[]



Сторінка22/40
Дата конвертації11.05.2018
Розмір9.42 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   40

Живопис. Основоположником рококо в живопису можна вважати видатного французького художника, рисувальника, графіка, одного з родоначальників побу- тового жанру — Жанна Антуана Ватто (1684—1721). Походив художник з простого середовища. За декілька років навчання у місцевого художника Жерена Ватто, обі- гнавши в майстерності свого наставника, залишає його. Пропрацювавши декілька років у різних майстернях, Ватто у 1702 р. відправляється в Париж. Тут талант Ан- туана розвиває живописець К. Одран, створивши умови для вивчення мистецтва великих майстрів в колекції Люксембургського палацу. Xудожник любив побуто- вий жанр, робив багато зарисовок батальних сцен і побуту солдат, копіював полот- на голландців, багато малював з натури, був зачарований живописом Рембрандта і Рубенса.

Картина «Відплиття на острів Цитеру» (1717) — перша з серії «галантних свят- кувань», що відображають основні риси манери художника з її підкресленою теат- ральністю. Сам живописець брав участь в театральному житті свого часу і частково в маскарадах. Чутливий до норову і способу життя сучасників, створив свій ше- девр — велике полотно «Лавка Жерсена».

Основною темою полотен стають «галантні святкування», світ безтурботного життя, які зображаються з вишуканою грацією. («Венеціанське свято», «Відпочи- нок на полюванні», «Радощі життя», «Розмова в парку»). Він звертається також і до сюжетів, взятих з простого селянського життя, яке добре знав.

Ватто не любив замовних сюжетів, завжди писав те, що йому подобалося. У нього завжди були шанувальники серед усіх прошарків французького суспільства XVІІІ ст.

В останніх роботах — «Портрет скульптора Патера», «Лавка Жерсена» — роз- крився новий Ватто — художник-реаліст. Задумана ним як звичайна вивіска для лавки картина «Великий монарх» стала реальним твором про світ, в якому він жив,— світ мистецтва, полотен і глядачів.

Ватто — це сплав побутового, декоративного і театрального в інтимних, лірич- них фантазіях, але також і характер рокайльного стилю.

Істинним представником французького рококо вважають Франсуа Буше (1703— 1770). Учився у свого батька Нікола і у Ватто. їде в Ітаію і знайомиться з італійсь- ким мистецтвом. Повертається у Францію і пише картини на міфологічні та ероти- чні теми («Геркулес і Омфала»), які прославили його як художника любителя ризи- кованих сюжетів. Поряд з цим писав портрети, серед яких широко відомий «Мадам де Помпадур». На замовлення Королівського двору виконав чотири алегоричних композиції для Версаля. Уже прославленим майстром отримав важливі замовлення на роботи для оздоблення королівських резиденцій і оперного театру.

Xудожник широкого творчого діапазону, він писав картини, робив панно, теат- ральні декорації, книжкові ілюстрації, малюнки віял, ескізи костюмів тощо. Теми творів різноманітні — релігійні, міфологічні, пейзажі.

Продовжувачем творчості Ватто і Буше, представником стилю рококо був вида- тний французький живописець і графік, а також майстер портрета — Жан Оноре Фрагонар (1732—1806). На його формування вплинув живопис Шардена і Буше, свідченням цього є роботи, виконані з великою легкістю («Клітка»,»Радощі мате- ринства»).

Деякий час жив в Італії, вивчав великі барочні живописні цикли, робив ескізи пейзажів, які пізніше використовував для фону в своїх роботах. Під час перебуван- ня в Голландії зазнає впливу Рембрандта і Франса Гальса. Повернувшись в Париж, починає роботу над серією полотен на чуттєві і галантні сюжети, а також над цик- лом «Пробудження кохання в серці дівчини», виконаним на замовлення Дюбаррі


для павільйона Лувесьєн. Цей цикл відкриває цілу серію робіт, які принесли худо- жнику багатство і славу. Як проникливий портретист, він досяг найвищої майстер- ності в цьому жанрі в картині «Дівчина, що читає».

Він збагачує загальну тенденцію введеням еротичних сцен, реалістичною мане- рою зображення, точністю деталей, багатством фантазій («Поцілунок крадькома»,

«Щасливі можливості гойдалок»).

Жорстка уніфікація та регламентація канонів живопису Франції другої полови- ни XVІІ ст. призвели до утворення певного мистецького вакууму. Не було жодного визначного художника, який досяг би рівня Н. Пуссена. Проте з середини XVІІІ ст. європейське мистецтво знову звернулося до класики, але на новій ідейній основі. Нею стала ідеологія Просвітництва.

На хвилі суспільного піднесення та формування нації у Франції XVІІ ст. при ко- ролівському дворі виник новий стиль — класицизм і звідти розповсюдився серед аристократичних кіл Європи. У XVІІІ ст. класицизм оголосив війну пишному баро- ко й рококо в літературі й мистецтві. Історичним грунтом класицизму був абсолю- тизм, який сприймався тоді як гарант стабільності, миру, злагоди. Це давало мит- цям привід бачити в державі уособлення розуму нації, завдяки чому служіння державі та її символу, королю, сприймалося як найголовніший обов’язок кожного, як виконання громадського обов’язку, що лежить вище за особисті інтереси. Дер- жава підтримала, а згодом і оголосила класицизм офіційним художнім методом.

Класицизм — напрям у європейській літературі і мистецтві XVІІ — початку XVІІІ ст., суть якого полягала в наслідуванні мистецтва та літератури стародавньої Греції і Риму у дотримуванні системи суворих правил відтворення дійсності. Цей стиль послідовно розвивав не тільки традиції античності, але й епохи Відродження. Його ідейним підгрунтям став раціоналізм, що спирався на філософську систему Рене Декарта. Предметом мистецтва у класицизмі проголошувалося тільки прекра- сне, піднесене. У творах мистецтва звучать ідеї свободи, утверджуються права осо- би. Класицизм перестає бути замкненим, ізольованим художнім явищем й тісно стикається з бароко, рококо, сентименталізмом, народною культурою різних євро- пейських країн. Ця взаємодія і взаємовплив значно збагатили класицизм, зробили його вільнішим від умовностей і жорстких нормативів.

Оспівуючи героїчні ідеали, мистецтво класицизму зовсім не цікавилося сучасні- стю, реальними людьми та їхнім побутом, а тяжіло до ідеалізованих абстрактних образів, грунтуючись на вивченні античної поетики і мистецтва, що містять у собі немовби абсолютну естетичну норму. Теоретики класицизму створили систему класичних канонів для театру, літератури. живопису.

Класицизм орієнтує на строгу ієрархію жанрів (високих і другорядних) і не до- пускає їх змішання. Подібні установки стимулювали створення спеціальних соціа- льних інститутів для контролю за художньо-естетичним життям суспільства: Ака- демій літератури, живопису й скульптури, архітектури, інституту критики, худож- ніх виставок.

Такий тісний зв’язок естетичних і художніх канонів із соціальнозначущими но- рмами суспільного устрою нерідко збіднював художній зміст, але водночас, класи- цизм приборкував руйнівну стихію гуманістичного індивідуалізму з його етикою утилітаризму й гедонізму1.

Класицизм нового типу, відмінний від ренесансного, — класицизм доби абсо- лютних монархій або ж XVІІ—XVІІІ ст. —заявляє про себе вже на початку XVІІ ст.


1 Шейко В. М., Гаврюшенко О. А., Кравченко О. В. Історія світової культури: Навч. посібник / Наук. ред.

В. М. Шейко. — К.: Кондор, 2006. — С. 300.


Відомий англійський письменник Джон Мільтон (1608—1674) звертається до жанру трагедії. Він уперше створив на основі естетики класицизму трагедію якісно нового змісту — «Самсон—борець» (1671). Мільтон рішуче виступає протии пуританського осуду театру. У передмові до «Самсона» він захищає тра- гедію від неповаги, від осуду. Це перша класицистська трагедія в європейсь- кій літературі, вона пронизана революційним оптимізмом і випереджає деякі ри- си пізнішого просвітительського класицизму. Його знаменитим поемам «Втра- чений рай» і «Повернутий рай» (1667), притаманні елементи і бароко, і класи- цизму.

Французький драматург Жан Расін (1639—1699) писав трагедії на сюжети гре- цької, римської, східної й біблійної історії —»Британік» (1669), «Береніка» (1670),

«Митридат» (1673), «Федра» (1677), але вони є наочним відображенням тогочасної французької дійсності.

Класицизм приніс свої найзначніші плоди в культурі Франції та цілої Європи, яка почала активно наслідувати французький досвід.

Передвістям французького класицизму в образотворчому мистецтві був Жорж де Латур (1593—1652). Його твори, особливо живий і яскравий портрет «Маркізи де Помпадур», користуються великим успіхом у знаті і при дворі. Творам Латура притаманна точність, виразність, чіткість композиції, бездоганна цілісність силу- ету, статика. Образи несуть риси вічного, надвисокого («Різдво», «Святий Йосип- стельмах»).

Засновником класицистичного напряму у живопису був французький художник- живописець, автор картин на історичні, релігійні та міфологічні теми, а також пей- зажів — Нікола Пуссен ((1594—1665). Знаменитого класициста то прославляли, то забували.

Отримавши в Руані знання і навички з живопису від В. Елле і Ж. Лаллемана, які не задовольняли його, Нікола відправляється в Париж. Пуссен навчається скрізь, де б він не знаходився. Вивчає історію, історію мистецтв, анатомію, латинь, Святе Письмо тощо. Багато малює, робить зарисовки, ілюстрації, пише картини «Битва»,

«Побиття немовлят», «Видіння Св. Якова». Серія «Тріумфів» і «Вакханалій», «Лу- на і Нарцис», «Спляча Венера», «Рінальдо і Арміда», написані під впливом Тиціана. Для втілення своїх ідеалів Пуссен створює сувору систему, в основі якої лежало раціональне начало та ідея порядку.

Тридцяті роки приносять художниу визнання як класицисту. Це — «Розруха Єрусалима», «Викрадення сабінянок», «Перехід через Червоне море», «Алегорії людського життя», «Виховання Юпітера». Теми його полотен: історія, міфологія

«Пейзаж з Геркулесом і Какусом», біблійні сюжети «Тріумф Давида», «Зняття з хреста», «Мойсей точить воду із скелі». Герої його картин — люди сильних хара- ктерів, величних вчинків, високого почуття обов’язку перед суспільством і дер- жавою.

Творчість майстра вважалася вершиною французького класицизму і в майбут- ньому вплинула на багатьох митців. Однак мистецтво класицизму виробило свої канони, засновані на художньо-естетичних традиціях Н. Пуссена, потребувало їх обов’язкового дотримання. Тому рівень мистецтва класицизму під впливом жорст- кої системи вимог почав знижуватись, оскільки творчий процес перетворився на просте наслідування. Цьому мистецтву відповідає і певна мова: міра і порядок, композиційна врівноваженість, плавний, чіткий лінійний ритм чудово передають сувору величність ідей та характерів. Найкраще у Пуссена — його пейзажі. Пус- сен — творець класичного ідеального пейзажу в його героїчному вигляді. Чотири пейзажі, написані для герцога Рішельє, завершують творчий шлях митця. У серії
«Пори року» художник ніби проходить усі вікові періоди людини на основі біблій- них сцен.

Мистецтво Пуссена — це мистецтво значної думки та яскравого духу. Митець обирає такі сюжети, які надають йому можливість показати героїчні та зразкові ха- рактери.

Він не мав багато учнів, проте йому вдалося створити власну школу живопису.

Представником класицизму в живопису був Клод Лоррен (1600—1662). Головна тема його творів — це велич природи. Він малював море, античні руїни, краєвиди з постаттями людей. Клод, як і Пуссен, зобразив чотири пори року. Це був непереве- ршений колорист свого часу.

Продовжувачем класицизму був знаменитий французький художник Жак Луї Давід (1748—1825). Доля художника, якого сучасники вважали першим худож- ником Франції, тісно пов’язана з великими подіями, що переживала в ту епоху його рідна батьківщина — Французька революція і правління Наполеона Бона- парта.

Рідні Луї в майбутньому хотіли бачити комерсантом. Однак з раннього дитинст- ва він не хотів нічому навчатися, окрім живопису. Будучи від природи наполегли- вим і впертим, юнак добивається дозволу відвідувати академію Сен-Люк, де навча- ється малювати з натури, а з 1764 р. продовжує вчитися у прославленого Буше і у В’єна, професора Королівської академії.

Перша робота, написана Луї Давідом, «Бій Марса з Мінервою», принесла йому великий успіх.

У 1775 р. Давід разом із В’єном відправляється в Італію, де вивчає шедеври сві- тового мистецтва. 1780 р. повертається в Париж і пише картини: «Велізарій»,

«Портрет графа Потоцького», «Святим Роком».

У наступні роки художник багато пише, створює такі полотна, як «Андрома- ха», «Смерть Сократа», «Паріс і Єлена», «Вид Люксембургського саду», «Сабі- нянки».

Луї Давід тісно пов’язує своє творче життя з політичним. Він стає активним учасником подій Французької революції, членом Якобінського клубу, його виби- рають в національний комітет. 1793 р. разом з іншими депутатами Конвента Луї Давід проголосував за смерть короля Людовика, якого пізніше стратили. Відгуком на ці події стали роботи «Брут», «Клятва в залі для гри в м’яч», «Ле Пеллетьє»,

«Смерть Марата».

Останній період життя Давіда був непростим. Наполеон, якого Давід завжди вважав своїм героєм і кумиром, то зрікався від престолу, то знову повертався до влади. Наполеон нагородив Луї командорським хрестом Почесного легіона, а сини і обидва зяті отримали підвищення по службі. З остаточним падінням влади Бонапа- рта в житті художника наступають чорні дні. Його засуджують і назавжди видво- рюють за межі Франції за те, що він голосував за страту короля. Разом із сім’єю живописець виїжджає в Брюссель.

Для сучасників у картинах Жака Луї Давіда звучали думки майбутнього, а для потомків цей художник став єдиним майстром, що доніс до них дух своєї суворої епохи.

Нові великі завдання, пошуки героїчних образів, що втілювали громадянські до- блесті, були вирішені художниками іншого типу, майстрами, що створили свій но- вий художній стиль. Це були Жак Луї Давід у живописі й Жан Антуан Гудон — у скульптурі.

Формування майстерності видатного французького скульптора, одного з найбі- льших майстрів скульптурного портрета, створення галереї яскравих образів пред-


ставників епохи Просвітництва — Гудона (1741—1828). Слава неперевершеного майстра скульптурного портрета, яку Гудон завоював ще за життя, незаперечна і по цей день. Це зв’язано з особистостями його моделей — великих людей XVІІІ ст.: Вольтера, Ж. Ж. Руссо, Д. Дідро, Б. Франкліна, Дж. Вашінгтона.

Гудон виконав декілька скульптур на міфологічні сюжети. Кульмінацією твор- чості майстра в цьому плані було створення статуї Діани.

Французька революція позбавила Гудона не тільки основної маси замовників, а й творчих сил. З середини 1790-х рр. його мистецтво почало різко занепадати. Він продовжує працювати, але в значно менших об’ємах, виконує портрети членів ім- ператорської сім’ї, маршалів і генералів. Останнім твором старого майстра був бюст Олександра І, виставлений в Салоні у 1814 р.

Гудон залишив надзвичайно велику творчу спадщину: портрети жінок і дітей, учених і філософів, людей мистецтва і видатних державних діячів.

До видатних митців Франції у XVІІІ ст. належить яскравий талант скульптора- монументаліста, майстра малої пластики і декоратора, автора композицій в стилі рококо і раннього класицизму — Фальконе Етьєн Моріс (1716—1791).

Багаторічне наполегливе навчання і праця, помножені на природне обдарування, принесли майбутньому майстрові великі результати. Перша самостійна робота Фа- льконе «Мілон Кротонський» зробила його ім’я популярним у французьких худож- ніх колах.

У 1753 р. Фальконе виконує ансамбль з двох фігур «Благовіщення» і «Розп’ят-

тя» для церкви Св. Роха.

Покровителькою і основним замовником стала маркіза Помпадур — фаворитка Людовика XV. Для оздоблення її палацу він створив велику кількість робіт, а також мармурову фігуру «Музика». Його професійний рівень підтверджують скульптура

«Садівниця» і барельєф «Полювання на качок». Принесли успіх скульптору пре- красні творіння малої пластики «Купальниця», «Амур» та інші.

У 1765 р. Фальконе отримав через князя Д. Голіцина запрошення Катерини ІІ створити в Петербурзі пам’ятник Петру І. 1766 р. скульптор з готовими ескізами монумента приїхав у Росію. Творча робота принесла Фальконе славу геніального скульптора-монументаліста. Після відливки кінної скульптури в 1778 р. він поки- нув Росію. У 1782 р. в центрі Сенатської площі був відкритий монумент Петру І

«Мідний вершник».

Найплідніші роки життя і тріумф творчого генія французький скульптор при- святив Росії.

В архітектурі найяскравішим зразком класицизму залишається ансамбль Вер- сальського палацу, збудований в 1668—1689 рр. за наказом французького короля Людовіка XІV. Архітектори цієї пам’ятки — Жюль Ардуен-Мансар та майстер са- дово-паркового мистецтва Андре Ленотр. Основні споруди Версаля нагадували своїми формами давньоримські будівлі з величезними колонами, портиками, ску- льптурами. Версальський парк, як і весь ансамбль, — це програмний твір. Це регу- лярний парк: у ньому все вивірено, розкреслено на алеї, визначено місця для фон- танів та скульптур. Загальна його довжина — близько трьох кілометрів.

У стилі класицизму було зведено Будинок та Собор Інвалідів, Вандомську пло- щу та Площу Перемог у Парижі, відновлюються роботи в Луврі.

У голландській архітектурі, починаючи із середини XVІІ ст. відбувається крутий поворот до класицизму. Найбільша будова в Республіці Об’єднаних Провінцій — монументальна ратуша в Амстердамі — виконана в стилі класицизму. Започатко- вана в 1648 р. ця велична споруда, розкішно прикрашена всередині, була покликана втілити ідею могутності буржуазної держави. Будівничим її був видатний голланд-


ський архітектор Якоб ван Кампен (1595—1657). Голландські зодчі другої полови- ни XVІІ ст. створили новий тип патриціанського житлового будинку з фасадом, прикрашеним строгими пілястрами і фронтоном. Цей тип будови залишався зраз- ком для подібних споруд протягом всього XVІІ ст. і початку XVІІІ ст.

У XVІІІ ст. в європейському мистецтві зароджується неокласицизм. Неокласи- цизм — течія в літературі та мистецтві XVІІІ — початку XX ст., що базувалася на стилізації зовнішніх форм античного мистецтва, італійського Відродження і част- ково класицизму.

У мистецтві неокласицизм пов’язаний із англійським живописцем, графіком і теоретиком мистецтва Уільямом Xогартом (1679—1764). Основоположник просві- тницького соціально-критичного напрямку в європейському мистецтві, майстер са- тиричного побутового жанру.

Навчався в художній школі, Академії Вандербенка. У 1720-х рр. Xогарт заявив про себе як ілюстратор. Ілюстрував твори Мільтона, Шекспіра, Свіфта, Сервантеса. Коли вперше були написані живописні твори, невідомо. Але уже в 1728—1729 рр. виступив як досвідчений живописець («Політик», «Прихожани, що сплять», «Жін- ка, що вказує на батька своєї дитини» тощо).

Часто живописні роботи відтворював у гравюрах. Розмножені в серіях естампів, твори Xогарта мали великий успіх. Він створив цикли: «Кар’єра повії», «Модний шлюб», «Кар’єра марнотрата» з шести, восьми композицій, пов’язаних загальним сюжетом, які висміювали вади суспільства. Прийоми Xогарта сценічні. Він і відчу- вав себе драматургом: складав словесні коментарі (ремарки) до своїх картин і гра- вюр, характеризував героїв і навіть давав їм імена. Xогарт писав не тільки побут, а й був прекрасним портретистом («Портрет місіс Елізабет Солтер», «Автопортрет з собакою», «Портрет Мері Едвардс», «Портрет Л. Фентон», «Портрет капітана То- маса Корема»), зберігаючи в портретах свій талант соціального психолога і майсте- рність в передачі миттєвого стану. Його портрети-етюди живі, свіжі, наприклад, портрет жвавої, рожевощокої «Дівчини з креветками».

Уільям Xогарт залишив декілька сотень творів живопису і графіки. Це був єди- ний художник англійського Просвітництва й перший живописець-просвітитель у Європі.

Одним із найвидатніших англійських художників другої половини XVІІІ ст. був Джошуа Рейнольдс (1723—1792). Це широко освічена людина, добре знайома із мистецтвом старих майстрів, зокрема італійських живописців епохи Відродження і пізнішого часу.

Серед колосальної кількості портретів (понад дві тисячі) Рейнольдса, які знайо- млять нас з англійською інтелігенцією того часу, представниками національної культури — письменниками, ученими, акторами, а також державними діячами, вій- ськовими, знаттю — «Портрет письменника Стерна», «Портрет Неллі О’Брайен»,

«Портрет Річарда Берка», «Портрет графа Фредеріка Бейсборо», «Портрет Пенело- пи Бусбі», «Портрет адмірала Xітфілда», «Портрет герцогині Девонширської»,

«Портрет хлопчика» та інші.

Широка ерудиція Джошуа Рейнольдса, його великі знання в галузі техніки жи- вопису, а також енергійний і товариський характер дозволили художнику стати ви- значним діячем англійського художнього життя свого часу. Він прославився не тільки як великий художник, а й як теоретик живопису, виступав із статтями про мистецтво, був організатором і першим президентом лондонської Академії мис- тецтв.

Творчість і просвітницька діяльність Рейнольдса вплинули на англійську школу живопису кінця XVІІІ — початку XІX ст.


У мистецтві цього напряму переважали прості, лаконічні, правильні форми, простежувався зв’язок з реалізмом, що найсильніше виявилося в творчості францу- зького живописця, майстра жанрових картин, натюрмортів і портретів, автора по- над 1000 полотен — Жана Батіста Сімеона Шардена (1699—1779). Свідок розквіту французького Просвітництва, сучасник видатних мислителів — Вольтера, Ж. Ж. Руссо, Ш. Монтеск’є і Д. Дідро. Освіту спочатку здобув у художника П’єра Жака, а згодом у відомого живописця і скульптора Ноеля Ніколи Куапеля, який ви- соко оцінив здібності учня.

У 1724 р. Шарден отримав перше замовлення — написати вивіску для будин- ку лікаря із зображенням хірургічних інструментів. Ця робота засвідчила про талант художника-живописця до жанрово-побутових сцен. Через чотири роки художник організував першу персональну виставку, після якої приходить ви- знання.

У 1730—1740-х роках митець створив свої найкращі жанрові сцени («Пралі»,

«Повернення з ринку», «Трудолюбива мати», «Молитва перед обідом», «Чаюван-

ня», «Помічник повара» та ін.).

З любов’ю і теплом Шарден пише дітей: «Xлопчик з дзигою», «Маленька вчите- лька», «Дівчинка з воланом», «Xлопчик, що пускає мильні бульбашки», «Карто- нний будиночок» тощо.

Велику частину серед живописних робіт художника займають натюрморти:

«Мідний бак», «Апельсини, срібний кубок та інші предмети», «Виноград, гранати, кавоварка, ніж і бокали», «Натюрморт з дикою качкою», «Кошик персиків і горі- хи», «Люлька», «Атрибути музики», «Атрибути мистецтв» та інші.

Шарден виконав ряд портретів у техніці пастелі: «Портрет дружини», «Автопо-

ртрет в окулярах», «Автопортрет із зеленим козирком».

Не дивлячись на те, що великий живописець залишив величезну спадщину, зразу після смерті був забутий. Лише в середині XІX ст. французькі письменни- ки брати Едмон і Жуль Гонкур заново відкрили світові красу і велич полотен Шардена.

Одним із найвизначніших портретистів сторіччя був французький художник- пастеліст Моріс Кантен де Латур (1704—1788).

У ранніх роботах Латура побудова композиції різноманітна. Наприклад, портрет свого товариша аббата Ж. Ж. Юбера художник вирішує в жанровому стилі. Порт- рети-картини дають можливість Латуру повніше і глибше охарактеризувати свої моделі.

Латур безперервно виставляється в луврських Салонах. Пише великі репрезен- тативні композиції, але в Салонах представляє й невеликі камерні та інтимні порт- рети (дофіни Марії Жозефи Саксонської, скульптора Ж. Б. Лемуана, ученого Дюк- ло, маршала Моріца Саксонського, королеви Марії Лещинської, актрис Жустини Фавар і Маріанни Данджевіль та ін.).

Латур в основному працював у техніці пастелі. Найяскравіший період творчості художника припадає на середину XVІІІ ст.

У стилі неокласицизму побудована площа Згоди в Парижі та Малий Тріанон у Версалі архітектора Ж.-А. Габріеля (1698—1782). Найбільшою спорудою неокла- сицизму стала церква св. Женев’єви в Парижі, яку в роки Французької революції перейменували на Пантеон. Сюди перенесені останки найвидатніших людей Фран- ції, в тому числі і її будівничого — Ж.-С. Суфло (1713—1780).

У Росії неокласицизм не розвинувся в стильову систему. Риси рококо оригіна- льно переплелися з класицизмом. Російський класицизм став однією із самобутніх і яскравих сторінок європейського мистецтва. З’явившись у XVІІІ ст., він набув до-
вершення в XІX ст. Видатними представниками російського класицизму XVІІІ ст. в архітектурі були В. Баженов, М. Казаков, у скульптурі — М. Козловський, Ф. Шу- бін, Ф. Щедрін, Е. Фальконе та ін., у малярстві — І. Нікітін, Ф. Рокотов, Д. Ле- вицький, В. Боровиковський та ін.

Романтизм як напрям у європейській літературі і мистецтві зародився в Ні- меччині у XVІІІ — на початку XІX ст. на основі осмислення уроків Французької революції. Для романтизму властиві духовний порив, піднесення над реальніс- тю, інтуїтивно-почуттєве світосприйняття. Це зумовлено небажанням змиритися з суперечностями дійсності. Романтикам було властиве глибоке розчарування в реальній дійсності, в наслідках антифеодальних революцій, в можливостях іс- нуючої цивілізації. Вони боролися проти канонів класицизму. Разом з тим одні- єю з найхарактерніших рис романтизму є пристрасна, всеохоплююча жадоба но- вого, почуття необхідності радикального оновлення світу. Романтики прагнули до усього незвичайного. Xарактерним для романтизму є й захист свободи, суве- ренності та самоцінності особистості, увага до внутрішнього світу людини. Ро- мантики пристрасно захищали право митця на творчу свободу, безмежну фанта- зію, відкидаючи регламентацію в мистецтві, його уніфікацію. Вони тяжіли до всього, що стояло «над прозою життя», ставило митця над «сірою повсякденніс- тю». Подібно до того, як класицисти вважали нормою та зразком мистецтво ан- тичності, романтики орієнтувалися на мистецтво середніх віків і Нового часу, відмінного від класицизму.

Живопис XVІІІ ст. поступався за драматизмом і масштабністю живопису XVІІ ст. Найбільші здобутки живопису пов’язані з творчістю вищезгаданих худож- ників: Ж.-А. Ватто, Ф. Буше, Ж.-О. Франагора Ш.-Л. Давіда у Франції, Xогарта і Д. Рейнольдса в Англії.

Романтизм є характерним для творчості іспанського генія Франсиско Xосе де Гойї (1746—1828). Він став не тільки одним з найвеличніших живописців і графіків Іспанії, але й суттєво вплинув на все європейське мистецтво XІX і XX ст.

Довге життя Гойї схоже на захоплюючий роман. Пригоди і небезпечні витівки запального молодого іспанця: дуелі, любовні інтриги, бродяче життя з мандрівною трупою матадорів (тореадорів) тощо. Паралельно розвивався інший роман — роман його мистецтва, ще складніший. Складний — тому що його мистецтво багатогран- не, належить до різних періодів: кінця XVІІІ і першої чверті XІX ст. і в зрілому пе- ріоді відрізняється складним підтекстом, зашифрованою системою алегорій. Гойя був першим живописцем двору Карлоса ІV, але зображував сім’ю короля («Сімейс- тво короля Карлоса ІV») зі злою насмішкою; він був придворним художником за Жозефа Бонапарта — ставленика Наполеона, він створив графічну серію «Страхіт- тя війни» про спротив окупантам і потрясаючу картину «Розстріл повстанців в ніч на 3 травня 1808 року»; він таврував інквізицію, жорстоко знущався над забобона- ми. Гойя малював картини, які оспівували іспанський народ, прославляли його кра- су і моральну силу, мужність і патріотизм.

У першій половині творчого життя Гойя займався тільки живописом. Він був неперевершеним живописцем, блискучим колористом, намагався наслідувати Ве- ласкеса. Перше визнання йому принесли роботи, виконані в стилі рококо, — карто- ни для шпалер (тобто тканих картин). Над серіями шпалер Гойя працював у 1770-х і 1780-х рр. Він брав для них різноманітні сюжети: тут були старці, стражники, ко- нтрабандисти, мотиви маскараду.

Ставши відомим і модним придворним живописцем, Гойя писав дуже багато портретів, не відмовлявся і від церковних замовлень, побутових тем — «Сім’я ге- рцога Осуни», «Молочниця з Бордо». У середині 80-х рр. Гойя виконав (поки що
тільки для себе) серію рисунків, які назвав «Капрічос», тобто капризи, фантазії. У 1799 р. мадридська газета представила колекцію гравюр на примхливі теми, ви- гравіруваних в техніці офорту та акватинти. Йому чудом вдалося уникнути інкві- зиції. Коли художник працював над «Капрічос», йому було вже за п’ятдесят, був хворим, глухим, але він став художником і людиною нового типу, нового віку — віку пробудження розуму. Ця колекція згодом перетворилася на шедевр іспансь- кої гравюри та на один з найважливіших витворів світового мистецтва. Колекція складається з 80 естампів, підписаних знизу. З самого початку свого існування

«Капрічос» зробили вирішальний внесок у популяризацію творів автора та розу- міння його світобачення. Ці гравюри є не лише неоціненним засвідченням ідей Гойї, але й можливістю зазирнути у його епоху та замислитися над самою приро- дою людини.

Таким був останній великий художник Іспанії і Європи, живий міст із «галант-

ного» XVІІІ ст. в критичний XІX вік.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   40


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка