[]



Сторінка15/40
Дата конвертації11.05.2018
Розмір9.42 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   40

Леонардо да Вінчі (1452—1519), напевно, більше, ніж будь-якого іншого діяча Відродження стосується поняття homo universale. Ця надзвичайна людина все знала і все вміла — усе, що знали й вміли в його добу; крім того, він передбачив те, про що в його добу навіть і не думали. Так, він обмірковував конструкцію літального апарата і, наскільки можна судити з його рисунків, йому спала на думку ідея гелі- коптера. Леонардо був живописцем, скульптором, архітектором, письменником, музикантом, теоретиком мистецтва, військовим інженером, винахідником, матема- тиком, анатомом і фізіологом, ботаніком… Причому в наукових заняттях він зали- шався митцем, так само, як в мистецтві залишався мислителем і вченим.

Леонардо да Вінчі вважають титаном, істотою майже надприродною, володарем різностороннього таланту і широкого кола пізнань. Він був привабливим зовні, ста- вним, мав незвичайну фізичну силу: він був фахівцем у всіх рицарських мистецт- вах, фехтуванні, танцях і музиці.

Задовго до Бекона він стверджував, що основа науки — це перш за все досвід і спостереження. Фахівець з математики і механіки, він перший виклав теорію сил, що діють на важіль у непрямому напрямі. Заняття астрономією і великі відкриття Колумба привели Леонардо до думки про обертання Землі. Спеціально займаючись анатомією заради живопису, він розібрався в призначенні і функціях веселкової оболонки ока. Леонардо да Вінчі винайшов камеру-обскуру, проводив гідравлічні досліди, вивів закони падіння тіл і руху по похилій площині, мав ясне уявлення про дихання і горіння, висунув геологічну гіпотезу про рух материків.

Дослідники творчості Леонардо до Вінчі впевнені, що вже одних цих заслуг бу- ло б достатньо для того, щоб вважати його видатною людиною. Цікаво, що до всьо- го, окрім скульптури і живопису, він ставився несерйозно, а в цих мистецтвах про- явив себе як справжній геній. Його ім’я вписано на сторінки історії мистецтв поряд


з Мікеланджело і Рафаелем. Але неупереджений історик відводить йому не менш значуще місце в історії механіки і фортифікації. Леонардо да Вінчі завжди прагнув проникнути в суть справи, не задовольняючись поверхневими результатами. Узяв- шись за вивчення анатомії як живописець, він першим став розчленовувати трупи, щоб зрозуміти розташування і будову м’язів, а потім відтворити це у своїх роботах. При всій зайнятості наукою і мистецтвом Леонардо да Вінчі знаходив час і на винахід різних літаючих пташок, міхурів і кишок, фейєрверків, що надуваються. Цим він розважав італійську аристократію. Леонардо керував проведенням каналів з річки Арно; будівництвом церков і фортець; артилерійськими знаряддями при об- лозі Мілана французьким королем; займався мистецтвом фортифікації, сконструю-

вав незвичайно гармонійну срібну 24-струнну ліру.

Леонардо да Вінчі був незаконним сином флорентійського нотаріуса, який дав си- нові чудову освіту. У майстерні Верроккьо Леонардо вивчав мистецтво малювання, необхідне для кожного італійця благородного походження. Так виявилися природні дарування Леонардо. Одного разу Верроккьо доручив Леонардо да Вінчі закінчити по- чатий образ. Легенда свідчить, що хлопець написав ангела з такою майстерністю, що його вчитель, перевершений своїм учнем, вирішив назавжди залишити живопис.

Прагнення до роботи з натури виявилося у Леонардо з молодості. Ще коли він жив у будинку батька, Леонардо да Вінчі задумав написати фантастичне чудовись- ко, ймовірно, запозичивши сюжет картини з народної легенди. Для цього він поса- див у клітку жаб, кажанів, змій і ящірок, вибираючи з їх зовнішнього вигляду те, що йому здавалося найхарактернішим, а потім пропорційно збільшував вибрані ча- стини тіла та компонував з них задуманий фактичний образ чудовиськ. Картина мала успіх і була добре продана.

Близько 1480 р. міланський правитель Лодовіко Сфорца зібрав зі всієї Італії ви- датних діячів науки і мистецтва. У числі інших його вибір упав на Леонардо да Ві- нчі. Репутація Леонардо, як майстерного музиканта, у той час була вищим за його славу живописця і до двору герцога він був покликаний як композитор і імпровіза- тор. Проте незабаром йому доручили створення міланської академії мистецтв. Ста- вши її директором, Леонардо да Вінчі написав цілий ряд трактатів про живопис. їх значення яскраво охарактеризував відомий художник Караччи: «Шкода, що я не знав про них раніше, вони замінили б мені мій двадцятирічний досвід!»

Під час перебування у Лодовіко Сфорца Леонардо да Вінчі трудився над коло- сальною кінною статуєю батька герцога. її планувалося відлити з бронзи за фор- мою Леонардо, але реалізувати цей задум перешкодила війна. Коли французи взяли Мілан, гасконські стрілки вибрали коня роботи Леонардо да Вінчі мішенню для уч- бових стрільб.

У цей же період була написана найзнаменитіша картина Леонардо да Вінчі «Та- ємна Вечеря», яка змушує дивуватися інтелектуальній силі художника, дає уявлен- ня про те, наскільки ретельно він розмірковував над загальною концепцією і над кожною деталлю. Це величезна фреска, на якій фігури написані у півтора рази бі- льшими за натуральну величину. Тепер про її деталі можна скласти уявлення лише за допомогою численних копій. «Таємна Вечеря» є прикладом мудрого розуміння законів монументального живопису, як вони мислилися у добу Відродження, тобто як органічний зв’язок ілюзорного простору фрески з реальним простором інтер’єру (принцип інший, ніж у середньовічному мистецтві, де розпис стверджував площину стіни). «Таємна Вечеря» зайняла стіну завширшки в одинадцять з половиною мет- рів у трапезній монастиря Марія делла Грація. На протилежному кінці зали розмі- щувався стіл настоятеля монастиря, і це художник узяв до уваги: композиція фрес- ки, де також написаний стіл, паралельний стіні, природно пов’язувалася з
інтер’єром і обстановкою. Простір у «Таємній Вечері» навмисне обмежений: перс- пективні лінії продовжують перспективу трапезної, але не ведуть далеко у глибину, а замикаються написаною стіною з вікнами, — таким чином, приміщення, де зна- ходиться фреска, здається тільки трохи продовженим, але його прості прямі обриси не порушені у зоровому відношенні. Xристос та його учні сидять ніби у тій самій трапезній, на певному підвищенні й у ніші. А завдяки своїм збільшеним розмірам вони панують над простором зали, привертаючи до себе погляди. Ця композиція відома всьому світу й увійшла до циклу священних зображень католицької і право- славної церков. До нашого часу збереглися окремі фрагменти цієї картини.

Річ у тому, що Леонардо да Вінчі писав «Таємну Вечерю» не фресковими, а олійними фарбами, близькість кухні і гарячі труби, що проходили позаду стіни, на якій була розташована картина, позначилися на її стані найзгубнішим чином. Вона почала руйнуватися ще за життя Леонардо да Вінчі. Сильна повінь 1500 р. пошко- дила стіну з розписом, і вже в першій половині XVI ст. фарби «Таємної Вечері» зблякнули і потьмяніли.

У XVII ст. у стіні прорубали двері, частково пошкодивши ноги у зображення Xриста. У XVIII ст. художник Беллотті спробував реставрувати картину, але зробив це невміло. Років п’ятдесят опісля інший художник, Мацца, остаточно зіпсував своїми зусиллями геніальний твір. Коли в 1796 р. Наполеон провів свою армію че- рез Альпи, військам було наказано якомога бережніше поводитися з витворами ми- стецтва. Проте генерали Бонапарта перетворили трапезну монастиря св. Марії в стайню і склад сіна.

Уявлення про «Таємну Вечерю» дають оригінальні картини Леонардо да Вінчі, етюди деяких голів і якісні копії, зроблені учнями Леонардо. Ретельне вивчення цих реліквій дало можливість створити гравюру, яка і служить з тих пір зразком для всіляких копій. Леонардо да Вінчі, зрозуміло, дотримувався певних традицій, розписуючи трапезну, але його геній додав дивну різноманітність лініям голів апо- столів. Xристос щойно вимовив: «Один із вас Мене зрадить». Ці страшні, але спо- кійні слова вразили апостолів: у кожного вирвався мимовільний рух, жест. Дванад- цять осіб, дванадцять різних характерів, дванадцять різних реакцій. Жоден художник до Леонардо не ставив такого складного завдання — виразити єдиний зміст моменту через розмаїття психічних типів людей та їх емоційних реакцій: жа- ху, страху, сумніву, безпорадної скорботи самого Xриста. Це робить усю роботу настільки винятковою, що вона дотепер залишається єдиним у своєму роді твором.

Коли французи зайняли в 1499 р. Мілан, Леонардо да Вінчі повернувся у Фло- ренцію і зайнявся живописом. Тут ним була написана чудова картина «Св. Сімейс- тво» й інші, проект фресок для залу суду у Флоренції (1503—1504). Урядове замов- лення на зображення битви 1440 р. між флорентійцями і міланцями було доручено виконати Леонардо да Вінчі і Мікеланджело. На жаль, ці картини не збереглися, і про чудовий твір Леонардо ми можемо судити лише за копією Рубенса. До цього періоду життя Леонардо належить «Поклоніння волхвів» і ряд портретів.

З творів останнього двадцятиліття життя Леонардо найвідоміший — «Мона Ліза» («Джоконда»). Цей портрет привертав і привертає до себе увагу. Автор створив образ проникливого, гострого, пильного людського інтелекту: він належить усім часам, лока- льні прикмети часу у ньому розчинені й майже не відчуваються, так само, як у голубому

«місячному» ландшафті, над яким панує Мона Ліза. Невловимий вираз обличчя Джоко- нди з її пильним поглядом, у якому є трохи посмішки, трохи іронії, трохи ще чогось. Його не можна відтворити, так як складається з багаточисельних світлотіньових нюан- сів. «Сфумато» — ніжний серпанок світлотіні, який так любив Леонардо, тут творить дива, надаючи нерухомому портрету внутрішнє життя, що безперервно протікає у часі.
Невеликі картини на дошках Леонардо да Вінчі віддавав для завершення своїм учням. Тільки портрет Мони Лізи, дружини Франческо дель Джіакондо, його влас- норучний твір від початку і до кінця. Нікому з сучасників художника не вдавалося дати таку витончену закругленість, таке м’яке положення рук.

У жіночих головках і портретах пензля Леонардо да Вінчі відчувається якийсь абсолютно своєрідний таємний вираз обличчя: розріз очей, оригінальна лінія брів, напівпосмішка, що блукає на зігнутих губах, погляд, загадковий або прихований, відрізняє роботи цього художника від творів інших майстрів.

Картина Леонардо да Вінчі «Богоматір з Xристом» відома також під назвою

«Мадонни Літти». Богоматір зображена сидячою між двох невеликих напівкруглих вікон у червоному хітоні і голубому плащі. Очі її напівопущені і дивляться на не- мовля, яке вона годує. Немовля Ісус повернуло очі до глядача і тримає в руці мале- ньку пташку, що символізує його майбутні страждання. На іншій картині Леонардо

«Святе сімейство» теж зображена Діва Марія з Сином, Йосипом і Св. Катериною з пальмовою гілкою і книгою в руках.

Відомо мало творів митця. І не стільки тому, що вони гинули, а тому, що він їх у більшості випадків не завершував.

Сповнений задумів, Леонардо обмежувався тим, що накреслював в ескізі, у на- черку, у запису приблизні шляхи вирішення того або іншого завдання.

У нього було багато учнів, котрі старанно його наслідували. Леонардо нерідко доручав їм виконувати роботу за своїми начерками, а сам лише надавав твору заве- ршеного вигляду.

Леонардо працював у Флоренції, Мілані, Римі, а наприкінці життя переселився у Францію. Митець був доволі байдужим до політичних суперечностей і не виявляв мі- сцевого патріотизму. Він відчував себе громадянином світу. Від міланського періоду збереглася «Мадонна у гроті» та фреска «Таємна Вечеря». Обидва ці твори є епохаль- ними, художньою програмою Високого Відродження, зразками ренесансної класики.

«Мадонна у гроті» — велика картина, що за форматом нагадує типове ренесанс- не вікно: прямокутник, зверху заокруглений. Це поширений у ренесансному живо- писі формат. Ренесансна картина — це подоба до вікна, вікна у світ. Світ, що у ньому відкривається, — збільшений, величавий, більш урочистий, ніж справжній, але настільки ж реальний, такий, що має вражати своєю подібністю до відображен- ня у дзеркалі. Як би завзято не працювали кватрочентисти над перспективою і об’ємом, у них ще не виходила подоба дзеркала.

У будь-якого митця кватроченто є зіставлення ближніх і дальніх просторових зон, але немає їх природного перетікання. Тло замикає картину, як задник декора- ції. А перший план рельєфом виступає на цьому тлі; між ними — розрив, єдиного простору не відчувається. У Леонардо все інакше. Крізь його «вікно» ми ніби за- глядаємо у напівтемний сталактитовий грот, де простір розвивається у глибину плавно, невідчутно перетікаючи з одного плану в інший, виводячи до світлого ви- ходу з печери. І група з чотирьох фігур — Марія, немовля — Ісус, немовля — Іоанн Xреститель і ангел — розміщена не «на тлі» печери, а дійсно в її середині. Зазна- чимо, що сама ця група просторова. Відчувається реальна відстань, повітря між не- мовлям Xристом, матір’ю і Xрестителем. Саме тут по-справжньому починається станковий живопис. Живопис, що не вкриває площину, але «пробиває» у ній вікно; не входить у просторові відношення інтер’єру, але створює для себе свій власний простір, власний світ, окреме буття. Є дещо невловиме у внутрішній концепції тво- ру «Мадонна у гроті». Виконання з самого початку раціоналістичне. Леонардо да Вінчі був художником найменш інтуїтивним. Усе, що він робив, робив свідомо, з повною мобілізацією інтелекту.
Сучасник Леонардо, Рафаель Санті прожив недовге, але дуже плідне життя. Леонардо і Мікеланджело, що дожили до старості, втілили лише деякі зі своїх за- думів, і тільки деякі їм вдалося довести до кінця. Рафаель, що помер молодим, майже всі свої задуми завершив. Його мистецтво — втілення ясної співмірності, строгої урівноваженості, чистоти стилю. Як справжній майстер Відродження, Ра- фаель був різнобічним митцем: архітектором, монументалістом, майстром портре- та, декоратором. Але найбільше він уславився як творець дивних «Мадонн».

Рафаель Санті (1483—1520) народився в невеликому містечку Урбіно, розташо- ваному на східному схилі Апеннін, де гірські відроги поривчастими уступами спус- каються в долину, прилеглу до Адріатичного моря. Містечко мало чим відрізняєть- ся від інших італійських містечок, розташованих уздовж усього Апеннінського хребта. Ті ж замки і палаци, вузькі триповерхові будинки з почорнілими черепич- ними покрівлями, високими трубами і маленькими віконцями.

На одній із вулиць, Конрада дель Монте, дотепер стоїть будинок, який мало чим відрізняється від сусідніх споруд, і на будинку цьому прибитий напис: «У цій халу- пі 6 квітня 1483 р. народився безсмертний живописець Рафаель. У людських спра- вах Божественний промисел часто в малому створює велике».

Предки Санті не належали до аристократичних кіл Італії і займалися дрібною торгівлею. Проте батько Рафаелло, Джіованні, що жив в Урбіно в епоху розквіту італійського Відродження, був живописцем і розписував церкви і монастирі свого округу. Він був одружений на дочці багатого купця, Маджії Чиарла. На одній із стін будинку, де вони жили, є фреска, в якій, начебто, презентований портрет цієї жінки. На фресці зображена молода італійка в профіль. Вона сидить із книгою біля робочого столу і тримає рукою дитину.

Рафаель народився у Страсну п’ятницю. Через вісім років померла його мати. Батько одружився вдруге. У 1494 р. Джіованні помер. Діти залишилися на руках мачухи і Бартоломео, дядька по батькові.

Першим учителем Рафаелло став його батько; після його смерті хлопчик, ймові- рно, займався у Тімотео, теж уродженця Урбіно. Перші роботи Рафаеля свідчать про подібність прийомів Тімотео і початківця художника.

Незабаром Рафаель залишив батьківщину і поїхав до столиці Умбрії, де жив Пе- руджіно. Навчався у його майстерні, яка стала його ідеалом і духовним притулком. У Перуджії тоді жив і Пінтуріккьо, який вже уславився в усій Італії і займався роз- писом Ватикану. Перуджіно підтримував дружні стосунки з Леонардо да Вінчі і Мікеланджело, вивчав закони повітряної і лінійної перспективи, а також розробляв нові прийоми роботи з олійними фарбами. Перуджіно був прекрасним викладачем, ніби народженим для того, щоб підготувати дорогу своєму геніальному учневі.

Першою великою самостійною картиною Рафаеля слід визнати «Коронування Богоматері», в якій відчувається вплив Перуджіно, а також власні риси великого таланту, що розвивається. До цього твору Рафаель виконав багато ескізів олівцем. Замовила картину Магдалина Одді. Коли картина була написана, її помістили в це- ркві св. Франциска під ім’ям Перуджіно.

У 1502 р. Рафаель написав невеликий образ Мадонни, відомий під назвою «Ма- донна з книгою». Фігура Богоматері зображена майже по коліно. Дуже цікава пер- винна композиція цієї картини. Спочатку Мадонна була написана на дерев’яній ос- нові ще в Перуджії, у будинку Стаффа, для якого вона була виготовлена на замовлення. Згодом дерево тріснуло. Коли в 1770 р. імператор Олександр придбав її в подарунок своїй дружині за триста десять тисяч франків і привіз до Петербурга, хранителі Ермітажу ухвалили рішення перенести дорогоцінний твір на полотно. Спочатку картину випиляли з намальованої на дереві рамки, а потім із внутрішньої
сторони поступово знімали шари дерева, поки не дійшли до первинного контурного малюнка. І тут виявилося, що, згідно з первинною композицією, Богоматір повинна була тримати в руках не книгу, а яблуко, що цілком відповідало рафаелівському ес- кізу цієї картини.

Тим часом слава Рафаеля зростала. Він почав виконувати самостійні замовлен- ня, з яких найпримітнішим є «Заручення Богоматері», що призначалося для церкви св. Франциска. Правда, її композиція дуже близька картині Перуджіно, написаній на той же сюжет, але в колориті і розробці деталей вплив учителя не відчувається. Сором’язливо-трепетний вираз, доданий Рафаелем Богоматері, благоговійна вели- чавість Йосипа і поважність первосвященика, що з’єднує руки наречених, ніколи не була виражена з такою силою.

Наречених оточують особи, одягнені за умбрийською модою; серед них виріз- няється один із зневажених наречених — красивий хлопець, що ламає об коліно жезл. Чудовою є жіноча фігура, що зображена ліворуч на першому плані. її вважа- ють прообразом Сикстинської Мадонни. Під цією картиною Рафаель уперше по- ставив повністю своє ім’я і рік — 1504.

Після закінчення цієї роботи художник повернувся на батьківщину. Проте тепер для нього відчинив свої двері палац герцога Урбінського.

З 1504 р. Рафаель живе у Флоренції, але підтримує зв’язки з Перуджіно, виконує картони для його майстерні, а нерідко і сам відправлявся в Перуджію для остаточ- ної доробки замовлень.

У Флоренції Рафаель взявся за вивчення античних пам’яток у кращих флорен- тійських музеях.

На молодого Рафаеля вплинули художні твори сучасників і попередників, Джотто і Мазаччо.

Не дивлячись на свою неприязнь до Мікеланджело, Рафаель мимоволі насліду- вав його прийоми в опрацьовуванні мускулатури людського тіла. Єдність плями і відсутність строкатості, властива Мікеланджело, вплинули на музичну гармонію кольорів у картинах Рафаеля. Вплив же Леонардо да Вінчі позначився в тому, як Рафаель працював з кольором: він прагнув не зображати фігури при денному освіт- ленні і намагався уникнути різких тіней. Цього правила Рафаель дотримувався в усіх своїх творах.

У Перуджії Рафаель вважався найкращим художником: із цього приводу навіть зберігся особливий документ з відповідною думкою його земляків. У 1505 р. він отримав замовлення від монастиря Монте-Лючіа: черниці хотіли отримати з його майстерні картину «Коронування Богоматері». Рафаель приїхав до Перуджії для підписання договору і отримання завдатку в 30 дукатів. У договорі йшлося, що іко- на виконується кращим майстром Перуджії.

Замовники вимагали не вільної композиції, а дотримання того канону, до якого звикли і представники церкви, і прихожани. Деякі біографи Рафаеля вважають, що ця умова позитивно позначилася на його таланті.

У цей же час Рафаелем написана «Мадонна Св. Антонія» для черниць Антонієва монастиря в Перуджії. Композиція цієї ікони складна, але традиційна. На престолі, оббитому пурпуром із золотом, під круглим балдахіном Богоматір тримає немовля Xриста, який згідно з вимогами церковного статуту зображений у довгому хітоні. Маленький Передвісник, що благоговійно підійшов до Ісуса, теж одягнений у тра- диційну шкіру. Геній Рафаеля тут виявився у виконанні голівок (вплив Леонардо да Вінчі). У цей же час виконана і «Мадонна сім’ї Ансидеї». У картині багато умовно- стей: усюди золото і яскраві фарби, а у маленького Предтечі, одягненого в черво- ний із золотою облямівкою плащ, кришталевий хрест.
У монастирі Рафаель працював над монументальними фресками.

У Перуджії Рафаель заробляв гроші і користувався славою першого живописця. У Флоренції він вчився і писав картини порівняно невеликого розміру, але рівня своїх великих вчителів досягти не міг. Безліч малюнків на кольоровому папері, зроблених олівцем або пензлем, належать до флорентійського періоду Рафаеля. Де- які з них ідеальні і не поступаються картинам, з іншого боку, в цих легких штрихо- вих нарисах є багато недомовленого і ще не вираженого.

Усі Мадонни цього часу тяжіють до одного і того ж типу. Першою картиною флорентійського періоду вважають «Мадонну Грандука».

Умбрійська школа вже не могла стримувати художника, і кожен новий твір сві- дчив про його геніальність. Рафаель не тільки шукав нових пропорцій у малюнку, а й прагнув створити новий колорит: спокійний, гармонійний, який би відповідав сюжету. Особливо яскраво це відобразилося в так званій «Орлеанській Мадонні», яка зображена у вигляді скромної молодої господині з легким серпанком на біляво- му волоссі. Вона утримує дитину лівою рукою під спинку, а правою — за ступню. Саме Немовля, щоб зберегти рівновагу, тримається за корсаж Матері. Якщо у фігу- рі Немовляти ще відчувається деяка прямолінійність, то в меланхолійній позі Ма- тері художник досяг ідеальної небесної краси.

У композиції «Мадонни Колона» є деяка грайливість. Обличчя Богоматері осві- тлене усмішкою; дитина спирається однією рукою на її плече, а іншою тримається за виріз ліфа. Дитя хоче встати на ноги, заважає матері читати. Сама картина, ймо- вірно, виконана лише за картоном Рафаеля і не належить його пензлю. Згодом Ра- фаель багато разів зупинявся на мотиві читання Богоматір’ю книги, багато кращих його картин написані на цей сюжет.

Пізні композиції Рафаеля ускладнюються — до Богоматері і Xриста приєднується Предтеча, так з’явилися знамениті картини — «Мадонна у зеленому», «Луврська садів- ниця». Очі в усіх Мадонн опущені вниз і уважно дивляться на Сина. У «Луврській са- дівниці» краса Богоматері бездоганна, пейзаж і фігури зливаються в чистій гармонії, малюнок суворий. Волосся Мадонни вільними кільцями спадає на плечі, вуха і спину. Обличчя освітлене тим дивним напівсвітлом, яке властиве лише Рафаелю.

До того ж флорентійського періоду належить і «Свята родина». На відміну від інших подібних зображень твір отримав назву «Мадонна з безбородим Йосипом». Богоматір з Немовлям на колінах сидить біля мармурової стіни, поряд Йосип, який дивиться на Немовля.

Портрети, створені Рафаелем, мають відбиток манери Леонардо да Вінчі.

У 1506 р. Рафаель знову приїхав в Урбіно, де пише автопортрет. В очах двадця- титрьохлітнього художника відчувається вдумливість, у ледь окреслених бровах немає і сліду тієї могутньої енергії і бурхливих поривів, якими відрізнялися риси обличчя Буонарроті.

Уся постать освітлена якимось ідеальним внутрішнім світлом.

У кінці 1506 р. художник повернувся до Флоренції і створив майже одночасно три картини «Аполлон і Марсіас» «Св. Катерина Александрійська» і «Покладання до труни».

«Аполлон і Марсіас» викликала суперечки серед знавців, що піддавали сумніву авторство Рафаеля. Проте шляхетність композиції, антична пластика форм і по- справжньому рафаелівський колорит свідчать, що перед нами — твір Рафаеля.

«Св. Катерина Александрійська» мало в чому поступається кращим рафаелівсь- ким Мадоннам. Чудовий картон цієї картини зберігається в Луврі.

Найбільшим твором художника, що завершив цикл його флорентійських робіт, вважається «Покладання до труни» — складна композиція, виконана на дереві.


Беручись за це замовлення, Рафаель зробив цілий ряд ескізів. Два роки худож- ник не починав роботу, вивчаючи картини Перуджіно на цей самий сюжет, робив начерки моменту поховання. Магдалина, що цілує руку бездиханного тіла — один із кращих рафаелівських образів. Тіло Xриста теж написано блискуче.

1508 р. був останнім роком перебування Санті у Флоренції. Становище його було вже міцним, і Флоренція тепер дивилася на Рафаеля як на свого живопис- ця. Ймовірно, він довго ще залишався б у цьому місті, якби Папа не викликав його до Риму.

Розпочався новий період творчої діяльності Санті. Перед ним відкрився Рим — скарбниця античного і християнського мистецтва, музей, де було зібрано все, що дала Італії епоха Відродження. Рафаель відразу був прийнятий у вищі кола римсь- кої аристократії.

Дебют Рафаеля в залах Ватикану був блискучим. Юлій II у цей час замислив прикрасити фресками ряд залів другого поверху Ватиканського палацу. На його за- прошення над ними працювали Перуджіно, Содома, Синьореллі, Перруцци й інші майстри. Рафаелю відвели певні ділянки стін. Восени 1508 р. усім художникам бу- ло запропоновано виїхати з Риму, їх живопис був знищений, а розпис усіх залів був наданий Рафаелю.

Сповнений сил, молодості, енергії, окрилений наданою йому честю, Рафаель розпочав роботу з невичерпною енергією. Першою його фрескою була граційна композиція «Диспут про триєдиного Бога».

Фреска поділяється на дві частини, у небесах — торжествуюча Трійця, Богома- тір, Предтеча, ангели, патріархи, мученики і святі. Унизу на престолі — чаша для причастя, отці й вчителі церкви Амвросій, Августин, Ієронім і Григорій Великий. Серед проповідників і богословів зображені Данте і Савонарола. Композицію фрес- ки Рафаель не раз переробляв в ескізах: йому хотілося виправдати довір’я Папи. Зусилля художника увінчалися успіхом, крім загальної краси зображення, йому блискуче вдалися окремі голови дійових осіб.

Тема «Торжества філософії», або «Афінської школи», була запропонована Па- пою. Центральними фігурами композиції є спокійні, урочисті Платон і Арістотель у грецькому одязі. Вони не сперечаються, а ніби доводять свої філософські сентенції. їхні фігури оточує багато зображень чудових голів, кожна — плід довгої і наполег- ливої праці: Піфагор, Демокріт, Сократ, Алкивіад, Арістіпп, Епікур, Галлієн, Архі- мед, Птолемей, Гиппарх та інші. Згодом за цими творами вивчали живопис багато поколінь художників.

Третьою композицією Рафаеля у «Станцах» є «Торжество поезії». Фреска була написана на стіні з дверима, і художник чудово використав цю природну рамку, зо- бразивши якраз над нею вершину Парнасу. На скелях цієї гори, біля струменів Іпо- крени, презентований Аполлон у лавровому вінці, ледве прикритий плащем. На- тхненно піднявши очі до неба, він грає на італійській скрипці. Музи, що оточують бога, також зображені з сучасними Рафаелеві музичними інструментами. Позаду муз зображені Гомер, Вергілій і Данте, на передньому плані — фігура Сафо (вва- жають, що це портрет молодої римської куртизанки).

Четверту стіну залу della Signatura займає зображення «Торжества права». У центрі композиції — Юстініан у царському одязі, що передає юристам укладені ним закони. Живопис стін гармонійно поєднаний з іншим оформленням залу. Двері і панелі виготовив відомий різьбяр по дереву Джованні з Верони. Згодом двері зня- ли і замінили живописом, підлога в залі була мозаїчною.

Пристрасть до алегорії, успадкована італійським живописом від античного сві- ту, повною мірою виявилася в нових рафаелівських фресках «Вигнання Еліодора з


храму». Це не стільки відтворення події, описаної в II книзі Маккавіів, скільки сим- вол перемоги Папства над французьким королем.

На фресці зображено Єрусалимський храм. Грабіжники вже захопили дорого- цінне начиння, але раптом з’явився вершник на білому коні з золотою зброєю у су- проводі двох ангелів з різками в руках. Еліодор впав від поштовху вершника, на- грабоване розсипалося; здається, кінь ось-ось наступить на нечестивця. Його товариші хапаються за зброю, але страх заважає їм боротися. Народ у хвилюванні стежить за цим дивом. Серед загального сум’яття височить спокійна, велична фігу- ра Юлія II, що спрямував обурений погляд на ворогів Церкви.

Сюжет другої фрески «Больсенська обідня» був запозичений зі старої легенди. У XIII ст. у селі Больсена під час здійснення євхаристії священик пролив декілька крапель з чаші на хустку. Як не згортав цю хустку священик, але кров усе просту- пала крізь тканину, приймаючи форму чаші. На згадку про цю подію Папа Урбан IV встановив свято «Тіло Xристове». Згідно з іншим варіантом легенди, усе вино в Больсенській чаші перетворилось на кров. Саме на цій версії і зупинився Рафаель. У центрі композиції художник зобразив священика, свідка дива. Юлій ІІ спокійно спостерігає за переляканим священиком.

Третя фреска — «Аттіла під стінами Риму». Згідно з легендою у таборі у Мінчио Аттілі під час приїзду Папи було видіння старого з мечем у руках. Аттіла відступив назад за Альпи. Замість Мінчио Юлій II звелівав зобразити Рим, щоб ще раз проде- монструвати, як небесне заступництво охороняє Рим і його Церкву від ворогів.

Після вступу на престол Папи Лева X ліву частину композиції довелося змінити. Новий Папа зажадав, щоб небесне воїнство було прибране, а земна велич, втілювана намісником Xриста, посилена. Рафаель доклав великих зусиль, щоб задовольнити Папу і створив справді чудову групу. На фресці прекрасно виписані портрети не тільки Па- пи, а й його кардиналів, конюхів і равеннського коня Його святості. Жах Аттіли і його воїнів виражено енергійно; уся композиція осяяна полум’ям міст, що горять.

Четверта фреска — «Виведення апостола Петра з темниці». Картина розділена на три частини. У середній зображено сяючого ангела, що нахилився над міцно спля- чим, закутим у ланцюги Петром. Праворуч — ангел, що виводить апостола з темни- ці; ліворуч — група вартових, які перелякані дивовижною втечею ув’язненого. За ко- лоритом ця фреска є одним з найдовершеніших творінь Рафаеля періоду зрілості.

Папа був захоплений фресками. Рафаель у наступних своїх творах намагався підкреслити могутність Папи.

Так, у картині «Пожежа в Борго» він зобразив сум’яття народу під час стихійної біди — пожежі. Проте однієї появи Папи на балконі палацу виявляється достатньо для того, щоб вогонь згас (Борго — місцевість, що межує з храмом Св. Петра). За правління Папи Лева IV спалахнула пожежа, що загрожувала самому храму, але благословення Папи зупинило її. На очах Рафаеля Лев X знаменням хреста зупиняв народне повстання і відвертав біди війни. Латеранський собор визнав Папу непо- грішимим, і Рафаель зобразив апофеоз цієї влади.

На іншій фресці, присвяченій битві при Остії, Папа Лев X перемагає сарацин. Цей сюжет теж стосувався подій Латеранського собору, на якому було висловлено думку про необхідність єднання християнських народів для перемоги над невірними.

Темі всемогутності Папи присвячено наступні дві фрески: «Коронування Карла» і «Очисна присяга». На першій картині Карл Великий, коронований Папою, при- ймає від нього владу як слуга Церкви Xристової. В «Очисній присязі» Папа Лев III стоїть перед судом єпископів, куди його відправив Карл Великий. Над фрескою ла- тинський напис «Dei, non hominis, est episcopos judicare» («Судити представників Церкви належить Господові, а не людям»).


Виконуючи ці колосальні роботи, Рафаель продовжував писати за замовленнями Папи та інших представників римської церкви. Xудожник поступово переходив від прозорого, ніжного колориту до більш яскравого.

До цього періоду належить його знаменита «Мадонна Альба». Картина укладена в круг — досить рідкісна форма для італійського живопису того часу. Богоматір зо- бражена сидячою. На ній строката сукня і голуба мантія. Вона обіймає рукою дітей. Св. Іоанн подає Ісусові зроблений ним з очерету хрест. Богоматір із задумливо сумним виразом обличчя дивиться на цей хрест ніби передбачає майбутнє, яке він обіцяє її Немовляті. Тут поза Богоматері сміливіша і життєвіша, ніж у творах фло- рентійського періоду художника. Свою назву картина отримала через те, що у свій час знаходилася в Іспанії, у галереї герцогів Альба.

В мадридському музеї зберігається так звана «Мадонна з рибою», що виконана у римський період діяльності Рафаеля і написана для каплиці в Неаполі.

Оригінальна композиція цієї картини: на престолі сидить Богоматір з Немовлям, біля неї стоїть Св. Ієронім, що читає книгу. Архангел Рафаїл підводить до Мадонни Товія, у якого на правій руці висить спіймана риба.

«Мадонна в кріслі» — одна з найбільших за розміром робіт Рафаеля. Ескіз для неї Рафаель накидав на вибитому дні діжки (художник побачив молоду римлянку, що годувала дитину. Група так уразила його, що він, повернувшись до Ватикану, тут же написав з селянки Мадонну). Виразність цієї картини не піддається опису, усе в ній зведено в істинну гармонію; можливо, єдиним недоліком композиції мож- на назвати завелику фігуру немовляти. Немовля здається чотирьох-, а то і п’ятирічним хлопчиком, тоді як пухкі ручки і ніжки говорять про найніжніший вік.

У Рафаеля є портрети Папи, декількох кардиналів, акторів, бібліотекарів і інших представників Ватикану. Жіночих портретів Рафаель писав мало.

У 1515 р. Рафаель отримав нову посаду — старшого доглядача розкопок в око- лицях Риму. Під руїнами старих вілл нерідко знаходили прекрасні пам’ятники ан- тичного мистецтва, і Папа хотів зберегти їх від руйнування.

У Болоньї в церкві Сан-Джіованні є прибудова Св. Цецилії. Рафаель отримав замовлення написати образ цієї святої. Як майже на всіх іконах того часу, ця ком- позиція складається з двох частин: угорі зображено шість ангелів, що співають, а внизу — Св. Цецилія з органом у руках піднімає натхненну голову до неба; право- руч — стоїть Марія Магдалина, за нею — Св. Августин. На передньому плані — апостол Павло з мечем у руках, а поряд з ним видно голову Іоанна Богослова.

Рафаелю траплялося відправляти свої картини у найвіддаленіші куточки Італії. З Палермо йому одного разу замовили ікону «Несіння хреста». Корабель, на якому була відправлена робота художника — ікона, розбився; єдине, що уціліло — ящик з іконою, викинутий на берег у Генуї.

«Сікстинська Мадонна» була виконана для невеликого монастиря Св. Сікс- та в Піаченці. Чорне братство хотіло отримати ікону Богоматері з Св. Сікстом і Св. Варварою з боків. І Рафаель створив ікону, що виявилася якимось одкровен- ням. Написана вона була відразу, без підготовчих ескізів, її образ з’явився ху- дожникові у сні.

Цю картину визнано одним з найбільших досягнень живопису Ренесансу, подіб- но до того, як Венера Мілоська є апогеєм античної скульптури. Покірливий спокій і величавість Богоматері, краса Св. Варвари, благоговійно-добродушне захоплення Св. Сикста, якесь таємне полум’я в погляді немовляти, краса двох ангелів біля під- ніжжя картини — усе це зливається в гармонію, подібну до якої важко знайти на- віть у самого Рафаеля.

Рафаель отримав нове замовлення Папи — розписати Ватиканські ложа.


«Ложами» називали відкриті галереї, що виходили на невеликий дворик Ватикану, звідки відкривався прекрасний вигляд на весь Рим і дворик Св. Дамаза. Ложі розташо- вувалися в три яруси, найрозкішніший з яких — середній. Унизу була прохідна гале- рея, а вгорі мешкали сановники Ватикану — найближчі наближені до Папи.

Ці галереї прийнято називати «ложами Рафаеля», хоча художник був тільки ор- ганізатором робіт. Над розписом працювало вісім його кращих учнів на чолі з тала- новитим Джуліо Романо. Розмір фресок у ложах був невеликий, тому Рафаель уни- кав складних груп і віддавав перевагу пейзажу, який гармонійно переходив від фігури до орнаменту.

Не надаючи особливого значення біблійним композиціям лож, Рафаель проте створив таку дивну колекцію біблійних сюжетів, що вся серія отримала назву

«Біблія Рафаеля». Простота цих фресок відповідає простоті і наївності біблійної історії, яку вони ілюструють. Орнаменти теж є справжнім чудом мистецтва — тут легкість, грація, фантазія, музичність загального настрою досягають у них свого апогею. Маленькі повітряні храми в римському стилі, античні вази, маски, статуї, звірі, птахи, риби і плоди — усе це гармонійно пов’язано і написано лег- ко й вільно.

Біля верхньої галереї знаходилася ванна кімната кардинала Біббієни. Для неї Рафаель підібрав фреску на тему міфу про Афродіту і Ероса.

Коли банкір Киджі замовив Рафаелеві для плафона своєї галереї розпис за моти- вами історії Амура і Психеї, художник написав десять зображень, укладених в рам- ки, що складаються з кольорів і плодів, які скомпоновані і написані його учнем, Удіне. Олімп і типи олімпійців знаходилися тоді у сфері творчих інтересів Рафаеля, тому історія Психеї вийшла у нього краще, ніж фрески залів Ватикану.

Весь заключний період діяльності Рафаеля проходив під впливом античного мисте- цтва. Як доглядач розкопок, він не просто керував роботами, а щиро захопився мистец- твом минулого. Папа і весь Рим були вражені його антикварними відкриттями.

Слава Рафаеля розповсюдилася далеко за межі Італії; він став одержувати замо- влення з Франції, але постійно запізнювався з їх виконанням, як, наприклад, трапи- лося зі «Святим сімейством Франциска I». Проте це позитивно позначилося на опрацюванні картини, написаної з вражаючою закінченістю малюнка і композиції. Роботу над нею завершував уже Джуліо Романо.

Упродовж останніх трьох років життя Рафаель створював знамените «Преобра- ження», виконавши велику кількість ескізів для цієї роботи, що стоїть майже на од- ному рівні з «Сікстинською Мадонною».

Композиційно картина достатньо складна. У ній потрібно було зобразити дві розділених в часі події — Преображення на Фаворі і зцілення біснуватого. Верхня частина — власне Преображення — написана в легких повітряних тонах; нижня — зцілення — навпаки, написана енергійно і сильно, з виразним реалізмом. Кожний з образів апостолів індивідуалізований. У нижній частині картини їх дев’ять фігур, інші три — нагорі з Ісусом. Фігура Xриста вражає своєю легкістю і повна того пе- ревтілення, про яке мовиться в Євангелії. Увесь верх, поза сумнівом, написаний Рафаелем, і лише в нижній частині помітна участь його помічника Романі.

Ймовірно, причиною ранньої смерті Рафаеля стало його захоплення розкопками. 28 березня 1520 р. він захворів, а 6 квітня його вже не стало. У момент його смерті відбулося явище, що вразило весь Рим: стіни Ватикану тріснули, і Папа змушений був покинути свій палац. Рафаеля поховали в Пантеоні.

З трьох корифеїв Високого Відродження Рафаель був довгий час найбільше ша- нований. Усі академії світу зробили його своїм божеством. Проте Рафаель не той благообразний, ідеальний, благочестивий класик, яким його сприйняли епігони. Він


живий і земний. Нині, позбавлений зайвого лоску, він постає перед нами у своїй справжній величі.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   40


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка