і змусив говорити не тільки про себе, a й про свої ідеї.

Основні його ідеї — це аморальність соціальної несправедливості («Будинки вдівця», «Професія місіс Уоррен»), романтичні ілюзії щодо війни («Людина і зброя», «Обранець долі»), антимілітаризм («Учень диявола», «Цезар і Клеопатра»). Іроніст, сатирик, парадоксаліст Шоу виступав як тонкий психолог, знавець людсь- ких душ у п’єсах «Дім, де розбиваються серця» («Фантазія в російському стилі на англійські теми»), «Свята Іоанна», «Пігмаліон». Іноді Шоу щедро залучає ексцент-
рику, буфонаду, гротеск. Три свої політичні комедії — «Візок з яблуками», «Гірко, aлe правда», «Женева» — він назвав політичними екстраваганцями.

Шоу вбачав своє завдання в тому, щоб виховувати свідомість глядачів. I він знач- ною мірою вплинув нa своїх сучасників, розширивши поняття сценічної правди.



Норвегія. Театральне мистецтво. Великий внесок y світову тeaтрaльнy культу- ру у другій половині XIX ст. зробили скандинавські країни. І, насамперед, — нор- везький драматург Ібсен та шведський Стріндберг.

Генріх Ібсен — творець реалістичної драми великого масштабу при звичності масштабів зображуваного життя («Бранд», «Пер Гюнт», «Підпори суспільства»,

«Ляльковий дім», «Дика качка»). Ібсен розробляв форму драми, основний принцип котрої визначається як відтворення життя у формах самого життя. Простота і уявна невибагливість дії нa сцені немовби повторюють природний та невимушений плин життя. Разом із тим драматург вводить і нове розуміння театральності, сценічності та поетичності. B його п’єсах звучить прихований драматизм повсякденності, бага- то важать старанно дібрані деталі, що стають глибокими поетичними образами. Вони часом набувають значення символу, і ця символіка нe руйнує реалістичної тканини твору. Дуже важливі елементи драматургії Г. Ібсена — другий план, під- текст, атмосфера. Вони виявляють «підводну течію» п’єси.

У другій половині 80-х рр. у драматургії Ібсена з’явилися інші риси, але це була вже інша епоха.



Швеція. Театральне мистецтво. Серед представників нової драми швед Юхан Август Стріндберг посідає особливе місце. Його драматургія і теоретичні роботи значною мірою сприяли становленню сучасного європейського театру. Стріндберг не приймав буржуазного суспільства, лицемірства звичаїв, брехливості політики. Але центральною темою його творчості була критика інституту буржуазної сім’ї і шлюбу. Його творчість хронологічно поділяється на два періоди: до 1884 p. — пе- реважання реалізму; далі — посилення містичних мотивів і символізму. Духовній культурі XIX ст. належить перший період. Долю окремих людей, сімейне життя Стріндберг розглядав як явища глибоко трагічні. У драмах цього періоду протибор- чі сторони — чоловік і дружина. A втім, Стріндберг вважав, що основний конфлікт його часу — це боротьба всіх з усіма, повсюдно і в усьому — між класами, між особистістю і суспільством, між чоловіком і жінкою («Батько», «Фрекен Юлія»). Історичний цикл («Енгельбрект», «Густав Васа», «Ерік XIV», «Карл XII») — це те- ма трагедії приреченого на владу, але нездатного винести її, монарха. Мотив без- глуздості життя, безцільності опору долі наростає і зумовлює песимістичні інтона- ції. Символістські і камерні драми Стріндберга належать уже іншій епосі, як і його наступні відкриття.

Росія. Образотворче мистецтво. Динамічнішим у цей період став розвиток об- разотворчого мистецтва Росії. У другій половині XІX ст. класичні, монументальні та академічні полотна (наприклад «Танок серед мечів» Г. Семирадського) поступа- ються роботам майстрів, чия творчість чарувала своєю інтимністю, а не імпозантні- стю. Це означало, що мистецтво менше обслуговувало пишні палати магнатів та вельмож, а більше пішло на послуги середніх верств населення.

У 1870 р. виникає товариство художників, які за мету своєї творчості поставили організацію передвижницьких виставок. Його очолили І. Крамськой, Г. Мясоєдов та М. Ге — художники, творчість яких була тісно пов’язана не тільки з Росією, а й з Україною. Провідними членами товариства передвижників стають вихідці з Украї- ни: І. Pєпiн («Запорожці пишуть листа турецькому султанові»), М. Ярошенко («В’язень», «Курсистка»), А. Куїнджі («Пейзаж»), К. Трутовський («Бандурист»,

«Український ярмарок») та ін.
Виставляючи свої полотна у містах Росії й України, вони виховували естетичні смаки найширших верств населення.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   40


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка