[]



Сторінка10/40
Дата конвертації11.05.2018
Розмір9.42 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   40

трубадурів, труверів, мінезингерів2. Так називалися благородні лицарі, сеньйори
1 Руа Ж. Ж. История рьцарства. — М.: Алетейа, 2001. — С. 7.

2 Іванов К. А. Трубадурь, труверь и минезингерь. — С. 11.
Провансу, півночі Франції, Німеччини, що писали пісні та вірші. Центрами їх твор- чості були замки.

У ліриці трубадурів домінувала тема кохання. «Висока» любов протиставлялась

«безглуздій» любові — долі «дурних багачів», старих і скупих. Вишукана лірика трубадурів оспівувала лицарську куртуазну любов і радощі життя. Дама, що оспі- вувалася трубадуром, стала новим персонажем у середньовічній європейській куль- турі. Шляхетна дама виступала охоронницею культурних цінностей, що змушували лицаря вдосконалюватись і бути зразковим представником привілейованого класу. Трубадури володіли музичною освітою. Головними жанрами і формами їх лірики були: серена (вечірня пісня), альба (вранішня пісня), пасторела (пісня-діалог), рон- до, балада, естампіда (танцювальна пісня), плен (пісня-плач), сирвента (сатирично- політична пісня), кобла (любовна пісня).

У XІІ ст. із Провансу поезія лицарів-трубадурів поширюється в інші країни. Так, на півночі Франції з’явилися поети-співаки, що називалися труверами. Вони були творцями віршованих куртуазних романів і драм, ліричних віршів. Головними пі- сенними жанрами труверів були пастурелі, сирвенти, шансон. Творчість труверів була більш професійною, чимало з них навчалося в університетах і монастирських школах. Часто це були духівники, дипломати, історіографи, законотворці тощо. Мистецтво труверів було близьким народові. Відомими труверами були граф Шам- панський (1201—1253), Кретьєн де Труа (XІІ ст.), Адам де ла Алль, Ж. Бодель, Г. Брюле, Адам Ле Боссю (XІІІ ст.) та ін.

У кінці XІІ — XІІІ ст. у Німеччині набуває популярності творчість мінезинге- рів — лицарських поетів-співців величного кохання, що виконували свої твори у супроводі музичних інструментів. Вони оспівували любов до Дами, служіння Богу та сюзерену, хрестові походи, лицарські звичаї тощо. Відомими серед них були ім- ператор Священної Римської імперії Генріх VІ, германський король Конрад ІV (XІ- ІІ ст.), легендарний Тангейзер з Баварії (XIII ст.), Готфрід Страсбурзький — автор відомого роману «Тристан та Ізольда», Вольфрам фон Ешенбах, що створив худо- жні обробки давніх німецьких і кельтських сказань та знамениту легенду про лица- рів Грааля та Ларсифале. Пізніше ці твори послужили сюжетом для опер Р. Вагнера

«Лоенгрін» і «Парсифаль» та інші. У XV ст. лицарство занепадає, а його представ- ники поступово перетворилися на елітарний, аристократичний прошарок феодаль- ного класу.

Лицарство стало феноменом середньовічного західного світу. Воно створило особливу світську культуру, пройняту нормами особливої моралі, культуру, що вступила у боротьбу з духовно-релігійним началом і перемогла у цій боротьбі.


      1. МІСЬКА КУЛЬТУРА

В XІ ст. центрами культурного життя у Західній Європі стали міста. Міська культура була вільнодумною та антицерковною і тісно пов’язаною з народною тво- рчістю. Найяскравіше ці риси проявилися у міській літературі, яка створювалася на основі народної мови на противагу латиномовній літературі.

Поширеними літературними жанрами стали віршовані новели, байки, жарти (фабліо у Франції, шванки у Німеччині). їм властиві сатира, сарказм, яскрава обра- зність. У них засуджувалася ненаситність духовенства, безплідність схоластичної премудрості, невігластво феодалів, що стояли на шляху тверезого і практичного по- гляду на світ, який формувався у міських жителів. Фабліо та шванки створили но- вий тип героя, що може знайти вихід із будь-якої ситуації, дякуючи природному
розуму та здібностям. Мудрість народу набула форми прислів’я та приказок. Церк- ва переслідувала міських поетів. Так, у кінці XІІІ ст. твори парижанина Рютбефа були засуджені папою і спалені.

Улюбленим фольклорним жанром став міський сатиричний епос. У його основі були казки, що зародилися у період раннього Середньовіччя. Досить поширеним був «Роман про Лиса», у якому винахідливий та сміливий лис Ренар (образ розум- ного та практичного городянина) перемагає тупого та кровожерного Вовка Ізенгрі- на, сильного та дурного ведмедя Брена. Це образи лицаря та феодала. Роман з’явився у Франції, він був перекладений німецькою, англійською, італійською та іншими мовами. На сюжети «Романа про Лиса» створювалися скульптурні зобра- ження в соборах Отена, Бурже та ін.

У XІІІ ст. зароджується міське театральне мистецтво. Театралізовані дійства (так звані міські «ігри») мали світський життєвий характер. Виразними засобами цих дійств були фольклор, творчість бродячих акторів — жонглерів, танцюристів, співаків, музикантів, акробатів, фокусників. У XІІІ ст. найулюбленішою була «Гра про Робена і Маріон». Театралізовані «ігри» розігрувалися прямо на міських пло- щах, вони відтворювали народну культуру Середньовіччя.

Носіями духу протесту та вільнодумства були бродячі школярі та студенти — ваганти, що були опозиційно настроєні до церкви та існуючих порядків. Ваганти створили своєрідну поезію і пісні латинською мовою, в яких оспівували радість життя. Так, поезія французького поета XV ст. Війона насичена терпким смаком життя, ліризмом, трагічними протиріччями та драматизмом. У його віршах — страждання простих людей, їх оптимізм та бунтарські настрої того часу.

Ідеями вільнодумства пройнята досить популярна у XІV ст. філософсько-алего- рична поема «Роман про розу». Автори поеми Гільйом де Лоріс і Жан де Мен оспіву- ють Природу та Розум, критикують класову структуру феодального суспільства.

Для розвитку середньовічної культури велике значення мала творчість видатно- го поета і мислителя, флорентійця Данте Аліг’єрі (1265—1321). Кращим його тво- ром є «Божественна комедія», у якій автор створив величну картину світу, природи, буття суспільства та людини. Він веде читача через пекельні муки, чистилище, до бажаного раю, щоб знайти мудрість, зміцнити людський дух заради ідеї добра.

Демократичні та реалістичні тенденції, що поширювалися у кінці Середньовіч- чя, проявилися у творчості інших видатних письменників. Це творчість іспанського воїна та письменника Xуана Мануеле (збірник повчальних оповідань «Граф Лука- нор»), англійських поетів Джефрі Чосера («Кентерберійські оповідання») та Уїлья- ма Ленгленда («Видіння Уїльяма про Петра Орача») та ін. З часом міська культура стала невід’ємною складовою частиною народної культури в цілому.

Особливим проявом народної культури періоду Середньовіччя, синтезом обря- дово-видовищних форм став карнавал — масове народне гуляння з вуличною про- цесією, маскарадом і розвагами. Носіями карнавального свята були мандрівні акто- ри — гістріони. У Франції їх називали жонглерами, у Німеччині — шпільманами, в Іспанії — хугларами. Вони були носіями художнього слова для неосвічених людей, провідниками колективної пам’яті народу.




      1. ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

Середньовіччя створило свої особливі форми художнього вираження, що відпові- дали світогляду даної епохи. Мистецтво було одним із засобів осягнення абсолютної ідеї, божественної істини. Тому йому характерні такі риси, як символізм та алегорич-


ність. Середньовічне мистецтво було релігійне, тому що воно формувалось у сфері релігійного мислення. Як церква, так і світське мистецтво цього періоду, було єди- ним за стилем, який значною мірою визначався вченням християнства, його ставлен- ням до світу. Головним завданням мистецтва було втілення божественного начала.

Середньовічне мистецтво не знало поділу на професійне та народне. Пам’ятки мистецтва створювали безіменні майстри, що були ремісниками. Майстри, що зво- дили собори, прагнули показати світ у його багатогранності та завершеній гармо- нійній єдності. Намагання знайти певну закономірність цілісності світу породило принципи ієрархії, що визначали характер архітектури та мистецтва, співвідношен- ня у них структурних і композиційних елементів.

Середньовічні собори були своєрідними кам’яними енциклопедіями універсаль- них знань, «біблійним світом», а для більш освічених глядачів вони слугували вті- ленням християнських догм та уявлень про світ. Через декілька століть середньові- чна Західна Європа набуде сформовану художню мову та систему образів.

Романський стиль. Романський стиль панував у середньовічному мистецтві з X по XІІІ ст. В той час середньовічні держави були конгломератами окремих, за- мкнутих і вічно ворогуючих феодів (помість). Тому романське мистецтво було пройняте духом войовничості та самозахисту.

Основним видом мистецтва у романський період була архітектура. її можна на- звати церковною, тому що церква була головним замовником шедеврів мистецтва. Важливим архітектурним завданням стало створення кам’яного монастирського храму, який задовольняв би вимоги церковної служби. Церковна романська архіте- ктура опиралася на досягнення каролінзького періоду і розвивалася під впливом античного, сірійського, візантійського та арабського мистецтв. Головним типом храму була базиліка, але вже значно ускладнена в плані та композиції. Внутрішня частина храму прикрашалася монументальними розписами — фресками.

Головні великі будівлі — це замки-фортеці, або храми-фортеці. Вони були кам’яні, товстостінні зі зводами, простими та суворими зовні. Форми романської культової ар- хітектури (великі площини) сприяли розвитку монументального живопису, що процві- тав з XІ ст. Для романського стилю характерні прості вертикальні та горизонтальні лі- нії, напівциркулярні віконні та дверні арки, аркади. Візуально вони виглядали досить вузькими. Такі риси надавали храму вигляд величності та суворості.

Новим у еволюції християнського храму стала поява скульптури на фасадах це- рковних будівель. Поступово відроджувалось мистецтво кам’яної монументальної скульптури у формі рельєфу на площині. Романська скульптура досить виразна. Фі- гури різні за розміром, розміщені в межах вертикальної поверхні у строго ієрархіч- ному порядку. Xристос завжди більший за ангелів і апостолів, які, в свою чергу, бі- льші за простих смертних. Людські фігури втрачають матеріальність, об’ємність виражена мало, пропорції вільні, одяг спадає складками, що нагадують орнамент, створюючи образну декоративність.

Мистецтво у середньовічній Європі було справою рук, розуму та серця художників із нижчого стану. Вони вносили у свої творіння особливі релігійні почуття. Тому поряд з картиною створення світу, що дуже наочно представлена у храмах, бачимо і зобра- ження земного життя з його стражданнями та пристрастями. Це прості люди, що зі страхом чекають божого суду, сцени облоги замків, сцени страт та картини праці. Такі зображення досить виразні та правдиві, і це робило їх доступними та зрозумілими ко- жному. Ці риси зумовили особливу цінність романського мистецтва.

Для романського мистецтва характерне звернення до всього незвичного, фанта- стичного. Це зображення істот, у яких поєднуються форми звірів, птахів, людини. У них простежуються пережитки народних уявлень епохи варварства.


У Західній Європі скульптурні твори робили переважно із каменю та піщанику, в Італії — з мармуру. Поширеним було лиття з бронзи, різьблення скульптури з дерева.

Пам’ятками романського зодчества є міські собори у Вормсі, Шпейєрі та Майн- ці (Німеччина), собор Нотр-Дам ла Гранд у Пуатьє, собори в Тулузі, Орсивалі, Ар- лі, Велезі (Франція), собори в Оксфорді, Вінчестері, Норичі, Даремі (Великобрита- нія) та в інших європейських країнах.



Готичне мистецтво. Термін «готика» виник в Італії в епоху Відродження. У бі- льшості європейських країн розквіт готики припадає на XІІІ—XІV ст. Це був час стрімкого росту та процвітання міст. Тому в мистецтві готики поряд з чисто феода- льними елементами посилюються риси культури бюргерства. Головними творцями готичної культури були вже не монастирські, а світські майстри. Тому для готично- го мистецтва характерні дві риси, що відрізняють його від романського — поси- лення раціоналізму та реалістичних тенденцій.

Архітектура незмінно залишалась основою середньовічного синтезу мистецтв. На відміну від романського готичний собор неосяжний, часто асиметричний, спрямований вгору. Каркасна система готичної архітектури (стрілчасті арки, що опираються на сто- впи; боковий розпір хрестових зводів, викладених на нервюрах, передається аркбута- нами на контрфорси) дозволила будувати дуже високі та обширні інтер’єри соборів, прорізати стіни високими вікнами з багатокольоровими вітражами. Спрямованість со- бору у височину зумовлена велетенськими ажурними вежами, стрілчастими вікнами та порталами, вигнутими статуями, складним орнаментом.

Собори будувались на замовлення міських комун. Вони символізували не тільки могутність церкви, а й силу та вольності міст. Ці монументальні споруди зводились протягом десятків і сотень років.

В образотворчому готичному мистецтві особливе значення належить скульпту- рі, що розвивалась у тісному зв’язку з архітектурою. Головні риси, що характери- зують готичну скульптуру, такі: по-перше, перехід від абстрактного начала у худо- жній концепції до явищ реального світу, домінування релігійної тематики, образи якої змінюються, наділяються рисами глибокої людяності, посилення ролі світсь- ких сюжетів і поява портрета. Другою особливістю є те, що рельєф залишається у готичному мистецтві, але головним видом скульптури стає кругла пластика, перші пам’ятки якої з’явилися у середині XІІ ст.

Вибір сюжетів і розміщення зображень регламентували правила, встановлені церквою. Сукупність зображень, розподіл їх по фасадах соборів відбивали систему релігійного світорозуміння епохи. Скульптура у готичному храмі присутня скрізь — на фасадах, карнизах, порталах, галереях та капітелях колон, під зводами капел, на гвинтових східцях, на водогінних трубах, на консолях та інших місцях. Наприклад, кожен із французьких соборів в Шартрі, Ам’єні та Реймсі нараховує бі- ля двох тисяч скульптурних творів1.

Своєю могутністю та фантазією вражають скульптурні зображення собору Па- ризької Богоматері (Нотр-Дам-де-Парі), Реймського та Шартрського соборів у Франції, Кельнського собору у Німеччині, Кентерберійського собору та собору Ве- стмінстерського абатства в Англії та інші.

Каркасна конструкція готичного собору сприяла витісненню площини стін ве- ликими віконними прорізами, тому монументальний фресковий живопис поступа- ється місцем мистецтву вітража. Вітраж являє собою орнаментальну або сюжетну декоративну композицію (вікно) у якій зображення складається із шматочків ко- льорового скла, що з’єднуються між собою вузькими свинцевими перегородками.


1 Що? Як? Чому? Світ мистецтва. — Xарків, УФММС, 1999. — С. 77.
Тримається вітраж на залізній арматурі, що закріплена у кам’яних амбразурах та сплетіннях віконних прорізів. Звичайними сюжетами для вітражів були сцени із Старого та Нового Завіту, житія святих, а також зображення Страшного суду. Xа- рактерним вікном у готичному соборі була кругла «роза» над центральним пор- талом, як правило, у вигляді орнаментального вітража.

Пам’ятками готичного зодчества є собор Нотр-Дам у Парижі, собори у Реймсі та Ам’єні (Франція), собор у Кельні (Німеччина), Вестмінстерське абатство в Лондоні (Великобританія), собор св. Стефана у Відні (Австрія), костьоли Діви Марії у Гдан- ську і Кракові (Польща) та інші.



Живопис розвивався переважно не у формі настінних розписів, а головним чи- ном у мініатюрах рукописів та в розписах вівтарів.

Яскравим прикладом готичного живопису служить розпис ряду соборів Чехії, де втілились самобутні національні та реалістичні риси мистецтва того періоду.

Ріст духовної та матеріальної культури, розвиток знань посилили інтерес до ілюстрованої книги, яка прикрашалася мініатюрами — живописними зображення- ми у вигляді заставок або на всю сторінку. Мистецтво книжкової мініатюри досить швидко розвивалося та вдосконалювалося. Багатство та гармонійність оформлення сторінок з текстом, ініціали та ілюстрація досягали органічного поєднання, робили готичну книгу великим надбанням. Окрім мистецького значення ілюстровані руко- писні книги були джерелом історичних та культурологічних знань. Так, польський манускрипт «Книга ремесел» (XVІ ст.) у прекрасних живих та виразних композиці- ях зображує картини праці кожум’як, бондарів, ковалів, кравців, шевців.

Ілюструвалися як богослужебні, так і книги світського характеру. Наприклад, знамениті французькі «великі хроніки» представляють у картинах всю історію Франції, починаючи з Меровінгів, а німецька книга любовних пісень «Рукопис Ма- пессе» (XІV ст.) є образотворчим літописом «куртуазного» побуту, з турнірами, по- люваннями, подвигами на честь «прекрасної дами». Особливо цінними є Кельтські рукописи, яким характерна висока художня майстерність та виразність. Це — Біб- лія Дарроу, Євангеліє Ліндисфарна та Біблія Келлса1.

У цілому образотворче убранство готичних соборів (статуї, рельєфи, вітражі та вівтарний живопис) відігравало роль образної енциклопедії середньовічних бого- словських знань. Цікаво, що у кожному соборі домінувала якась окрема тема. Па- ризький — присвячувався Божій Матері і всьому, що з нею пов’язано. Ам’єнський собор з фігурами пророків на фасаді виражав ідею месіанства. Собор в Лані, на пе- рший погляд, висуває алегорії наук та вільних мистецтв і розповідає про чудеса творіння. У Реймському соборі особлива роль відведена портретам французьких королів. Шартський собор охоплює усі розгалуження середньовічної думки і пред- ставляє символічну картину світу небесного і світу земного.

Поряд з цими сюжетами у соборах знайшли місце інші зображення та мотиви. Наприклад, сцени ремісничих і сільських робіт, зображення ковалів, сіячів, будіве- льників. Пояснювалося це тим, що праця послана людині Богом за спокуту гріхів. Алегорії гріхів та гріховних пристрастей зображалися у вигляді химер, язичниць- ких потвор. Зображення звірів та рослин уособлювали світ природи, створений у перші дні творіння.

Часто готичні собори прикрашали зображеннями жонглерів, музикантів і тан- цюристів, у яких відбились народні потішні вистави, що були у середні віки досить поширеними. Готична архітектура демонструє надзвичайно органічне поєднання ремесла і мистецтва та досконалість форм і синтезу мистецтва.
1 Бекет В. История живописи. — М.: Издательство «Астрель», 2003. — С. 30.
Готичний собор — це цілий світ, що увібрав у себе життя середньовічного міс- та. Поряд з ратушею він був центром зосередження усього суспільного життя. Го- тичне мистецтво має велику виразну силу. Напруження душевних сил, що закарбо- ване на обличчях та фігурах, створює враження бажання звільнитися від плоті та досягти потусторонніх таїн буття. У цьому мистецтві немає спокою, благоденства, воно пройняте сум’яттям, високим духовним поривом. Краса готичної скульпту- ри — це творіння духа, пошук та боротьба з плоттю.

Готичне мистецтво було переважно культовим та розвивалося в рамках феода- льно-релігійної ідеології. У ньому відбилося формування національних держав, зміцнення міст і міських торгових та ремісничих кіл.




      1. МУЗИКА

Велику роль у музичному житті країн Західної Європи відіграла римо-католицька церква, яка використовувала емоційну силу музичного мистецтва для впливу на при- хожан. Стиль церковної католицької музики склався у ІV—VІІ ст. Намагання церкви відділити церковні наспіви від мирського життя породило таке явище у церковному житті, як Григоріанський спів. Кодекс під назвою «Григоріанський антифонарій» мі- стив зібрання церковних хорових наспівів, основою для яких була Біблія. Григоріан- ському співу характерні строгість, стриманість мелодії, підпорядкування тексту. Він є строго одноголосим, виконується тільки чоловічим хором в унісон.

Найдавнішим видом Григоріанського співу є псалмодія, яку християнська церк- ва вважала молитовним співом, що найбільше відповідав містичному духу церков- ного ритуалу.

З часом різні види Григоріанського співу об’єдналися у меси — циклічні вока- льні, або вокально-інструментальні твори релігійного характеру, що виконувались латинською мовою. Символічний зміст мес пов’язаний з обрядом « перетворення хліба і вина у тіло і кров Ісуса». У ІX ст. на основі Григоріанського співу виника- ють перші ранні форми церковного професійного багатоголосся — органум і дис- кант. З розвитком культового багатоголосся значення у ньому Григоріанського спі- ву зменшується, разом з тим, Григоріанські мелодії використовувались як тематична основа багатьох духовних творів.

У цей самий час з’являються нові музичні форми «антигригоріанських течій», що стало своєрідним ударом по церковній ідеології з боку народної творчості. Це — гімни, які, порівняно із псалмодією, були більш мелодійно розвинені і струк- турно довершені. Пісні-гімни поступово стали виконуватись у церквах усіма при- хожанами у вигляді інтермедій (вставок). Слідом за гімнами з’явилися секвенції (імпровізаційно-поетичні вставки, якими прикрашався старий молитовний текст), тропи (вставки-діалоги) і театралізовані літургійні драми.

Занепад монастирської та лицарської культури сприяв перенесенню музичного життя до міст — центрів економічного, політичного та культурного життя, де скла- дався новий музичний побут і творчість. Центрами музичного життя у Західній Єв- ропі були Італія, Франція та Іспанія. Музична творчість відтворювала міське життя, повне протиріч та конфліктів між аристократією і буржуазією, між багатими бюрге- рами і міською біднотою. У королівських, князівських і єпископських дворах музика відігравала декоративно-звеселяючу та політико-демонстративну роль. їм протистоя- ло народне мистецтво жонглерів, шпільманів, гістріонів, які обслуговували народ на ярмарках, гуляннях, весіллях і похоронах. Поряд із розважальними піснями вони ви- конували пісні-сатири, пісні протесту проти влади багатих і духовенства.


Найрозвиненішою формою міської поліфонії був мотет (розспів слів). Це жанр багатоголосої вокальної музики, що у XІІ — до середини XVІ ст. був головним жа- нром західноєвропейської духовної та світської багатоголосої музики.

Отже, біля витоків середньовічної культури й феодального ладу в Західній Європі стояли два світи: греко-римський античний і варварський германський, які зазнали за- непаду і перетворення. Наслідком їх зустрічі стала поява середньовічного світу.

Особливості художнього розвитку у середні віки визначалися тісним зв’язком з релігією, тим, що сам світогляд середніх віків був переважно теологічним, що цер- ква була головним замовником творів мистецтва, а духовенство — єдиним освіче- ним класом. Щоб залучити до віри, церква використовувала силу мистецтва, а ста- влення до нього було таке ж, як до Священного Писання. Вся середньовічна культура мала своїм центром релігійний ідеал і навколо нього розвивалася. Разом з тим мистецтво було дуже близьке до народної творчості.

Культура Середньовіччя, що проіснувала тисячу років, породила нові ідеї та об- рази, нові естетичні ідеали та нові художні форми. Надихаючись духом християнс- тва, мистецтво цього часу глибоко проникло у внутрішній світ людини. Мислителі і художники прагнули гармонії, замислювалися над влаштуванням світу. Творцями культурних шедеврів були прості майстри, що уміли відтворити багатство внутрі- шнього світу людини, її душевні пориви.

Середньовічна культура досить різноманітна, їй властиві внутрішні протиріччя, вона зазнала розквіту і занепаду. Разом з тим їй властива ідейна, духовна та худож- ня цілісність, що визначалась історичною реальністю, яка лежала в її основі.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ


  1. Яке значення мали античні впливи на культуру Середньовіччя?

  2. Що характерне для розвитку культури в епоху Каролінзького відродження?

  3. Що було характерним для світогляду Середніх віків?

  4. Що таке схоластика, в чому її завдання?

  5. Які характерні особливості притаманні середньовічній освіті?

  6. Яка система освіти існувала в середньовічній Європі?

  7. Як розвивалися наукові знання у Середні віки?

  8. Що таке лицарська культура?

  9. Що проповідували лицарські поети-співці?

  10. Які риси характерні для розвитку культури середньовічного міста?

  11. Хто був носієм карнавального свята в період Середньовіччя?

  12. Які характерні ознаки Григоріанського співу?

  13. Яку головну функцію виконувало середньовічне мистецтво?

  14. Які стильові особливості романського храму?

  15. Які стильові особливості готичного храму?

  16. Які риси характерні для романського образотворчого мистецтва?

  17. Які риси характерні для готичного образотворчого мистецтва?

  18. Яке місце посідає культура Середньовіччя у світовій культурі?





    1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   40


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка